Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №156/631/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 156/631/26 Провадження №33/802/881/26 Головуючий у 1 інстанції:Малюшевська І. Є.

Доповідач: Гапончук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року місто Луцьк

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Гапончук В.В., розглянувшиу відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника Колодійчук Наталії Володимирівни в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову судді Іваничівського районного суду Волинської області від 11 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , українки, громадянки України, зареєстрованої за адресою та мешканки: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Іваничівського районного суду Волинської області від 11.08.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - адвоката Колодійчук Н. В. про відкладення розгляду справи.

У задоволенні клопотання захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Колодійчук Н.В. про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення - відмовлено.

Визнано винною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що вона 19.05.2026 року о 21:57 годині по вулиці Грушевського в селищі Іваничі керувала електросамокатом «КУУГО» в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням приладу "Драгер 6820" результат тесту № 1074 - 0,30 ‰. Такими своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху України, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України (а.с.40-45).

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним, необгрунтованим, винесеним з невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що ОСОБА_1 керувала електросамокатом, що в розумінні п.1.10 Правил дорожнього року України не відносить до механічних транспортних засобів, а тому вона не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

Окрім цього, у протоколі про адміністративне правопорушення, поліцейськими в описі установлених обставин зазначено, що керувала «електросамокатом», а потім зазначено, що стан огляду на місці зупинки «електроскутера» проводився … Сторона захисту вважає дану інформацію невірною.

Також у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 згідна з результатом проведено тесту, що не відповідає відео з бодікамер поліцейських, на яких зафіксовано її незгоду з даним результатом, пізніше вона забажала проїхати до медичного закладу, на що отримала відмову.

Звертає увагу, що у працівників поліції не було жодних законних підстав для зупинки електросамоката під керуванням ОСОБА_1 , оскільки світловідбиваючий знак містився на її рюкзаку, а наявність світловідбиваючого жилету не є обов`язковою. З даної підстави будь-якої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення стягнення поліцейськими складено не було.

Просить скасувати постанову Іваничівського районного суду Волинської області від 11.08.2026 року та закрити провадження у справі за відсутності події та складу адміністративного правопорушення (а.с.51-57)

В судове засідання особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та її захисник Колодійчук Н.В.,будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду справи (а.с.69) не з`явилися. Захисник в усній формі повідомила апеляційний суд про те, що більше не здійснює захист інтересів ОСОБА_1 , однак доказів на підтвердження цього суду не надала. ОСОБА_1 будь яких клопотань про перенесення розгляду справи не подавала. Жодних доказів, які б свідчили про поважність причин неможливості прибуття в судове засідання, суду надано також не було. При цьому судом береться до уваги, що судовий розгляд вже двічі відкладався спершу за клопотаннями захисника, вдруге за клопотанням ОСОБА_1 .

За таких обставин суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженої постанови, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників справи на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ані ОСОБА_1 , ані її захисник не з`являлися в судові засідання без поважних на те причин.

За таких обставин суд сприймає таку поведінку ОСОБА_1 виключно як зловживання наданими процесуальними правами та намаганням затягнути розгляд справи. А тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 ,відповідно до вимог ст.268 КпАП України.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та матеріалами справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до статтей 245, 252, 280 КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На думку апеляційного суду вказаних вимог закону при розгляді справи суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.

Судом вжито всіх заходів, передбачених КпАП України, для з`ясування питання, зокрема про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, а тому вищевказаний висновок суду є правильним і повністю відповідає вимогам ст.280 КпАП України.

Факт вчинення ОСОБА_1 згаданого адміністративного правопорушення за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими місцевим судом доказами. Так, її вина у вчиненні цього адміністративного проступку повністю доводиться:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 670310 від 19.05.2026року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КпАП України (а.с.1);

- тестом Drager «Alcotest 6820» від 19.05.2026 року, результат якого позитивний 0,30 ‰ (а.с.3);

- актом огляду ОСОБА_1 від 19.05.2026 року на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу Drager «Alcotest 6820» згідно з яким проба позитивна, результат тесту 0,30 ‰ (а.с.4);

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакціївід 19.05.2026 року, згідно з яким ОСОБА_1 від огляду в КНП «Іваничівська ЦРЛ» відмовилась (а.с.5);

- зобов`язанням до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 670310 від 19.05.2026року щодо ОСОБА_1 (а.с.6);

- відеозаписом з нагрудних боді - камер інспекторів поліції та відеореєстратора з автомобіля працівників поліції (а.с.9).

Згідно довідки, складеної інспектором з РПП СПД № 1 Володимирського РВП ГУНП у Волинськійобласті Прокопюка А., вбачається, що відповідно до бази даних ІКС ІПНП громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала посвідчення водія НОМЕР_2 від 10.08.2021 року, орган видачі - ТСЦ 7143, категорія В - з 07.10.2014 року (а.с.7).

Долучені до матеріалів адміністративної справи відеозаписи підтверджують винуватість ОСОБА_1 в сукупності з іншими дослідженими судом доказами. Підстав вважати дії поліцейських незаконними, а зібрані у ході досудової підготовки матеріалів докази недопустимими немає.

Апеляційний суд зазначає, що поліцейським дотримано вимоги Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МОЗ та МВС України № 1452/735 від 09.11.2015 року.

Працівники поліції при пропозиції пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння та складенні адміністративних матеріалів діяли цілком у законний спосіб.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності вважаю, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КпАП України, які містяться в матеріалах справи.

Вищевикладені докази у своїй сукупності відтворюють реальну картину перебігу подій, є чіткими та послідовними та не викликають сумніву в апеляційного суду.

Щодо доводів апелянта про те, що електросамокат не є механічним транспортним засобом, а тому ОСОБА_1 не може бути суб`єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, є безпідставними.

Частина 1 ст.130 КпАП України передбачає відповідальність за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння. Електросамокат є транспортним засобом у розумінні Правил дорожнього руху, а тому керування ним у стані алкогольного сп`яніння охоплюється диспозицією ст.130 КпАП України.

Посилання на розбіжність у протоколі щодо зазначення «електросамокат» та «електроскутер» не спростовує встановлених обставин, оскільки з інших матеріалів справи, зокрема відеозаписів, можливо встановити, яким саме транспортним засобом керувала ОСОБА_1 . Така неточність не є істотною та не впливає на правильність правової кваліфікації.

Доводи апелянта щодо незгоди з результатом огляду також самі по собі не спростовують факту проведення огляду та зафіксованого приладом «Drager 6820» результату 0,30 ‰. Разом із тим суд оцінює відеозаписи та інші докази в їх сукупності, у тому числі обставини заявлення особою незгоди з результатом та пропозиції поліцейських пройти такий огляд у медичному закладі, на що отримали відмову.

Місцевим судом вірно встановлено, що з результатом огляду ОСОБА_1 спочатку не погоджувалась, а згодом погодилася, їхати на огляд в медичний заклад відмовилася. Разом з тим, в ході розмови з працівниками поліції ОСОБА_1 підтверджувала, що в обід пила пиво.

Посилання захисника на відсутність законних підстав для зупинки транспортного засобу також не є підставою для закриття провадження, якщо матеріалами справи підтверджується наявність передбаченої законом підстави для зупинки. Відсутність постанови за первинне порушення Правил дорожнього руху сама по собі не свідчить про незаконність зупинки.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обставин правопорушення та вини ОСОБА_1 , а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови не встановлено.

Такими чином усі доводи апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, на думку апеляційного суду зводяться до довільної та суперечливої інтерпретації дійсних обставин справи та відповідних норм чинного законодавства і фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, шляхом закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення.

Доводи, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, аналогічні тим, що були предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції та не заслуговують на увагу апеляційного суду, так як не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи як судом першої інстанції, так і під час розгляду справи апеляційним судом.

З огляду на те, що вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ`єктивність дослідження судом обставин справи про адміністративні правопорушення, не має підстав вважати, що в ньому допущена суттєва неповнота судового розгляду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, постанова судді першої інстанції є законною та мотивованою, а накладене на ОСОБА_1 безальтернативне стягнення відповідає вимогам ст.ст.23, 33 КпАП України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення, при цьому доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтею 294 КпАП України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника Колодійчук Наталії Володимирівни в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову судді Іваничівського районного суду Волинської області від 11 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського апеляційного суду Гапончук В.В.