Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №211/5719/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/5719/26

Провадження № 2-о/211/171/26

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Ткаченко С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бодрухіній Є.А.,

у відсутність сторін,

розглянувши в м. Кривому Розі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Гуляйпільська міська військова адміністрація, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою та просить суд установити факт її проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з серпня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на необхідність оформлення спадщини. В обґрунтування вимог заявником зазначено, що вона з 11 квітня 1981 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народилося двоє дітей 1983 та 1985 року народження. 12 серпня 2006 року шлюб між ними було розірвано, однак після розірвання шлюбу вони з чоловіком вирішили почати стосунки спочатку та знову стали мешкати разом по АДРЕСА_1 , не реєструючи повторно шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, вона займалася похованням чоловіка, організовувала поминальні обіди. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на 1 / 4 частку квартири за місцем їх проживання, 07 липня 2021 року Гуляйпільською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа. Зазначила, що після розірвання шлюбу вони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися благоустроїм квартири, робили ремонти, купували меблі та предмети домашнього вжитку, проводили свята у колі друзів та виховували спільних дітей. Тому з метою оформлення спадкових прав. Просить вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 03 липня 2026 року прийнято до розгляду заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку окремого провадження.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні 15 вересня 2026 року на вимогах наполягала з підстав, викладених у тексті заяви, в подальшому звернулася до суду із заявою про закінчення розгляду справи за її відсутності.

Представник Гуляйпільської міської військової адміністрації Таран М.С. звернувся до суду із заявою про розгляд справи за відсутності представника заінтересованої особи, заперечень проти вимог не мають.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що вона була сусідкою заявниці з 2003 року , знає обох і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Вони жили в с. Гуляйпільське та вели спільне господарство і фактично проживали як чоловік та жінка.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона була сусідкою заявниці в с. Гуляйпільське, з 1992 року знає сім`ю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Весь час вони жили разом аж до смерті ОСОБА_5 , разом виховували дітей, разом вели спільне господарство.

Вислухавши заявника, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, 11 квітня 1981 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого у них народилися діти ОСОБА_6 , 1985 року народження та ОСОБА_7 , 1983 року народження.

12 серпня 2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Гуляйпільського районного управління юстиції у Запорізькій області, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 січня 1996 року, виданого органом приватизації м. Гуляйполе, за життя ОСОБА_2 належала 1/ 4 частка житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

При зверненні заявниці ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , вона отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Зайцевої А.С. у зв`язку з відсутністю документів на підтвердження факту родинних відносин із спадкодавцем.

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, правомірною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Сімейний кодекс України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 442/3741/21 (провадження № 61-1292св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 07 квітня 2025 року у справі № 753/21898/20).

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2025 року у справі № 673/923/23 (провадження № 61-5746св25) погодився із судом апеляційної інстанції при задоволенні вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу щодо правильного врахування наявності у матеріалах справи доказів, які у їх сукупності підтверджують факт наявності між сторонами відносин, притаманних подружжю, зокрема: визнання сторонами факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2014 року по 2018 рік; народження спільної дитини (біологічне батьківство позивача не заперечувалося відповідачкою); видача у 2018 році продавцем спірного майна на користь позивача довіреності на право розпорядження таким майном; визнання продавцем продажу нерухомого майна у 2018 році на користь сторін, як сім`ї; фактичне проживання сторін з 2018 року у спірному житловому будинку, що підтверджували допитані в судовому засіданні свідки; оплата позивачем комунальних послуг за адресою розташування спірного будинку; систематичного пересилання позивачем протягом 2021 - 2022 років грошових коштів на рахунок відповідачки, тощо. При цьому Верховний Суд погодився також з доводами, що вимоги про встановлення юридичного факту, а також про визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності, суд апеляційної інстанції вважав такими, що не забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя».

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20).

Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї зазначено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270ск18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 5 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

У постанові від 7 лютого 2024 року у справі № 383/821/22 (провадження № 61-5935св23) зазначено, що «предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є, передусім, сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства».

Так, матеріалами справи (зокрема витягом з домової книги) та показами свідків підтверджується факт спільного проживання за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 разом з колишнім чоловіком ОСОБА_2 після розірвання між ними шлюбу, ведення ними спільного господарства, бюджету, наявність спільних прав та обов`язків не тільки як подружжя, але і як батьків, які мають спільних дітей, що свідчить про доведеність заявлених вимог.

Метою звернення заявниці до суду є оформлення спадкових прав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Положеннями частини першої статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог.

Судові витрати відповідно до частини 7 статті 294 ЦПК України не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 76, 81, 247, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Задовольнити заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Гуляйпільська міська військова адміністрація, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - повністю.

Установити факт проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи, за адресою: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, у період із серпня 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко