Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №276/1299/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №276/1299/25 Головуючий у 1-й інст. Семенюк А.С.

Категорія 96 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Талько О.Б.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №276/1299/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Черняхівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Семенюка А.С. у селищі Хорошів,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт перебування його на утриманні рідного брата - військовослужбовця ОСОБА_3 , який зник безвісти 21 січня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.

В обґрунтування своїх вимог, заявник зазначав, що він є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства та потребує постійної сторонньої допомоги. Його батьки, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , померли у 2020 та 2021 роках. Після смерті батьків, заявник проживав однією сім`єю зі своїм рідним братом - ОСОБА_3 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказував, що хоча він отримує пенсію по інвалідності, її розмір є незначним, натомість його брат ОСОБА_3 , який був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , повністю взяв на себе обов`язок щодо його матеріального забезпечення. Брат систематично перераховував заявнику значні грошові кошти. Стверджував, що допомога брата була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування, без якої він не міг би забезпечити свій життєвий рівень. Встановлення факту перебування на утриманні необхідне заявнику для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зникненням безвісти військовослужбовця, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також для оформлення пенсії в разі втрати годувальника, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Хорошівського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту перебування особи на утриманні, дійшов висновку про те, що фінансова допомога, яка надавалася загиблим військовослужбовцем ОСОБА_3 його рідному брату - ОСОБА_1 , мала епізодичний, короткотривалий та ситуативний характер. Водночас такий висновок суду не відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.08.2023 у справі №236/1077/21. Вказує, що судом першої інстанції не було враховано вимоги статей 16-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Звертає увагу на те, що заявник ОСОБА_1 - є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, що беззаперечно свідчить про його непрацездатність. Крім того, обидва батьки заявника померли, у зв`язку з чим, він є непрацездатним членом сім`ї за відсутності працездатних батьків. Заявник, у зв`язку зі своєю непрацездатністю та смертю батьків, не мав жодного іншого джерела доходу, окрім соціальних виплат, а також був самотнім, не маючи ні дружини, ні дітей. Окрім того, свідки підтвердили, що ОСОБА_6 хворів і потребував допомоги, яку надавав ОСОБА_7 .

Підкреслює, що з банківських виписок, долучених до матеріалів справи, розмір матеріальної допомоги, яку систематично надавав брат заявника ОСОБА_3 , істотно перевищував розмір соціальних виплат, які отримував заявник. З виписок по картковому рахунку ОСОБА_1 , наданої банківською установою на рахунок останнього регулярно надходили грошові перекази від його брата ОСОБА_3 . Дані кошти для заявника були постійним і основним джерелом існування. Як вбачається із виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , останній отримує пенсію у зв`язку з інвалідністю та соціальну допомогу. В той же час, як слідує з виписки з його банківського рахунку, рідний брат ОСОБА_3 щомісячно перераховував заявнику суму декількома платежами, яка в декілька раз перевищує розмір пенсії заявника. Так, зокрема у вересні 2024 року декількома платежами - 111 000 грн., у жовтні 2024 року декількома платежами - 97 000 грн., в листопаді 2024 року одним платежем - 21 000 грн та грудні 2024 року одним платежем - 5 000 грн. Відтак, порівнюючи розмір отриманої допомоги з доходами заявника вбачається, що допомога, яка надавалася заявнику рідним братом, була для нього хоч і не єдиним, проте постійним та основним джерелом його існування. При цьому суд першої інстанції у своєму рішенні фактично визнав, що фінансова допомога брата надавалася у розмірах, які значно перевищували власні доходи заявника, а також послався на правову позицію про необхідність визначення основного значення допомоги шляхом порівняння її розміру з іншими доходами утриманця.

Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення факту перебування заявника на утриманні, мотивовані невстановленням цільового призначення грошових коштів, зроблені з виходом за межі предмета доказування, ґрунтуються на припущеннях та не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим під час її розгляду, у зв`язку з чим, свідчать про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Разом із тим, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції фактично не надав оцінки вказаним доказам, не проаналізував їх зміст, не встановив їх доказового значення та не зазначив причин, з яких вони були відхилені або не взяті до уваги при ухваленні рішення. За таких обставин неможливо дійти висновку, що суд здійснив повну, всебічну та об`єктивну оцінку доказів у справі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства безтерміново, згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 .

Заявник зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним братом заявника, що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 .

Батьки заявника: мати, ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 ), батько, ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_7 ).

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №68 від 23.03.2024, солдат ОСОБА_3 був зарахований до списків особового складу частини та приступив до виконання службових обов`язків на посаді стрільця-помічника гранатометника.

21 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівка Донецької області, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу та атаки дронів, солдат ОСОБА_3 зник безвісти. Цей факт підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №26 від 22.01.2025, актом службового розслідування від 11.03.2025 та сповіщенням сім`ї №3 від 24.01.2025.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Хорошівської селищної ради №509 від 23.06.2025, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані та фактично проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , заявник знаходився на утриманні брата.

Акт обстеження житлово-побутових умов №391 від 09.07.2025, складений комісією Хорошівської селищної ради, містить висновок про те, що заявник «перебував на повному матеріальному утриманні» свого брата.

Згідно з випискою по картковому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому в АТ «Ощадбанк», заявник отримує регулярні виплати від держави:

- пенсія: 4630,11 грн (червень, липень, серпень, вересень 2024 року); 4387,94 грн (жовтень, листопад, грудень 2024 року).

- соціальна допомога від Управління праці та соціального захисту населення (УПСЗН): 3541,50 грн (17.10.2024), 2361,00 грн (14.11.2024), 2361,00 грн (07.12.2024).

- дохід від оренди земельного паю: 385,00 грн (18.12.2024) та 115,00 грн (20.12.2024).

Згідно з випискою по рахунку та даними, наданими АТ «Ощадбанк» від ОСОБА_3 (у виписці зазначено як "ОСОБА_10") заявнику надходили кошти, а саме: 14.06.2024 - 1 000,00 грн.; 01.08.2024 - 1 000,00 грн.; 18.09. 2024 - 25 000 грн.; 19.09.2024 - 20 000 грн.; 21.09.2024 - 1 000 грн.; 25.09.2024 - 23 000 грн.; 28.09.2024 - 20 000 грн.; 30.09.2024 - 22 000 грн.; 06.10.2024 - 25 000 грн.; 24.10.2024 - 20 000 грн.; 25.10.2024 - 20 000 грн.; 29.10.2024 - 11 000 грн.; 31.10.2024 - 21 000 грн.; 01.11.2024 - 21 000 грн.; 13.12.2024 - 5 000 грн.

Рішенням Хорошівського районного суду Житомирської області від 27 серпня 2025 року, справа №276/1300/25 оголошено померлим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця села Волянщина Володарсько-Волинського (нині - Житомирського) району Житомирської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , солдата, стрільця-помічника гранатометника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 8 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , який зник безвісти 21 січня 2025 року в районі села Іванівка Покровського району Донецької області за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Днем смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вважати ІНФОРМАЦІЯ_6 - день його вірогідної смерті. Місцем смерті ОСОБА_3 вважати село Іванівка Покровського району Донецької області.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов висновків про відсутність ознаки постійності допомоги, адже суттєва фінансова допомога (в розмірах, що перевищували власні доходи заявника) надавалася ОСОБА_3 лише протягом короткого проміжку часу: з вересня по грудень 2024 року, тобто фактично протягом чотирьох місяців перед зникненням. У період з моменту мобілізації (березень 2024 року) до вересня 2024 року зафіксовано лише два перекази по 1000 грн (у червні та серпні), що є незначною сумою і не може вважатися основним джерелом існування. Така епізодичність та короткотривалість (4 місяці) надходження значних сум не дозволяє кваліфікувати ці відносини як стале, постійне утримання в розумінні закону. Такі виплати мали ситуативний характер. Крім того, у заявника наявний самостійний та стабільний дохід, адже ОСОБА_1 забезпечений пенсією по інвалідності та іншими соціальними виплатами. Розмір його щомісячного доходу (4600 - 8000 грн) перевищує встановлений законом прожитковий мінімум для непрацездатних осіб. Цей дохід є гарантованим і постійним. Заявник жив за рахунок цих коштів до мобілізації брата і продовжував отримувати їх під час служби брата. Таким чином, заявник не був позбавлений засобів до існування без допомоги брата, а допомога брата, хоч і була вагомою у певний період, слугувала додатковим покращенням матеріального стану, а не єдиним чи безальтернативним джерелом виживання. Судом не встановлено цільового характеру витрачання коштів, адже суми переказів у вересні та жовтні 2024 року становили близько 90 000 грн на місяць. Переказ таких значних коштів на картку родича може свідчити про намір військовослужбовця довірити їх розпорядження брату, а не про витрачання всієї суми на поточне утримання (харчування, лікування) однієї особи. Заявник не надав суду доказів (чеків, квитанцій, договорів на лікування), які б підтверджували, що він витрачав ці суми саме на свої життєві потреби, а не накопичував їх як власність брата.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22.

Предметом розгляду в цій справі є встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні рідного брата ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 . Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначив призначення та отримання ним як особою, що перебувала на утриманні загиблого, одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та призначення пенсії по втраті годувальника.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції станом на час загибелі військовослужбовця) одноразова грошова допомога призначається та виплачується у разі, зокрема: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до частини другої статті 16 вказаного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби (1); смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби (2); загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві (3) та інших випадках.

Право на вказану одноразову грошову допомогу регламентовано також пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції станом на час загибелі військовослужбовця) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Тобто непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, брати які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо (постанова Верховного Суду від 05 листопада 2025 року в справі №644/1574/23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження №14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У цьому контексті, колегія суддів також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 жовтня 2020 року в справі №210/343/19, від 13 січня 2021 року в справі №592/17552/18 та від 31 серпня 2022 року в справі №592/13089/21, в яких зазначено, що якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Таким чином, для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (постанова Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №409/8151/19).

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Отже, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідити зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі №210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі №520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі №210/2422/16-ц.

Матеріалами справи підтверджується, що 11.12.1990 ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності з дитинства довічно. Мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відтак, ОСОБА_1 підтвердив свою належність до категорії непрацездатних осіб.

Водночас право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повнолітній брат мав у випадку, якщо, в розумінні цього закону, був непрацездатним членом сім`ї загиблого військовослужбовця та перебував на його утриманні.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживав разом із братом ОСОБА_3 в одному будинку за однією адресою: АДРЕСА_1 .

В той же час, в матеріалах справи відсутні письмові докази, які б підтверджували, що вони з братом не лише проживали разом, а й вели спільний побут та господарство, утримували житло, тощо.

Отже, сам по собі факт проживання заявника та ОСОБА_1 за однією адресою не підтверджує перебування ОСОБА_1 на утриманні брата військовослужбовця.

Посилання апелянта на акт обстеження житлово-побутових умов №391 від 09.07.2025, складений комісією Хорошівської селищної ради, відповідно до якого заявник «перебував на повному матеріальному утриманні» свого брата колегією суддів не приймається, оскільки такий акт складений без перевірки підтверджуючих обставин.

Згідно з випискою по картковому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому в АТ «Ощадбанк», ОСОБА_1 отримує регулярні виплати від держави:

- пенсію: 4630,11 грн (червень, липень, серпень, вересень 2024 року); 4387,94 грн (жовтень, листопад, грудень 2024 року);

- соціальну допомогу від Управління праці та соціального захисту населення (УПСЗН): 3541,50 грн (17.10.2024), 2361,00 грн (14.11.2024), 2361,00 грн (07.12.2024); дохід від оренди земельного паю: 385,00 грн (18.12.2024) та 115,00 грн (20.12.2024).

У період з вересня 2024 року по грудень 2024 року ОСОБА_3 дійсно перераховував на рахунок ОСОБА_1 певні грошові кошти. Зокрема, серед переказів фіксуються як незначні суми (1000 грн), так і одноразові значні перекази (до 20 000 грн).

Колегія суддів зазначає, що надання фінансової допомоги з вересня 2024 року по грудень 2024 року, тобто 4 (чотири) місяці не свідчить про тривалий і сталий характер матеріальної допомоги, який охоплюється поняттям «перебування на утриманні». Закон вимагає встановлення постійності та системності такої допомоги, а не її виникнення у короткий проміжок часу. При цьому, сам по собі значний розмір переказів не є визначальним критерієм. Юридично значущим є не розмір коштів, а їх домінуючий характер у структурі доходів особи та доведеність того, що без цієї допомоги вона не могла забезпечувати свої життєві потреби. Надання йому коштів протягом короткого періоду може свідчити про тимчасову матеріальну підтримку, однак не підтверджує статусу утриманця.

Сам факт надання окремих грошових сум не є достатнім підтвердженням того, що військовослужбовець протягом життя взяв на себе обов`язок утримувати брата та забезпечував його основні потреби. Відповідно до вимог закону, утримання має передбачати систематичність і сталість наданої допомоги, а також те, що ця допомога була основним і постійним джерелом засобів до існування для особи, яка претендує на статус утриманця.

Крім того, перерахування грошових коштів ОСОБА_3 на картковий рахунок брата саме в період перебування його на військовій службі не свідчить про те, що заявник перебував на повному утриманні свого брата і це утримання було систематичним та основним її доходом, що забезпечувало її життєдіяльність. Не надано також доказів перебування ОСОБА_1 на утриманні брата до його проходження військової служби, що могло б свідчити про сталість та системність такого утримання. Зокрема, заявником не надано доказів того, що ОСОБА_3 до призову на військову службу працював та отримував стабільну заробітну плату, розмір якої забезпечував би його проживання та одночасно надавав би йому можливість систематично надавати допомогу ОСОБА_1 .

За відсутності в матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту перебування заявника на утриманні свого брата самі по собі показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 з цього приводу не можуть бути визнані належними доказами на підтвердження заявлених ОСОБА_1 вимог.

Надані копії документів (паспорт, свідоцтво про народження загиблого військовослужбовця, сповіщення сім`ї, адресоване ОСОБА_1 ) лише підтверджують родинні зв`язки вказаних осіб, а не факт утримання.

Відтак, виходячи із обставин цієї справи, судом першої інстанції правильно встановлено, що заявником не надано суду належних доказів на підтвердження того факту, що він систематично отримував допомогу від загиблого брата, та така допомога була основним джерелом засобів до існування, а сам по собі факт проживання заявника та ОСОБА_3 за однією адресою, не підтверджує перебування заявника на утриманні останнього.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 21 вересня 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Талько О. Б.