Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №161/8148/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/8148/26 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д.

Провадження № 22-ц/802/1003/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 28 жовтня 2024 року між ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1464-8137, відповідно до умов якого кредитодавець надав, а позичальник отримав кредит у розмірі 22 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності та строком кредитування 300 календарних днів.

Відповідач ОСОБА_1 підтвердив факт взятих на себе кредитних зобов`язань, а саме, отримавши кредитні кошти, не скористався наданим йому правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин.

Крім того позивач вказував, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка становить 77 903 грн 22 коп., з яких: 20 789 грн 16 коп. - тіло кредиту, 53 684 грн 06 коп. - проценти за користування кредитом, 490 грн - комісія за видачу кредиту, 2 940 грн - неустойка.

За наведених обставин позивач ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» просив суд стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1464-8137 від 28 жовтня 2024 року в сумі 77 903 грн 22 коп. та відшкодувати йому понесені судові витрати.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1464-8137 від 28 жовтня 2024 року в сумі 74 473 грн 22 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, прийнятим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, невірно застосував норми матеріального права та допустив невідповідність зроблених висновків обставинам справи і як наслідок, дійшов передчасного висновку про підставність вимог позивача і частково задовольнив позов.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТзОВ «Укр Кредит Фінанс», вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що договір про відкриття кредитної лінії між сторонами спору укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, і оскільки умови вказаного кредитного договору позичальником ОСОБА_1 належним чином не виконувались, у зв`язку із чим виникла заборгованість, то вона підлягає стягненню з останнього.

Також, вирішуючи питання щодо суми кредитної заборгованості, суд першої інстанції врахував положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та відмовив у стягненні неустойки, нарахованої у період дії воєнного стану, врахувавши її розмір при визначені суми процентів, які підлягають стягненню.

Такий висновок суду є правильним.

Встановлено, що 28 жовтня 2024 року між ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1464-8137, за умовами якого кредитодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 22 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб, строком на 300 календарних днів, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Дата видачі кредиту - 28 жовтня 2024 року, дата повернення кредиту - 23 серпня 2025 року.

Кредитний договір відповідачем ОСОБА_1 підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А4900» та укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця.

Факт перерахування грошових коштів у сумі 22 000 грн на підставі укладеного кредитного договору № 1464-8137 від 28 жовтня 2024 року на рахунок відповідача ОСОБА_1 підтверджується наявними в матеріалах справи квитанцією від 28 жовтня 2024 року та довідкою про перерахування суми кредиту.

З наданого позивачем та приєднаного до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позичальник ОСОБА_1 належним чином зобов`язання з повернення грошових коштів не виконував, в результаті чого виникла заборгованість у сумі 77 903 грн 22 коп., з яких: 20 789 грн 16 коп. - тіло кредиту, 53 684 грн 06 коп. - проценти за користування кредитом, 490 грн - комісія за видачу кредиту, 2 940 грн - неустойка.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 280/4456/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко розяснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці розяснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що договір № 1464-8137 від 28 жовтня 2024 року про надання кредиту, підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «А4900», є укладеним. Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджено, що у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1464-8137 на суму 22 000 грн в електронній формі, що вважається вчиненим у письмовій формі, і зазначені грошові кошти були отримані позичальником.

Отже, встановивши зазначені обставини, а саме те, що позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати відсотків за кредитним договором № 1464-8137 від 28 жовтня 2024 року не виконав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з останнього на користь кредитодавця ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості у розмірі 74 473 грн 22 коп., з яких: 20 789 грн 16 коп. - тіло кредиту, 53 194 грн 06 коп. - проценти за користування кредитом, 490 грн - комісія за надання кредиту, та правомірно відмовив у стягненні неустойки у відповідності до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Наведені представником відповідача в апеляційній скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд першої інстанції дав вірну правову оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобовязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовязку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді