Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №132/2383/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2383/26

3/132/1027/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Стаханов Луганської області, громадянина України, із вищою освітою, розлученого, працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-8 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

На адресу Калинівського районного суду Вінницької області з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-8 КУпАП.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 року, визначено склад суду з розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ГР № 120840 від 01.07.2026 року, ОСОБА_2 – 01 липня 2026 року о 19 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , порушив виконання термінового заборонного припису серії АА 031328 від 30 червня 2026 року на 2 доби, який полягав у забороні контактування з постраждалою особою.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши всі докази по справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об`єктивно, дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення з наступних підстав.

Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до частини другої статті 173-8 КУпАП невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, тягне за собою адміністративну відповідальність. Отже, обов`язковою передумовою відповідальності за вказаною нормою є наявність належним чином винесеного термінового заборонного припису стосовно конкретної особи, ознайомлення цієї особи з його змістом та встановленими ним обмеженнями, чинність такого припису на момент вчинення відповідних дій (бездіяльності), а також фактичне невиконання особою визначених у ньому заборон або обов`язків.

За статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» терміновий заборонний припис стосовно кривдника є спеціальним заходом протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.

Згідно з частинами першою та другою статті 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення. Такий припис може містити, зокрема, зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, заборону на вхід та перебування у такому місці, а також заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Терміновий заборонний припис виноситься строком до десяти діб та вручається кривднику.

Таким чином, склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, характеризується такими юридично значущими елементами: об`єктом, об`єктивною стороною, суб`єктом та суб`єктивною стороною.

Об`єктом адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки, а також гарантовані державою права і законні інтереси постраждалої від домашнього насильства особи, її життя, здоров`я, фізична та психологічна недоторканність і безпека, забезпечення яких здійснюється, зокрема, шляхом виконання спеціальних заходів протидії домашньому насильству.

Безпосереднім об`єктом цього правопорушення є встановлений законом порядок виконання термінового заборонного припису як спеціального заходу протидії домашньому насильству та забезпечення реального виконання встановлених таким приписом заборон і обов`язків. Отже, посягання полягає не безпосередньо у вчиненні домашнього насильства як такого, а у невиконанні особою, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, установлених цим приписом обов`язкових для неї вимог.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, полягає у невиконанні термінового заборонного припису особою, стосовно якої такий припис винесений.

За своїм змістом невиконання може полягати як у вчиненні активних дій всупереч установленій забороні, так і в невчиненні дій, які особа була зобов`язана вчинити відповідно до термінового заборонного припису. Зокрема, якщо приписом передбачено зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, його невиконання має місце у випадку, коли особа, будучи зобов`язаною залишити відповідне місце, продовжує перебувати там або повертається до нього протягом строку дії припису. Якщо ж припис містить заборону на вхід та перебування у визначеному місці або заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, об`єктивна сторона правопорушення полягає у відповідному входженні, перебуванні або встановленні контакту всупереч установленій забороні.

При цьому для наявності складу адміністративного правопорушення суду необхідно встановити не лише факт існування термінового заборонного припису, а й конкретний захід, передбачений цим приписом, його зміст, строк дії, факт доведення його змісту до відома особи та конкретну поведінку особи, яка свідчить про невиконання встановленої вимоги.

Терміновий заборонний припис є чинним у межах визначеного в ньому строку, а його оскарження саме по собі не зупиняє його дії. Отже, за наявності чинного припису особа зобов`язана дотримуватися встановлених ним заборон та обов`язків незалежно від її незгоди з фактом його винесення або змістом установлених обмежень. Водночас питання про законність самого припису та питання про його невиконання є юридично різними: у справі про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 173-8 КУпАП суд має встановити, що припис був належним чином винесений компетентним органом, був чинним на момент відповідної поведінки особи та містив конкретну вимогу, яку особа не виконала.

Об`єктивна сторона цього правопорушення має формальний склад, оскільки для притягнення особи до адміністративної відповідальності не вимагається встановлення настання будь-яких додаткових матеріальних наслідків у вигляді заподіяння потерпілій особі фізичної, майнової чи моральної шкоди. Юридично значущим є сам факт порушення встановленої терміновим заборонним приписом обов`язкової вимоги.

Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, є спеціальний суб`єкт - фізична осудна особа, яка на момент вчинення правопорушення досягла віку, з якого відповідно до статті 12 КУпАП настає адміністративна відповідальність, та стосовно якої уповноваженим підрозділом Національної поліції України винесено терміновий заборонний припис.

Таким чином, сама по собі наявність у особи статусу кривдника або факт її попереднього притягнення до відповідальності за домашнє насильство не утворює складу правопорушення за частиною другою статті 173-8 КУпАП. Необхідною ознакою спеціального суб`єкта є саме те, що терміновий заборонний припис винесено стосовно цієї особи та на момент відповідної поведінки він був чинним.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується виною особи у формі умислу або необережності, оскільки відповідно до загальних положень статті 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається умисним або необережним залежно від психічного ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та її наслідків.

Разом із тим, з огляду на характер складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, при встановленні вини особи першочергове значення має з`ясування того, чи усвідомлювала вона факт винесення щодо неї термінового заборонного припису, була обізнана з його конкретними вимогами та строком дії і, попри це, допустила поведінку, яка об`єктивно суперечить установленим приписом обмеженням.

Якщо встановлено, що особа отримала терміновий заборонний припис, була належним чином ознайомлена з його змістом, усвідомлювала встановлені ним заборони або обов`язки, розуміла, що вони є обов`язковими до виконання протягом визначеного строку, однак свідомо здійснила заборонену приписом поведінку або свідомо не виконала покладений на неї обов`язок, такі дії свідчать про умисну форму вини.

Водночас сама лише об`єктивна наявність факту перебування особи у відповідному місці або іншої поведінки, формально несумісної з вимогами припису, без встановлення її обізнаності про зміст і строк дії припису не є достатньою підставою для висновку про винуватість. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням є винна протиправна дія чи бездіяльність, а згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, для правильного вирішення справи за частиною другою статті 173-8 КУпАП суду необхідно встановити в сукупності такі обставини: факт винесення щодо особи термінового заборонного припису уповноваженим підрозділом Національної поліції України; зміст конкретних заборон або обов`язків, установлених цим приписом; строк його дії; факт вручення або належного доведення припису до відома особи; фактичну поведінку особи в період його дії, яка суперечить установленим вимогам; а також її винне ставлення до такої поведінки.

За таких обставин невиконання термінового заборонного припису утворює самостійний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, незалежно від того, чи супроводжувалося таке невиконання повторним вчиненням домашнього насильства. Вчинення домашнього насильства та невиконання термінового заборонного припису є юридично різними діяннями, які за наявності відповідних складів можуть утворювати окремі адміністративні правопорушення.

При цьому суд враховує, що терміновий заборонний припис є превентивним заходом, спрямованим на негайне припинення домашнього насильства та недопущення його продовження або повторного вчинення, а тому його невиконання посягає на встановлений законом механізм забезпечення безпеки постраждалої особи та нівелює обов`язковість установлених компетентним органом обмежень. Саме тому законодавець встановив окрему адміністративну відповідальність за невиконання такого припису.

Обов`язок встановлення зазначених обставин прямо випливає із процесуальних положень КУпАП. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, а також забезпечення виконання постанови.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, положення статті 280 КУпАП не передбачають можливості обмежитися формальною перевіркою змісту протоколу про адміністративне правопорушення або механічним встановленням відповідності описаної у ньому поведінки диспозиції статті 173-8 КУпАП. Суд зобов`язаний самостійно дослідити докази та встановити всі юридично значущі обставини, необхідні для висновку про наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. У судовій практиці окремо наголошується, що цей обов`язок не може бути перекладений на суд.

За змістом статті 252 КУпАП докази підлягають оцінці за внутрішнім переконанням особи, яка здійснює провадження у справі, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності та відповідно до закону.

Отже, саме на суд покладається обов`язок при розгляді конкретної справи перевірити, чи підтверджується доказами кожна з обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, а саме об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона. Водночас цей обов`язок суду щодо з`ясування обставин справи не означає покладення на суд обов`язку самостійно збирати докази замість органу, який склав протокол.

Відповідно до статті 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи, та зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення.

Таким чином, висновок про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, може бути зроблений лише за умови, якщо в ході судового розгляду належними та допустимими доказами встановлено всі обов`язкові елементи цього складу. Якщо ж хоча б одна з необхідних ознак, не знайшла свого підтвердження, відсутні правові підстави вважати склад адміністративного правопорушення доведеним.

За таких обставин суд повинен виходити не з припущень чи формального змісту протоколу, а з фактичних обставин, установлених на підставі досліджених доказів, і надати належну правову оцінку кожній обов`язковій ознаці складу адміністративного правопорушення. У разі встановлення відсутності події або складу адміністративного правопорушення провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 120840 від 01.07.2026 року, ОСОБА_2 – 01 липня 2026 року о 19 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , порушив виконання термінового заборонного припису серії АА 031328 від 30 червня 2026 року на 2 доби, який полягав у забороні контактування з постраждалою особою.

До протоколу в якості доказів додано: протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 01.07.2026 року; рапорт працівника поліції від 02.07.2026 року; пояснення особи, яка звернулася до органу поліції з повідомленням від 01.07.2026 року; пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності від 01.07.2026 року; форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства; витяг у вигляді форми вивода «Терміновий припис – особа».

Оцінюючи надані суду докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності у їх сукупності, суд виходить із такого.

Для встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП суду необхідно встановити щонайменше такі юридично значущі обставини: існування щодо особи конкретного термінового заборонного припису; його зміст, у тому числі конкретні заборони, встановлені щодо особи; строк його дії; факт доведення відповідного припису до відома особи, щодо якої його винесено; конкретну поведінку цієї особи у період дії припису, яка полягала саме у невиконанні встановленої ним заборони; час, місце, спосіб та інші обставини такого невиконання.

Саме по собі посилання на існування термінового заборонного припису не є доказом його невиконання. Так само факт звернення постраждалої особи до органу поліції із заявою про можливе порушення припису не є тотожним встановленню факту такого порушення. Суд повинен встановити конкретне діяння, вчинене особою, що об`єктивно суперечить забороні, встановленій приписом.

Досліджуючи протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 120840 від 01 липня 2026 року, суд встановив, що у ньому зазначено лише, що ОСОБА_2 01 липня 2026 року о 19 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , порушив виконання термінового заборонного припису серії АА 031328 від 30 червня 2026 року строком на дві доби, який полягав у забороні контактування з постраждалою особою.

Водночас наведене формулювання не містить опису конкретної поведінки ОСОБА_2 , яка, на думку органу, що склав протокол, утворює невиконання припису. У протоколі не зазначено, у який саме спосіб відбулося заборонене контактування: шляхом особистої зустрічі, телефонного дзвінка, направлення повідомлень, використання засобів електронного зв`язку, перебування в одному місці, безпосереднього звернення до постраждалої особи чи в інший спосіб.

Також протокол не містить відомостей про конкретні слова, дії, повідомлення або інші прояви поведінки ОСОБА_2 , які б дозволяли суду встановити сам факт контактування та його безпосередній зв`язок із невиконанням заборони, встановленої терміновим заборонним приписом.

Отже, фабула протоколу фактично містить не опис адміністративного правопорушення, а висновок про те, що особа «порушила виконання» термінового заборонного припису. При цьому фактичні обставини, з яких такий висновок зроблено, у протоколі не наведені.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може автоматично вважатися беззаперечним доказом вини особи. Його доказове значення визначається у сукупності з іншими доказами та залежить від того, чи містить він відомості про конкретні фактичні обставини правопорушення та чи підтверджуються ці відомості іншими допустимими доказами.

За таких обставин суд переходить до оцінки інших матеріалів, долучених до протоколу.

Щодо протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 01 липня 2026 року суд зазначає, що за своєю правовою природою цей документ посвідчує факт звернення ОСОБА_3 до органу поліції та зміст повідомленої нею інформації. Він може містити відомості, що мають значення для перевірки повідомленої події, однак сам по собі не є безпосереднім доказом достовірності всіх обставин, про які заявник повідомив працівникові поліції.

Із зазначеного протоколу вбачається лише повідомлення ОСОБА_3 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_2 порушив терміновий заборонний припис. Водночас у ньому не наведено конкретних обставин, які дозволяли б суду встановити, чи були очевидці такої події, чи існують об`єктивні сліди або інші джерела, які підтверджують повідомлену заявником інформацію.

Таким чином, зазначений документ підтверджує факт звернення особи до поліції та повідомлення нею певної інформації, однак не підтверджує як самостійний доказ факт невиконання ОСОБА_2 термінового заборонного припису.

Щодо рапорту інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України лейтенанта поліції Виговського О. від 02 липня 2026 року суд зазначає, що рапорт є службовим документом, у якому працівник поліції фіксує відомості про обставини, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням службових обов`язків.

Разом із тим доказове значення такого рапорту залежить від того, чи містить він власні спостереження працівника поліції щодо події, чи лише відтворює інформацію, отриману від інших осіб.

У цьому випадку рапорт не містить відомостей про безпосереднє спостереження працівником поліції факту контактування ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , не містить опису конкретних дій ОСОБА_2 , які були особисто сприйняті працівником поліції, а фактично відтворює інформацію, отриману зі слів заявниці.

Отже, зазначений рапорт не є самостійним джерелом фактичних даних про подію правопорушення, а лише фіксує повідомлену працівникові поліції інформацію. При цьому матеріали справи не містять інших належних та допустимих доказів, які б об`єктивно підтверджували викладені в рапорті відомості.

Щодо пояснень ОСОБА_3 від 01 липня 2026 року суд зазначає, що такі пояснення за своєю правовою природою є джерелом доказової інформації щодо обставин, які, за твердженням заявниці, були нею безпосередньо сприйняті.

Разом із тим для покладення таких пояснень в основу висновку про доведеність адміністративного правопорушення суд повинен оцінити їх у сукупності з іншими доказами, перевірити їх конкретність, послідовність, узгодженість з іншими матеріалами справи та можливість об`єктивної перевірки повідомлених у них обставин.

У цьому випадку пояснення ОСОБА_3 , як і її первинне звернення до органу поліції, не містять достатніх конкретних відомостей, які б дозволяли суду встановити об`єктивну сторону правопорушення. Зокрема, із них не вбачається належного документального підтвердження того, що саме 01 липня 2026 року о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_2 здійснив конкретне заборонене контактування з нею.

У матеріалах справи відсутні фото-, відео- чи аудіозаписи, скриншоти листування, деталізація телефонних з`єднань, дані про телефонні дзвінки або повідомлення, показання незалежних очевидців чи інші об`єктивні дані, які могли б підтвердити викладені у поясненнях обставини.

Тому самі по собі пояснення заявниці, за відсутності інших об`єктивних даних, не дають суду можливості з необхідним ступенем достовірності встановити конкретний факт невиконання термінового заборонного припису.

Щодо пояснень ОСОБА_2 від 01 липня 2026 року суд зазначає, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до гарантованого Конституцією України права не зобов`язана давати пояснення щодо себе та може відмовитися від їх надання.

Зазначення ОСОБА_2 про відмову від надання показань на підставі статті 63 Конституції України не може тлумачитися як визнання ним факту невиконання термінового заборонного припису, а також не може використовуватися для заповнення прогалин у доказуванні стороною, яка склала протокол.

Відмова особи від надання пояснень не є доказом її вини та не звільняє орган, уповноважений на складання протоколу, від обов`язку зібрати й надати суду належні та допустимі докази, які підтверджують усі обставини складу адміністративного правопорушення.

Щодо форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства суд зазначає, що цей документ має превентивний характер та використовується уповноваженими працівниками поліції для оцінювання рівня небезпеки повторного вчинення домашнього насильства і визначення необхідних заходів реагування.

Водночас форма оцінки ризиків сама по собі не встановлює факту невиконання термінового заборонного припису в конкретний час та в конкретному місці. Вона не містить безпосереднього опису того, що 01 липня 2026 року о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_2 контактував із ОСОБА_3 всупереч установленій забороні.

Таким чином, цей документ може мати значення для оцінки обставин, пов`язаних із застосуванням превентивних заходів у сфері запобігання домашньому насильству, але не є належним та достатнім доказом конкретної події адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП.

Окремої оцінки потребує витяг у вигляді форми вивода «Терміновий припис – особа».

Із зазначеного документа, як убачається з матеріалів справи, неможливо встановити повний зміст термінового заборонного припису серії АА 031328 від 30 червня 2026 року, зокрема всі встановлені ним заборони, строк та інші істотні умови його виконання. Ще більш істотним є те, що матеріали справи не містять копії самого термінового заборонного припису.

За відсутності самого припису суд позбавлений можливості безпосередньо дослідити документ, невиконання якого ставиться ОСОБА_2 у вину, та перевірити, чи дійсно ним була встановлена саме заборона контактування з ОСОБА_3 , у якому обсязі, на який строк та з якого моменту.

Крім того, наявний витяг не дає можливості достовірно встановити, що ОСОБА_2 був належним чином ознайомлений із змістом відповідного припису, отримав його копію або іншим належним способом був поінформований про встановлені щодо нього конкретні обмеження.

Ця обставина має істотне значення, оскільки для встановлення невиконання конкретної заборони необхідно насамперед достовірно встановити зміст самої заборони та факт доведення її до відома особи, яка повинна її виконувати.

За таких обставин витяг із форми вивода «Терміновий припис – особа» не може замінити сам терміновий заборонний припис та не дає можливості суду встановити всі юридично значущі обставини, необхідні для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, кожен із досліджених судом доказів окремо не містить достатніх фактичних даних, які б підтверджували конкретний факт невиконання ОСОБА_2 термінового заборонного припису серії АА 031328 від 30 червня 2026 року.

При цьому й сукупність наданих доказів не усуває зазначених недоліків.

Зокрема, протокол про адміністративне правопорушення містить лише загальне твердження про порушення припису без опису конкретного діяння; протокол прийняття заяви та пояснення ОСОБА_3 відображають її повідомлення про таке порушення, однак не підтверджені об`єктивними даними; рапорт працівника поліції ґрунтується на відомостях, отриманих зі слів заявниці, і не містить результатів безпосереднього спостереження працівника за подією; форма оцінки ризиків стосується оцінювання ризику домашнього насильства, але не встановлює конкретного факту невиконання припису; пояснення ОСОБА_2 містять реалізацію ним права, гарантованого статтею 63 Конституції України, і не можуть розцінюватися як доказ вини; витяг «Терміновий припис – особа» не замінює самого припису та не дозволяє встановити його повний зміст і факт належного ознайомлення особи з установленими заборонами.

Отже, у матеріалах справи відсутнє належне та допустиме доказове підтвердження ключової обставини, яка підлягає встановленню у справі, - факту конкретного невиконання ОСОБА_2 термінового заборонного припису.

Суд звертає увагу, що наявність сумнівів у доведеності окремої обставини має оцінюватися не ізольовано, а з урахуванням усього комплексу доказів. У даному випадку проблема полягає не в недостатності підтвердження другорядної обставини, а у відсутності доказів самої події адміністративного правопорушення в її конкретному фактичному прояві.

Фактично матеріали справи підтверджують лише те, що 30 червня 2026 року щодо ОСОБА_2 , за твердженням органу поліції, був винесений терміновий заборонний припис, а 01 липня 2026 року ОСОБА_3 звернулася до поліції із повідомленням про його порушення.

За відсутності самого термінового заборонного припису суд також позбавлений можливості зіставити фактичну поведінку особи з конкретною юридичною забороною, яка на неї була покладена.

Таким чином, наведені докази не утворюють взаємоузгодженої сукупності фактичних даних, достатніх для висновку про те, що ОСОБА_2 у період дії термінового заборонного припису серії АА 031328 від 30 червня 2026 року умисно вчинив конкретні дії, спрямовані на контактування з постраждалою особою всупереч установленій щодо нього забороні.

Саме по собі припущення про можливе порушення припису, навіть якщо воно ґрунтується на повідомленні постраждалої особи, не може бути покладене в основу постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності без належної перевірки та підтвердження відповідними доказами.

Суд при цьому виходить із того, що обов`язок щодо доказування обставин адміністративного правопорушення не може бути підмінений припущеннями, а висновок про винуватість особи повинен ґрунтуватися на фактичних даних, отриманих у передбаченому законом порядку.

Показовим у цьому аспекті є й підхід судової практики у справах за частиною другою статті 173-8 КУпАП: коли суд встановлює наявність вини, доказова сукупність включає не лише протокол, рапорт та пояснення потерпілої особи, а й копію самого термінового заборонного припису, що дозволяє встановити зміст заборони, яка була порушена.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наданими матеріалами не доведено подію адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, у її конкретному фактичному прояві, а саме факт невиконання ОСОБА_2 термінового заборонного припису серії АА 031328 від 30 червня 2026 року.

Ненадання органом, який склав протокол, належних і допустимих доказів, що підтверджують конкретну поведінку особи, яка утворює об`єктивну сторону інкримінованого адміністративного правопорушення, не може бути компенсоване припущеннями суду або тлумаченням на користь доказової версії, викладеної у протоколі.

Відтак за результатами розгляду справи суд не отримав належної сукупності доказів, яка б поза розумним сумнівом підтверджувала факт невиконання ОСОБА_2 термінового заборонного припису, а тому підстав для висновку про доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, не встановлено.

Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтованим, тобто зробленим на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови встановлення юридичного складу адміністративного правопорушення, у тому числі вини особи у його вчиненні, яка повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

У справі, що розглядається, судом досліджено протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 01.07.2026 року; рапорт працівника поліції від 02.07.2026 року; пояснення особи, яка звернулася до органу поліції з повідомленням від 01.07.2026 року; пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності від 01.07.2026 року; форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства; витяг у вигляді форми вивода «Терміновий припис – особа».

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вони не утворюють достатньої, належної та узгодженої доказової бази, яка б дозволяла поза розумним сумнівом встановити саме факт невиконання ОСОБА_2 термінового заборонного припису та його винність у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП.

Згідно з пунктом 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, зумовлених визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Конституційний принцип презумпції невинуватості, закріплений у статті 62 Конституції України, хоча безпосередньо сформульований стосовно кримінального обвинувачення, за своїм змістом відображає загальноправовий принцип, відповідно до якого особа не може бути притягнута до відповідальності на підставі припущень, а сумніви щодо доведеності її вини не можуть тлумачитися проти неї. При цьому частина третя статті 62 Конституції України прямо встановлює, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, та на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У пункті 39 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу невинуватості, який підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.

Застосовуючи зазначений принцип до обставин цієї справи, суд виходить із того, що наявність певної ймовірності того, що описана у матеріалах поліції подія могла мати місце, не є достатньою правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Висновок про винність має ґрунтуватися на фактичних даних, які є достатньо вагомими, чіткими, узгодженими між собою та дають можливість зробити однозначний висновок про наявність у діях особи всіх передбачених законом ознак адміністративного правопорушення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема у справі «Кобець проти України», розкриваючи зміст стандарту доказування «поза розумним сумнівом», зазначив, що доказування може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або неспростовних презумпцій факту. Цей стандарт вимагає оцінки доказів у їх сукупності та виключає можливість висновку про винуватість, який ґрунтується лише на припущенні або на недостатньо підтвердженій версії події.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17 також наголошено, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає необхідність такого дослідження сукупності встановлених обставин, за якого версія щодо винуватості особи повинна бути підтверджена доказами, а наявні обставини, які допускають інше розумне пояснення події, не можуть бути залишені поза увагою.

З огляду на наведене суд не вправі замінювати відсутні докази власними припущеннями, виходити з презумпції достовірності відомостей, викладених у протоколі, або покладати на ОСОБА_2 обов`язок доводити свою невинуватість. Обов`язок щодо доказування обставин, необхідних для притягнення особи до адміністративної відповідальності, покладається на уповноважених законом осіб, які складають протокол та збирають докази.

При цьому суд, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, не наділений повноваженнями самостійно формувати обвинувачення, доповнювати його новими фактичними обставинами, яких не зазначено у протоколі, або самостійно збирати докази вини особи замість органу, уповноваженого на їх збирання. Суд здійснює правосуддя на підставі наданих та досліджених доказів і повинен оцінити, чи доведено ними подію адміністративного правопорушення та винність конкретної особи.

Отже, за результатами судового розгляду встановлено, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достатніх та взаємно узгоджених доказів, які б у своїй сукупності підтверджували вчинення ОСОБА_2 конкретних дій, що утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, та його винність у такому правопорушенні.

Зазначені у матеріалах справи документи не усувають обґрунтованих сумнівів щодо фактичних обставин події, не забезпечують достовірного встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення, а тому не можуть бути покладені в основу обвинувального висновку щодо ОСОБА_2 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП, належними та допустимими доказами не доведена, а недоведеність події правопорушення та вини особи не може бути компенсована припущеннями, формальним змістом протоколу, повторенням повідомлення заінтересованої особи у різних службових документах чи визначенням працівниками поліції певного рівня ризику.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням наведеного, оцінюючи всі досліджені докази у їх сукупності, керуючись принципами законності, презумпції невинуватості, змагальності та обов`язку держави довести підстави для притягнення особи до відповідальності, суд приходить до остаточного висновку, що наявними у справі доказами не підтверджено належним і допустимим способом факт невиконання ОСОБА_2 термінового заборонного припису та його винність у такому діянні. За відсутності достатньої сукупності доказів, яка б дозволяла встановити наявність у його діях усіх необхідних ознак складу адміністративного правопорушення, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 23, 245, 247, 251, 252, 256, 268, 269, 270, 280, 283, 284 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 173-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, потерпілою особою, її представником, захисником, прокурором у випадках, передбачених законом, до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя