Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №755/14389/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/14389/25

Провадження №: 2/755/329/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.,

при секретарі - Мовчан А.С.

за участі: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетник Ірина Сергіївна про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, у якому просить суд:

1) визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 „ який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2) визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

3) визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її рідний батько - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ПН КМНО Решетник І.С. відкрито спадкову справу №14/2019 після його смерті. Позивачка звернулась із заявою про прийняття спадщини, при цьому, вказує, що окрім неї, спадкоємцями першої черги є її рідний брат - ОСОБА_7 , та її сестра - ОСОБА_3 . В той же час, матеріали спадкової справи містять три заповіти: 22.08.1995 - був складений в місті Ялта, АРК, заповіт на ім`я ОСОБА_9 , 1932 р.н., на квартиру АДРЕСА_4 ; 25.10.1996 - був складений в місті Ялта, АРК, заповіт на ім`я ОСОБА_9 , 1932 р.н., на квартиру АДРЕСА_5 ; 18.08.2009 - був складений в місті Ялта, АРК, заповіт на ім`я ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 . Позивачка зазначає, що заповіт від 18.08.2009 посвідчений державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Желтухіним А.А., зареєстрований в реєстрі за № 1865. Заповіт від 22.08.1995 містить фразу «а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти», посвідчений державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Темчиной Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 2583. Також в матеріалах спадкової справи наявна копія заповіту від 25.10.1996, посвідчений державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Коржавиной Т.Ф., зареєстрований в реєстрі за № 1-2191. Оскільки наявні заповіти, то спадкоємцем також була ОСОБА_9 - сестра батька позивачки, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а спадкоємцем її майна за заповітом та за законом є її рідний брат ОСОБА_5 .

Таким чином, матеріали спадкової справи містять три заповіти та відповідно наявна множинність заповітів, що містять різні заповідальні розпорядження. Так, заповіт від 22.08.1995 був укладений на ім`я ОСОБА_9 , на квартиру АДРЕСА_4 . Заповіт від 25.10.1996 був складений на ім`я ОСОБА_9 , на квартиру АДРЕСА_5 , тобто ним зменшено спадкову масу ОСОБА_9 , та цей заповіт скасовує попередній від 22.08.1995. А заповіт 18.08.2009, який був складений на ім`я ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 скасовує попередні заповіти на ім`я ОСОБА_9 .

Позивачка наголошує, що на час укладення заповіту батьком, на ім`я її брата ОСОБА_7 спадкове майно, що визначене в заповіті все було охоплено заповітом. В подальшому він набув ще майно, яке не було охоплено заповітом, а саме: квартира АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3 ; квартира АДРЕСА_1 .

Зазначає, що всі три заповіти були складені в місті Ялта Автономної Республіки Крим в одній нотаріальній конторі, але різними нотаріусами. Фактичне підтвердження ідентичності змісту заповіту відсутнє. Також не підтверджено чинності заповітів на даний час. Нотаріусами Першої ялтинської державної нотаріальної контори під час складання другого та наступного заповітів не було з`ясовано та вчинено дій щодо запису про втрату чинності попереднім. Можливо такі дії і були вчинені та внесений запис, однак у зв`язку з відсутністю доступу до матеріалів справи заповітів, така інформація відсутня та не може бути отримана на даний час. З огляду на все викладене, вважає, що спадкування за заповітами не може бути набутим через порушення підтвердження їх змісту та чинності. В той же час, постановою від 23.05.2026 нотаріусом КМНО Решетник І.С. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину за законом, з посиланням на те, що спадкування за заповітом має пріоритет за спадкування за законом.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

13.10.2025 від представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог та судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування заперечень щодо позовних вимог вказала, що відповідач ОСОБА_5 не визнає позовні вимоги, зазначені в позовній заяві, оскільки факти та обставини, викладені в ній не відповідають дійсності та позивачкою не надано будь-яких доказів по справі, які б стосувалися позовних вимог.

Так, представник зазначила, що певні аргументи позивачки вже розглядали Деснянським районним судом міста Києва у справі № 754/18197/19 за позовом ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. Дана справа розглядалася з грудня 2019 року, протягом майже п`яти років, із залученням усіх можливих спадкоємців. Суди першої та апеляційної інстанцій всебічно дослідили та встановили, що два оригінали заповітів ОСОБА_8 (1995 та 2009 років) були подані спадкоємцями і зберігаються в матеріалах спадкової справи, а також детально розглянули питання законності та чинності заповіту від 22.08.1995 № 2-583, який був складений в місті Ялта Автономної Республіки Крим на ім`я ОСОБА_9 . Рішенням суду від 08.04.2024 у справі 754/18197/19 відмовлено в задоволені позовних вимог про визнання заповіту від 22.08.1995 недійсним. Київський апеляційний суд своєю постановою від 02.10.2024, залишив в силі рішення від 08.04.2024.

Позивачкою ОСОБА_1 у судовій справі № 754/18197/19 вже порушувалося перед судом питання щодо території, на якій було складено заповіт, та ніби відсутності ідентифікації особи в заповіті. В той же час, у рішенні Деснянського районного суду міста Києва від 08.04.2024, було встановлено наступне: «отже досліджуючи заповіт від 22.08.1995, складений ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_9 , який посвідчений державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Темчиной Н.А., зареєстровано в реєстрі за № 2-583, судом вбачається, що нотаріусом дотримані всі необхідні вимоги Правил ведення нотаріального діловодства. Зокрема судом враховується також обставина, що Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетник Ірина Сергіївна при відкритті Спадкової справи №14/2019, не поставила під сумнів Заповіт від 22.08.1995, визнавши його належним, здійснювала всі необхідні дії щоб в подальшому вирішити питання про видачу свідоцтва про право на спадщину. За відсутності жодних належних та допустимих доказів, що нотаріусом порушений порядок та законодавство України щодо посвідчення та реєстрації оскарженого заповіту, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним». Отже, відповідно до вищезазначеного рішення у справі № 754/18197/19 судом вже встановлено, що заповіт від 22.08.1995 був укладений з дотриманням законодавства України, яке діяло на час його укладання. Таким чином, обставини законності/чинності заповіту від 22.08.1995, який був складений в місті Ялта Автономної республіки Крим на ім`я ОСОБА_9 , 1932 р.н. на квартиру АДРЕСА_4 , а також на все майно, яке залишиться після смерті ОСОБА_8 , відповідності його форми діючому законодавству на момент укладання не потребують доказування.

Що стосується «множинності» заповітів, то в позовній заяві зазначено щодо копії третього заповіту, але виходячи із законодавства, на підставі копії заповіту не можна надати правову оцінку такого заповіту. Відповідно до постанови ПН КМНО Решетнік І.С. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 23.05.2025 за зверненням ОСОБА_1 від 20.05.2025, згідно з матеріалів спадкової справи було встановлено, що спадкодавцем, ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , було складено заповіти, з яких два подано спадкоємцями та в оригіналі зберігаються в матеріалах спадкової справи 14/2019 від 18.06.2019 щодо його майна, які є чинними на момент відкриття спадщини, а саме: заповіт, посвідчений 18.08.2009 Желтухіним А.А. державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори за реєстровим № 4-1865 та заповіт, посвідчений Темчиной Н.А. державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контри за реєстровим № 2-583 від 22.08.1995. Крім того, такий же висновок зроблений Деснянським районним судом міста Києва в рішенні від 08.04.2024 і Київським апеляційним судом в постанові від 02.10.2024 по справі № 754/18197/19, в яких зазначено, що «у спадковій справі 14/2019 від 18.06.2019, щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 , містять два оригінали заповіту».

У своїй постанові про відмову ОСОБА_1 від 23.05.2025 нотаріус також зазначає, що у спадковій справі наявні два оригінали заповітів, складених спадкодавцем ОСОБА_8 , відповідно до яких спадкоємне (спадкоємцями) за заповітами визначено іншу особу (інших осіб). Так, у вказані заповітах ОСОБА_1 , яка звернулась з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом, не зазначена як спадкоємець в жодному з цих заповітів, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки спадщина прийнята всіма спадкоємцями за заповітом. Разом з тим, у заповіті посвідченим Темчиной Н.А., державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори за реєстровим № 2-583 від 22.08.1995, померлим ОСОБА_8 зазначено: «... также всё имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти...». Таким чином даним заповітом ОСОБА_8 позбавив ОСОБА_1 права на спадкування. Окрім того, ОСОБА_1 не є особою, яка має право на обов`язкову частку спадщини відповідно до статті 1241 ЦК України. Отже, виходячи з вищевикладеного ОСОБА_1 не має права на спадкування після смерті її батька ОСОБА_8 . Враховуючи наявність в спадковій справі оригіналів двох заповітів, в яких не згадується прізвище позивачки, правову норму, відповідно до якої заповідач може позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, третя особа - нотаріус Решетнік І.С. правомірно відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачці. Крім того, позивачкою не надано оригіналів документів, відповідно до яких вона б мала право на право власності на спадкове майно або б які спростували правову позицію, яку виклала нотаріус Решетнік І.С. в постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 23.05.2025.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03.12.2025 витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник Ірини Сергіївни належним чином засвідчену копію спадкової справи № 14/2019 після ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; у П`ятої київської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи № 30/2021 після ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

19.01.2026 з П`ятої київської державної нотаріальної контори надійшла належним чином засвідчена копія спадкової справи № 30/2021 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 .

23.01.2026 від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник І.С. до суду надійшли письмові пояснення та належним чином засвідчена копія спадкової справи № 14/2019 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 .

Так, у письмових поясненнях третя особа ПН КМНО Решетник І.С. зазначила, що нею на підставі отриманої заяви 18.06.2019 від ОСОБА_7 щодо прийняття спадкового майна як по заповіту (посвідчений 18.08.2009 Желтухіним А.А. державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори за реєстровим №4-1865 (бланк ВМІ №921241)), так і по закону після смерті його батька ОСОБА_8 , а також на підставі отриманої заяви 18.06.2019 від ОСОБА_1 щодо прийняття спадкового майна по закону після смерті її батька ОСОБА_8 , - було відкрито Спадкову справу №14/2019 від 18.06.2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 (номер у Спадковому реєстрі: 64340186). Крім того, 16.07.2019 було отримано заяву від ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_8 , та окрім необхідних документів, нею було надано пенсійне посвідчення, на підтвердження того, що вона є інвалідом та отримує пенсію по інвалідності і відповідно має право на отримання обов`язкової частки в спадковому майні. Згодом, 03.09.2019 було отримано, шляхом рекомендованого повідомлення про вручення, заяву від імені ОСОБА_9 , щодо прийняття нею спадкового майна по заповітах після смерті її брата ОСОБА_8 . Разом з тим, ОСОБА_9 було надіслано як додатки, до вищевказаної заяви два заповіти складених на її ім`я від імені померлого ОСОБА_8 (заповіт посвідчений державним нотаріусом Першої Ялтинської держав нотаріальної контори Тимчиною Н.А. за реєстровим №2-583 від 22.08.1995 та заповіт посвідчений державним нотаріусом 1-ої Ялтинської державної нотаріальної конті Коржавіною Т.Ф. за реєстровим №1-2191 від 25.10.1996 (бланк Серія ААА№027990). 09.09.2019 було отримано заяву від імені ОСОБА_5 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_9 , на підставі довіреності, про те що, інтереси ОСОБА_9 , як спадкоємиці, щодо оформлення спадкового майна по заповіту, буде представляти - ОСОБА_5 . Відтак, з урахуванням норм чинного законодавства, ПН КМНО Решетник І.С. було подано ряд запитів компетентних органів з метою перевірки певних даних, відомості яких необхідні для оформлення спадкової справи і видачі свідоцтв про право на спадщину, тощо.

У процесі оформлення спадкової справи було встановлено, що спадкодавцем, ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , було залишено три заповіти. В матеріалах спадкової справи 14/2019 від 18.06.2019 наявні та зберігаються в оригіналах два заповіти спадкодавця, а саме: перший оригінал заповіту - від імені ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_7 , де заповідач робив таке розпорядження - «...на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 , заповідаю ОСОБА_7 (рос.мова ОСОБА_10 ) 01.01.1975...». Заповіт посвідчений 18.08.2009 ОСОБА_11 державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори за реєстровим №4-1865 (бланк ВМІ №921241); другий оригінал заповіту - від імені ОСОБА_8 (рос.мова ОСОБА_12 ) на ім`я ОСОБА_9 (рос.мова ОСОБА_13 ), де заповідач робив таке розпорядження - «...на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: всю принадлежащую мне квартиру АДРЕСА_4 , я завещаю ОСОБА_13 1932 года рождения, проживающей в АДРЕСА_8 , а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти...». Заповіт посвідчений Тимчиною Н А. державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори за реєстровим №2-583 від 22 08.1995.

З урахуванням положень законодавства, заповіт, посвідчений 18.08.2009, скасовує попередній заповіт у частині майна, що в ньому охоплене. Водночас положення заповіту, посвідченого 22.08.1995, що стосується іншого рухомого та нерухомого майна («...а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти...»), не охопленого заповітом 18.08.2009, залишаються чинними. При цьому, у вищезазначених заповітах, посвідчених спадкодавцем, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка ОСОБА_1 як спадкоємець не вказана, що виключає її з кола осіб, які мають право на спадкування за заповітом.

Ознайомившись із цими обставинами, ОСОБА_1 , яка не була зазначена в жодному із заповітів, звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом про визнання заповіту недійсним (справа № 754/18197/19). В ході судового розгляду справи була призначена судово-технічна експертиза, за висновком якої встановлено, що заповіт не містить ознак зміни змісту шляхом додрукування фрагменту: «...а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти...». Судом 08.04.2024 було винесено рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 02.10.2024, рішення від 08.04.2024 залишено без змін. Враховуючи вищевказане, даний оспорюваний заповіт, що посвідчений 22.08.1995, від імені спадкодавця ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_9 , є дійсним, не скасованим та підлягає застосуванню нотаріусом при оформленні спадкових прав. Окрім того, нотаріус наголосила, що спадкування за заповітом є пріоритетним по відношенню до спадкування за законом. Пріоритетність полягає тому, що за умови якщо спадкодавець склав заповіт на все своє майно, то спадкування за законом не відбувається, а спадщину можуть набути виключно особ визначені заповітом.

20.05.2025 до ОСОБА_14 звернулась дочка померлого ОСОБА_1 з заявою пр видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке належало померлому ОСОБА_8 , та повідомила, що оригінали документів, які посвідчують право власності померлого на зазначене вище нерухоме майно у неї відсутні і тому надати їх нотаріусу для видачі свідоцтва про право на спадщину неможливо. 23.05.2025 приватним нотаріусом на вищевказану заяву ОСОБА_1 було видано постанову про відмову у вчинення нотаріальної дії.

Нотаріус наголосила, що зазначивши в заповіті 22.08.1995 «...а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти...», ОСОБА_8 позбавив ОСОБА_1 , права на спадкування, окрім особи зазначеної в заповіті. При цьому, ОСОБА_1 не є особою, яка має і на обов`язкову частку в спадщині та не може претендувати на частку спадкового майна, навіть якщо є спадкоємцем першої черги. Сама по собі наявність заповіту виключає її право на спадкування за законом. Отже, виходячи з вищевикладеного, ОСОБА_1 не має права на спадкування після смерті її батька ОСОБА_8 .

12.02.2026 від відповідачки ОСОБА_3 надійшло клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позов.

Цього ж дня, від відповідачки ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання не заперечувала щодо задоволення позову.

Зазначила, що вона є донькою ОСОБА_8 . Їй було відомо, що за життя її батько повторно одружився, та у нього народились діти - ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Так, її батько ОСОБА_8 , у помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті батька, вона дізналась, що ним за життя було складено ряд «заповітів. З огляду на те, що вона із 01.09.2009 була людиною із третьою групою інвалідності безстроково, як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця, за законом вона є особою, яка має право на половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом у спадщині померлого, незалежно від змісту заповіту. У строк, визначений законом вона подала до нотаріуса необхідні документи для вступу у спадщину.

Крім того, до складу спадщини ОСОБА_8 входить право на: квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_6 ; квартира АДРЕСА_7 ; квартира АДРЕСА_4 ; квартира АДРЕСА_9 .

22.08.1995 було посвідчено заповіт, відповідно до якого ОСОБА_8 заповів на ім`я ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_4 та усе своє майно. 25.10.1996 посвідчено заповіт за реєстровим № 1-2191, відповідно до якого ОСОБА_8 заповів на ім`я ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_5 . 18.09.2009 посвідчено заповіт за реєстровим № 4-1865, відповідно до якого ОСОБА_8 заповів на ім`я ОСОБА_7 : квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_10 . Таким чином, перший заповіт від 22.08.1995 стосувався квартири АДРЕСА_4 та всього спадкового майна, другий заповіт від 25.10.1996 за стосувався квартири АДРЕСА_5 та суперечить заповіту від 22.08.1995, оскільки спадкодавець в другому заповіті розпорядився на випадок смерті тільки - правом на квартиру АДРЕСА_5 . У третьому заповіті 18.08.2009 спадкодавець розпорядився вказаними квартирами на новий розсуд та заповів їх новому спадкоємцю.

Таким чином, визначення спадкоємця на право на квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_10 має відбуватися згідно заповіту від 18.08.2009, а все інше спадкове майно повинно спадкуватися на підставі закону, як частина спадщини, що не охоплена заповітом.

09.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 надійшло клопотання про звільнення від доказування.

Цього ж дня у підготовчому судовому засіданні представником відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09.03.2026 задоволено клопотання представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , поновлено відповідачці ОСОБА_3 строк на подання та прийнято відзив на позовну заяву (Вх. № 6924 від 12.02.2026).

14.04.2026 від представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 надійшли пояснення на письмові пояснення третьої особи приватного нотаріуса КМНО Решетник І.С. від 20.01.2026.

Зазначила, що в матеріалах спадкової справи наявні та зберігаються в оригіналах два заповіти спадкодавця, складені 18.08.2009 (на конкретні квартири) та 22.08.1995 (на все майно). З урахуванням положень ЦКУ, заповіт, посвідчений 18.08.2009 скасовує попередній заповіт у частині майна, що в ньому охоплене. Водночас положення заповіту від 22.08.1995, що стосується іншого рухомого та нерухомого майна («а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти...»), не охопленого заповітом 18.08.2009 залишається чинним. У вищезазначених заповітах ОСОБА_15 як спадкоємець не вказана, що виключає її з кола осіб, що мають право на спадкування. Ознайомившись із цими обставинами, позивачка у грудні 2019 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва (справа 754/18197/19). Слід зазначити, що у своїй письмовій заяві до нотаріуса Решетник І.С. 17.12.2019 ОСОБА_15 зазначила, що їй «відомо, що спадкоємцями за заповітами після смерті батька є мій рідний брат - ОСОБА_7 та моя тітка - ОСОБА_9 ». На виконання ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 21.12.2019 нотаріусом ОСОБА_14 було направлено до цього суду копію спадкової справи. Позивачка (її представник) ознайомилися з копією цієї спадкової справи і після цього кілька разів уточнювали/змінювали свої позовні вимоги, ініціювали експертні дослідження заповіту 1995 року тощо. Тобто, ще в 2019 році ОСОБА_15 дізналася, а на початку 2020 року ознайомилася з матеріалами спадкової справи № 14/2019 і була повністю і детально обізнана, що у цій спадковій справі є два оригінали заповітів ОСОБА_8 на все майно померлого, в яких ОСОБА_15 як спадкоємець не вказана, що виключає її з кола спадкоємців. Після залишення без задоволення її апеляційної скарги у справі № 754/18197/19, ОСОБА_15 , знаючи, що вона не має права на спадкування після смерті ОСОБА_8 звернулася до приватного нотаріуса Решетник І.С. із письмовим зверненням від 28.10.2024 щодо надання їй інформації, яке спадкове майно належить їй до видачі. Наступне письмове звернення ОСОБА_15 надіслала ОСОБА_14 25.02.2025.

Окрім заяв/звернень до нотаріуса, судових позовів, клопотань позивачка двічі зверталася до Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) зі скаргами на дії приватного нотаріуса Решетник І.С. - у 2022 та у 2025 роках. Так, у своїй заяві від 10.04.2025 ОСОБА_15 просила «перевірити відповідність дотримання порядку вчинення нотаріальних дій ПН КМНО Решетник Ірини Сергіївни (Свідоцтво № НОМЕР_1 )». Свою заяву ОСОБА_15 аргументувала, зокрема, множинністю заповітів, спотворюючи вже встановлені судом факти. Жодної інформації щодо виявлених недоліків чи застосованих санкцій до приватного нотаріуса Решетник І.С. немає. Навпаки, після проведення останньої перевірки, а саме 23.05.2025 позивачці ОСОБА_16 нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, тобто у видачі свідоцтв про право на спадщину. Проведені Управлінням нотаріату перевірки діяльності приватного нотаріуса Решетник І.С. ще раз підтверджують законність її дій та, відповідно, необґрунтованість заяв і скарг позивачки ОСОБА_17 .

Так, свою позовну заяву від 24.07.2025 ОСОБА_15 подала щодо 3 (трьох) квартир, а саме: квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3 . Інші 4 (чотири) квартири, щодо яких 20.05.2025 позивачка ОСОБА_15 звернулася до нотаріуса з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом, у видачі якого 23.05.2025 їй було відмовлено, включені до заповіту 2009 року на ім`я відповідача ОСОБА_7 . У цьому заповіті мова йде виключно квартири, які не є предметом позову у поточній судовій справі. Відповідно до заповіту № 2-583 від 22.08.1995, померлий ОСОБА_8 заповів усе майно, яке залишиться після його смерті, своїй рідній сестрі ОСОБА_9 (правонаступник - ОСОБА_18 ). Таким чином, заповіт 1995 року на ім`я ОСОБА_9 чинний і спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 , окрім 4 (чотирьох) квартир, які ОСОБА_19 у 2009 році заповів ОСОБА_20 .

Виходячи зі змісту двох заповітів, оригінали яких є в спадковій справі, ОСОБА_8 позбавив ОСОБА_1 права на спадкування. ОСОБА_1 не є особою, яка має право на обов`язкову частку спадщини. Отже, виходячи з вищевикладеного ОСОБА_1 не має права на спадкування після смерті її батька ОСОБА_8 . З вищезазначеного вбачається, що нотаріус ОСОБА_14 правомірно відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачці.

15.04.2026 від третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріальної округу Решетник І.С. надійшла заява про компетенцію витрат на копіювання/друк пов`язаних із витребування доказів у справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

10.09.2026 від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 надійшла письмова промова в судових дебатах.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала заявлені позовні вимоги з підстав викладених у позові. Додатково суду пояснила, що померлий ОСОБА_8 був батьком позивачки. Окрім позивачки, у нього ще є син ОСОБА_7 та донька ОСОБА_3 . Так, батько позивачки за життя склав три заповіти, жоден з яких не був на її користь, оскільки перші два були складені на ім`я сестри батька - ОСОБА_9 , при цьому другим заповітом було зменшено спадкову масу, а третій заповіт - на ім`я сина ОСОБА_7 . Не дивлячись на те, що останній заповіт скасовує попередній, нотаріус відмовила позивачці у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно. В той же час, всі заповіти були посвідчені на території Автономної Республіки Крим, а зміст заповіту не підтверджений нотаріусом. Таким чином, діє лише третій заповіт, оскільки він скасовує попередній. Крім того, спадкова маса є значно більшою, і не охоплена третім заповітом, а тому має бути розподілена між спадкоємцями за законом. Звернула увагу, що ОСОБА_9 померла, і її спадкоємцем є дядько позивачки ОСОБА_5 . Ба більше, представник наголосила, що в спадковій справі до майна померлого ОСОБА_8 наявні оригінали заповітів 1995 та 2009 років. Оригінал заповту 1996 року відсутній, однак є витяг з спадкового реєстру про його реєстрацію, тому немає сумнівів стосовно його змісту. Також, звернула увагу на ту обставину, що заповіт 1996 року був поданий натаріусу саме ОСОБА_9 , при цьому у подальшому не надано його оригінал, що свідчить про те, що такий заповіт був складений та посвідчений відповідно до законодавства, яке діяло на час його посвідчення та підстави для його неврахування відсутні.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та позицію свого представника. Наголосила, що квартири, право власності на які вона просить визнати в порядку спадкування за законом, не були включені в заповіт 2009 року, оскільки були придбані її батьком пізніше.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав викладених в заявах по суті справи. Додатково суду пояснила, що позов обгрунтований двома причинами, це множинність заповітів та оспорювання чинності заповіту 1995 року. Стосовно законності першого заповіту, який був складений 1995 року, то Деснянським районним судом міста Києва слухалася справа за позовом ОСОБА_1 про визнання цього заповіту недійсним, за результатами розгляду якої, позивачці було відмовлено у задоволенні її вимог. Так, заповіт 1995 року відповідає вимогам законодавчства, яке діяло на той час. Крім того, приватний нотаріус не поставила під сумнів цей заповіт. В той же час, стосовно множинності заповітів, то нотаріусом було встановлено відсутність оригіналу заповіту 1996 року, в матеріалах спадкової справи містяться оригінали лише двох заповітів - від 22.08.1995 та 18.08.2009. Окрім того, позивачка зверталася із заявами стосовно оскарження дій приватного нотаріуса Решетник І.С., проте, неправомірності дій нотаріуса встановлено не було. Таким чином, нотаріус керувалася лише оригіналами заповітів, які містяться в спадковій справі, а копія заповіту 1996 року не може підтверджувати його зміст, тому до уваги не береться. Додатково пояснила, що ОСОБА_9 була особою похилого віку, вона віднайшла оригінал заповіту 1995 року та копію заповіту 1996 року, а їх нотаріусу вже передав ОСОБА_5 .

Представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала позицію відповідачки ОСОБА_3 в частині визнання позову. Додатково зазначила, що післдя смерті ОСОБА_8 залишилася спадщина у вигляді ряду нерухомості, а саме квартир. В той же час, померлим за життя було складено три заповіти, та в матеріалах спадкової справи містяться оригінали заповітів від 22.08.1995 та від 18.08.2009, а також копія заповіту від 25.10.1996. При цьому відомості про скасування чи визнання недійсним будь-якого з цих заповітів відсутні. Додатково звернула увагу суду, що відповідачка ОСОБА_3 є інвалідом 3 групи (безстроково), при цьому вона визнає позовні вимоги, а тому представник просить не стягувати з неї обов`язкові судові витрати.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала свого представника та визнала позовні вимоги.

Відтак, суд, вислухавши позиції учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено відповідний актовий запис № 9933 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (т.1, а.с.7). Вказане також підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00023157948 від 18.06.2019 (т.1, а.с.181-зворот - 182).

18.06.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Решетник І.С. заведено спадкову справу № 14/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 (т.1, а.с.166).

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 56557833 від 18.06.2019 підтверджується реєстрація спадкової справи № 14/2019 до майна померлого ОСОБА_8 , за номером НОМЕР_3 (т.1, а.с.202-зворот).

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно частин 1-2 статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За вимог статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1261-1265 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Як встановлено судом, спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_8 є ОСОБА_7 , син померлого, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 12.02.1975 (т.1, а.с.136); ОСОБА_1 , донька померлого, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 11.02.1981 (т.1, а.с.8); ОСОБА_3 , донька померлого, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 24.02.1970 (т.1, а.с.206), свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_7 , згідно якого прізвище « ОСОБА_21 » змінено на « ОСОБА_22 » (т.1, а.с.206-зворот).

Вказані дані також підтверджуються повними витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (т.1, а.с.189-193), та з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (т.1, а.с.211-зворот - 213), що сформовані приватним нотаріусом та містяться в матеріалах спадкової справи.

В силу частин 1, 5 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За приписами частини 1 статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, 18.06.2019 ОСОБА_7 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник І.С. із заявою про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим 18.08.2009 державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Желтухіним А.А. за реєстровим № 4-1865, та за законом після смерті ОСОБА_8 (т.1, а.с.167).

Цього ж дня із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька, ОСОБА_8 , до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник І.С. звернулася ОСОБА_1 (т.1, а.с.175-зворот).

16.07.2019 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник І.С. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька, ОСОБА_8 , звернулася ОСОБА_3 (т.1, а.с.203-зворот).

03.09.2019 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник І.С. надійшла заява ОСОБА_9 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , який 22.08.1995 склав на її ім`я заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори за № 2-583, а також 25.10.1996 склав на її ім`я заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори за № 1-2191. Вказана заява була складена 23.08.2019 та зареєстрована в реєстрі за № 983 приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.О. (т.1, а.с.216).

09.09.2019 до приватного нотаріуса Решетнік І.С. надійшла заява ОСОБА_5 , у якій останній повідомив, що він є уповноваженим представником за довіреністю ОСОБА_9 щодо будь-яких питань, які стосуються оформлення на її ім`я спадщини, в тому числі у разі необхідності подання додаткових документів (т.1, а.с.220).

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис № 1232 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_8 (т.1, а.с.87).

23.01.2021 П`ятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 30/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 (т.1, а.с.85).

25.11.2013 ОСОБА_9 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: «все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і все те, що мені буде належати на день смерті, і на що я згідно із законом буду мати право, заповідаю ОСОБА_5 ». Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Шедько Л.К. та зареєстровано в Реєстрі за № 342 (т.1, а.с.88).

З огляду на наявність в спадковій справі № 30/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 заповіту, її спадкоємцем є ОСОБА_5 .

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

У частинах 2 та 4 статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання (постанова ВС від 20.07.2022 у справі № 761/49151/19).

ОСОБА_8 за життя склав 3 (три) заповіти.

Так, 22.08.1995 « ОСОБА_12 » склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: «всю принадлежащую мне кварттиру № НОМЕР_9 в доме АДРЕСА_11 , я завещаю ОСОБА_13 , а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти». Заповіт посвідчено державним нотаріусом «Первой Ялтинской» державної нотаріальної контори «Темчиной Н.А.» та зареєстровано в реєстрі за № 2-583 (т.1, а.с.11, 217).

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 57675128 від 24.09.2019 підтверджується, що заповіт від 22.08.1995 № 2-583, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 4867254 (т.1, а.с.246).

25.10.1996 « ОСОБА_12 » склав «завещание», у якому значиться наступне: «на случай моей смерти делаю слещущее распоряжение: принадлежащую мне квартиру в АДРЕСА_12 , я завещаю сестре - АДРЕСА_13 ». «Настоящее завещание удостоверено государственным нотариусом 1-ой Ялтинской государственной нотариальной конторы Коржавиной Т.Ф., зарегистрировано в реєстре за № 1-2191». Заповіт складено на бланку серії ААА № 027990 (т.1, а.с.12, 216-зворот).

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 57484079 від 09.09.2019 підтверджується, що заповіт від 25.10.1996 № 1-2191, бланк ААА 027990, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 2706956 (т.1, а.с.224).

18.09.2009 ОСОБА_8 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 , заповів ОСОБА_7 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Желтухіним А.А. та зареєстровано в Реєстрі за № 4-1865 (т.1, а.с. 13, 178-зворот).

Крім того, з інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів № 145932799 від 18.06.2019 вбачається, що для заповіту від 18.09.2009 був використаний бланк серії ВМІ № 921241 (т.1, а.с. 200-зворот).

Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 56557801 від 18.06.2019 підтверджується, що заповіт від 18.08.2009 № 4-1865 зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 47755701 (т.1, а.с.201-зворот - 202).

Відповідно до частин 2-4 статті 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

При складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.

Аналіз частин другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для визначення, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:

по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;

по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Тлумачення частини третьої статті 1254 ЦК України свідчить, що складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси, порівняно з попереднім, але не змінено спадкоємця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця тільки щодо частини спадщини.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 369/3186/17 та від 09.10.2019 у справі № 601/568/16.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01.03.2021 у справі № 473/1878/19 дійшов наступного висновку.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Тлумачення статті 216 та 1254 ЦК України свідчить, щочастина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється; частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 29.01.2025 у справі № 753/11302/21 зазначив, що кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 18.09.2019 в справі № 204/9143/13-ц зроблено висновок, що посилання касаційної скарги на відсутність оригіналу заповіту і неможливість у зв`язку з цим встановити справжню волю спадкодавця, на увагу не заслуговують, оскільки з матеріалів витребуваної судом першої інстанції спадкової справи, яка містить завірену належним чином копію заповіту, ці обставини встановлено.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Як встановлено з матеріалів справи, померлим ОСОБА_8 за життя було складено три заповіти.

Так, заповіт 22.08.1995 був складений на ім`я ОСОБА_9 , та містив розпорядження стосовно квартири АДРЕСА_4 , а також містив фразу «а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти».

Заповіт 25.10.1996 року також був складений на ім`я ОСОБА_9 , однак він зменшував спадкове майно, та стосувався лише квартири за адресою: АДРЕСА_12 .

Заповіт 18.08.2009 був складений на ім`я ОСОБА_7 , та містив розпорядження стосовно ряду нерухомості, а саме: квартира АДРЕСА_6 ; квартира АДРЕСА_7 ; квартира АДРЕСА_4 ; квартира АДРЕСА_5 .

Вирішуючи питання щодо співвідношення заповітів, складених спадкодавцем 22.08.1995 та 25.10.1996, суд виходить із положень статті 1254 ЦК України, відповідно до яких заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт, а заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у відповідній частині.

Як убачається зі змісту заповіту 22.08.1995, спадкодавець заповів ОСОБА_9 квартиру та все інше належне йому майно, яке буде у його власності на момент смерті. Натомість відповідно до заповіту від 25.10.1996, ОСОБА_9 заповідано виключно квартиру в місті Ялта.

Відовідно до підпункту 2.2 пункту 2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту, крім випадків, передбачених підпунктом 2.7 цього пункту.

Згідно підпункту 2.3 пункту 2 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5, у разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту.

При оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі (підпункт 5.1 пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Відповідно до підпункту 5.2 пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5, якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керуючись положеннями статті 1254 Цивільного кодексу України.

Так, матеріали спадкової справи № 14/2019 містять лише два оригінали заповітів - 1995 року та 2009 року. Стосовно заповіту 1996 року, то в спадковій справі наявна лише копія, яка була подана ОСОБА_9 разом із її заявою про прийняття спадщини за заповітами після смерті її брата ОСОБА_8 .

При цьому, заповіт від 25.10.1996 № 1-2191, бланк ААА 027990, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 2706956, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 57484079 від 09.09.2019 (т.1, а.с.224).

В той же час, суд враховує також той факт, що відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 57675746 від 24.09.2019, місце зберігання всіх заповітів значиться як: Автономна Республіка Крим, Ялтинський міський, Перша ялтинська державна нотаріальна контора, 98600 Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Партизанська, 5 (т.1, а.с.246-зворот - 247).

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19.02.2014. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20.02.2014.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строк дії якого неодноразово продовжувався та є діючим станом на день розгляду даної справи.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією затверджено Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786.

Відповідно до вищевказаного наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, вся територія Автономної Республіки Крим, вважається тимчасово окупованою територією України з 20.02.2014.

Оригінал заповіту від 25.10.1996 у матеріалах спадкової справи №14/2019 відсутній. Водночас, враховуючи, що заповіт був посвідчений у м. Ялта, Автономна Республіка Крим, а нотаріальні документи того періоду могли залишитися на тимчасово окупованій території, об`єктивна можливість отримання оригіналу, який має зберігатися в Першій ялтинській державній нотаріальній конторі, на цей час відсутня. При цьому факт посвідчення заповіту та його зміст підтверджуються наявною копією заповіту та витягом про його реєстрацію у Спадковому реєстрі.

Також, слід зазначити, що за вимог п.п. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01.01.2004.

Оскільки заповіт, оригінал якого відсутній в матеріалах спадкової справи, було вчинено у 1996 році, то до вимог щодо чинності вказаного заповіту мають бути застосовані норми ЦК УРСР.

За вимог ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії (ст. 544 ЦК УРСР).

Зі змісту заповіту від 25.10.1996 вбачається, що державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори, було визначено обсяг цивільної дієздатності заповідача ОСОБА_8 , останньому роз`яснення положення ст. 535 ЦК УРСР, відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 № 18/5, в редакції чинній на час посвідчення заповіту, що підтверджується наявним записом нотаріусом в самому Заповіті від 25.10.1996.

Таким чином, заповіт від 25.10.1996 відповідає вимогам Закону, чинного на час його посвідчення, нотаріусом перевірено обсяг цивільної дієздатності заповідача, заповіт укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений, в ньому визначено місце і час його укладання, текст заповіту викладно чітко, прізвища, імена та по батькові заповідача та спадкоємця написані повністю із зазначенням місць їх проживання, жодних видимих виправлень та дописок, текст заповіту не містить.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відсутність оригіналу заповіту від 25.10.1996, за встановлених у цій справі обставин, не є достатньою підставою для висновку про його недійсність, нечинність чи відсутність юридичного значення. Питання щодо його чинності та змісту підлягає вирішенню з урахуванням сукупності наявних доказів, зокрема копії заповіту та відомостей Спадкового реєстру стосовно його реєстрації.

Таким чином, враховуючи постанову Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 369/3186/17, суд доходить висновку, що складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси порівняно з попереднім, але не змінено спадкоємця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця лише щодо частини спадкового майна. З огляду на що, заповіт від 25.10.1996 на ім`я ОСОБА_9 скасував попередній заповіт складений на її ім`я від 22.08.1995.

При цьому, 18.08.2009 ОСОБА_8 складено заповіт на ім`я ОСОБА_7 , яким заповідач зробив розпорядження стосовно ряду нерухомого майна, в тому числі і квартири АДРЕСА_5 , що за заповітом від 05.10.1996 мала б перейти у спадщину після його смерті ОСОБА_9 .

Враховуючи положення статті 1254 ЦК України стосовно того, що заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить, беручи до уваги, що пізніший заповіт включає в себе майно, яке було предметом заповіту ранішого та заповідачем змінено спадкоємця цього майна, суд доходить висновку, що заповіт і від 25.10.1996 не діє, і відповідно ОСОБА_8 зробивши розпорядження у 2009 році, фактично позбавив ОСОБА_9 права на спадкування.

Таким чином, визначення спадкоємця на квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 , має відбуватися згідно заповіту від 18.08.2009 № 4-1865, а все інше спадкове майно повинно спадкуватися на підставі закону, як частина спадщини, що не охоплена заповітом.

Відповідно до частини першої статті 1245 ЦК України, частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Як вбачається з інформаційної довідки № 429532151 від 02.06.2025 за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_8 на праві власності належить: квартира за адресою: АДРЕСА_14 (РНОНМ: 486173180000, номер відомостей про речове право: 7468676, дата реєстрації: 06.10.2014); квартира за адресою: АДРЕСА_15 (реєстраційний номер майна: 33499633, номер запису: 46358 в книзі д.356-188, дата внесення запису: 23.04.2011); квартира за адресою: АДРЕСА_16 (реєстраційний номер майна: 32653771, номер запису: 2580 в книзі д.1725-96, дата внесення запису: 18.03.2012) (т.1, а.с.16-18).

20.05.2025 ОСОБА_1 звернулася повторно до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник І.С. із заявою, у якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно (т.3, а.с.25).

23.05.2025 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Решетник І.С. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на: квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_10 , після смерті її батька - ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.14-15).

Нотаріальні дії повинні вчинятись відповідно до встановлених для нотаріуса або посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, компетенцією і порядком їх вчинення.

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників. Внесення до Єдиного реєстру боржників державного або комунального підприємства не є підставою для відмови у посвідченні договору купівлі-продажу, укладеного у процесі приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства. Внесення до Єдиного реєстру боржників державного підприємства не є підставою для відмови у посвідченні договору купівлі-продажу, укладеного у процедурі припинення державного підприємства, відповідно до Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України»; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 3 статті 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Аналіз вищезазначених норм права свідчить, що нотаріус зобов`язаний мотивувати свої дії, направлені на відмову у вчиненні нотаріальної дії. При цьому, нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Відповідно до підпунктів 4.14, 4.15, 4.16, 4.18 пункту 4 Глави 10 Розділу ІІ Порядку № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Видача свідоцтва про право на спадщину може бути відкладена у разі: витребування нотаріусом відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб, при цьому строк, на який може бути відкладено видачу свідоцтва про право на спадщину, не може перевищувати одного місяця; необхідності отримання нотаріусом від заінтересованих осіб згоди на подачу спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, заяви про прийняття спадщини згідно з вимогами частини другої статті 1272 Цивільного кодексу України. За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони, обтяження іпотекою або арешту цього майна.

За нормою частини 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 37 Постанови № 5 від 07.02.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 2 статті 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 3 частини 1 статті 34 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріуси наділені повноваженнями щодо вчинення нотаріальної дії по видачі свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з частиною 1 статті 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

За статтею 1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Для спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (частина 1 статті 1269 Цивільного кодексу України). Тобто, критерієм визнання спадкоємця присутнім є постійне проживання останнього в одному будинку або квартирі з померлим, про що потрібно надати відповідні докази.

Навіть якщо спадкоємець жодних дій для прийняття спадщини не здійснював або навіть не знав про сам факт її відкриття, він вважатиметься таким, що прийняв її в силу норми частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України. Їм необхідно лише звернутися до нотаріуса, щоб отримати свідоцтво про право на спадщину. Законодавчо строк на оформлення спадщини не регламентований, так само як і прийняття спадщини без звернення до нотаріуса.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачка є донькою померлого ОСОБА_8 , а відповідно до законодавства є спадкоємицею першої черги, у строк встановлений законом звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, то останній в порядку спадкування за законом перейшло право власності на майно, яке не було охоплене заповітом від 18.08.2009, а саме: на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 ; на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 ; на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 , які належали ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Надаючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачкою позовних вимог та задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно

Стосовно розподілу судових витрат, суд доходить наступного.

Відповідно до частини 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В порядку статті 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 15 140 грн, в рівних частках з кожного, а саме по 5 046,67 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 49 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідачка, ОСОБА_3 , підтримала заявлені позовні вимоги та визнала позов ОСОБА_1 .

В той же час, суд зауважує, що наявність у відповідачки ОСОБА_3 інвалідності 3 групи (т.3, а.с.78-79), не звільняє її від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, в порядку статті 142 ЦПК України, у зв`язку з визнанням позову відповідачкою ОСОБА_3 до початку розгляду справи по суті, з неї на користь позивачки підлягає стягненню 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову, що становить 2 523,33 грн, а решта сплаченого судового збору у розмірі 2 523,33 грн підлягає поверненню позивачці з державного бюджету.

Відповідно до частини 1 статті 140 ЦПК України, особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.

Таким чином, в порядку статті 140 ЦПК України, з відповідачів на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник Ірини Сергіївни підлягає стягненню компенсація витрат, пов`язаних із витребуванням доказів у розмірі 5 461,20 грн, в рівних частках з кожного.

Інші доводи сторін, наведені ними у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 328, 392, 1216-1218, 1220, 1223, 1236, 1245, 1254, 1261-1265, 1268-1270, 1297 Цивільного кодексу України, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 № 282/20595, ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-78, 89, 133, 140-142, 209, 210, 247, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_10 , АДРЕСА_17 ) до ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_11 , АДРЕСА_18 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_12 , остання відома адреса: АДРЕСА_17 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП: НОМЕР_13 , АДРЕСА_19 ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетник Ірина Сергіївна (пр-т Лісовий, 39-А, оф.14, м. Київ), про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 046,67 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 046,67 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 523,33 грн.

ОСОБА_1 решту сплаченого судового збору у розмірі 2 523,33 грн, повернути з державного бюджету.

Стягнути з ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник Ірини Сергіївни компенсацію витрат, пов`язаних із витребуванням доказів у розмірі 5 461,20 грн, в рівних частках з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: