Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №199/321/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/321/25

(2/199/455/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

21.09.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в особі судді Спаї В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, посилаючись на те, що 21 січня 2024 р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем укладено договір позики № 2538686. Згідно з його умовами первинний кредитор зобов`язався надати відповідачу кредитні кошти.

14 червня 2021 р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем укладено договір факторингу № 14/06/21. Відповідно до Реєстру боржників № 26 від 24.06.2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 2538686 від 21 січня 2024 року у розмірі 58 875,00 грн., з яких: 15 000,00 грн. – заборгованість за основною сумою боргу, 43 875,00 грн. – заборгованість за відсотками.

Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 58 875,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь як новий кредитор, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 21 січня 2024 р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем укладено договір позики № 2538686.

Відповідно до договору факторингу № 14/06/21, укладеного 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем, первісний кредитор відступив факторові право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно з реєстром боржників.

На підставі договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року та реєстру боржників № 26 від 24 червня 2024 року позивач набув право вимоги за договором позики № 2538686 від 21 січня 2024 року до відповідача.

Відповідно до реєстру боржників № 26 від 24 червня 2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 58 875,00 грн., з яких: 15 000,00 грн. – заборгованість за основною сумою боргу, 43 875,00 грн. – заборгованість за відсотками

Згідно з розрахунками заборгованості за договором позики № 2538686 від 21 січня 2024 року відповідач має непогашену заборгованість за вказаним договором в розмірі 58 875,00 грн., з яких: 15 000,00 грн. – заборгованість за основною сумою боргу, 43 875,00 грн. – заборгованість за відсотками.

Правовідносини між сторонами у даній справі виникли з кредитних правовідносин та регулюються положеннями ЦК України, зокрема статтями 11, 14, 207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, а також статтями 1077 та 514 ЦК України щодо переходу права вимоги.

Суд, дослідивши докази в межах заявлених суду вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставамидля виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживче кредитування»). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку позивач).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються позикодавцем, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим позикодавець має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Позивач в обґрунтування правових підстав позовних вимог посилався на положення ст. ст. 512, 514 ЦК України.

Суд враховує, що за приписами чинного законодавства відступлення права вимоги за договорами факторингу може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав або вимоги, що може виникнути в майбутньому на підставі існуючого кредитного договору на момент укладення договорів факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що Договір факторингу № 14/06/21, за яким, згідно з позовною заявою, відбулося відступлення права вимоги за договором позики № 2538686 від 21 січня 2024 року, було укладено між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» 14.06.2021 року, тобто за кілька років до укладення договору позики між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем.

Вказане свідчить про те, що предметом Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року на момент його укладення не могло бути будь-якої вимоги за неіснуючим на той час договором позики № 2538686 від 21 січня 2024 року, що у свою чергу виключає подальше відступлення та набуття відповідного права вимоги позивача.

Окрім цього матеріали справи не містять доказів виконання сторонами укладеного договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року зокрема доказів здійснення оплати за зазначеним договором факторингу, що має істотне значення для підтвердження фактичного переходу відповідних прав грошової вимоги від первісних кредиторів до позивача

Наведені обставини свідчать про недоведеність позивачем факту набуття права вимоги у встановленому законом порядку.

Окрім недоведеності набуття права вимоги, суд також оцінює докази, подані позивачем на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості відповідача.

Доказів, які б свідчили про виконання первинним кредитором (клієнтом за договором факторингу) умов договору по видачі кредитних коштів або доказів перерахунку коштів на картковий рахунок відповідача позивачем не надано.

Суд позбавлений можливості встановити дану обставину через відсутність доказів перерахування грошових коштів у спосіб, вказаний позивачем.

Разом з тим, наданий позивачем розрахунок заборгованості не є доказом користування відповідачем грошовими коштами та наявної заборгованості.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунку позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів сформульовані у статтях 77-80 ЦПК України.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Обов`язок доказування позивачем не виконаний: наданий позивачем доказ не підтверджує обставини видачі позики на умовах фінансового кредиту та його розміру, а також заборгованість, суду не було надано доказів на підтвердження заповнення відповідачем заявки на видачу кредиту тощо, на що посилається позивач у позовній заяві.

Суд, безпосередньо дослідивши зібрані докази, оцінивши їх на предмет належності і допустимості, достатності та достовірності кожний окремо та в сукупності і логічному взаємозв`язку, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264, 265, 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст. 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата виготовлення повного судового рішення 21.09.2026 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї