Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №307/1020/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 307/1020/26

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.09.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою його захисника-адвоката Репало О.О. на постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 коп. в дохід держави.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок судового збору.

Відповідно до постанови суду, ОСОБА_1 , 23 лютого 2026 року близько 22 год. 10 хв. прикордонним нарядом «Контрольний пост» на напрямку 254 прикордонного знаку, на відстані близько 400 метрів від державного кордону (територія Тячівського району Закарпатської області) був виявлений в якості водія транспортного засобу «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1 та який не виконав неодноразово законну вимогу молодшого сержанта ОСОБА_2 , який виконував обов`язки в прикордонному наряді «Контрольний пост» із завданням контролю за дотриманням правил прикордонного режиму, шляхом зупинки і перевірки транспортних засобів та документів, та самовільно прослідував в напрямку м. Тячів, чим порушив вимоги п. 11 «Положення про прикордонний режим» затвердженого Постановою КМУ від 27 липня 1998 року №1147 та ч. 2 ст. 23 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», а саме здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України, та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою адвокат Репало О.О., який діє інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову судута закрити провадження за відсутності в діях події і складу адміністративного правопорушення. У випадку, якщо апеляційний суд прийде висновку про винуватіст його підзахисного, застосувати ст. 22 КУпАП. Вважає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, та підлягає скасуванню. Зазначає, що у протоколі не вказано в чому полягали законні вимоги працівника прикордонної служби та в чому полягала злісна непокора ОСОБА_1 цим законним вимогам, також відсутні відомості про те, що працівник ДПСУ пред`явив ОСОБА_1 саме законні вимоги або розпорядження. Звертає увагу, що до матеріалів справи не додано доказів, що саме ця посадова особа, яка склала протокол, дійсно є військовослужбовцем або працівником ДПС України, яка під час виявлення адміністративного правопорушення виконувала обов`язки, пов`язані із охороною державного кордону. Зазначає, що з відеозапису, який доданий як доказ до матеріалів справи, не видається за можливе встановити ні якої марки автомобіль, що проїхав, ні його реєстраційний номер, тобто не можна стверджувати, що д.н.з. НОМЕР_1 належить саме цій машині, яку видно на відео, та що даний транспортний засіб належить ОСОБА_1 . Посилається, що у матеріалах справи відсутній відеозапис з нагрудної камери військовослужбовця ДПСУ, що унеможливлює встановлення факту дотримання передбаченої законом процедури притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а саме, що йому були роз`яснені його права, зокрема основоположне право на захист. Зазначає, що пояснення молодшого сержанта ОСОБА_2 не є належним та допустимим доказом, оскільки він проходить службу в органах ДПСУ та є зацікавленою особою, що в свою чергу ставить під сумнів дотримання вимог щодо об`єктивності з`ясування обставин, що мали місце. Таким чином зазначає, що враховуючи характер вчиненого адміністративного правопорушення, дані про особу ОСОБА_1 , який раніше не притягався до адмінвідповідальності, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, є учасником бойових дій, про якого відсутні відомості, які б характеризували його з негативної сторони, та обставини, які обтяжують відповідальність, а також те, що його діяння жодним особам не спричинило тілесних ушкоджень та не завдано матеріальних збитків, вважає про можливість звільнення від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення ОСОБА_1 , обмежившись усним зауваженням, що було б достатнім для досягнення мети адміністративної відповідальності - виховного впливу, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України та недопущення подібної поведінки надалі.

В судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його захисник-адвокат Репало О.О. не з`явилися, хоча належним чином були повідомленими про дату, час і місце судового засідання, при цьому, не повідомили суд про поважність причин їх неявки.

У цьому контексті, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» (справа №3236/03 від 03.04.2008), у якому зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності правопорушника чи його представника, апеляційний суд не вбачає.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності учасників судового процесу, неявка яких із урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду.

Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_1 , та його захисника-адвоката Репало О.О., враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.

Суд, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП є правильним, а зміст постанови в цій частині відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №339694 від 23 лютого 2026 року,вбачається, що в цей же день близько 22 год. 10 хв. прикордонним нарядом «Контрольний пост» на напрямку 254 прикордонного знаку, на відстані близько 400 метрів від державного кордону (територія Тячівського району Закарпатської області) був виявлений в якості водія транспортного засобу «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1 та який не виконав неодноразово законну вимогу молодшого сержанта ОСОБА_2 , який виконував обов`язки в прикордонному наряді «Контрольний пост» із завданням контролю за дотриманням правил прикордонного режиму, шляхом зупинки і перевірки транспортних засобів та документів, та самовільно прослідував в напрямку м. Тячів, чим порушив вимоги п. 11 «Положення про прикордонний режим» затвердженого Постановою КМУ від 27 липня 1998 року №1147 та ч. 2 ст. 23 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», а саме здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України, та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

Всупереч доводам апеляційної скарги, з протоколу також вбачається, що зміст протоколу ОСОБА_1 доведений, права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП йому роз`яснені, про що у протоколі міститься його власноручний підпис. При цьому, ОСОБА_1 не заявляв клопотань про забезпечення йому захисника.

Вказані у протоколі обставини підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 23 лютого 2026 року; протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 23 лютого 2026 року; письмовими поясненнями молодшого сержанта ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ІНФОРМАЦІЯ_2 , ДПСУ ОСОБА_2 від 23 лютого 2026 року; письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 23 лютого 2026 року; витягом з розділу 2в «Результати виконання плану охорони державного кордону/ здійснення прикордонного контролю» книги прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " в період з 08:00 23 лютого 2026 року по 08:00 24 лютого 2026 року; витягом з книги прикордонної служби ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) з 08:00 23 лютого 2026 року по 08:00 24 лютого 2026 року; відеозаписом події, яка мала місце 23.02.2026.

Вищенаведені докази, які є належними та допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки сумнівів у їх достовірності чи порушень під час їх підготовки та збирання у ході розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП адміністративного правопорушення.

Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено даних, які би давали підстави вважати, що інспектор прикрдонної служби 2 категорії - оператор (засобів протидії безпілотним повітряним суднам) відділу ПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) ОСОБА_2 , був упереджений під час затримання та складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, що у нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилається сторона захисту в апеляційній скарзі.

У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які відомості, які би свідчили про зацікавленість представників прикордонної служби, які затримали ОСОБА_1 за порушення ним вимог ч. 2 ст. 23 Закону України «Про державну прикордонну службу», п. 8, 10 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998, відтак склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, у результатах розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , у підтвердження цього немає жодних доказів не лише у матеріалах справи, такі не додано і до апеляційної скарги й на такі не посилається сторона захисту в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги про те, що наявні у матеріалах справи докази є недостатніми для підтвердження наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, апеляційний суд відхиляє, оскільки вважає, що такі спростовуються сукупністю вищенаведених доказів і є такими, що спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 здійснив злісну непокору законній вимозі молодшого сержанта ОСОБА_2 , який виконував обов`язки в прикордонному наряді «Контрольний пост» із завданням контролю за дотриманням правил прикордонного режиму, шляхом зупинки і перевірки транспортних засобів та документів, та самовільно проїхав у напрямку м. Тячів, доказів на спростування обставин зазначених у протоколі ним та його захисником не надано.

Твердження сторони захисту про те, що з відеозапису, який доданий як доказ до матеріалів справи, не видається за можливе встановити ні якої марки автомобіль, що проїхав, ні його реєстраційний номер, тобто не можна стверджувати, що д.н.з. НОМЕР_1 належить саме цій машині, яку видно на відео, та що даний транспортний засіб належить ОСОБА_1 , апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки згідно письмових пояснень ОСОБА_1 від 23 лютого 2026 року, які наявні у матеріалах справи слідує, що він не побачив знак «Стоп-контроль», бо був осліплений зустрічним автомобілем, та змучений від проїзду багато кілометрів. Вину визнає та вибачається.

Також, як слідує з постанови суду, захисником Репало О.О. в судовому засіданні було підтверджено той факт, що ОСОБА_1 того дня, в темний час доби керував транспортним засобом із причепом.

Посилання в апеляційній скарзі захисника на те, що пояснення молодшого сержанта ОСОБА_2 не є належним та допустимим доказом, оскільки він проходить службу в органах ДПСУ та є зацікавленою особою, що в свою чергу ставить під сумнів дотримання вимог щодо об`єктивності з`ясування обставин, що мали місце, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки відсутні обґрунтовані обставини, які б вказували на упередженість зазначеного працівника ДПСУ або будь-яку його зацікавленість у результатах розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_1 вчинив злісну непокору саме щодо військовослужбовця під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону України, що свідчить про те, що протокол про адміністративне правопорушення щодо останнього складено обґрунтовано та відповідно до вимог законодавства. Доказів, які б свідчили про протилежне, апеляційному суду не надано. Також апеляційний суд зазначає, що як нормами КУпАП, так і будь-якими іншими нормами законодавства не встановлено заборони на складення протоколу про адміністративне правопорушення посадовою особою, яка наділена правом на складення такого протоколу і щодо якої вчинено злісну непокору.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, оскільки наявними доказами безумовно підтверджується те, що законні вимоги працівника прикордонної служби зупинити протиправні дії, ОСОБА_1 виконувати відмовився, чим вчинив адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

В той же час, з дослідженого відеозапису, що наявний на оптичному диску, який додано до матеріалів справи, апеляційним судом встановлено, що транспортний засіб навіть не знижуючи швидкість руху проїхав на заборонений сигнал уповноваженої особи Державної прикордонної служби шляхом підняття руки із застосуванням диска.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що місцевим судом ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винуватим у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП адміністративного правопорушення.

Разом з тим, вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, суд не в повній мірі дотримався вимог ст. 23, 33 КУпАП, в силу яких стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Малозначність як ознака адміністративного правопорушення характеризується певним ступенем суспільної небезпечності, але таким, що не потребує застосування заходів адміністративного впливу.

Питання про можливість або ж недоцільність звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення в кожному конкретному випадку вирішується правозастосовчим органом (посадовою особою).

Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 зазначив, що згідно з принципом верховенства права - однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях ЄСПЛ, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Таким чином, враховуючи характер вчиненого адміністративного правопорушення, дані про особу ОСОБА_1 , який раніше не притягався до адміністративної відповідальності, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, є учасником бойових дій, про якого відсутні відомості, які б характеризували його з негативної сторони, та обставини, які обтяжують відповідальність, а також те, що його діяння жодним особам не спричинило тілесних ушкоджень та не завдано матеріальних збитків, апеляційний суд приходить до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням, що буде достатнім для досягнення мети адміністративної відповідальності - виховного впливу, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України та недопущення подібної поведінки надалі, у зв`язку з чим апеляційна скарга захисника ОСОБА_1 - адвоката Репало О.О. підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Репало О.О., який діє інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 березня 2026 року відносно ОСОБА_1 - скасувати.

На підставі ст. 22 КУпАП звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185-10 КУпАП за малозначністю й оголосити йому усне зауваження, а провадження у справі щодо нього закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП.

Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Т.Ю. Бисага