Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №541/3952/24 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/3952/24

Номер провадження 2/541/45/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 вересня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.,

представника позивача — адвоката Собко О.О.,

представника відповідача — адвоката Яковенко Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача 89 963,92 грн матеріальної шкоди та 20 000 грн моральної шкоди, завданих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 20 жовтня 2022 року в м. Миргороді.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДТП сталася внаслідок порушення відповідачем Правил дорожнього руху України під час керування автомобілем ROVER 214 CI.

На обґрунтування позову позивач посилається, зокрема, на висновок повторної судової автотехнічної експертизи № 520-521 від 28 лютого 2023 року, відповідно до якого дії ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України та з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

У відзиві відповідач зазначає, що постановою Миргородського міськрайонного суду від 16 січня 2023 року у справі № 541/2778/22 ОСОБА_1 визнано винним у порушенні вимог п.п. 10.1, 16.6 ПДР України, які перебувають у причинному зв`язку з ДТП, а постановою від 30 березня 2023 року у справі № 541/2777/22 провадження щодо ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито.

Відповідач вважає, що його вина у спричиненні ДТП не встановлена, а висновок експерта № 520-521 не має наперед встановленої сили та повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами.

Щодо моральної шкоди відповідач зазначає, що позивач не навів належного обґрунтування її наявності, розміру та доказів на підтвердження заподіяння йому моральних страждань. У відзиві також наведено посилання на пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4.

Представник позивача — адвокат Собко О.О. — позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача — адвокат Яковенко Г.М. — позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Інші учасники справи участі у розгляді справи не брали.

Судом установлено, що 20 жовтня 2022 року близько 20:00 год. у м. Миргороді на перехресті вул. Гоголя та вул. Незалежності відбулося зіткнення автомобіля ROVER 214 CI, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався прямо, та автомобіля FORD FOCUS, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який здійснював поворот ліворуч.

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 січня 2023 року у справі № 541/2778/22, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, встановлено факт вчинення ОСОБА_1 дій, які полягали у порушенні вимог п.п. 10.1, 16.6 ПДР України та перебували у причинному зв`язку з ДТП.

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 березня 2023 року у справі № 541/2777/22, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року, провадження щодо ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Разом з тим предметом адміністративного провадження щодо ОСОБА_2 було поставлене йому у вину порушення п. 12.1 ПДР України.

Як зазначено в постанові суду у справі № 541/2777/22, питання щодо відповідності дій ОСОБА_2 іншим пунктам ПДР України, зокрема п.п. 12.4, 12.9 б), не могло бути вирішене шляхом зміни фабули адміністративного правопорушення, що було предметом розгляду.

Отже, закриття адміністративного провадження щодо ОСОБА_2 саме по собі не звільняє цивільний суд від обов`язку дослідити його поведінку під час ДТП на підставі всієї сукупності належних та допустимих доказів.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, відповідно до якого непритягнення водія до адміністративної відповідальності не є безумовною підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності, якщо його поведінка та вина у ДТП можуть бути встановлені іншими належними доказами, у тому числі висновком судової експертизи.

У матеріалах справи містяться два висновки судових автотехнічних експертиз.

Відповідно до висновку № 25 від 09 грудня 2022 року дії ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 16.6 ПДР України та перебували у причинному зв`язку з ДТП. При цьому невідповідностей у діях ОСОБА_2 вимогам п. 12.1 ПДР України експертом не встановлено.

Водночас повторним висновком судової автотехнічної експертизи № 520-521 від 28 лютого 2023 року підтверджено порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 10.1, 16.6 ПДР України.

Разом із тим у цьому ж висновку зазначено, що ОСОБА_2 , користуючись перевагою у русі, за конкретної дорожньої обстановки повинен був діяти відповідно до п.п. 12.3, 12.4, 12.9 б) ПДР України; рухаючись із допустимою швидкістю 50 км/год, мав технічну можливість уникнути зіткнення, а його дії не відповідали п.п. 12.4, 12.9 б) ПДР України та з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Суд оцінює зазначений висновок експерта відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України у сукупності з іншими доказами.

При цьому суд погоджується із запереченнями відповідача лише в тій частині, що висновок експерта не має наперед установленої сили. Водночас із цього не випливає, що такий доказ може бути відхилений лише з тієї підстави, що відповідач не погоджується з його висновками.

Висновок № 520-521 містить відповіді на поставлені експерту питання, ґрунтується на дослідженні матеріалів ДТП, дорожньої обстановки, схеми місця пригоди та технічних параметрів руху транспортних засобів.

Суд не встановив таких суперечностей у висновку, які б позбавляли його доказового значення в цілому.

Водночас суд враховує, що експерт встановлює технічні обставини ДТП, а не визначає юридичний ступінь вини кожного з учасників.

Тому висновок експерта про технічну можливість ОСОБА_2 уникнути зіткнення не означає автоматичного визначення певного відсотка його цивільно-правової відповідальності.

Судом встановлено причинний зв`язок між порушеннями ПДР, допущеними обома водіями, та виникненням ДТП.

Щодо ОСОБА_1 такий зв`язок полягає у тому, що, здійснюючи поворот ліворуч, він не переконався у безпечності маневру, внаслідок чого створив небезпечну дорожню ситуацію для транспортного засобу, який рухався прямо.

Щодо ОСОБА_2 причинний зв`язок полягає в тому, що, маючи перевагу в русі, він, відповідно до висновку повторної експертизи, мав технічну можливість уникнути зіткнення, однак не реалізував її.

При цьому суд відхиляє аргумент відповідача про те, що встановлена вина ОСОБА_1 автоматично виключає відповідальність ОСОБА_2 .

Сам факт порушення одним учасником ДТП Правил дорожнього руху не означає автоматичного звільнення іншого учасника від обов`язку дотримуватися вимог ПДР та вживати передбачених ними заходів у разі виникнення небезпеки для руху.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц також розглядав ситуацію, коли у справі про цивільно-правові наслідки ДТП на підставі експертного висновку було встановлено часткову вину водія, незважаючи на наявність постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Водночас суд враховує специфіку цієї справи та не переносить зазначений висновок механічно, а оцінює надані докази саме щодо встановлених у цій справі обставин.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України транспортні засоби є джерелами підвищеної небезпеки.

Оскільки шкода виникла внаслідок взаємодії двох транспортних засобів, застосуванню підлягає спеціальна норма ст. 1188 ЦК України, а не лише загальні положення ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України, якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, її розмір визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Саме такий правовий підхід сформульований Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16 серпня 2019 року у справі № 927/120/18: при взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки та наявності вини всіх їх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення, тобто залежно від ступеня вини кожного.

Таким чином, суд не погоджується як із позицією позивача про необхідність покладення на ОСОБА_2 повного розміру шкоди, так і з позицією відповідача про відсутність будь-яких підстав для його цивільно-правової відповідальності.

Вирішуючи питання про відповідну частку відшкодування, суд виходить не з кількості порушених кожним водієм пунктів ПДР, а з характеру допущених порушень, їх причинного значення, послідовності розвитку дорожньої ситуації та можливості кожного водія запобігти ДТП.

Суд враховує такі обставини.

По-перше, ОСОБА_1 здійснював поворот ліворуч, а тому на нього покладався обов`язок перед початком маневру переконатися в його безпечності.

По-друге, відповідно до обох експертних досліджень порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 10.1, 16.6 ПДР України перебувало у причинному зв`язку з ДТП.

По-третє, саме виконання ОСОБА_1 небезпечного маневру створило ту дорожню ситуацію, у межах якої виникла безпосередня небезпека зіткнення транспортних засобів.

Разом із тим суд не залишає поза увагою поведінку ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 користувався перевагою в русі, однак така перевага не звільняла його від виконання вимог п. 12.3 ПДР України після виникнення небезпеки, яку він об`єктивно мав можливість виявити.

Згідно з повторним експертним висновком, він мав технічну можливість уникнути зіткнення.

Таким чином, порушення ОСОБА_2 також мало реальне причинне значення для настання ДТП.

За таких обставин суд вважає, що поведінка кожного з водіїв перебуває у причинному зв`язку з ДТП, проте характер та причинне значення допущених ними порушень є різними.

Суд враховує, що саме маневр ОСОБА_1 став безпосередньою передумовою виникнення небезпечної ситуації, тоді як порушення ОСОБА_2 полягало у невикористанні технічної можливості запобігти зіткненню після виникнення такої ситуації.

З урахуванням зазначеного суд визначає ступінь вини ОСОБА_1 у 70 відсотків, а ступінь вини ОСОБА_2 — у 30 відсотків.

Суд особливо зазначає, що співвідношення 70/30 не є висновком експерта. Експерт не визначав відсоткове співвідношення вини водіїв. Наведена частка є результатом самостійної правової оцінки судом усіх встановлених обставин відповідно до ч. 1 ст. 1188 та ст. 1193 ЦК України.

Саме такий підхід, а не механічне визначення відповідальності за принципом «50/50» або покладення всієї шкоди на одного учасника, відповідає правовій природі ч. 1 ст. 1188 ЦК України.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що встановлення вини ОСОБА_1 у справі № 541/2778/22 саме по собі виключає можливість покладення на відповідача частини цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки відповідних дій чи бездіяльності, лише в питаннях, чи мали місце такі дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, постанова у справі № 541/2778/22 має для цього спору обов`язкове значення щодо встановленого факту вчинення ОСОБА_1 відповідних дій, але питання розміру цивільно-правової відповідальності кожного з учасників ДТП суд вирішує самостійно.

Так само постанова у справі № 541/2777/22 про закриття провадження щодо ОСОБА_2 не перешкоджає суду дослідити питання цивільно-правової відповідальності відповідача на підставі інших доказів.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у справі № 927/623/18.

Позивач просить стягнути 89 963,92 грн матеріальної шкоди.

Із наданих доказів убачається, що розмір шкоди визначено на підставі звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту автомобіля.

Відповідачем не надано належного та достатнього доказу, який би спростовував саме визначений звітом розмір вартості відновлення транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, завданих майну потерпілого, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або вартості робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на це суд приймає 89 963,92 грн як доведений розмір майнової шкоди.

З урахуванням установленої судом частки відповідальності відповідача — 30 %:

89 963,92 грн ? 30 % = 26 989,18 грн.

Саме ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 .

Позивач просить стягнути з відповідача 20 000 грн моральної шкоди.

Відповідач у відзиві заперечує проти цієї вимоги, посилаючись, зокрема, на те, що позивач не зазначив належним чином, у чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода, якими доказами вона підтверджується та з яких міркувань визначено її розмір.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що сама лише вказівка на перенесені внаслідок ДТП негативні переживання не є достатньою для автоматичного присудження заявленої суми 20 000 грн.

Водночас суд враховує, що моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди мають бути зазначені, зокрема, характер такої шкоди, неправомірні дії, якими її заподіяно, мотиви визначення розміру та докази на підтвердження. Водночас суд при вирішенні спору оцінює ці обставини з урахуванням усієї сукупності доказів.

Відповідно до ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, інших обставин, що мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Суд враховує сам факт ДТП, пошкодження належного позивачу транспортного засобу, необхідність докладання ним часу та зусиль для відновлення порушеного права.

Разом із тим суд бере до уваги, що ДТП настала також внаслідок дій самого позивача, ступінь вини якого суд визначив у 70 відсотків.

Враховуючи характер та обсяг встановлених судом негативних наслідків, ступінь вини відповідача, ступінь вини позивача, засади розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача, у 3 000 грн.

При цьому суд не застосовує до моральної шкоди механічне математичне співвідношення 30 %, оскільки моральна шкода не має прямого майнового еквівалента.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Загальний розмір заявлених позовних вимог становить:

89 963,92 грн + 20 000 грн = 109 963,92 грн.

Загальний розмір задоволених вимог становить:

26 989,18 грн + 3 000 грн = 29 989,18 грн.

Таким чином, задоволено приблизно 27,27 % заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже:

1 211,20 грн ? 27,27 % = 330,32 грн.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 330,32 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1188, 1192 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76–81, 82, 89, 141, 259, 263–265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 26 989 (двадцять шість тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 18 копійок у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 (три тисячі) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 330 (триста тридцять) гривень 32 копійки.

В іншій частині позовних вимог — відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області протягом строку та в порядку, встановлених ЦПК України.

Повний текст рішення складено 21.09.2026

Суддя: О. А. Городівський