Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №175/3255/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/2044/26 Справа № 175/3255/26 Суддя у 1-й інстанції - Качаленко Є. В. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника адвоката Нещерета О.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а:

постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2026 року встановлено, що ОСОБА_1 8 січня 2026 року о 14 годині 34 хвилини на вул. Леоніда Бикова, біля буд. 21, у м. Краматорську керував транспортним засобом BMW 3200, державний номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, та відмовився від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп`яніння, відповідальність за що передбачено ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Нещерет О.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» містять вичерпний перелік підстав для зупинення транспортного засобу. Транспортний засіб має бути законно зупинений працівниками поліції, а в іншому разі протиправність зупинки ставить під сумнів і подальшу процедуру виявлення водія у стані сп`яніння. У матеріалах справи міститься рапорт поліцейського, у якому зазначено, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено згідно зі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». При цьому в рапорті не зазначено, на підставі якого пункту та якої частини ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» було зупинено транспортний засіб.

Наголошує, що з відеозапису, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що поліцейський не повідомляє ОСОБА_1 конкретної причини зупинення транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Матеріали справи не містять доказів порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху чи вчинення ним іншого адміністративного правопорушення. Будь-яка копія постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в матеріалах справи відсутня. Такі висновки повністю узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17.

Пунктом 2.5 ПДР України передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Тобто відповідно до п. 2.5 ПДР України поліцейський повинен пред`явити водієві вимогу пройти огляд на стан сп`яніння в установленому порядку. Під час дослідження відеозапису, що міститься в матеріалах справи, чітко вбачається, що поліцейські не пред`являли ОСОБА_1 вимоги щодо необхідності проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. У цьому випадку один поліцейський ставить запитання, чи згоден ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, а інший пропонує пройти такий огляд. Пропозиція пройти огляд не є вимогою поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння.

Наголошує, що на запитання ОСОБА_1 щодо наслідків відмови від проходження огляду поліцейський відповів, що санкція статті передбачає штраф у розмірі 17 000 грн. На запитання про наслідки проходження огляду на стан сп`яніння поліцейські відповіли, що буде все те ж саме: буде складено протокол і направлено його до суду. Тому ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду.

Звертає увагу, що ситуацію відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду у встановленому законом порядку було створено штучно, оскільки поліцейські не вимагали від нього пройти такий огляд. Крім того, роз`яснення до складання протоколу та прийняття ОСОБА_1 рішення щодо проходження огляду про відповідальність лише у вигляді штрафу дає підстави вважати, що поліцейські ввели його в оману. Лише після складання протоколу, майже через годину, поліцейський повідомив ОСОБА_1 , що за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, крім штрафу, передбачено позбавлення права керування транспортними засобами.

Стверджує, що під час прийняття рішення щодо проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння чи відмови від такого огляду ОСОБА_1 був упевнений, що за відмову передбачено відповідальність лише у вигляді штрафу. Тобто на час прийняття рішення про відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 не розумів реальних наслідків своєї відмови, а саме обов`язкового позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік, крім накладення штрафу.

ОСОБА_1 та його захисник адвокат Нещерет О.С. у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, при цьому були належним чином повідомлені про день, час і місце апеляційного розгляду цієї справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів із дня надходження справи до суду.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд її справи впродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачених процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін і предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти перешкодам руху справи, недобросовісно створюваним її учасниками, є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 8 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, та інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Нещерета О.С. на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.

Вивчивши й оцінивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи захисту, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість цієї особи в його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати, чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, п. 2), у якому відображено принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону під час розгляду суддею місцевого суду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Як убачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за ознакою керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмови від проходження відповідного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративну відповідальність передбачено за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, у цьому випадку доказуванню підлягають факт керування транспортним засобом, виявлення ознак сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винуватість ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджуються:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 561981 від 8 січня 2026 року;

- матеріалами відеофіксації правопорушення;

- направленням водія транспортного засобу на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 8 січня 2026 року, відповідно до якого огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння;

- рапортом.

У судовому засіданні суду першої інстанції досліджено диск із відеозаписом, на якому, серед іншого, зафіксовано, що на пропозицію поліцейського пройти у встановленому порядку огляд на стан сп`яніння водій ОСОБА_1 відповів відмовою. Суд звертає увагу, що під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 повідомив, що вживав алкоголь напередодні ввечері.

Зазначені докази апеляційний суд перевірив на предмет належності, допустимості та достатності. Ними беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом, який не заперечується стороною захисту, та факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за наявності ознак такого сп`яніння.

Доводи захисника про введення ОСОБА_1 в оману, що, своєю чергою, стало підставою для його відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, не підтвердилися під час апеляційного перегляду.

Дослідивши відеозапис поліцейських, який є додатком до протоколу, апеляційний суд не вбачає в діях працівників поліції ознак провокації чи спонукання особи до вчинення адміністративного правопорушення. Дійсно, на запитання водія ОСОБА_1 поліцейський повідомив, що в разі відмови від проходження огляду на стан сп`яніння складається протокол, який направляється до суду, а відповідальність за таке порушення передбачено у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. Також поліцейський зазначив, що такий самий порядок передбачено в разі проходження водієм огляду на стан сп`яніння та встановлення факту перебування останнього у стані сп`яніння. У зв`язку із цим водій ОСОБА_1 зауважив, що розуміє, що за результатами огляду буде встановлено факт його перебування у стані сп`яніння, тому відмовляється від проходження огляду.

Отже, усвідомлюючи однакові наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння та встановлення факту перебування у стані сп`яніння, ОСОБА_1 добровільно й виважено обрав для себе менш обтяжливий варіант - відмову від проходження огляду. При цьому, на переконання апеляційного суду, необізнаність водія про те, що санкція статті передбачає обов`язкове позбавлення права керування транспортними засобами, не могла вплинути на його рішення, оскільки він сам наголосив, що проходження огляду підтвердило б факт його перебування у стані алкогольного сп`яніння.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що працівники поліції роз`яснили водієві його права та обов`язки, а норми чинного законодавства не містять прямого обов`язку інспектора поліції роз`яснювати наслідки, тобто санкцію інкримінованої особі статті КУпАП. Водночас відповідно до п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Отже, ОСОБА_1 як особа, яка отримала право на керування транспортними засобами, обізнаний з усіма вимогами ПДР України, зокрема передбаченими п. 2.5 ПДР України, відповідно до якого водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Також відповідно до п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Аналізуючи зазначені положення, апеляційний суд доходить висновку, що, дотримуючись Правил дорожнього руху, ОСОБА_1 повинен був пройти відповідний огляд на стан сп`яніння у зв`язку з виявленням у нього ознак алкогольного сп`яніння, незалежно від обізнаності про наслідки невиконання зазначеного обов`язку.

Апеляційним судом не встановлено введення водія ОСОБА_1 в оману, що, на думку захисника, стало підставою для відмови водія від проходження огляду, оскільки ОСОБА_1 як учасник дорожнього руху повинен виконувати обов`язки, покладені на нього Правилами дорожнього руху. Отже, апеляційним судом не встановлено ознак тиску, спонукання або провокації до вчинення адміністративного правопорушення.

Разом із тим доводи захисника про те, що пропозиція пройти огляд не є вимогою поліцейського, передбаченою законом, є неспроможними.

Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП та п. 2.5 ПДР України водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння. При цьому процедура передбачає можливість проведення огляду як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я.

Висловлення вимоги у формі запитання не є порушенням порядку проведення огляду, оскільки кожен водій, який отримує посвідчення, підтверджує знання Правил дорожнього руху та зобов`язується їх дотримуватися, зокрема вимог щодо проходження медичного огляду на стан сп`яніння. Відповідальність за відмову від огляду прямо передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП і є загальновідомою для будь-якої особи, яка має право керувати транспортними засобами.

На переконання апеляційного суду, вимога - це владний припис поліцейського, заснований на положеннях ст. 266 КУпАП та п. 2.5 ПДР України, який водій зобов`язаний виконати. У цьому випадку пропозиція поліцейського пройти огляд є формою висловлення вимоги. З урахуванням обізнаності водія про обов`язок пройти огляд на стан сп`яніння така пропозиція за своєю суттю є вимогою, а форма її висловлення не впливає на правовий зміст, оскільки поліцейський не може примусити водія пройти огляд на стан сп`яніння.

Отже, форма вимоги, висловленої інспектором поліції, є реалізацією передбачених законом повноважень, відповідає принципам законності та інформування особи про її процесуальні права, а тому не може розцінюватися як провокація.

Посилання захисника на зазначені обставини мають формальний характер і ґрунтуються на буквальному тлумаченні тексту закону та Правил дорожнього руху, тоді як за своєю суттю наведені дії інспектора поліції спрямовані на виконання водієм вимог закону та відповідних нормативно-правових актів.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що працівники поліції діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому жодних ознак провокації чи незаконного впливу на волевиявлення водія не встановлено.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним і допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно й послідовно зафіксовано весь перебіг подій, пов`язаних з адміністративним правопорушенням, тому підстав для сумніву в достовірності цього доказу в апеляційного суду немає.

На переконання апеляційного суду, матеріалами справи доведено факт добровільної та виваженої відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, що є обов`язковою ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не підлягають задоволенню й доводи апеляційної скарги про безпідставність зупинки транспортного засобу з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція діє згідно з призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діяв на час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування запроваджувати й здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як перевірка в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документів в осіб, а в разі потреби - проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, установлених Конституцією України.

Відповідно до Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456, правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України «Про основи національного спротиву», «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про національну безпеку України», «Про Національну поліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях», затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.

Отже, перевірка документів в осіб здійснюється після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану.

На підставі викладеного апеляційний суд зауважує, що інспектор поліції діяв у межах наданих йому повноважень під час дії воєнного стану в Україні, а тому підстави зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 є законними та не спростовують наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

При цьому посилання захисника на висновки Верховного Суду, викладені в адміністративній справі № 686/11314/17, не беруться до уваги, оскільки зазначена позиція не є релевантною до обставин цієї справи. Так, справа № 686/11314/17 розглядалася Верховним Судом за правилами КАС України та стосувалася оскарження дій інспектора патрульної поліції щодо винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та накладення на особу адміністративного стягнення за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Разом із тим у цій справі предметом розгляду є вчинення особою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а не правомірність дій поліцейського щодо зупинки транспортного засобу.

Отже, законність зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 та перевірки документів водія не є визначальною для встановлення наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім того, матеріали справи не містять жодних даних про оскарження дій працівників поліції щодо безпідставної зупинки транспортного засобу.

Дослідивши матеріали справи з урахуванням доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх належними й допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування ним транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить істотних порушень, які давали б суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Апеляційний суд також враховує, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 та № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є такими, що потенційно можуть завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізував своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність і виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування вини доцільно керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульовано в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з посиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що під час доведення винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого сумніву у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Доводи сторони захисту не вказують на порушення вимог закону, які мали б наслідком визнання доказів недопустимими або свідчили б про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 11 листопада 2015 року.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Будь-яких інших доводів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення апеляційному суду не надано.

Отже, апеляційний суд не вбачає переконливих доводів, які вказували б на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, були б безумовною підставою для його скасування або спростовували б висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Нещерета О.С., апеляційний суд доходить висновку, що постанову судом першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу адвоката Нещерета О.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА