Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №132/2473/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2473/26

3/132/1061/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калинівка Вінницької області, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, неодруженого, працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

20.07.2026 року до Калинівського районного суду Вінницької області з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, який відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 року переданий на розгляд судді Сєліну Є.В.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ГР № 171480 від 13 липня 2026 року, ОСОБА_2 13 липня 2026 року о 21 годині 40 хвилин, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив стосовно своєї дружини ОСОБА_3 домашнє насильство, а саме умисні дії фізичного та психологічного характеру, які полягали у штовханнях, ображанні потерпілої нецензурною лайкою, чим завдав їй фізичного болю та психологічних страждань, внаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному та психологічному здоров`ю ОСОБА_3 , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 173-2 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення саме такі обставини становлять фактичне обвинувачення, яке підлягає перевірці судом при розгляді справи.

До протоколу додано рапорт поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України сержанта поліції Білилівської Я. від 13 липня 2026 року, відповідно до якого після отримання на службовий планшетний пристрій виклику «Домашнє насильство» працівники поліції прибули на місце події, де виявили заявника, а саме неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який повідомив, що його вітчим ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно його матері ОСОБА_3 , а також відносно його бабусі ОСОБА_5 , а саме вчиняв щодо них умисні дії, які полягали в ображанні нецензурною лайкою та шарпанні за одяг.

Також у матеріалах міститься письмове пояснення ОСОБА_2 від 13 липня 2026 року, згідно з яким він від надання пояснень відмовився на підставі статті 63 Конституції України.

ОСОБА_4 13 липня 2026 року надано письмове пояснення, згідно з яким 13 липня 2026 року близько 21 години 40 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , його вітчим ОСОБА_2 після розпивання алкогольних напоїв почав ображати його та його рідних, а саме матір ОСОБА_3 та бабусю ОСОБА_5 нецензурною лайкою, після чого почав штовхати останніх та шарпати за одяг.

Разом із тим, зазначене письмове пояснення відібране у неповнолітнього ОСОБА_4 за відсутності його законного представника.

У матеріалах також наявне письмове пояснення ОСОБА_3 від 13 липня 2026 року, згідно з яким вона від надання пояснень відмовилася на підставі статті 63 Конституції України.

Крім того, до матеріалів долучено форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, в якій зазначено, що від її ознайомлення та підписання ОСОБА_3 відмовилася.

Також наявний терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії ЕТ № 112088 від 13 липня 2026 року, в якому зазначено, що від його ознайомлення та підписання потерпіла особа ОСОБА_3 та кривдник ОСОБА_2 відмовилися.

Крім того, до матеріалів справи долучено копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ГР № 171726 від 13 липня 2026 року, складеного щодо ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП, згідно з яким 13 липня 2026 року о 21 годині 40 хвилин за тією ж адресою він вчинив щодо ОСОБА_5 домашнє насильство, а саме штовхав її та ображав нецензурною лайкою.

Також наявна копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ГР № 171727 від 13 липня 2026 року, складеного щодо ОСОБА_2 за частиною другою статті 173-2 КУпАП, згідно з яким 13 липня 2026 року о 21 годині 40 хвилин за тією ж адресою та в присутності дитини він вчинив щодо ОСОБА_3 домашнє насильство, а саме штовхав її та ображав нецензурною лайкою.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, виходячи з наступних підстав:

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.

За змістом статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідками та потерпілими, а також іншими документами.

При цьому частиною другою статті 251 КУпАП прямо передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган або посадова особа зобов`язані з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, сам факт складення протоколу про адміністративне правопорушення не означає автоматичного доведення зазначених у ньому обставин. Протокол є одним із передбачених законом джерел доказів та підлягає оцінці нарівні з іншими доказами, причому висновок про наявність складу адміністративного правопорушення може бути зроблений лише після всебічного, повного та об`єктивного дослідження всієї сукупності доказів.

Згідно з частиною першою статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, серед іншого, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, а також прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, та інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідні вимоги до оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення встановлені також Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1496/27941.

Зазначена Інструкція визначає порядок оформлення працівниками Національної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення та передбачає необхідність належної фіксації обставин правопорушення, що має забезпечувати можливість суду перевірити фактичні дані, викладені у протоколі, та встановити всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

При цьому відсутність складу адміністративного правопорушення має місце не лише тоді, коли встановлено, що відповідне діяння взагалі не вчинялося, але й тоді, коли за результатами розгляду справи не доведено наявність усіх необхідних елементів складу правопорушення або не доведено вчинення відповідного діяння саме особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

З наведеного положення закону вбачається, що для наявності складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, необхідним є встановлення конкретного умисного діяння фізичного, психологічного або економічного характеру, вчиненого щодо особи, яка належить до визначеного законом кола осіб, а також встановлення передбаченого законом наслідку у вигляді того, що внаслідок такого діяння могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Згідно із Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнім насильством визнаються діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються, зокрема, між теперішнім чи колишнім подружжям або між іншими особами, які спільно проживають однією сім`єю, незалежно від того, чи проживає особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа.

Цим же Законом фізичне насильство визначається як форма домашнього насильства, що включає, зокрема, ляпаси, стусани, побої, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі; психологічне насильство - як форма домашнього насильства, що включає, зокрема, словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування та інші діяння, якщо вони викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Отже, законодавець дійсно відносить штовхання та словесні образи до можливих проявів фізичного і психологічного домашнього насильства. Разом із тим сам факт того, що певний вид поведінки законодавством віднесено до можливих проявів домашнього насильства, не звільняє суд від обов`язку встановити, що конкретне діяння мало місце, було вчинене саме особою, яка притягається до відповідальності, щодо конкретної потерпілої особи та за обставин, зазначених у протоколі.

Так само наявність у матеріалах справи термінового заборонного припису, форми оцінки ризиків чи інших документів, складених працівниками поліції, сама по собі не є безумовним доказом факту вчинення особою адміністративного правопорушення, оскільки кожен такий документ підлягає оцінці відповідно до статей 251 та 252 КУпАП у сукупності з іншими доказами.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, вживає заходів для запобігання та припинення домашнього насильства або насильства за ознакою статі, здійснює превентивну та профілактичну діяльність, а також виконує інші передбачені законом повноваження.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» покладає на уповноважені підрозділи Національної поліції обов`язок виявляти факти домашнього насильства, реагувати на них, вживати передбачених законом заходів для припинення такого насильства, забезпечення безпеки постраждалих осіб та притягнення кривдників до відповідальності.

Водночас виконання поліцією превентивних та захисних функцій не означає, що документи, складені працівниками поліції, мають наперед встановлену доказову силу при вирішенні питання про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Навпаки, відповідно до статті 252 КУпАП жоден доказ не має наперед встановленої сили, а суд зобов`язаний оцінити кожен доказ окремо та всі докази в їх сукупності.

У даному випадку така оцінка приводить суд до висновку, що матеріали справи містять істотні та взаємопов`язані суперечності, які стосуються саме обставин, що становлять предмет доказування у цій справі.

Так, протокол серії ГР № 171480 від 13 липня 2026 року складено щодо ОСОБА_2 за фактом вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_3 . У ньому зазначено, що потерпілою є його дружина, однак дана обставина не підтверджена жодними належними та допустимими доказами.

Суд звертає увагу і на особливості доказової бази щодо безпосередньо ОСОБА_3 .

Потерпіла, згідно з матеріалами справи, від надання пояснень відмовилася на підставі статті 63 Конституції України.

Зазначена відмова сама по собі не свідчить ані про те, що подія домашнього насильства мала місце, ані про те, що її не було. Вона не може бути використана як доказ винуватості особи, але так само не може автоматично розцінюватися як доказ її невинуватості.

Однак за відсутності пояснень потерпілої орган, який складає протокол, повинен забезпечити збирання інших належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності дозволяли встановити обставини події та підтвердити наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення.

У матеріалах цієї справи такі докази відсутні.

Рапорт працівника поліції не містить відомостей про те, що поліцейський особисто спостерігав факт штовхання ОСОБА_3 , її шарпання за одяг чи ображання нецензурною лайкою. Зміст рапорту в частині зазначених обставин ґрунтується на інформації, повідомленій заявником.

Отже, рапорт у цій частині не є безпосереднім сприйняттям поліцейським обставин вчинення насильницьких дій, а містить відтворення отриманої від іншої особи інформації.

Основним безпосереднім джерелом інформації про конкретні дії щодо ОСОБА_3 є письмове пояснення неповнолітнього ОСОБА_4 .

Водночас це пояснення було отримано у відсутність законного представника неповнолітньої особи.

Відповідно до статті 270 КУпАП інтереси неповнолітніх потерпілих у справах про адміністративні правопорушення мають право представляти їх законні представники, а законні представники та представники користуються відповідними процесуальними правами з метою забезпечення належного захисту інтересів неповнолітньої особи.

Суд не вважає, що сам факт відсутності законного представника при відібранні пояснення неповнолітнього автоматично означає нікчемність такого документа або його безумовну недопустимість у кожному випадку. Разом із тим за обставин цієї справи суд зобов`язаний врахувати спосіб отримання такого доказу під час оцінки його достовірності, надійності та достатності, особливо коли саме це пояснення фактично є основним джерелом інформації про обставини, викладені у протоколі.

При цьому інші об`єктивні докази, які могли б підтвердити наведені неповнолітнім обставини, до матеріалів справи не долучені.

У матеріалах відсутні відомості про безпосереднє сприйняття поліцейськими факту застосування фізичного насильства до ОСОБА_3 , відсутні відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, записи виклику або інші матеріали, які б дозволяли перевірити первинне повідомлення, відсутні медичні документи чи інші об`єктивні дані щодо заподіяння фізичного болю, відсутні фотографії можливих тілесних ушкоджень або інші речові чи документальні докази, які б підтверджували викладені в протоколі обставини.

При цьому відсутність тілесних ушкоджень сама по собі не виключає складу правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП, оскільки закон прямо передбачає відповідальність за фізичне насильство, що не спричинило тілесних ушкоджень, а також за психологічне насильство.

Однак у конкретній справі суд має встановити не обов`язково наявність тілесних ушкоджень, а сам факт вчинення передбаченого законом насильницького діяння та його зв`язок із можливістю або фактом заподіяння шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілої особи.

Наявність у протоколі стандартного формулювання про те, що внаслідок відповідних дій «могла бути завдана шкода» фізичному та психологічному здоров`ю потерпілої особи, без наведення конкретних фактичних даних, на підставі яких такий висновок зроблено, не звільняє орган, який склав протокол, від обов`язку довести фактичні обставини, що утворюють об`єктивну сторону правопорушення.

Так само форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства не може бути розцінена як самостійний доказ того, що конкретна особа в конкретний час вчинила конкретні насильницькі дії. Така форма має превентивне та оціночне призначення і не замінює доказування самої події адміністративного правопорушення.

Аналогічно терміновий заборонний припис є передусім заходом, спрямованим на негайне припинення та запобігання продовженню або повторному вчиненню домашнього насильства, однак його наявність не звільняє суд від обов`язку самостійно перевірити та оцінити докази вчинення адміністративного правопорушення.

Таким чином, наявність у матеріалах справи документів превентивного характеру не усуває необхідності доказування самого факту правопорушення.

Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

Зазначені конституційні засади, з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, поширюються також на провадження про адміністративні правопорушення у тій мірі, в якій таке провадження за своїм характером належить до сфери застосування гарантій статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини послідовно виходить із того, що у справах, які мають каральний характер, особа має користуватися гарантіями справедливого розгляду та презумпції невинуватості, а висновок про винуватість повинен ґрунтуватися на належній доказовій основі.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» Суд наголосив, що доказування, зокрема, може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту.

Водночас у справі, що розглядається, наявні докази не утворюють такої узгодженої сукупності.

Потерпіла за протоколом серії ГР № 171480 ОСОБА_3 безпосередніх пояснень щодо обставин події не надала, а її відмова від пояснень не може бути використана як заміна доказів.

Зокрема, у справі «Levchuk v. Ukraine» Європейський суд з прав людини констатував позитивний обов`язок держави забезпечувати ефективний захист від домашнього насильства та зазначив про необхідність належної оцінки достовірності тверджень про насильство й ризику його повторення. У справах «Opuz v. Turkey» та «Volodina v. Russia» Суд також наголошував на необхідності ефективної реакції держави на обґрунтовані повідомлення про домашнє насильство.

Разом із тим зазначені правові підходи не означають, що сама заява про домашнє насильство, рапорт поліцейського або вжиття превентивного заходу автоматично доводять вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Навпаки, позитивний обов`язок держави забезпечувати захист постраждалих осіб передбачає належне, оперативне та ефективне документування фактів домашнього насильства, збирання доказів, перевірку повідомлень та забезпечення можливості суду встановити об`єктивну істину у справі.

Європейський суд з прав людини у справі «Levchuk v. Ukraine» звертав увагу саме на необхідність всебічної оцінки ситуації та ризику майбутнього насильства. Отже, цей підхід не може тлумачитися як звільнення державних органів від обов`язку належно встановлювати та документувати конкретні факти насильства.

У свою чергу, Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення не може обмежуватися формальним посиланням на протокол, а повинен перевірити фактичні обставини, оцінити докази за правилами статті 252 КУпАП та встановити наявність передбачених законом підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Так, у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а сформульовано правовий підхід, відповідно до якого в силу принципу презумпції невинуватості, який підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності її невинуватості.

Зазначений правовий підхід відповідає також вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та загальному принципу, згідно з яким обов`язок доведення вини не може покладатися на особу, яка притягається до відповідальності.

Суд також бере до уваги роз`яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14, відповідно до яких при розгляді справ про адміністративні правопорушення суд має перевіряти правильність складання протоколу та додержання вимог статті 256 КУпАП, а протоколи, складені без додержання встановлених законом вимог, не можуть використовуватися як належна підстава для притягнення особи до адміністративної відповідальності без усунення відповідних недоліків.

Хоча зазначена постанова Пленуму стосується передусім справ про правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, сформульований у ній підхід щодо необхідності належного оформлення протоколу та дотримання вимог статті 256 КУпАП має значення як загальний орієнтир для оцінки процесуального значення протоколу як джерела доказів.

Водночас у цій справі питання не зводиться виключно до формальних недоліків протоколу.

Вирішальним є те, що після дослідження всіх наявних доказів суд не має достатньої та узгодженої доказової основи для висновку про те, що саме ОСОБА_2 13 липня 2026 року о 21 годині 40 хвилин вчинив щодо ОСОБА_3 конкретні умисні фізичні та психологічні насильницькі дії, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Суд не ставить під сумнів важливість належного реагування на повідомлення про домашнє насильство та необхідність захисту осіб, які можуть бути його жертвами. Проте мета законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству не може бути досягнута шляхом притягнення особи до адміністративної відповідальності за відсутності належної та достатньої доказової бази.

При цьому суд не вправі самостійно заповнювати прогалини доказової бази, замінювати орган, який склав протокол, у збиранні доказів, встановлювати факти на підставі припущень або виходити з презумпції достовірності викладених у протоколі відомостей.

Відповідно до статті 252 КУпАП оцінка доказів має ґрунтуватися на їх сукупності. У даному випадку така сукупність не є достатньо узгодженою та переконливою.

За наведених вище обставин, наявні у справі докази не утворюють достатньої, чіткої та узгодженої сукупності, яка дозволяла б зробити висновок про наявність у діях ОСОБА_2 всіх необхідних ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Суд також враховує, що згідно зі статтею 284 КУпАП за наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу, орган або посадова особа виносить постанову про закриття справи.

Таким чином, з урахуванням вимог статей 7, 245, 251, 252, 256, 280, 283, 284 КУпАП, положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Закону України «Про Національну поліцію», Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1496/27941, з урахуванням правових підходів Верховного Суду щодо необхідності всебічної, повної та об`єктивної оцінки доказів у справах про адміністративні правопорушення та застосування принципу презумпції невинуватості, а також практики Європейського суду з прав людини щодо стандартів справедливого провадження та обов`язку держави забезпечувати належне реагування на повідомлення про домашнє насильство, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не доведена.

Недоведеність необхідних обставин та наявність істотних, не усунутих під час судового розгляду суперечностей виключають можливість покладення таких відомостей в основу висновку про винуватість особи.

При цьому суд виходить із того, що адміністративна відповідальність є заходом державного примусу, а тому її застосування можливе лише за умови встановлення в передбаченому законом порядку всіх необхідних ознак складу адміністративного правопорушення.

Відсутність належної доказової сукупності щодо конкретного діяння, конкретної потерпілої особи, обставин його вчинення та інших необхідних елементів складу адміністративного правопорушення не може бути компенсована припущеннями суду.

Враховуючи викладене, провадження у справі щодо ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 7, 23, 245, 247, 251, 252, 256, 280, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Законом України «Про Національну поліцію», Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1376, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, потерпілою особою, її представником, захисником, прокурором у випадках, передбачених законом, до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя