Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №332/5483/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 332/5483/24 Головуючий у 1 інстанції Ретинська Ю. І.

Провадження № 22-ц/807/2052/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,

за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Мітіної Ірини Вікторівни на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 15 липня 2026 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, –

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

23 вересня 2024 року позивачка ОСОБА_2 за допомогою системи «Електронний суд» звернулася до Заводського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що у період з 2009 по 2018 роки вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах без укладання шлюбу із ОСОБА_1 . У цей період у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбних відносин неповнолітня донька залишилася проживати з позивачкою. Мати самостійно її утримує, та намагається власними силами матеріально забезпечувати, виконувати усі батьківські обов`язки. Відповідач у добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання доньки не надає. З метою захисту права дитини на належне утримання з боку батька, який проживає окремо, позивачка просить стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% розміру прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно і до повноліття доньки.

Рух справи у суді першої інстанції і зміст рішення суду.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 12 грудня 2024 року провадження у справі зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2025 року ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2024 року залишено без змін, а апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_2 – без задоволення.

Ухвалою суду від 10 грудня 2025 року провадження у справі відновлено у зв`язку із тим, що відповідача ОСОБА_1 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №283 від 23.09.2025 року, було звільнено з військової служби за станом здоров`я.

08 квітня 2026 року на адресу районного суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої представник відповідача – адвокат Мітіна І.В., посилаючись на те, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи, отримує лише пенсію по інвалідності, та зважаючи на те, що дитина проживає у країні ЄС, де отримує соціальну допомогу, просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/12 частини з усіх видів заробітку.

Ухвалою суду від 10 квітня 2026 року частково задоволено клопотання представника відповідача – адвоката Мітіної І.В. про витребування доказів. Витребувано у позивача ОСОБА_2 довідку про її доходи (у тому числі соціальні виплати) та доходи дитини (у тому числі соціальні виплати) – ОСОБА_3 за останні 12 місяців.

Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 15 липня 2026року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.09.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Витрати на судовий збір компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Допущено негайне виконання судового рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

На вказане судове рішення за допомогою системи «Електронний суд» 10 серпня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Мітіна І.В. подала апеляційну скаргу.

Вказує, що відповідач категорично не погоджується із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру аліментів (1/6 частини доходу), вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з`ясуванні обставин, що мають істотне значення для справи, та без належної оцінки поданих доказів.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини усіх видів доходу відповідача, проте мотивувальна частина рішення не містить жодного належного обґрунтування саме такого розміру. Мотивувальна частина рішення фактично не містить відповіді на головне питання справи: чому саме 1/6 частина доходу відповідача є справедливою, достатньою та необхідною.

При цьому суд не навів жодного розрахунку. Не визначив, які саме потреби дитини потребують стягнення саме такого розміру аліментів. Не встановив, чому запропонований відповідачем розмір 1/12 є недостатнім. Не зазначив, з яких причин доводи сторони захисту підлягають відхиленню. Фактично суд обмежився загальною фразою про принципи розумності та справедливості, однак такі загальні посилання не можуть вважатися належним мотивуванням судового рішення. При цьому суд сам визнав доведеними обставини, на які посилався відповідач, а саме: інвалідність І групи «А», відсутність інших доходів, проживання дитини за кордоном та отримання нею соціальної допомоги. Незважаючи на це, жодного аналізу впливу зазначених обставин на визначення конкретного розміру аліментів суд не здійснив. Таким чином, висновок суду про визначення розміру аліментів у частці 1/6 від усіх видів доходу відповідача є передчасним, необґрунтованим та не підтверджується належною оцінкою доказів, наявних у матеріалах справи.

Вкрай важкий стан здоров`я відповідача як Інваліда війни І групи підгрупи «А» ,та його надзвичайних витрат на лікування та реабілітацію суд врахував лише формально. Суд обмежився лише констатацією цих обставин, не дослідивши їх реального впливу на матеріальне становище відповідача та його можливість виконувати аліментний обов`язок. Суд залишив поза увагою ту обставину, що відповідач є інвалідом війни, проходив військову службу, брав участь у бойових діях, отримав поранення та внаслідок цього має тяжкі проблеми зі здоров`ям та психікою, що підтверджено матеріалами справи (зокрема, Витягом з рішення експертної комісії з оцінювання функціонування особи № 244/26/2142/В від 20.02.2026 року та наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 283 від 23.09.2025 року). Такі обставини об`єктивно зумовлюють необхідність постійного лікування, придбання лікарських засобів, проходження реабілітації та здійснення інших витрат, пов`язаних зі станом здоров`я. Однак суд не встановив, які саме витрати несе відповідач у зв`язку зі своїм захворюванням, і не врахував їх при визначенні розміру аліментів.

Крім того, судом взагалі не надано оцінки тому, що відповідач є внутрішньо переміщеною особою, не має власного житла та вимушений нести постійні витрати на оренду житла (по 8000 гривень щомісячно). У мотивувальній частині рішення зазначені докази навіть не згадуються, хоча вони безпосередньо характеризують матеріальний стан відповідача. З урахуванням того, що єдиний дохід відповідача складає пенсія у розмірі 25 546,58 грн, при стягненні 1/6 частини (що становить 4 257,76 грн) та сплаті оренди житла (8 000,00 грн), у важкохворого інваліда І групи «А» залишається сума, яка повністю позбавляє його можливості купувати життєво-необхідні ліки, оплачувати комунальні послуги та харчуватися.

Судом встановлено, що неповнолітня дитина разом із матір`ю проживає на території Федеративної Республіки Німеччина та отримує соціальні виплати. Водночас суд не надав належної оцінки доказам щодо матеріального забезпечення позивача та дитини. Сторона відповідача звертала увагу суду на те, що документально підтверджений дохід матері та дитини становить 403,20 євро (близько 20 150,00 грн), однак із наданих самою позивачкою розрахунків убачається, що фактичний розмір отримуваних ними виплат є істотно більшим (перевищує вказані суми вдвічі). Цим обставинам суд належної оцінки не надав, не встановив реального матеріального забезпечення дитини та не перевірив відповідність наданих позивачкою документів її власним розрахункам.

Стороною відповідача було доведено, що пенсія відповідача становить 25 546,58 грн на місяць. Також було наведено розрахунок, відповідно до якого 1/12 частина доходу складає приблизно 2 129,00 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У 2026 році для дітей віком від 6 до 18 років ця сума складає 1 756,00 грн на місяць. Таким чином, розмір аліментів у частці 1/12 (2129,00 грн) перевищує мінімальний гарантований законом розмір аліментів на дитину відповідного віку. Отже, запропонований відповідачем розмір аліментів повністю забезпечує державні гарантії щодо мінімального утримання дитини та водночас враховує об`єктивні можливості платника аліментів.

За результатами апеляційного перегляду просить рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягнутих аліментів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/12 (однієї дванадцятої) частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.09.2024 і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції, та відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2026 року цивільну справу витребувано з Заводського районного суду м. Запоріжжя.

14 серпня 2026 року вищезазначена справа надійшла до Запорізького апеляційного суду.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2026 року відкрите апеляційне провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено справу до розгляду на 15 вересня 2026 року на 10 годину 50 хвилин.

Відзив на апеляційну скаргу, датований 10 серпня 2026 року, позивачка ОСОБА_2 за допомогою системи «Електронний суд» 11 серпня 2026 року подала до Заводського районного суду м.Запоріжжя, а не до Запорізького апеляційного суду (вхідний номер 20434/2026-Вх), а тому він відсутній у матеріалах справи на момент апеляційного розгляду.

Однак 19 серпня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» до своїх додаткових пояснень позивачка ОСОБА_2 долучила і подала до Запорізького апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу датований 10 серпня 2026 року, в якому наполягає на залишенні рішення суду першої інстанції без змін.

Вказує, що сам факт встановлення інвалідності не звільняє батька від передбаченого законом обов`язку утримувати свою неповнолітню дитину. Суд першої інстанції врахував стан здоров`я та матеріальне становище відповідача, наявність у нього інвалідності І групи, його доходи та інші обставини справи, саме тому і не задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, а визначив аліменти у розмірі 1/6 частини доходу.

Щодо матеріального становища відповідача, звертає увагу, що визначений розмір аліментів не може вважатися надмірним фінансовим навантаженням для платника аліментів. Статус ВПО відповідача та необхідність сплачувати витрати на житло не вважає виключними обставинами, які повинні враховуватися лише на користь платника аліментів. При цьому, посилається на розмір витрат, які несуть позивачка і її неповнолітня донька за межами України, на території Федеративної Республіки Німеччина.

Крім того вказує, що відповідач не надавав матеріальної допомоги на утримання доньки не лише після встановлення йому інвалідності, а й раніше, коли він проходив військову службу у Збройних Силах України та мав стабільний дохід. Тобто ненадання ним матеріальної допомоги дитині не пов`язане виключно з погіршенням стану його здоров`я чи встановленням І групи інвалідності. Протягом тривалого часу фактичний обов`язок щодо матеріального забезпечення, виховання та повсякденного утримання доньки виконувала виключно позивачка. Отримання позивачкою соціальної допомоги державою перебування не звільняє батька від його власного обов`язку утримувати дитину.

Апеляційний розгляд справи.

21 серпня 2026 року позивачка ОСОБА_2 за допомогою системи «Електронний суд» подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу і наполягала на її задоволенні, скасуванні рішення суду першої інстанції, та визначення розміру аліментів у 1/12 частини з усіх видів його заробітку (доходу) відповідача.

В судове засідання 15 вересня 2026 року позивачка не з`явилась. Про розгляд справи була повідомлені належним чином і завчасно.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, обізнаність її учасників про розгляд справи, письмове висловлення стороною позивача своїх аргументів щодо апеляційного перегляду, подачу позивачкою заяви про розгляд справи за їх відсутності, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає таке.

Фактичні обставини справи.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком дитини є ОСОБА_1 відповідач по справі, а матір`ю є позивачка ОСОБА_2 (а.с. 5).

З Витягу з рішення експертної комісії з оцінювання функціонування особи №244/26/2142/В від 20.02.2026 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено інвалідність І групи А підгрупи (а.с. 137-141).

Неповнолітня ОСОБА_3 наразі проживає з матір`ю на території Федеративної Республіки Німеччина, та перебуває повністю на її утриманні. Також позивачка з дитиною отримують соціальні виплати, про що надані підтверджуючі документи (а.с. 183-190). Відповідач у добровільному порядку не надає допомогу по утриманню дитини.

Позиція апеляційного суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що сторони мають неповнолітню доньку, яка проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 . Відповідач як батько зобов`язаний утримувати свою неповнолітню доньку до її повноліття. Відповідач має інвалідність І групи А підгрупи, аліментних зобов`язань перед іншими особами не має. З урахуванням стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, матеріального становища дитини, а також інших обставини, що мають значення, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважав можливим стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно і до повноліття дитини, задовольнивши тим самим позовні вимоги частково.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

Батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сторони у справі – ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Неповнолітня ОСОБА_3 наразі проживає з матір`ю ОСОБА_2 , та перебуває на повному її утриманні.

Ці обставини у справі не оспорюються.

Згідно з частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 і ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 (Конвенція про права дитини), ч.ч.7, 8 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами,… судами, адміністративними … органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Регулювання сімейних відносин здійснюється СК України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми за відповідних умов регулюються також нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (ст.ст. 1, 2, 7, 8 СК України, ст. 3 ЦК України).

Конвенція про права дитини передбачає, що держави-учасниці:

– зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч.2 ст. 3);

– поважають відповідальність, права і обов`язки батьків … належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються (ст. 5);

– забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст. 6);

– докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини; батьки … несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини; найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч.1 ст. 18);

– визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.ч.1, 2 ст. 27);

– визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом (ч.1 ст. 31);

– жодне в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися: a) в законі Держави-учасниці, або b) в нормах міжнародного права, що діють щодо даної держави (ст. 41).

Частиною другою статті 51 Конституції України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Положеннями статті 141 Сімейного Кодексу України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог частин першої, другої статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтями 180, 181 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до діючих норм законодавства, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Статтею 182 Сімейного кодексу України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до положень статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з частиною першої статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом, який визначає рівень інших соціальних стандартів і соціальних гарантій, зокрема, у сфері доходів населення (ст.ст. 1, 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ст.ст. 1, 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

У 2024 році (момент подачі позову) розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років становив 3196 грн, у 2026 році – 3512 грн. З урахуванням динаміки прожиткового мінімуму слід враховувати, що вже лиш з огляду на цей показник матеріальне утримання дитини з часом значно дорожчає.

Вказаний розмір є мінімальною межею. Максимальна межа розміру аліментів встановлена лише для стягнення аліментів в порядку наказного провадження, де вона не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів.

Ті обставини, що з віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, на забезпечення гармонійного розвитку, освіти, відпочинку дитини тощо, є загальнозрозумілими та сумнівів не викликають.

Такими самими загальновідомими та загальнозрозумілими обставинами є те, що внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації до України та воєнних дій, які тривали на час пред`явлення позову та тривають на час судового розгляду справи, купівельна спроможність населення України значно знизилася, що має наслідком, серед іншого, додаткові матеріальні труднощі в забезпеченні належного утримання дітей. В даному випадку позивачка разом із дитиною вимушено покинула територію України, та отримала тимчасовий притулок у країні ЄС. Однак такий притулок є тимчасовим, а виплата певних соціальних виплат не може підміняти батьківський обов`язок по утриманню дитини.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що у правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.(див. також постанову Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 212/1496/24)

Матеріалами справи підтверджено, що дитина сторін проживає разом із матір`ю та перебуває на її утриманні. Документально підтверджений дохід матері та дитини становить 403,20 євро (близько 20834,50 грн за офіційним курсом НБУ на день апеляційного розгляду).

Відповідач є інвалідом війни І групи підгрупи «А», та його єдиним доходом є пенсія у розмірі 25546,58 грн. Відповідач змушений винаймати житло, на оренду якого, за його посиланням, він витрачає 8000,00 грн (близько 30% доходу).

Оцінюючи такі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання доньки.

Визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції врахував вимоги статті 182 СК України, зокрема, вік дитини, рівність обов`язку батьків щодо утримання неповнолітньої дитини, стан здоров`я батька, який є Інвалідом війни І групи підгрупи «А», потребує лікування, проходить державні реабілітаційні програми, і дійшов правильного висновку про необхідність стягнення із відповідача аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову 23.09.2024, і до досягнення дитиною повноліття.

Викладені в апеляційній скарзі твердження сторони відповідача про те, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину у 2026 році складає 1756,00 грн на місяць, а тому визначення розміру аліментів у 1/12 частці від його доходів буде дорівнювати 2129,00 грн, що є достатнім для забезпечення інтересів дитини, колегія суддів відхиляє, оскільки такий розмір є лише «мінімально гарантованим». Натомість «мінімальний рекомендований» розмір аліментів за даних обставин у 2026 році становить 3512 грн, та має природну тенденцію до зростання. Але, як підкреслювалось судом, такі суми є «мінімальними розмірами», а метою цього розгляду є забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

У рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява №31111/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).

В даному випадку сукупний розмір аліментів у 1/6 частці від доходів відповідача, та вказані ним витрати на оренду житла дорівнюють близько 50 відсотків від його доходу. При цьому, розмір документально підтверджених доходів відповідача перевищує документально підтверджені доходи позивачки, з якою проживає дитина. Як вже зазначалось, основний тягар по утриманню дитини, в даному випадку, несе матір.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції фактичних обставин, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, визначаючи розмір аліментів.

Визначений судом розмір аліментів є більш наближеним до встановленого законом рекомендованому мінімальному розміру аліментів на одну дитину.

Такий розмір аліментів забезпечуватиме тривалу, реальну, ефективну участь платника аліментів у забезпеченні потреб дитини та зважаючи на фактичні обставини не порушуватиме правила щодо дотримання загалом паритету батьків у виконанні обов`язку з матеріального утримання дитини.

Необхідно також враховувати, що за наявності для того підстав, істотної зміни обставин, тощо, сторони не позбавлені права ставити в подальшому питання про зміну розміру стягуваних аліментів, зміну способу стягнення, участь у додаткових витратах і т.ін.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду –залишити без змін.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 15 липня 2026 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Мітіної Ірини Вікторівни – без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 16 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.С. Бредун

Суддя Д.І. Сакоян

Суддя Л.Г. Салтан