Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №159/3306/26 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/3306/26

Провадження № 2/159/2284/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого судді Окостень І.В.,

з участю секретаря судового засідання Конашук М.А.,

розглянув справу № 159/3306/26,

учасники справи:

позивач — товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Юніт Капітал»

відповідач — ОСОБА_1 ,

вимоги позивача: про стягнення заборгованості за кредитним договором,

представники учасників справи:

представник позивача — ОСОБА_2 ,

представник відповідача — ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

У червні 2026 року позивач звернувся в електронній формі до суду із указаним позовом, який мотивовано тим, що 24.05.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 33 735 грн. Кредитні кошти перераховані кредитодавцем на платіжну картку, реквізити якої визначені відповідачем у договорі. Через неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість за тілом кредиту в розмірі 33 735 грн.

Позивач набув права вимоги в указаному розмірі до відповідача на підставі договору про відступлення права вимоги від 10.10.2025, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал».

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача у свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 735 грн та судові витрати у справі: 2 662,40 грн судового збору, 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 22.06.2026 року суд відкрив провадження у справі, вирішив проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, упозовній заяві клопотав про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача направив суду відзив на позов та в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні вимог позивача. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази видачі відповідачу кредиту, а сам зміст кредитного договору, зокрема положення про встановлення комісії у розмірі 5734,95 грн, суперечить вимогам чинного законодавства. Також зазначив про неналежне обґрунтування позовної заяви, ймовірність її виготовлення за допомогою штучного інтелекту, а також про фіктивність отримання позивачем правової допомоги і, як наслідок, безпідставність заявленої до стягнення суми 7000 грн витрат на правничу допомогу.

З наявних у справі доказів встановлено, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» і відповідач ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит №184965 від 24.05.2025, за умовами якого загальний розмір кредиту становить 33 735 грн, що надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 28 000,05 грн на рахунок позичальника № НОМЕР_1 ; у розмірі 5 734,95 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п.2.5 договору, комісія за надання кредиту складає 5 734,95 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 17% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.2 цієї індивідуальної частини.

Згідно з п.2.6 договору загальний строк кредитування 168 днів.

Договір, графік платежів підписані позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Перед підписанням договору у такий же спосіб відповідач підписав публічну частину договору про споживчий кредит, паспорт споживчого кредиту, заяву на видачу споживчого кредиту.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Кредит — це грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах поворотності, строковості та платності. Така послуга обов`язково надається на підставі письмового договору, що може бути укладений в електронній формі.

Електронний договір за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Механізм його укладення, вимоги до підписання сторонами врегульовано Законом України «Про електронну комерцію».

Так, у ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Підпис одноразовим ідентифікатором є алфавітно-цифровою послідовністю, що надсилається на верифікований номер телефону особи.

Представник відповідача заперечив укладення відповідачем кредиту та отримання ним кредитних коштів. Проте сам зміст договору та наявні у справі докази спростовують таке твердження.

Договір кредиту у даній справі за формою відповідає вимогам законодавства щодо електронних договорів, підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що є аналогом власноручного підпису. При укладенні договору відповідач пройшов ідентифікацію за реєстраційним номером облікової картки платника податків, паспортними даними, верифікованим номером мобільного телефону. Без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, отримання одноразового ідентифікатора, кредитний договір між позивачем та кредитором не був би укладений.

З витребуваних за клопотанням позивача письмових доказів, які становлять банківську таємницю, встановлено, що на ім`я відповідача ОСОБА_1 у АТ «Таскомбанк» відкрито поточний рахунок НОМЕР_2 в гривнях, операції за яким здійснюються за допомогою банківської платіжної картки № НОМЕР_1 (зазначеної в кредитному договорі). На вказаний рахунок 24.05.2025 о 15:55:24 було зараховано кредитні кошти в сумі 28 000,05 грн. Крім того, згідно з банківськими анкетними даними ОСОБА_1 , за прив`язаною до рахунку карткою № НОМЕР_1 як фінансовий закріплено той самий номер мобільного телефону, який відповідач використовував під час реєстрації та підписання договору кредиту у цій справі.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Позивач доводить про набуття ним права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У ч. 1 ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України (в редакції, що діяла на момент виникнення цивільно-правових відносин) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Додані до позовної заяви документи, зокрема договір факторингу № 10102025 від 10.10.2025, укладний між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» і ТОВ «Юніт Капітал», додатки до договору, акт прийому-передач, доводять факт переходу до позивача права вимоги за кредитним договором № 184965 від 24.05.2025, укладеним між ТОВ«Фінансова компанія «Кредіплюс» і відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитодавець надав грошові кошти відповідачу, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, будь-яких платежів на погашення кредиту не вносив, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом.

Згідно з наданими позивачем випискою з особового рахунку за кредитним договором № 184965 від 24.05.2025 та карткою обліку виконання договору прострочена сума заборгованості за тілом кредиту становить 33 735 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача тільки цю суму як тіло кредиту. Проте така вимога не повною мірою відповідає вимогам законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України (яка застосовується до кредитних відносин у силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України), договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей. Тобто, кредитний договір є реальним договором, і обов`язок позичальника щодо повернення коштів обмежується виключно тією сумою, яку він фактично отримав від кредитодавця.

Судом встановлено, що згідно з умовами договору про споживчий кредит № 184965 від 24.05.2025, загальний розмір кредиту визначено в сумі 33 735,00 грн. Проте, порядок надання цих коштів чітко розмежовує їх за цільовим призначенням: сума 28 000,05 грн перерахована безпосередньо на рахунок позичальника № НОМЕР_1 , тобто перейшла у фактичне володіння та користування відповідача ОСОБА_1 ; сума 5 734,95 грн не видавалася позичальнику, а була утримана позивачем як оплата комісії за надання кредиту, нарахованої згідно з п. 2.5 індивідуальної частини договору (17% від загальної суми).

Включення суми комісії за видачу кредиту (5 734,95 грн) до тіла кредиту є штучним збільшенням боргових зобов`язань відповідача. Оскільки вказані кошти відповідачу фізично не передавалися, а залишилися у розпорядженні кредитодавця, сума комісії не може вважатися отриманим кредитом у розумінні ст. 1054 ЦК України.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 будь-яких платежів на погашення кредиту не вносив, обов`язок із повернення тіла кредиту у нього виник виключно щодо суми, яка була йому фактично видана за інформацією банку та випискою з рахунку.

Вимоги про стягнення комісії, як окремої складової кредиту, позивач не заявляв.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення тіла кредиту в розмірі 33 735,00 грн підлягають частковому задоволенню. Правомірним, доведеним матеріалами справи та таким, що підлягає стягненню, є фактично отримане відповідачем тіло кредиту в розмірі 28 000,05 грн. У задоволенні решти позовних вимог в розмірі 5 734,95 грн слід відмовити.

Суд відхиляє твердження відповідача про неналежне обґрунтування позову та використання штучного інтелекту при його підготовці, оскільки чинне процесуальне законодавство не обмежує позивача у виборі технічних засобів чи програмного забезпечення для формування тексту заяви. Закон не передбачає таких обставин як підстави для залишення позову без руху, повернення заяви чи відмови у задоволенні позову, якщо позовна заява за своєю формою та змістом відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України.

Позивач заявив про стягнення з відповідача судових витрат: 2 662,40 грн зі сплати судового збору та 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач, подаючи до суду позов у електронній формі, сплатив судовий збір в сумі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією. З урахуванням пропорційності задоволених вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2 209,79 грн (28 000,05 : 33 735 грн. х 2 662,40 грн).

Доводи сторони відповідача щодо фіктивності отриманої позивачем правничої допомоги є неспроможними, оскільки надання таких послуг підтверджується належними та допустимими письмовими доказами. Проте посилання на те, що заявлена сума 7000 грн не відповідає критеріям реальності, співмірності та складності справи, є слушними.

Відповідно висновку Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 в справі № 206/6537/19 суд має право оцінювати заявлений розмір правничої допомоги за критеріями ст. 137, 141 ЦПК України, незалежно від умов договору. Відшкодовуються лише витрати розумного розміру.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За вимогами ст. 137 ЦПК України суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони за критерієм співмірності із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням наведених законодавчих норм суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Судом враховано, що дана справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі представника позивача. Послуги, надані адвокатом, є типовими для позивача, оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрат значного часу на складання документів та визначення правової позиції.

Обсяг наведених послуг, обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору не виправдовують вартість послуг, зазначених в акті. З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, ціни на ринку адвокатських послуг, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмета позову, а вартість послуг є вочевидь завищеною. Тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем у сумі 4 000 грн, що відповідатиме обсягу наданих послуг, вимогам розумності та справедливості.

Керуючись статтями 12, 76 — 81, 141, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 184965 від 24.05.2025 в розмірі 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн 05 коп, з яких 28 000,05 грн тіло кредиту.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати: 2 209 (дві тисячі двісті дев`ять) грн 79 коп зі сплати судового збору, 4000 (чотири тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, юридична адреса: вул. Рогнідинська, буд.4, літера А, офіс 10, м. Київ, 01024,

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 21.09.2026.

Головуючий: І. В. ОКОСТЕНЬ