Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №336/8199/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/8199/25

Пр. 2/336/438/2026

11.09.26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

11 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Коваль О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у порядку загального позовного провадження цивільну справу №336/8199/25 за позовом ОСОБА_1 до Малотокмачанської сільської територіальної громади в особі Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

за участі представниці позивачки адвоката Кравченко О.В., -

ВСТАНОВИВ:

Представниця позивачки адвокат Кравченко О.В. 27.08.2025 звернулась до суду із вказаною позовною заявою, яку уточнила 08.09.2025, за змістом якої просить визнати право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - за позивачкою, а саме: на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 84,6 кв.м., житловою площею 35,4 кв.м.

За змістом позовної заяви ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається, зокрема, з житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Указаний житловий будинок належав ОСОБА_2 відповідно до тверджень сторони позивача згідно з даними погосподарського обліку N03-1211/5 погосподарської книги N17. Право власності на житловий будинок ОСОБА_2 за життя не зареєстрував. Земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, загальною площею 84,6 кв.м., житловою площею 35,4 кв.м., згідно з даними погосподарського обліку N03-1211/5 погосподарської книги N17, площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), закріплена за ОСОБА_2 . Заповіт на випадок своєї смерті ОСОБА_2 не залишив, як видно з позовної заяви, відповідно до ст.1261 ЦК України спадкоємців за законом також немає. Відповідно, позивачка є єдиною спадкоємицею після смерті рідного брата.

Так, 20.06.2025 позивачка звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний вище житловий будинок. Проте, через відсутність правовстановлюючих документів приватний нотаріус відмовив позивачці у вчиненні нотаріальної дії, про що виніс постанову від 20.06.2025. Таким чином, захист спадкових прав позивачки в позасудовий спосіб є унеможливленим.

Окремо у позовній заяві наголошено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об?єктів нерухомості є необов?язковим.

Так, представниця позивачки наголошує, що Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, передбачала обов?язкову реєстрацію будинків у містах і селищах міського типу. У період чинності цієї інструкції до 13 грудня 1995 року державна реєстрація нерухомого майна не проводилася у сільській місцевості.

Враховуючи наведене, із посиланням на приписи ст.316, 317, 319, 392, 1216, 1217, 1223, 1258, 1262, 1268, 1269, 1270, 1296, 1297 ЦК України, ст.3, 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», враховуючи відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, представник позивача просить задовольнити позов у визначений спосіб.

Ухвалою суду від 22.09.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, визначено дату, час і місце проведення підготовчого засідання. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов, що роз?яснено в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 04.11.2025 клопотання сторони позивача про витребування доказів задоволено, в порядку витребування доказів зобов`язати приватного нотаріуса Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Тетяну Миколаївну надати до суду належним чином засвідчену копію матеріалів спадкової справи №61/2024, заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , оголошено перерву в підготовчому засіданні внаслідок необхідності витребування доказів.

Ухвалою суду від 15.01.2026 закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Зустрічної позовної заяви, жодних інших заяв по суті справи, крім позовної заяви, сторонами подано не було. Інших процесуальних дій у справі судом вчинено не було, відповідні клопотання не заявлено.

Представниця позивача адвокат Кравченко О.В. під час розгляду справи 19.08.2026 позовні вимоги підтримала, наполягала на задоволенні позовних вимог, проти заочного порядку розгляду справи заперечень не висловила.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, згідно з заявами, неодноразово скерованими до матеріалів справи, сторона відповідача просить розглянути справу за відсутності представника, заперечень проти прийнятого рішення не буде.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ч.4 ст.174 ЦПК України, відзиву на позовну заяву, як і інших клопотань та заяв до справи не скеровував.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).

Підстав для відкладення розгляду справи відповідно до ч.1 ст. 223, ст.240 ЦПК України судом не встановлено.

Ч.4 ст.223 ЦПК України передбачено, що, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Як врегульовано ч.1,2 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Тому у відповідності до ч.4 ст.223 ЦПК України, враховуючи думку представниці позивачки, дотримання вимог ч.1 ст.280 ЦПК України, судом постановлено ухвалу згідно з ч.1 ст.281 ЦПК України про розгляд справи в заочному порядку, відповідно, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.

Судом встановлено, що позивачка є рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено засвідченими копіями свідоцтв – про народження ОСОБА_2 НОМЕР_1 від 21.03.1957, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . НОМЕР_2 від 11.07.1964, виданого повторно, а також свідоцтва про одруження ОСОБА_3 із ОСОБА_4 НОМЕР_3 від 02.10.1970, яким підтверджено зміну прізвища позивачки з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » у зв?язку із державною реєстрацією шлюбу 02.10.1970.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено відповідно до засвідченої копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 05.11.2021, у с.Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області.

Батьки ОСОБА_2 – ОСОБА_7 та ОСОБА_8 померли в часі раніше, що засвідчено копіями досліджених судом під час розгляду справи свідоцтв про смерть – НОМЕР_5 від 26.08.2004 та НОМЕР_6 від 09.06.2008 відповідно.

Згідно з випискою з погосподарської книги №291/01-16 від 07.12.2024, виданою начальником Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області 11.03.2025, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташований житловий будинок, який згідно по господарському обліку №03-1211/5 по господарській книзі №17 належить померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Дана земельна ділянка, площею 0,2500 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) закріплена за ОСОБА_2 .

Також, за даними довідки начальника Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 11.08.2025, померлий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мав житловий будинок, загальна площа 84,6 кв.м., житлова площа 35,4 кв.м.

В порядку спадкування за законом позивачка після смерті ОСОБА_2 набула право власності на:

- земельну ділянку (1/2 частки), площею 2,0 га, кадатровий номер 2323982500:01:004:0048, розташовану на території Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області (свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.10.2024, р.№424, витяг з Державного реєстру речових прав №400411914 від 22.10.2024),

- земельну ділянку, площею 8,0397 га, кадастровий номер 2323982500:04:002:0078, розташовану на території Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області (свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.10.2024, р.№428, витяг з Державного реєстру речових прав №400415549 від 22.10.2024).

Згідно зі звітом про незалежну оцінку спірного об?єкта нерухомості ТОВ «Земля Плюс 2006», затвердженим 05.09.2025, за усними даними замовника – житловий будинок одноповерховий, одноквартирний, збудований в середині 20 століття, технічний стан задовільний, потребує поточного ремонту.

Згідно з відповіддю на електронний запит суду №3196535 від 19.08.2026, право власності за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об?єкти нерухомості не зареєстровано.

Судом також досліджено матеріали спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Демченко Т.М. після смерті ОСОБА_2 04.08.2024 №61/2024 на підставі заяви ОСОБА_1 від 04.08.2024, первісно заведеною Оріхівською державною нотаріальною конторою 18.11.2021 за №312/2021. Остання справа відповідно до відомостей Запорізького обласного державного нотаріального архіву, отриманих на запит нотаріуса, на зберігання не передавалась, при цьому, у Книзі обліку та реєстрації спадкових справ, переданій до архіву на зберігання, відомості про заведення вказаної спадкової справи підтверджені, заявниця – ОСОБА_1 . Відмітки про видачу свідоцтв про право на спадщину, дату списання спадкової справи в архів згідно з наявної в Запорізькому обласному державному нотаріальному архіві інформацією відсутні.

Також, матеріалами спадкової справи №61/2024 підтверджено доводи сторони позивача щодо відсутності заповіту, посвідченого від імені ОСОБА_2 на випадок смерті, відсутність інших спадкоємців за законом, окрім позивачки, а також щодо видачі свідоцтв про право на спадщину за законом, вказаних вище.

Крім того, за даними спадкової справи, в порядку спадкування за законом позивачка після смерті ОСОБА_2 набула право власності на: земельну ділянку, площею 4,0696 га, кадастровий номер 2323982500:04:002:0131, розташовану на території Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області (свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.10.2024, р.№426, витяг з Державного реєстру речових прав №400413864 від 22.10.2024).

Згідно з постановою приватного нотаріуса Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М. від 20.06.2025, відмовлено у вчиненні нотаріальної дії за заявою ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з постановою ОСОБА_1 не надала жодного правовстановлюючого документу, який би свідчив право власності померлого ОСОБА_2 на житловий будинок. Надані довідки Малотокмачанської сільської військової адміністрації не підтверджують право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, що унеможливлює видачу свідоцтва.

Інші докази в матеріалах справи відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стосовно заявленої позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на спірний об?єкт нерухомого майна, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено ч.2 ст.16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України).

За змістом ст.1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. В даному випадку, позивачка, як рідна сестра спадкодавця має право на спадщину за законом саме відповідно до приписів ч.1 ст.1262 ЦК України, отримала та оформила право власності на частину спадкового майна, як це знайшло своє належне підтвердження під час розгляду справи, окрім спірного житлового будинку.

Згідно з приписами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду від 21.09.2022 в справі №127/23627/20, пр. 61-17025св21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 в справі № 233/4580/20, пр. 61-12524сво21).

Так, ч.1 ст.392 ЦК України чітко врегульовано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Крім того, приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 в справі №761/42030/21, пр. 61-12101св23, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 в справі № 607/20787/19, пр. 61-11625сво22).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, пр.14-61цс18 зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1 ст. 48 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч.2 ст. 48 ЦПК України). У статті 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Тобто, відповідач – це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За загальним правилом, за наявності спору у даній категорії справ відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Суд зауважує, що згідно з Конституцією та законами України, обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування можливе лише в умовах воєнного або надзвичайного стану. Це положення закріплене в статті 145 Конституції та статті 21 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану»

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.8 цього Закону у місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування та військові адміністрації (у разі їх утворення), частиною другою статті 10 Закону передбачено, що у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування: 1) начальник військової адміністрації: крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови; може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів сільської, селищної, міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду); 2) апарат сільської, селищної, міської ради та її виконавчого комітету, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу третього пункту 1 цієї частини), комунальні підприємства, установи та організації відповідної територіальної громади підпорядковуються начальнику відповідної військової адміністрації.

Перелік повноважень військових адміністрацій населених пунктів на відповідній території наведено у ч.2 ст.15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», частина яких у мирний час віднесена до повноважень органів місцевого самоврядування, однак в даному випадку вказана норма не є застосовною.

Так, п.12, 26 вказаної норми врегульовано виключно здійснення військова адміністрація здійснює управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади (крім вирішення питань відчуження, у тому числі і шляхом приватизації комунального майна та надання комунального майна в оренду на строк понад один рік); вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік).

Враховуючи відсутність інших спадкоємців, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 згідно з матеріалами справи, крім позивачки, належним відповідачем у даній справі має бути визначена саме Малотокмачанська сільська рада Пологівського району Запорізької області, оскільки на місце розташування спадкового майна розповсюджується юрисдикція вказаного органу місцевого самоврядування.

Так, саме Малотокмачанська сільська рада Пологівського району Запорізької області відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування, що представляє Малотокмачанську сільську громаду Пологівського району Запорізької області, та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

З огляду на викладене, військові адміністрації населених пунктів, як тимчасові державні органи управління, не є належними відповідачами в такій категорії справ, оскільки до їх компетенції законом не віднесено порушення питань як щодо визнання спадщини відумерлою, так і щодо отримання у власність цієї спадщини.

Припинення Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області як юридичної особи наразі не відбулося, а відбулося лише дострокове припинення певних повноважень ради, її виконавчих органів та сільського голови відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 78, ч.2 ст.79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» із передачею цих повноважень начальнику Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області.

Відповідно, оскільки позов пред?явлено до неналежного відповідача, судом встановлено підстави для відмови у його задоволенні.

Крім того, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд зауважує, що, як роз`яснено у п.23,27 постанови Пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Разом з цим, при звернення до суду та протягом здійснення провадження у справі стороною позивача не доведено, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини входить право власності спадкодавця на зазначений житловий будинок у м.Мала Токмачка, тобто, ту обставину, що дане право виникло за життя спадкодавця та не припинено на час його смерті.

Так, документів, що засвідчують право власності померлого на спірний житловий будинок, до матеріалів справи не подано, що й зумовило відмову у вчиненні приватним нотаріусом відповідної нотаріальної дії.

При цьому, обов`язковою умовою створення об`єкта містобудування як об`єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об`єкта в експлуатацію (ст.331 ЦК України).

Однак згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності з 12 березня 2011 року, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року, не підлягали проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Втім, матеріалами справи, зокрема, випискою з погосподарської книги, - часу побудови спірного житлового будинку не доведено, як і складу домоволодіння станом на 1992 рік, чи здійснювалась в подальшому його реконструкція чи перебудова. З об?єктивних причин за умов введення воєнного стану, розташування спірного нерухомого об?єкта, домоволодіння не могло бути оглянуто й встановлено його склад й під час підготовки звіту про оцінку майна, поданого стороною позивача. Наразі не відомо, чи існує будинок в дійсності, чи не знищений він у зв?язку із військовими діями, що взагалі унеможливить встановлення як визначення його складу, так і реєстрацію права власності. Відсутні й відомості щодо того, на якій правовій підставі спадкодавцю надано дозвіл на користування відповідною земельною ділянкою, на якій, за твердженням сторони позивача, побудований спірний будинок, право власності на який не зареєстровано в установленому законом порядку за життя ОСОБА_2 .

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно з висновками, здійсненими у постанові Верховного Суду від 22.12.2025 у справі № 639/508/21, пр.61-12320св23, вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно із пунктом 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Суд враховує, що погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (з часів УРСР) із 1979 року. Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року №112/5, а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26, та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69, які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48 (далі – Інструкція № 48).

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

На даний час відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 1952-ІV). Ч.1 ст. 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Відповідно до Закону України від 15 квітня 2014 року № 1212-VII «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, статтю 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» доповнено частиною третьою, якою передбачено, що для здійснення державної реєстрації прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, проведення технічної інвентаризації не потребується.

Документом, що замінює технічний паспорт у разі його відсутності, є виписка з погосподарської книги, яка надається виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, – сільським головою) або відповідною архівною установою.

Наразі у ст.31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» врегульовано, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Так, стороною позивача до приватного нотаріуса та до суду не подано рішення відповідної ради про передачу (надання, відведення) земельної ділянки в користування ОСОБА_2 , хоча випискою з погосподарської книги №291/01-16 від 07.12.2024, виданою начальником Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області 11.03.2025, підтверджено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , закріплена за ОСОБА_2 , без додаткових роз?яснень. Клопотань про витребування доказів з цього приводу стороною позивача не заявлено. Жодна з земельних ділянок, право власності на які після смерті ОСОБА_2 визнано за позивачкою, не співвідноситься відповідно до досліджених доказів, як за розмірами, так і за місцем розташування, із земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок.

Положеннями ч.1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 12 ЦПК України та відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з висновками, здійсненими у постанові Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі №707/289/22, пр. 61-1783св24, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 в справі № 582/18/21, пр.61-20968сво21).

Суд враховує, що право на державну реєстрацію власності на будинок, закінчений будівництвом до 05 серпня 1992 року, виникає в особи, за якою закріплений особовий рахунок в погосподарській книзі відповідної сільської, селищної, міської ради. Тобто, в разі дотримання вказаних умов, а також відведення чи наявності права власності на відповідну земельну ділянку, спадкодавець ОСОБА_2 дійсно за життя був вправі здійснити державну реєстрацію спірного об?єкта нерухомості.

Разом з цим, суд дійшов висновку, що позивачка у цій справі не надала суду належних та допустимих доказів того, що спірний житловий будинок дійсно побудований до 05 серпня 1992 року, тому й не потребував прийняття в експлуатацію, а також належав на праві власності ОСОБА_2 , за відсутності необхідності державної реєстрації прав на вказане майно, як таке, що розташоване на території селищної ради (з урахуванням часу побудови). Відповідно, з боку позивача не доведено й виникнення у ОСОБА_1 суб?єктивного права на спадкування спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті рідного брата, що, з урахуванням наведених вище висновків у подібних справах, тягне ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову як такого, що пред?явлений неналежним позивачем.

У ч.1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінивши наявні докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до висновку про те, позов про визнання права власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, ухвалюючи відповідне рішення.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Про стягнення таких витрат сторонами спору не заявлено.

Виходячи з критеріїв, встановлених ч.3 ст.141 ЦПК України, відмову у задоволенні позову, суд дійшов висновку про те, що судові витрати, сплачені при зверненні до суду, у вигляді судового збору у сумі 1 211,20 гривень, слід залишити за позивачкою.

Керуючись ст. 2, 5, 7, 10, 12-13, 76-82, 89, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Малотокмачанської сільської територіальної громади в особі Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору, сплачені при зверненні до суду, залишити за позивачкою ОСОБА_1 .

Реквізити сторін: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Малотокмачанська сільська військова адміністрація Пологівського району Запорізької області, код ЄДРПОУ 45477683, адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.164.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного ст на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду складено та підписано 11.09.2026.

Суддя: Л.А. Вайнраух