Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №456/3917/26 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/3917/26

Провадження № 3/456/1645/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області Бучківська В. Л. , розглянувши матеріали справи, які надійшли від військової частини НОМЕР_1 про адміністративне правопорушення щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , командира екіпажу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів взводу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів батареї перехоплювачів безпілотних літальних апаратів військової частини НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ч.2 ст. 172-11 КУпАП,

в с т а н о в и в :

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення №110 від 08.07.2026, 08.07.2026 на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшло повідомлення від військової частини НОМЕР_2 №588/3002 від 08.07.2026 про те, що 07.2026 року о 17 год. 15 хв. в телефонному режимі від лікуючого лікаря КП "ВОПЛ" надійшла інформація про те, що солдат військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 06.07.2026 самовільно залишив лікувальний заклад. На стаціонарному лікуванні у вказаному закладі знаходився з 19.06.2026. Виписаний з порушенням режиму. Слід враховувати, що після прийняття Указу Президента України від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану", затвердженого Верховною Радою України, в країні розпочався особливий період, який триває по теперішній час. Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України "Про оборону України особливий період -це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації, чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її месцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій. Виходячи з наведеного, в діях молодшого сержанта ОСОБА_1 наявні кваліфікуючі ознаки військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП: самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб в умовах особливого періоду. Таким чином ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене частиною 2 статті 172-11КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про причини неявки суд не повідомив.

Адвокат Коваленко О.В. подала на адресу суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП, в обґрунтування якого покликається на те, що протокол про військове адміністративне правопорушення № НОМЕР_1 №110 від 08.07.2026 складений щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-11 КУпАП. Водночас в описовій частині цього ж протоколу зазначено: «В діях ОСОБА_1 наявні кваліфікуючі ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172- 11 КУпАП». Таким чином, один і той самий протокол містить два різних правових визначення діяння, а саме ч. 2 та ч. 3 ст. 172-11 КУпАП. Це не є формальною технічною помилкою, оскільки різні частини статті 172-11 КУпАП встановлюють відповідальність за різні за своїми юридичними ознаками діяння. Внаслідок такої суперечності особа фактично не може однозначно встановити, яке саме адміністративне правопорушення їй інкримінується, за якими фактичними обставинами та за якою саме нормою закону вона повинна захищатися. Зміст протоколу має дозволяти суду та особі, яка притягується до відповідальності, чітко встановити: яке саме діяння інкримінується, коли воно було вчинене, у чому конкретно воно полягало, яка саме норма КУпАП порушена та які обставини підтверджують наявність усіх елементів складу правопорушення. У даному випадку сам протокол не дає можливості зробити однозначний висновок щодо правової кваліфікації. При цьому суд не може підміняти собою орган, який склав протокол, та самостійно змінювати або формувати обвинувачення щодо особи. З протоколу вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «ВОПЛ» з 19.06.2026 року та нібито 06.07.2026 самовільно залишив лікувальний заклад. Таким чином, фактичний опис події стосується саме залишення лікувального закладу. Однак протокол одночасно кваліфікує діяння за ч. 2 ст. 172-11 КУпАП, а в описовій частині вказує на ч. 3 цієї статті. Така невизначеність є істотною, оскільки для правильної кваліфікації необхідно встановити не лише сам факт відсутності військовослужбовця, але й конкретний характер його діяння, місце, час, тривалість відсутності та інші обов`язкові ознаки відповідного складуправопорушення. Окремо звертає увагу суду на зміст протоколу № НОМЕР_1 №110 від 08.07.2026 року. У графі «Свідки» будь-які особи не зазначені. У графі «Потерпілі» також будь-які особи не зазначені. Отже, протокол не містить відомостей про осіб, які безпосередньо могли б підтвердити обставини події адміністративного правопорушення. При цьому у самому протоколі зазначено, що інформація про нібито самовільне залишення ОСОБА_1 лікувального закладу була отримана командуванням у телефонному режимі від лікуючого лікаря. Однак сам лікар у протоколі як свідок не зазначений. За таких обставин посилання на телефонне повідомлення не може автоматично розглядатися як належний та достатній доказ вини особи. Якщо лікар безпосередньо спостерігав обставини, за яких ОСОБА_1 залишив лікувальний заклад, його показання могли б мати доказове значення лише за умови належного процесуального оформлення та дослідження судом. Сам факт того, що ОСОБА_1 був відсутній у лікувальному закладі, ще не є достатнім для висновку про вчинення ним адміністративного правопорушення. Необхідно встановити обставини, за яких він залишив заклад. Зокрема, необхідно з`ясувати: чи було ОСОБА_1 офіційно виписано; хто прийняв рішення про його виписку; що саме означає зазначене у протоколі формулювання «виписаний з порушенням режиму»; чи існує відповідний запис у медичній документації; чи складався акт про самовільне залишення лікувального закладу; чи був ОСОБА_1 попереджений про заборону залишати заклад; чи надавав йому дозвіл медичний працівник; чи були обставини, які зумовили його вибуття з лікувального закладу; коли саме він залишив лікувальний заклад. Без встановлення цих обставин висновок про «самовільність» залишення є передчасним. Фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не приховував свого місцезнаходження та не мав наміру самовільно залишати лікувальний заклад Як зазначено у протоколі, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «ВОПЛ» з 19.06.2026. У протоколі також зазначено, що 06.07.2026 він нібито порушив режим лікувального закладу та самовільно залишив його строком на три доби. Однак безпосередньо у протоколі містяться пояснення ОСОБА_1 , які спростовують твердження про самовільність його дій. Зокрема, ОСОБА_1 пояснив, що 06.07.2026 о 18 год. 04 хв. він зателефонував за номером телефону НОМЕР_3 , який належить психіатричному відділенню №3, з метою отримання дозволу відлучитися з лікувального закладу для вирішення побутових питань. На вказане прохання він отримав позитивну відповідь чергового фельдшера. Таким чином, сам факт залишення лікувального закладу ОСОБА_1 не приховує, однак принципово заперечує його самовільність. Ця обставина має визначальне значення для правильного вирішення справи. Отже, ОСОБА_1 прямо вказав конкретне джерело, час та спосіб отримання дозволу на відлучення. Пояснення ОСОБА_1 є конкретними та такими, що підлягають перевірці. Він зазначив конкретну дату - 06.07.2026 року, конкретний час звернення - 18 год. 04 хв., конкретний номер телефону - НОМЕР_3 , конкретний структурний підрозділ - психіатричне відділення №3, конкретну мету відлучення - вирішення побутових потреб, конкретну особу, яка надала дозвіл, - черговий фельдшер. Із пояснень ОСОБА_1 вбачається, що 07.07.2026 року о 09 год. 15 хв. він дізнався про дзвінок завідуючої психіатричного відділення №3 ОСОБА_2 щодо його виписки з лікувального закладу у зв`язку з нібито порушенням режиму. Після отримання виписки з лікувального закладу ОСОБА_1 одразу повідомив свого командира та начальника медичного пункту про його виписку. Ця обставина має принципове значення.Якби особа мала намір самовільно ухилятися від військової служби, логічно очікувати приховування місця перебування, невстановлення зв`язку з командуванням або невиконання обов`язку повідомити про свою виписку. Натомість поведінка ОСОБА_1 була протилежною: після того, як йому стало відомо про припинення лікування та виписку, він відразу повідомив командування та начальника медичного пункту. Це узгоджується з його поясненнями про те, що він не мав наміру самовільно залишати лікувальний заклад або ухилятися від виконання військового обов`язку. Сам факт порушення режиму лікувального закладу не доводить самовільного залишення. У протоколі використано формулювання про те, що ОСОБА_1 «порушив режим в лікувальному закладі та самовільно залишив його». Однак необхідно чітко розмежовувати: порушення внутрішнього режиму лікувального закладу та самовільне залишення лікувального закладу у розумінні ст. 172-11 КУпАП. Якщо ОСОБА_1 дійсно отримав дозвіл чергового фельдшера на тимчасове відлучення, то сама по собі обставина подальшої оцінки адміністрацією лікувального закладу його поведінки як порушення режиму не доводить того, що на момент виходу з лікарні він діяв самовільно. Для притягнення до адміністративної відповідальності необхідно довести саме ту обставину, що ОСОБА_1 не мав дозволу на відлучення та усвідомлював незаконність своїх дій. Цього матеріалами справи не доведено.

У клопотанні адвокат Коваленко О.В. просить розгляд справи проводити у її та ОСОБА_1 відсутності.

Дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку, що справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст.172-11 КУпАП слід закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

У відповідності до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, окрім іншого, є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом, тобто при розгляді справи суд повинен належним чином з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються наявними у справі доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до ст. 252 КУпАП.

Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02) неодноразово зазначав, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, ч. 1 ст. 172-11 КУпАП передбачає відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб.

Частина 2 ст. 172-11 КУпАП передбачає відповідальність за діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення.

Частина 3 ст. 172-11 КУпАП передбачає відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

Частина 4 ст. 172-11 КУпАП в свою чергу передбачає відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася. Правовий режим воєнного стану тривав на час вчинення правопорушення, яке ставиться у вину ОСОБА_1 та діє по теперішній час.

Відповідно до Закону України №1932-ХІІ від 06.12.1991 року «Про оборону України» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Судом встановлено, що правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 , мало місце на території України в період з 06.07.2026 по 07.06.2026, тобто в період дії воєнного стану.

При цьому дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.2 ст.172-11 КУпАП, як за діяння, передбачені частиною першою цієї статті (самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб) , вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення.

Однак жодного доказу, який би свідчив про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст.172-11 КУпАП до матеріалів справи не долучено. Натомість у протоколі про адміністративне правопорушення №110 від 08.07.2026 вказано, що відсутні дані про притягнення ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності.

Одночасно у протоколі також зазначено, що в діях молодшого сержанта ОСОБА_1 наявні кваліфікуючі ознаки військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП: самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб в умовах особливого періоду.

Однак ч.3 ст.172-11 КУпАП передбачає відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

Крім цього, суд звертає увагу, що діяння в умовах особливого періоду, передбачено як склад правопорушення, передбаченого ч.4 ст.172-11 КУпАП, яка при цьому містить виняток - крім воєнного стану.

Суд звертає увагу, що інкриміноване правопорушення особі, яка притягується до адміністративної відповідальності має бути конкретним, а висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення, а розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі.

Формулювання адміністративного правопорушення вчиненого особою це юридичний висновок, заснований на фактичних обставинах справи, зміст якого складають правові ознаки правопорушення, викладені мовою диспозиції застосовуваної норми КУпАП, тому що саме формулювання обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення визначає конкретний обсяг і межі судового розгляду і надає можливість особі щодо якої складено протокол у повній мірі реалізувати своє право на захист, оскільки дозволяє точно визначити обсяг і межі свого захисту в рамках конкретного провадження.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсудність у діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-11 КУпАП.

На підставі наведеного, інші доводи сторони захисту щодо наявності/відсутності доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-11 КУпАП не аналізуються, оскільки формулювання адміністративного правопорушення в протоколі містить істотні суперечності, які не можуть бути усунуті судом в ході розгляду справи.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-11 КУпАП, що згідно п.1 ст. 247 КУпАП є обставиною, яка виключає провадження по справі.

Керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст.284 КУпАП,

п о с т а н о в и в :

Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-11 КУпАП, закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Стрийський міськрайонний суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Cуддя В. Л. Бучківська