Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №404/2453/26 — Фортечний районний суд міста Кропивницького

Справа № 404/2453/26

Номер провадження 2/404/1075/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Кропивницький

Фортечний районний суд м. Кропивницького в складі:

головуючої судді Варакіної Н.Б.

за участі секретаря Парфьонової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди.

Згідно заявлених вимог позивач просить суд стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, в розмірі 10 000 000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що він є учасником бойових дій та особою, що перебувала в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 , яке видано 24 жовтня 2024 року та довідкою про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах № 51 від 20.07.2024 року. Позивач являється військовослужбовцем за контрактом та проходив службу в НГУ з березня 2023 року. В період з 30.08.2023 року по 10.09.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. В період з 10.09.2023 року по 17.07.2024 року перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України (полон). Позивач зазначає, що його безпосередня участь у бойових діях та тривале перебування в місцях несвободи має істотний вплив на психічний, фізичний та моральний стан, неодноразово був свідком загибелі та поранення своїх товаришів та мирних громадян, постійно піддавався та піддається ризику поранення та загибелі, був вимушений використовувати зброю та зазнав інших численних порушень своїх конституційних прав, зокрема гарантованого Конституцією України права на життя, адже постійно реально сприймає загрозу бути вбитим або пораненим, піддавався катуванню, побоям та залучався до трудової експлуатації. Зазначає, що протягом року перебування в полоні російської федерації, піддавався регулярному побиттю по голові, верхнім та нижнім кінцівкам, постійно перебуває у пригніченому стані, знизився життєвий тонус та погіршилось самопочуття, що негативно позначилося на стосунках з оточуючими, що призвело до порушення нормальних соціальних зв`язків, що особисто йому завдано моральної шкоди. На сьогоднішній день позивач знаходиться на тривалій психологічній та медичній реабілітації, проходить консультації з психологом, перебуваючи в полоні в результаті постійного побиття та катування втратив більшу половину зубів та отримав значні запальні процеси та порушення шлунково-кишкового тракту, спогади про катування в полоні, а також смерть побратимів, постійно переслідують його, являються нічними жахами та не дають нормально спати, тремор та судоми намагається вилікувати медикаментозно. З урахуванням характеру і обсягу завданих моральних страждань, істотності порушення конституційних прав та прав людини, неможливості їх поновлення, умисного характеру дій відповідача, оцінює моральну шкоду у розмірі 10 000 000 грн., яку просить стягнути з відповідача. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького від 15 квітня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького від 11 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач держава російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом оголошення про виклик до суду, в судове засідання представника не направили, про причини неявки представника до суду не повідомили, відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань на адресу суду від відповідача не надходило.

Статтею Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У відповідності з правовою позицією, викладеною в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року у справах № 760/17232/20 (провадження № 61-15925св21) та № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування ч. 3 ст. 82 ЦПК України) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло б бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому б російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд у своїх позиціях дійшов висновку, що судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами російської федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права. Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом. Судовий імунітет рф не підлягає застосуванню з огляду на порушення рф державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням рф своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Верховний Суд у своїх позиціях звернув увагу на те, що військова агресія та окупація рф територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва рф. Отже, рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не має права надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд і вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянинові України.

З огляду на викладене вище, зазначена справа розглянута судом на підставі поданого позивачем позову та доказів, якими позивач обґрунтував заявлені позовні вимоги.

Справа розглядається відповідно до статей 280-281 ЦПК України, в порядку загального позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, на підставі наявних доказів.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом частин четвертої і п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Судом установлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України.

З 02.07.2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З 21 березня 2023 року солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ № НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою цієї ВЧ від 04.04.2023 №3050, та від 18.05.2023 № 3055.

Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України від 06 серпня 2025 року № 3333, солдат ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , навідник 3-го гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_4 батальйону оперативного призначення в період з 30.08.2023 по 10.09.2023 року брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в селищі Роботине Запорізької області на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_3 від 07.09.2023 №272 дск (с/ч), від 09.10.2023 № 302 дск (с/ч).

20.07.2024 Національна гвардія України Військова частина НОМЕР_3 солдату ОСОБА_1 видано довідку про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах, про те, що він дійсно в період з 10.09.2023 по 17.07.2024 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

Згідно повідомлення ДП «Український національний центр розбудови миру» Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №09-07/11215 від 19.07.2024, в ході збройної агресії російської федерації проти України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , солдат в/с НОМЕР_3 , перебував у полоні та був звільнений 17 липня 2024 року. Звільнення з відбулось відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 р. № 441, в результаті реалізації рішення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, створеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 р. № 257.

Матеріалами справи підтверджується, що через тортури, знущання та нелюдські умови утримання у полоні, стан здоров`я позивача ОСОБА_1 значно погіршився. Позивачу було діагностовано велику кількість захворювань, в тому числі й хронічних, пов`язаних із захистом Батьківщини, що підтверджується наявною в матеріалах справи медичною документацією.

Внаслідок перебування позивача в полоні, ОСОБА_1 було діагностовано органічний емоційно-лабільний (астенічний) розлад у зв`язку з травмою головного мозку та розлад вегетативної нервової системи з цефалгічним синдромом, вертеброгенна торакалгія з помірним больовим та міотонічними синдромами, що підтверджується виписками із медичної карти амбулаторного хворого.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст.1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Частиною 1 статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно зі ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема й іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Загальновідомим є той факт, що 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а тому не підлягає доказуванню, згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

В своєму рішенні по справі ILAЄCU AND OTHERS v. MOLDOVA AND RUSSIA (Application no. 48787/99), STRASBOURG, 8 July 2004, §424-428 ЄСПЛ наголосив, що стаття 3 Конвенції закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Навіть за найважчих обставин, як, наприклад, боротьба з тероризмом та організованою злочинністю, Конвенція категорично забороняє тортури та нелюдське чи принижуюче поводження чи покарання. На відміну від більшості положень Конвенції та Протоколів No No 1 і 4, стаття 3 не містить жодних винятків і, відповідно до статті 15 § 2 Конвенції, жодні відступи від неї неприпустимі навіть у разі надзвичайних ситуацій, що загрожують життю народу (див. серед інших авторитетних джерел, «Сельмуні проти Франції» та «Лабіта проти Італії»).

Суд визначив звернення «нелюдським» оскільки, поряд з іншим, воно було навмисним, застосовувалося годинами і заподіяло або фактичні тілесні ушкодження або сильні фізичні чи моральні страждання. Він визначив звернення як «принижуюче», оскільки воно мало викликати у жертви почуття страху, страждань і неповноцінності, здатні принизити і позбавити гідності. (Див. наприклад «Кудла проти Польщі»).

Для того, щоб визначити, чи ця форма жорстокого поводження є катуванням, суд повинен розмежовувати ці поняття, що містяться в статті 3 і поняттям нелюдське або принижуюче поводження. Як суд встановив раніше, саме навмисність є ключовим у розмежуванні, яке дає Конвенція для визначення нелюдського поводження, яке тягне за собою серйозні та жорстокі страждання; така ж відмінність випливає із статті 1 Конвенції ООН (див. раніше цитоване рішення у справі Сельмуні, § 96): «Для цієї Конвенції термін «катування» означає будь-яку дію, якою навмисно завдається сильний біль чи страждання, фізичні чи моральні, з метою отримання від цієї чи третьої особи інформації чи визнання, покарання за дії, які ця чи третя особа вчинила чи підозрюється у вчиненні, або для залякування чи примусу цієї чи третьої особи, або з будь-якої причини, заснованої на будь-якого роду дискримінації, коли цей біль чи страждання заподіяні або проводяться при спонуканні або за згодою або за потурання офіційної особи або іншої особи, яка діє як офіційна. ....»

Суд також вважає, що термін «жорстоке», як і термін «мінімальний рівень жорстокості», потрібний для застосування статті 3, за природою речей, є відносним (там же, § 100): він також залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість впливу, фізичний або моральний вплив і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я жертви (див., поряд з іншими джерелами, «Калашников проти Росії» і рішення, що цитувалося раніше, у справі Лабіта). Отже, при розгляді питання, чи є обставини поводження «принижуючим» за змістом статті 3, Суд повинен визначити, чи була його метою приниження честі і гідності цієї людини, а також, говорячи про наслідки, чи вплинуло воно значно на цю особу в порядку, несумісному зі статтею 3. Однак, навіть відсутність такої мети не може виключити можливість встановлення порушення статті 3 («Власінас проти Литви»).

Суд постійно наголошує, що страждання та приниження мають у будь-якому випадку перевищувати неминучий елемент страждань чи принижень, пов`язаний із цією формою законного поводження чи покарання. Заходи, що позбавляють людину свободи, зазвичай супроводжуються такими стражданнями та приниженням. Стаття 3 вимагає від держави забезпечити, щоб кожен ув`язнений утримувався в умовах, які сумісні з повагою до людської гідності, щоб спосіб і метод виконання покарання не піддавали його стражданням або обтяженням, що перевищують за своєю силою неминучий рівень страждань, властивий позбавленню волі і, щоб, враховуючи вимоги утримання, забезпечувалося його здоров`я та благополуччя. (див. «Кудла проти Польщі», що цитувалося раніше, §§ 92-94).

Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

При цьому, судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що з 10.09.2023 по 17.07.2024 позивач перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, яке призвело до негативних наслідків для позивача, в тому числі до значного погіршення стану його здоров`я, психоемоційних ускладнень.

Загальновідомими є факти нелюдського поводження військовими російської федерації та співробітниками інших органів держави агресора з українськими військовими, яких було взято в полон.

У зв`язку із наведеним, суд вважає доведеним факт незаконності дій відповідача, як держави, яка здійснювала контроль над територією і на яку за практикою ЄСПЛ покладався обов`язок щодо дотримання прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конвенцією.

Подані позивачем докази, на переконання суду, безумовно підтверджують факт заподіяння позивачу моральної шкоди.

Також суд вважає доведеним причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та наслідками у виді заподіяння позивачу моральної шкоди.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини у справі «STANKOV v. BULGARIA»).

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, зокрема факт тривалого перебування позивача в полоні та наслідки які у зв`язку із цим настали для позивача, його стан здоров`я, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушень конституційних прав позивача.

Виходячи з наведеного, суд розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, погоджується з позицією позивача, що справедливою сумою компенсації моральних страждань, понесених ним з вини відповідача, є сума в розмірі 10 000 000,00 грн.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути в дохід держави судовий збір.

Керуючись статтями 15, 16, 23, 1167 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, в розмірі 10 000 000,00 грн.

Стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 150 000 грн.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його складення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Рішення суду складене 16.09.2026.

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Н. Б. Варакіна