Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №725/7057/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 725/7057/26

Провадження № 2/727/3669/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

головуючого судді Дубець О.С.

за участю секретаря судового засідання Чебуришкіної Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду м. Чернівців за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог та процесуальні дії вчинені в ході справи

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» звернулось до Чернівецького районного суд м. Чернівців із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ціна позову становить 51 120,00 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з 2 662,40 грн судового збору та витрат на професійну правову допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Ухвалою Чернівецького районного суд м. Чернівців від 14 липня 2026 року справа передана за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Чернівців.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 28 серпня 2026 року відкрито провадження у даній справі.

Відповідачу наданий строк для подання заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та надання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 28 серпня 2026 року судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою від 04 вересня 2026 року залишено без задоволення заяву відповідача про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» у повному обсязі.

В судове засідання учасники справи не з`явились. У відповідності до частини 3 статті 211 ЦПК України скористались своїм правом та заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

У відповідності до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК, постановив здійснювати розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у справі доказів.

Стислий виклад позиції учасників справи

Позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» обґрунтовані такими доводами.

07 травня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит № 1297470 згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 12 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну суму. Відповідач зі свого боку не виконав умови кредитного договору, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед ТОВ «Мілоан».

16 листопада 2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» уклали Договір відступлення прав вимоги № 52-МЛ згідно з умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1297470 від 07 травня 2020 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 52-МЛ від 16 листопада 2020 року, сума заборгованості відповідача становить 51 120,00 грн, з них: заборгованість за тілом кредиту – 12 000,00 грн; заборгованість за процентами – 37 920,00 грн; заборгованість за комісією – 1 200,00 грн.

Позивачем була проведена робота щодо добровільного погашення відповідачем наявної заборгованості, а саме: на адресу відповідача була надіслана письмова Претензія про погашення кредитної заборгованості вих. № 20113789/3609 від 01 квітня 2026 року.

Відповідач існуючу заборгованість не погасив, тому, у зв`язку із порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору, а також відповідно до статей 509, 526, 1054 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» звернулось до суду із даним позовом.

У поданому відзиві відповідач ОСОБА_1 в обґрунтування заперечень зазначив, що 07.05.2020 між ним та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір № 1297470 на суму 12 000,00 грн строком на 8 днів, тобто до 15.05.2020. За умовами договору загальна вартість кредиту становила 15 120,00 грн, з яких 12 000,00 грн — сума кредиту, 1 200,00 грн — комісія та 1 920,00 грн — проценти за користування кредитом за ставкою 2 % на день.

Зазначив, що позивач просить стягнути заборгованість у загальному розмірі 51 120,00 грн, з яких 37 920,00 грн становлять проценти. При цьому за період з 08.05.2020 по 15.05.2020, тобто в межах строку кредитування, нараховано 1 920,00 грн процентів, а за період з 16.05.2020 по 14.07.2020, після закінчення строку кредитування — 36 000,00 грн за ставкою 5 % на день. Вважав, що після 15.05.2020 кредитодавець втратив право нараховувати передбачені договором проценти, а ставка 5 % на день не була належним чином погоджена сторонами, оскільки умовами кредитування визначено ставку 2 % на день. Також зазначав, що нараховані після закінчення строку кредитування проценти в розмірі 36 000,00 грн утричі перевищують суму отриманого кредиту.

Крім того, відповідач вказав, що Правила надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «Мілоан», які є невід`ємною частиною кредитного договору та визначають порядок нарахування процентів, до матеріалів справи не долучені, у зв`язку з чим вважав неможливим перевірити правильність розрахунку заборгованості.

Також заперечував належне підтвердження переходу до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги за кредитним договором № 1297470, посилаючись на відсутність доказів повноважень особи, яка підписала договір відступлення прав вимоги № 52-МЛ від 16.11.2020, та належних доказів включення його заборгованості до реєстру боржників станом на дату відступлення. Зазначив, що наданий позивачем витяг з реєстру боржників складений лише 10.09.2025, тобто майже через п`ять років після укладення договору відступлення права вимоги, а про заміну кредитора його повідомлено не було.

Відповідач також заявив про застосування позовної давності, зазначивши, що строк виконання зобов`язання закінчився 15.05.2020, тоді як із позовом до суду позивач звернувся лише 13.07.2026. Щодо 36 000,00 грн процентів, нарахованих за період з 16.05.2020 по 14.07.2020, просив застосувати спеціальну позовну давність в один рік, вважаючи такі нарахування за своєю правовою природою неустойкою.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, встановлені судом

Дослідивши докази по справі судом встановлені такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 07 травня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1297470, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 12 000,00 грн (п. 1.2 договору) строком на 8 днів (п. 1.3 договору) та можливістю продовження цього строку (п. 2.3 Договору), зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 2,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування та стандартною процентною ставкою, яка становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.2.3 договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п. 1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів в період правомірного користування кредитом є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний період під час прострочення, це означає, що в період правомірного користування кредитом Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Якщо після настання дати встановленої п.1.4 Договору Позичальник продовжуватиме користуватись кредитом, проценти за стандартною (базовою) ставкою будуть нараховуватись протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства. Незважаючи на інші умови Договору сторони домовились, що якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в період прострочення Позичальника нараховуються за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 Договору. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.

Відповідно до п. 2.3.1 договору Позичальник за наявності відповідної пропозиції Позикодавця має право на продовження строку користування / повернення кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Відповідно до п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 1 200,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово.

Відповідно до Додатку № 1 до Кредитного договору № 1297470 від 07.05.2020 сторони погодили Графік розрахунків, який включає: суму платежу за розрахунковий період, яка складається з погашення суми кредиту та проценти за користування кредитом; комісія за надання кредиту.

Згідно з п. 2.1. договору кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.

Відповідно до Графіку розрахунків, який є Додатком № 1 до Кредитного договору № 1297470 від 07.05.2020 Сорони погодили, що кредит видається на суму 12 000,00 грн, дата платежу – 15.05.2020, комісія за надання кредиту – 1 200,00 грн та проценти – 1 920,00 грн. Разом сума становить – 15 120,00 грн.

Вказаний договір було укладено між сторонами в електронній формі. Кредитний договір відповідач підписав електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) – Z29708.

07.05.2020 ОСОБА_1 заповнив Анкету-заяву на кредит № 1297470, яка містить докладну інформацію щодо відповідача, зокрема, дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу реєстрації і адресу проживання, номер мобільного телефону, соціальний статус, місце роботи та поетапний процес оформлення та розгляду заяви 1297470, зокрема, в Анкеті-заяві на кредит сторони погодили, що відповідач зобов`язується повернути кредит у розмірі 15 120,00 грн та сплатити комісію в розмірі 10,00 відсотків від суму кредиту, що становить 1 200,00 грн та проценти за ставкою 2,00 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, що становить 1 920,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 19270001 від 07 травня 2020 року ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 12 000,00 грн згідно з договором про споживчий кредит №1297470.

Відповідно до інформації, наданої АТ «Універсал Банк» в листі від 09.09.2026 № БТ/Е-39493, судом встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 банком було емітовано платіжку картку № НОМЕР_3 , на яку 07.05.2020 були зараховані кошти в розмірі 12 000,00 грн.

16 листопада 2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» уклали Договір відступлення прав вимоги № 52-МЛ згідно з умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1297470 від 07 травня 2020 року, що підтверджується Витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 52-МЛ від 16 листопада 2020 року, сформованим 10 вересня 2025 року.

Відповідно до виписки з особистого рахунку за Кредитним договором № 1297470 від 07 травня 2020 року по клієнту – ОСОБА_1 – ТОВ «Мілоан» нарахована заборгованість в розмірі 51 120,00 грн, з них: заборгованість за тілом кредиту – 12 000,00 грн; заборгованість за процентами – 37 920,00 грн; заборгованість за комісією – 1 200,00 грн.

З урахуванням наведеного судом встановлено, що предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по отриманому та неповернутому кредиту, відсоткам за користування отриманими коштами та комісією.

Релевантні джерела права й акти, їх застосування та позиція суду

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді та надання кредиту

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина друга статті 639 ЦК України визначає, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що 07.05.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 1297470 (індивідуальна частина). Вказаний договір укладено між сторонами в електронній формі. Кредитний договір відповідачем підписаний електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) – Z29708.

Судом також встановлено, що 07.05.2020 ОСОБА_1 заповнив Анкету-заяву на кредит № 1297470, яка містить докладну інформацію щодо відповідача, зокрема, дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу реєстрації і адресу проживання, номер мобільного телефону, соціальний статус, місце роботи та поетапний процес оформлення та розгляду заяви 1297470.

З наведеного суд доходить висновку, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважає зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору. Без здійснення зазначених вище дій відповідача кредитний договір не був би укладений сторонами.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» кредитні договори, укладенні в електронній формі, вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Щодо стягнення заборгованості за основною сумою боргу та процентам

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору № 1297470 від 07.05.2020 відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 12 000,00 грн строком на 8 днів, з можливістю продовження строку кредитування. За умовами договору сторони погодили процентну ставку за користування кредитом у розмірі 2,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом у межах строку кредитування, а також стандартну процентну ставку у розмірі 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитними коштами.

Кредитні кошти були перераховані відповідачу 07.05.2020 у розмірі 12 000,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 19270001 від 07.05.2020 та інформацією, наданою АТ «Універсал Банк» у листі від 09.09.2026 № БТ/Е-39493, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 07.05.2020 зараховано 12 000,00 грн.

Таким чином, факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 12 000,00 грн підтверджується належними доказами.

Заперечуючи щодо нарахованих після 15.05.2020 процентів, відповідач зазначив, що на його думку, кредитодавець втратив право нараховувати передбачені договором проценти, а ставка 5 % на день не була належним чином погоджена сторонами, оскільки умовами кредитування визначено ставку 2 % на день. Також зазначив, що нараховані після закінчення строку кредитування проценти в розмірі 36 000,00 грн утричі перевищують суму отриманого кредиту.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до п. 1.6. договору сторони погодили, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, яка застосовуються у відповідності до умов, визначених п. 2.2.3 цього Договору.

Зокрема, п. 2.2.3 Договору сторони визначили, що якщо Позичальник всупереч умовам Договору продовжує користуватись кредитом, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, тобто, в даному випадку після 15.05.2020, нарахування процентів відбувається за ставкою - 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Доказів того, що відповідач у відповідності до п. 2.3.1 Договору здійснив пролонгацію кредиту, тобто продовження строку користування / повернення кредиту, на умовах, визначених вказаним пунктом Договору, матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 1297470 від 07.05.2020 та відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 49 920,00 грн, з яких: 12 000,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, 37 920,00 грн — заборгованість за процентами.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо визначення суми процентів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд зазначає таке.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 виснувала таке.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Так, судом встановлено, що п. 2.2.3 договору сторони погодили, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п. 1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів в період правомірного користування кредитом є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний період під час прострочення, це означає, що в період правомірного користування кредитом Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Якщо після настання дати встановленої п.1.4 Договору Позичальник продовжуватиме користуватись кредитом, проценти за стандартною (базовою) ставкою будуть нараховуватись протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства. Незважаючи на інші умови Договору сторони домовились, що якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в період прострочення Позичальника нараховуються за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 Договору. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.

Разом з тим, відповідно до умов договору ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит у розмірі 12 000,00 грн (п. 1.2 договору) строком на 8 днів (п. 1.3 договору) та відповідно до Графіку розрахунків, який є Додатком № 1 до Кредитного договору № 1297470 від 07.05.2020 сторони погодили, що кредит видається на суму 12 000,00 грн, дата платежу – 15.05.2020, комісія за надання кредиту – 1 200,00 грн та проценти – 1 920,00 грн. Разом сума становить – 15 120,00 грн. Аналогічні умови кредитування були визначені і в Анкеті-заяві на кредит № 1297470 від 07.05.2020.

Отже, тлумачення змісту вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача і стягненню підлягають проценти за користування кредитом в розмірі 1 920,00 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що до матеріалів справи не долучені Правила надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «Мілоан», які, є невід`ємною частиною кредитного договору та визначають порядок нарахування процентів, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити правильність розрахунку заборгованості, то суд зазначає таке.

Так, відповідно до п. 5.1. Договору Позичальник підтвердив, що до підписання цього Договору ознайомився з усіма його умовами (у т.ч. викладеними у п.6.3) та Правилами надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua та є невід`ємною частиною цього Договору (що раніше та в подальшому згадуються як Правила).

Вказані правила розміщені на веб-сайті Товариства, miloan.ua, а тому є в загальному доступі для будь-якого учасника кредитних правовідносин, зокрема, і для суду.

При цьому слід звернуту увагу на те, що укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір містить всі істотній умови договору, в тому числі, і порядок надання кредитних коштів, порядок їх повернення та нарахування процентів за користування кредитними коштам.

З огляду на наведене суд мав можливість належним чином надати оцінку правильності розрахунку заборгованості за даним позовом.

Щодо стягнення заборгованості за комісією

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» до складу заборгованості, яка є предметом даного позову, також включило суму заборгованості за комісією в розмірі 1 200,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).

Частиною 4 статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено що Договір про споживчий кредит № 1297470 від 07 травня 2020 року є споживчим кредитним договором, відповідно до розділу «Терміни та визначення» якого кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

З урахуванням наведеного на даний Договір розповсюджується дія Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог статей 12, 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статті 5 Закону України «Про споживче кредитування» та з метою встановлення для небанківських фінансових установ України, які відповідно до законів України мають право надавати споживчі кредити, методики розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі- Правила).

Відповідно до пункту 8 Правил кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки.

Згідно з додатком 1 до Правил загальна вартість кредиту для споживача, тобто витрати споживача розраховується, в тому числі, із урахуванням процентів за користування кредитом, комісії та інших обов`язкових платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб [комісії за розрахунково-касове обслуговування банку, у якому відкритий рахунок кредитодавця (під час зарахування коштів у рахунок погашення споживчого кредиту), страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов`язкові платежі], які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 01.04.2024 року у справі № 496/3134/19.

Судом встановлено, що пунктом 1.5.1 Договору про споживчий кредит № 1297470 від 07 травня 2020 року передбачена комісія за надання кредиту: 1200,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Судом також встановлено, що комісія за надання кредиту передбачена як умовами Договору, так і Графіком платежів, які були підписані відповідачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за споживчим кредитом та порядком сплати такої комісії.

Отже, як вбачається з умов даного кредитного договору, встановлення комісії ТОВ «Мілоан» за надання кредиту в розмірі 10,00 відсотків від суми кредиту, що становить 1 200,00 грн, є правомірним, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів.

Щодо правомірності стягнення заборгованості на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»»

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 514 ЦК України визначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» вчинено договір відступлення права вимоги від 16 листопада 2020 року № 52-МЛ (далі – Договір № 52-МЛ).

Відповідно до п. 1.1 Договору № 52-МЛ на умовах, встановлених цим Договором, Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель Заборгованості).

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18)).

Як вже зазначалося вище, у частині першій статті 514 ЦК України закріплене правило, за яким обсяг прав, що передаються, визначається на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.

Отже, суд доходить висновку, що на підставі Договору № 52-МЛ ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» від ТОВ «Мілоан» передано право вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 1297470 від 07.05.2020 в розмірі: за кредитом - 12 000,00 грн, за відсотками - 37 920,00 грн, за комісією - 1 200,00 грн, що підтверджується Витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 52-МЛ від 16 листопада 2020 року, сформованим 10 вересня 2025 року.

Щодо заперечень відповідача з приводу того, що позивачем не надано належних доказів включення його заборгованості до реєстру боржників станом на дату відступлення, заперечень належного підтвердження переходу до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги за кредитним договором № 1297470, з посиланням на відсутність доказів повноважень особи, яка підписала договір відступлення прав вимоги № 52-МЛ від 16.11.2020, на те, що реєстр боржників складений лише 10.09.2025 та не повідомлення його про заміну кредитора, то суд зазначає таке.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У матеріалах справи відсутні докази виконання ОСОБА_1 обов`язку за договором між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачем про споживчий кредит № 1297470 від 07.05.2020 з повернення кредиту в сумі 12 000,00 грн, сплати відсотків та комісії.

Також суд враховує, що будь-яких доказів визнання недійсними договору відступлення права вимоги, його розірвання чи припинення матеріали справи не містять. З огляду на це суд не бере бо уваги заперечення відповідача щодо недоведеності повноважень представника позивача на укладення Договору № 52-МЛ.

Щодо витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 52-МЛ від 16 листопада 2020 року, то суд вважає, що вказана на ньому дата – 10 вересня 2025 року – є датою формування паперового варіанту витягу, що стосується безпосередньо відповідача по справі та ця дата не доводить того факту, що тільки 10 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» було передано право вимоги від ТОВ «Мілоан» до відповідача.

З урахуванням наведеного вище ОСОБА_1 має непогашену заборгованість по Договору споживчого кредиту, який є предметом даного позову, перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»».

Щодо застосування позовної давності

Так, ОСОБА_1 просив застосувати позову давність, зазначивши, що строк виконання зобов`язання закінчився 15.05.2020, тоді як із позовом до суду позивач звернувся лише 13.07.2026. Крім того, вважав, що до вимоги про нарахування 36 000,00 грн процентів за період з 16.05.2020 по 14.07.2020, слід застосувати спеціальну позовну давність в один рік, вважаючи такі нарахування за своєю правовою природою неустойкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зазначила, що у разі, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року (набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX), то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року) на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року (набрання чинності Закону України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX) перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану до 03 вересня 2025 року.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

При цьому після 04 вересня 2025 року почали діяти строки позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності.

В даній справі кредитний договір був укладений 07 травня 2020 року, тобто вже в період, коли перебіг позовної давності було зупинено.

Таким чином, позовна давність щодо заявлених позовних вимог внаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29 січня 2024 року) й подальшого (з 30 січня 2024 року) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеною.

Отже строки позовної давності були продовжені, зупинені й поновлені, і звернення ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» до суду з цим позовом 14.07.2026 про стягнення заборгованості, нарахованої за період 16.05.2020 по 14.07.2020, вчинено у межах строку позовної давності.

Таким чином заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Висновки суду за результатами розгляду справи

Щодо суті позовних вимог

Таким чином, беручи до уваги досліджені в ході розгляду справи докази та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що зобов`язання не виконуються з вини відповідача та з урахуванням наведеного в мотивувальній частині обґрунтування позиції суду, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підлягає стягненню заборгованість за Договором про споживчий кредит № 1297470 від 07 травня 2020 року в розмірі 15 120,00 грн, з них: заборгованість за тілом кредиту – 12 000,00 грн; заборгованість за процентами – 1 920,00 грн; заборгованість за комісією – 1 200,00 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судом встановлено, що між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (далі – Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «АПОЛОГЕТ» (далі – Адвокат) був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року сторони домовились, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» доручило Адвокатському об`єднанню «АПОЛОГЕТ» надати юридичну допомогу по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 .

Так, зокрема, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 8 000,00 грн, на підтвердження яких долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, копію акту № Д/24512 наданих послуг правової (правничої) допомоги від 14 квітня 2026 року, копію детального опису наданих послуг від 11 грудня 2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2025 року на суму 8 000,00 грн.

Разом з тим, відповідач заперечував проти стягнення з нього 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи та відсутність належних доказів їх фактичної сплати.

Суд вважає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, необхідно враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною 4 статті 137 ЦПК України.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи із категорії справи, становить 5 000,00 грн.

Так, частинами першою, другою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» задоволені частково, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 798,72 грн (2 662,40 * (15 120,00 / 51 120,00)), та витрат на професійну правничу допомогу – 1 500,00 грн (5 000,00 * (15 120,00 / 51 120,00)).

Керуючись статтями 12, 13, 81, 263-265, 268, 273, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» заборгованість за Кредитним договором № 1297470 від 07.05.2020 в розмірі 15 120,00 грн (п`ятнадцять тисяч сто двадцять грн 00 коп.) з них: заборгованість за тілом кредиту – 12 000,00 грн; заборгованість за процентами – 1 920,00 грн; заборгованість за комісією – 1 200,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» витрати по сплаті судового збору в розмірі 798,72 грн (сімсот дев`яносто вісім грн 72 коп.) та послуги на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн (одна тисяча п`ятсот грн 00 коп.).

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» юридична адреса: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Дата складання повного судового рішення 18 вересня 2026 року.

Суддя Дубець О.С.