Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №212/6242/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/6242/26

2/212/5080/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року м.Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Рибкіної Н.М.,

за участі секретаря Ніколенко К.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

прокурора Коломійчук О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3 особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Покровської районної у місті Ради про позбавлення батьківських прав

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 29.04.2026 року звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, в якому просить позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що з відповідачем ОСОБА_3 , який є громадянином російської федерації, вона перебувала у шлюбі. Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3 отримав посвідку на тимчасове проживання за № НОМЕР_1 , видану 23.06.2021 зі строком дії до 10.06.2022. Крім того, за згодою позивача 09.07.2021 було зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 на території України, а саме, у житловому приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , належному позивачці на праві приватної власності.

ОСОБА_3 , будучи громадянином рф, від органів державної міграційної служби отримав відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні, а у зв`язку з продовженням проживання на території України за недійсним документом, рішенням Покровського відділу у місті Кривий Ріг Головного управління Державної міграційної служби України покинув територію України на підставі рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 01.07.2022. На виконання вищевказаного рішення органу ДМС, у липні 2022 року ОСОБА_3 виїхав з України до Азербайджанської Республіки, м. Баку, де позивач на той час вже мешкала.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Баку Азербайджанської Республіки у сторін народилася донька ОСОБА_4 , яка є громадянкою України з народження. Після народження дитини відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, не бере участі у її вихованні, створенні належних умов життєдіяльності дитини, матеріальному забезпеченні, лікуванні. Він фактично через деякий час після народження дитини самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 02.02.2026 у цивільній справі №212/14415/25, яке набрало законної сили 03.03.2026, шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано, після розірвання шлюбу позивач відновила дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ». Дитина проживає з позивачем та знаходиться на повному її утриманні, дитині створені належні умови проживання у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 12.03.2026 у справі №212/13002/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 надано дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю за вищевказаною адресою без згоди батька. Відповідач аліменти на утримання дитини не сплачує, участі у її вихованні не приймає, не цікавиться життям дитини, її здоров`ям, не проявляє заінтересованості у подальшій долі доньки, не турбується про її фізичний стан та духовний розвиток, таким чином не виконує обов`язків, передбачених ст. 150 СК України. Зазначені обставини стали підставою для звернення з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2026 року у вказаній справі було відкрите загальне позовне провадження та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області підготовче провадження по справі відкладалось 05.06.2026, 01.07.2026, 15.07.2026 у зв`язку з неявкою відповідача та за клопотаннями учасників справи.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 підготовче провадження закрито та призначене судове засідання для розгляду справи по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні на заявленому позові наполягала, просила його задовольнити, підтвердила обставини, викладені в позовній заяві, пояснила, що після народження дитини вона приблизно через 3 місяці повернулась в Україну, оскільки дитині необхідна була операція у м. Києві, відповідач залишався в м. Баку, однак спілкування припинилось з ним десь наприкінці 2025 року, вона припускає, що відповідач знаходиться на території рф, оскільки є уродженцем республіки бурятії, та з його слів виявляв бажання повернутися до рф, у відповідача на теперішній час інша сім`я, він її в соціальних мережах заблокував, будь-який зв`язок з ним відсутній.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні на заявленому позові наполягав, просив відповідача позбавити батьківських прав, оскільки відповідач самоусунувся від виховання дитини, не надає матеріальної допомоги, будь-яких зв`язків з дитиною не підтримує.

Відповідач ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом надіслання судової повістки за останнім відомим місцем реєстрації та шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Покровського районного суду Дніпропетровської області, до судового засідання не з`явився за невідомою суду причиною, клопотань, заяв про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило. У встановлений ухвалою про відкриття провадження строк відзив на позовну заяву ним не подано.

В судове засідання представник третьої особи - Виконавчого комітету Покровської районної у міста ради в судове засідання не з`явився, надіслав клопотання про розгляд справи у його відсутність, просив прийняти рішення на розсуд суду.

Суд, вислухавши позивача та його представника, свідків, висновок прокурора, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, дійшов висновку про таке.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 165 Сімейного Кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, що узгоджується з п. 18 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, в якому зазначається, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_1 ( а.с.8-10)

Відповідачем у справі є ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин російської федерації, мав посвідку на тимчасове проживання в Україні до ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ( а.с.11-13)

Згідно з свідоцтвом про шлюб НОМЕР_4 від 22.12.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 22.12.2020 зареєстрували шлюб, про що Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), складено актовий запис №564 ( а.с. 14)

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 05.04.2025 року ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 Азербайджанська Республіка м. Баку, її батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_7 ( а.с.24-25)

Відповідно до довідки № 6131-КВ-13 про реєстрацію особи громадянином України ОСОБА_4 є громадянином України з 05.03.2026 року ( а.с.26)

Заочним рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 12.03.2026 у справі №212/13002/25 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 надано дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю за адресою АДРЕСА_1 без згоди батька ОСОБА_3 ( а.с.27-29)

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 02.02.2026 у цивільній справі №212/14415/25, що набрало законної сили 03.03.2026 шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 було розірвано; після розірвання шлюбу позивачем відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 » ( а.с. 16-21)

Рішенням Покровського відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 01.07.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства ОСОБА_3 зобов`язано покинути територію України до 21.07.2022 року ( а.с.34-37)

Відповідно до медичної документації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходила лікування в Національній дитячій спеціалізованій лікарні "Охматдит", інституті серця Міністерства охорони здоров`я України, КНТ "Регіонаьний центр родинного здоров`я" ДОР Дніпропетровської області ( а.с.38-47)

Згідно з довідкою ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 31.03.2026 року №0400-010220-8/55884 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області як отримувач державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю ( а.с. 48)

З відповіді КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2" Криворізької міської ради № 415 від 03.04.2026 року ОСОБА_1 виконує батьківські обов`язки щодо виховання та лікування малолітньої дитини ОСОБА_4 , рекомендації лікаря виконує. Дитина ОСОБА_4 відвідує лікаря завжди в присутності мми ОСОБА_1 ( а.с.51)

Відповідно до заочного рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03.06.2026 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання мальлітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітної плати (доходів) щомісячно, починаючи з 01.04.2026 року і до досягнення дитиною повноліття ( а.с. 93-94)

На примусове виконання вищевказаного рішення Покровським районним судом міста Кривого Рогу 08.07.2026 року видано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання до Покровського відділу ДВС м. Кривого Рогу ( а.с.95-97)

Відповідно до Висновку щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малоітньої дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Покровської районної в місті ради від 16.07.2026 року № 597 у зв`язку з тим, що відсутня інормація щодо проживання ОСОБА_3 на території Покровського району орган опіки та піклування виконкому Покровської районної в місті ради позбавлений можливості надати об`єктивний висновок про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ( а.с. 107-108 )

Листом Покровський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі № 28.10-34/274424 від 04.09.2026 року повідомив, що на виконанні у нього знаходиться виконавчий лист у цивільній справі №212/4644/26 (2/212/4357/26) та відкрито виконавче провадження №81492450 про стягнення аліментів з ОСОБА_3 , до якого додав копію постанови про відкриття виконавчого провадження №81492450 та розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з квітня по теперішній час ( а.с. 139-141)

В судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , яка є матір`ю позивача, та ОСОБА_11 пояснили, що ОСОБА_3 є громадянином рф, виїхав з України у 2022 році, разом з позивачем проживали у м. Баку, потім позивач повернулась з донькою для лікування в Україну, а відповідач залишився проживати у м. Баку, однак скоріш за все на теперішній час проживає в рф, оскільки висловлював бажання повернутись до рф. Жодної допомоги відповідач на утримання дитини не надає, вихованням не займається, надіслав СМС в телеграм, що у нього інша сім`я, після цього їх заблокував, спілкуватись не бажає, зв`язку з ним не має.

Прокурор вважав, що даний позов не підлягає розгляду судом України, оскільки на момент подачі позову відповідач, будучи громадянином іншої держави, не проживав на території України, посилався на висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 25.03.2026 року у справі № 712/7235/17 від 25.03.2026 року.

При визначенні підсудності позову про позбавлення батьківських прав відповідача який є громадянином рф та мешкає за межами України, ймовірно на території рф, суд зазначає наступне.

Відповідач ОСОБА_3 є громадянином російської федерації, який не проживає в Україні. Вищезазначена справа є справою з іноземним елементом.

Відповідно до частини першої статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно - правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 2 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов`язані з`ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов`язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом.

Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно зі статтею 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

У статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

При цьому статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України.

Як визначено у статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Законом України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року»; (далі - Закон № 2783-IX) зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу та Протоколу до неї від 22 січня 1993 року

Разом із тим, Україна та російська федерація є Договірними Державами Гаазької Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Україною 14 вересня 2006 року і набрала чинності для України з 01 лютого 2008 року.

Конвенцією визначено її цілі, якими є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Згідно із частиною другою статті 1 Конвенції для її цілей термін «батьківська відповідальність» включає повноваження, що випливають з батьківських чи будь-яких аналогічних відносин, які визначають права, обов`язки та представництво стосовно особи чи майна дитини батьків, опікунів або інших законних представників.

Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування; права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини; опіки, піклування та аналогічних інститутів.

У статті 5 Конвенції зазначено, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

Відповідно до статті 17 Конвенції здійснення батьківської відповідальності визначається правом держави звичайного місця проживання дитини. Якщо звичайне місце

проживання дитини змінюється, то воно визначається правом держави нового звичайного місця проживання.

Наведені норми дають підстави для висновку, що юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від звичайного місця проживання дитини.

Юрисдикція спору ґрунтується на визначенні звичайного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи. Таких висновків дійшов Верховний суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 212/4948/23 (провадження № 61-16830св23).

Поняття "звичайне місце проживання дитини" не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Отже, зважаючи на вказані вище норми міжнародного і цивільного процесуального суду належить встановити звичайне місце проживання дитини на момент звернення позивачки до суду із вказаним позовом.

Позивачка та донька сторін у справі ОСОБА_4 є громадянами України, позивач у власності має квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , з 14.04.2026 року місце реєстрації малолітньої ОСОБА_4 зареєстровано за цією адресою на підставі рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 12.03.2026 року без згоди батька, позивачкою укладена декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_4 в КНП «Центр первинної медіко-санітарної допомоги №2» Криворізької міської ради; ОСОБА_4 тривалий час знаходились на лікуванні в інституті серця МОЗ України України з липня 2025 року.

Таким чином, звичайним місцем проживання дитини ОСОБА_4 є місто Кривий Ріг, справа за позовом ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства національним судом України за звичайним місцем проживання дитини, яким є Покровський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Правові висновки щодо застосування статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», викладені у постанові від 25 березня 2026 року у справі № 712/7235/17 (провадження № 61-12519св24) суд не може взяти до уваги, оскільки у справі 712/7235/17 заявлено вимоги про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з відповідача, який є громадянином Арабської Республіки Єгипет; при цьому між Україною та Арабською Республікою Єгипет відсутній чинний двосторонній міжнародний договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних справах, і Арабська Республіка Єгипет не є Договірною Державою Конвенції 1996 року.

Щодо вирішення позову по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частинами першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як вбачається з висновку виконком Покровської районної в місті ради позбавлений можливості надати об`єктивний висновок у зв`язку із відсутністю за останнім місцем реєстрації ОСОБА_3 . Як встановлено, він є громадянином рф та з 2022 року в Україні він не проживає.

Як зазначив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 11.12.2023 року у справі № 523/19706/19 винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Положенням ч. 1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України передбачено, що при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

Так, Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 у справі №203/3505/19 сформулював правовий висновок, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; відсутність спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, негативна поведінка, яка показує поганий приклад і створює небезпеку для життя і здоров`я дитини, відсутність інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для отримання нею освіти, - є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №735/308/21

Суд вважає, що матеріали справи містять достовірні відомості, які свідчать про невиконання відповідачем своїх обов`язків по вихованню своєї доньки, оскільки протягом тривалого часу відповідач не проявляє відносно неї належної турботи та уваги, не приймає участі у її вихованні та утриманні, не піклується про стан її здоров`я та розвиток, взагалі не спілкується з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, хоча зобов`язаний це робити.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно з боку відповідача має місце ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків та неналежне їх виконання, воно не було пов`язано як об`єктивними так і суб`єктивними причинами, оскільки він мав можливість проявляти турботу про дитину дистанційно під час лікування дитини в Україні, надавати матеріальну допомогу на її лікування, спілкуватися в месенджерах з нею, відомостей, що позивач перешкоджала спілкуванню, не давала бачити дитину судом не встановлено. Причиною відмови від виконання батьківських обов`язків відповідача стала хвороба дитини, на лікування та її реабілітацію необхідні були великі фінансові затрати протягом тривалого часу, що зумовило небажання відповідача приймати участь у турботі про здоров`я дитини та в цілому виконувати свої батьківські обов`язки.

За таких обставин, суд вважає, що наявні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу відносно відповідача щодо позбавлення його батьківських прав, який на теперішній час без поважних причин самоусунувся від виховання та утримання доньки.

Отже судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не має бажання займатися вихованням та утриманням дитини, свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З огляду на викладене, оцінюючи докази у їх сукупності, оскільки відповідач ухиляється без поважних причин від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, що проявляється у відсутності його піклування про фізичний та духовний розвиток дитини, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, позбавивши батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому суд роз`яснює відповідачу, що він має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав на підставі ст.169 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1331,20 грн, сплачений нею за подання позовної заяви до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 77, 78,81, 89,141, 258, 259, 263-265, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 164, 165, 166 Сімейного Кодексу України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3 особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Покровської районної у місті Ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця республіки бурятія, російська федерація, РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , батьківських прав у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір, сплачений нею за подання позовної заяви в розмірі 1331 ( одна тисяча триста тридцять одну) гривню 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Покровської районної у місті Ради , адреса місцезнаходження: 50014, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Гордієнка Костя, буд. 2.

Повний текст судового рішення складений 21.09.2026 року.

Суддя: Н. М. Рибкіна