Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №127/20301/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/20301/26

Провадження № 2/127/5649/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Шаміної Ю.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері. Позов мотивовано тим, що позивачка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує, що хворіє, перенесла дві складних операції молочних залоз, є особою з інвалідністю 3 групи та у зв`язку із захворюванням не має можливості працювати. Розмір пенсії за інвалідністю, яку отримує ОСОБА_1 становить 3038,00 грн. Вказаних доходів позивачці не вистачає для забезпечення належних умов для проживання, придбання необхідних ліків, достатнього харчування, оплати комунальних послуг, тощо. Внаслідок хвороби позивач потребує постійного медичного спостереження, тривалого лікування та регулярних медичних процедур. Так, у зв`язку із скрутним фінансовим становищем та непрацездатності позивачка не в змозі забезпечувати свої потреби, а також підтримувати своє гідне існування, а тому потребує матеріальної допомоги сина, оскільки проживає одна, розлучена. ОСОБА_2 є єдиним сином позивачки. Близько трьох місяців тому відповідач самоусунувся від виконання свого обов`язку. Відповідач є фізично здоровою та дієздатною особою, при цьому на його утриманні перебуває неповнолітня донька. З огляду на викладене позивач просить стягувати з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання матері у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом і довічно.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

Відповідач ОСОБА_2 правом подання відзиву на позовну заяву не скористалася, проте подав до суду клопотання згідно якого не заперечував щодо стягнення з нього аліментів на утримання матері, однак у меншому розмірі. Вказав, що йому відомо про хворобу матері, за можливості він надає їй фінансову допомогу, проте у зв`язку із складним фінансовим становищем розмір такої допомоги зменшився. Крім того, повідомив, що на його утримані також перебуває малолітня дочка.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджуєтеся копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15.01.1992.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 22.04.1998 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 10.04.1998 року зроблено запис за №538.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 виданого 14.08.2024. Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №807301 від 30.05.2024 ОСОБА_1 протипоказано помірне (значне) фізичне, динамічна і статичне навантаження, шкідливі умови праці.

Згідно довідки про доходи від 08.06.2026 розмір пенсії ОСОБА_1 з травня 2025 року по лютий 2026 року становив 3038, 00 грн, а з березня 2026 - 3406,00 грн. Загальна сума нарахованої пенсії за період з 01.05.2025 по 31.05.2026 становить 40598,00 грн.

Також позивачка надала докази щодо проходження нею лікування, зокрема:

У період з 10.08.2022 по 29.08.2022 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у Науково-дослідному інституті реабілітації осіб з інвалідністю ВНМУ ім. М.І. Пирогова, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого ревматологічного відділеннят№2798/442.

У період з 30.05.2023 по 31.05.2023 ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні у КВХЦ з МТ ВОКЛ ім. М.І. Пирогова, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №13016.

У період з 08.02.2024 по 22.02.2024 та з 25.03.2024 по 10.04.2024 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у ЦПМСД. Що підтверджується виписками з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2078/123 від22.02.2024 та №4385/316 від 10.04.2024

У період з 22.12.2024 по 27.12.2024 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні КНП «ВМКЛ №1», що підтверджується випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого клінічного неврологічного відділення №1 №7796.

ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 11.05.2017.

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до статті 2 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї, побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.

Правовідносини, пов`язані з обов`язком повнолітніх дочки, сина утримувати батьків врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України).

Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатним, в розумінні частини третьої статті 75 СК України, вважається той з батьків, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

У статті 201 СК України визначено обов`язкові умови та підстави покладання на дітей обов`язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років, батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров`я, батьки потребують матеріальної допомоги, відсутні обставини для звільнення дітей від обов`язку утримувати своїх батьків.

Моментом виникнення обов`язку утримувати своїх батьків є наявність усіх вищеперерахованих умов.

Згідно із частинами першою та третьою статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнені кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Суд у такому разі визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін (частина перша статті 205 СК України).

Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).

Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим, суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України).

Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у цивільній справі №212/1055/18-ц (касаційне провадження №61-2386сво19).

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 75 СК України особа, є такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» (на час звернення із позовом до суду) прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня 2026 року становить 2361 грн.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 отримує пенсію у розмірі 3406,00 грн. грн (станом на березень 2026 року), що перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що вона є непрацездатною, є особою з інвалідністю третьої групи, хворіє, розміру отримуваної нею пенсії недостатньо для забезпечення належного рівня життя.

При вирішенні питання щодо стягнення аліментів з повнолітньої особи на утримання батьків необхідною умовою для задоволення вимог є саме потреба матері, батька в матеріальній допомозі, яка визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків, враховуючи отримання ними пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Будь-яких доказів щодо розміру своїх витрат на харчування, лікування, утримання житла тощо, та що отримувана нею пенсія позбавляє її можливості бути забезпеченою за рівнем життя не нижче від встановленого прожиткового мінімуму, виходячи з приписів статті 46 Конституції України, позивачкою не надано.

Посилання позивачки на недостатність доходів для нормального існування не обґрунтовані та не підтверджені обставинами та належними доказами щодо її щомісячних витрат, які перевищують її дохід.

ОСОБА_1 , посилаючись на потребу в допомозі від відповідача та недостатність коштів для задоволення своїх потреб в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надала суду доказів щодо розміру своїх витрат на забезпечення життєдіяльності.

При цьому суд критично ставиться до твердження позивачки про те, що вона має потребу в матеріальній допомозі на проведення лікування, оскільки надані суду виписки із медичної картки підтверджують факт лікування позивачки у 2022-2024 роках, тобто за попередній період.

Будь-яких доказів понесення витрат на лікування (у т. ч. рецептів лікарів, чеків та рахунків), які перевищують наразі дохід позивача ОСОБА_1 , що ставило б її у скрутне матеріальне становище суду не надано.

Крім того, з наявних у матеріалах справи накладних №19 від 09.02.2024 та №51 від 25.03.2024 неможливо встановити факт понесених позивачкою витрат у зв`язку з оплатою зазначеного у них товару.

Суд звертає увагу, що участь повнолітніх дітей у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, є окремим обов`язком повнолітніх дітей, встановленим ст. 203 СК України, і не пов`язана з обов`язком повнолітніх дітей утримувати батьків, встановленим ст. 202 СК України. Для стягнення додаткових витрат на батьків з повнолітніх дочки, сина необхідно довести і підтвердити доказами наявність вже проведених витрат, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 76, статті 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже посилання позивача на те, що розмір отримуваної нею пенсії не дозволяє забезпечує всіх її потреб, без надання доказів такої потреби, не може бути підставою для задоволення позову та визначення аліментів у будь-якому розмірі.

Сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку їх утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги.

Доводи позивача щодо можливості надавати відповідачем матеріальну допомогу, оскільки він є фізично здоровою людиною, суд вважає безпідставними, зважаючи на те, що такі доводи не мають правового значення за умов недоведеності позивачем потреби в матеріальній допомозі.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведені обставини, що мають істотне значення для справи, суд дійшов висновку, що за не доведення потреби позивача у матеріальній допомозі, у її повнолітнього сина ОСОБА_2 не виникає зобов`язання із утримання матері ОСОБА_1 , тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 178, 247, 263-265, 279 ЦПК України, ст.ст. 172, 202, 203, 205 СК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна