Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №731/63/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 731/63/26

Головуючий у першій інстанції – Савенко А. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1783/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Стельмаха А.П.,

суддів Любчика О.В., Супруна О.П.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1500-8363 від 21 січня 2025 року.

Позов обґрунтовувало тим, що 21 січня 2025 року сторони в електронній формі уклали договір про відкриття кредитної лінії № 1500-8363, за яким відповідачу надано 20 600 грн строком на 300 календарних днів. Договором передбачено стандартну процентну ставку 1,00 % за кожен день користування кредитом, знижену процентну ставку 0,90 % за кожен день користування кредитом та одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 20 % від суми кредиту.

Позивач зазначав, що кредитні кошти в сумі 20 600 грн були перераховані на вказаний відповідачем платіжний інструмент, однак позичальник належним чином зобов`язання не виконав. Станом на 19 січня 2026 року товариство визначило загальну заборгованість у сумі 91 896 грн 34 коп., з яких: 20 600 грн – основний борг; 58 627 грн 60 коп. – договірні проценти; 10 300 грн – проценти, нараховані з посиланням на статтю 625 ЦК України; 2 368 грн 74 коп. – залишок комісії. Також просило стягнути понесений судовий збір.

Відповідач позов визнав частково. Факт укладення договору та одержання 20 600 грн кредитних коштів не заперечував. Заперечував проти стягнення договірних процентів, процентів за статтею 625 ЦК України та комісії, посилаючись на несправедливість і надмірність умов кредитування, а також на пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На підтвердження останнього доводу подав документи про проходження служби в ДСНС, участь у роботах з розмінування та набуття статусу учасника бойових дій.

Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором № 1500-8363 від 21 січня 2025 року станом на 19 січня 2026 року у сумі 81 596 грн 34 коп., з яких 20 600 грн основного боргу, 58 627 грн 60 коп. договірних процентів та 2 368 грн 74 коп. комісії, а також 2 363 грн 94 коп. судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив із доведеності укладення електронного кредитного договору, перерахування відповідачу кредитних коштів та невиконання ним зобов`язань у погоджені строки. Суд визнав обґрунтованим розрахунок договірних процентів: 28 днів за ставкою 0,90 % і 272 дні за ставкою 1,00 %, із врахуванням здійсненого платежу. Суд визнав правомірною одноразову комісію за видачу кредиту, оскільки вона прямо передбачена договором, включена до графіка платежів і частково сплачена відповідачем.

Відмовляючи у застосуванні пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд виходив із того, що відповідач проходить службу цивільного захисту в ДСНС, а не військову службу, та не належить до суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Наявність статусу учасника бойових дій, за висновком суду, сама по собі не поширює на відповідача пільги, встановлені спеціально для військовослужбовців.

У стягненні 10 300 грн, нарахованих з посиланням на статтю 625 ЦК України, суд відмовив на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який на період дії воєнного стану звільняє позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання кредитного зобов`язання.

Не погодившись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким визначити фактичний борг у сумі 16 480 грн і відмовити у стягненні процентів, комісій та штрафних санкцій.

В апеляційній скарзі зазначає, що з 2017 року проходить службу сапером у складі аварійно-рятувального загону спеціального призначення ДСНС, бере участь у роботах, пов`язаних із захистом держави, а 17 липня 2025 року отримав посвідчення учасника бойових дій. Вважає, що передбачена пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» заборона нарахування процентів має поширюватися на всіх учасників бойових дій незалежно від відомчої належності. На обґрунтування цього доводу апелянт посилається на статті 17, 24 Конституції України, статтю 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанову Пленуму Верховного Суду від 12 вересня 2025 року № 15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 440/14216/23 та постанову Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 320/2229/25.

Крім того, вказує на несправедливість умов договору, за якими стандартна процентна ставка становить 1,00 % на день, а реальна річна процентна ставка – 5 835,45 %. Посилається на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів», засади справедливості, добросовісності та розумності, а також на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, яку вважає такою, що містить висновок про несправедливість аналогічних умов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».

Окремо апелянт заперечує проти 20-відсоткової комісії за видачу кредиту, вважаючи її прихованою платою за користування кредитом та несправедливою умовою договору.

04 серпня 2026 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» подало додаткові письмові пояснення. Товариство повідомило, що в межах внутрішньої програми лояльності направило відповідачу індивідуальну пропозицію: сплатити 23 262 грн 40 коп. до 04 вересня 2026 року, після чого припинити дію кредитного договору у зв`язку з його частковим виконанням та частковим прощенням боргу. До пояснень додано гарантійний лист і докази його направлення відповідачу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 21 січня 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1500-8363 продукту «НА ВСЕ» (а.с. 13–23). Договір підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором А2263. Факт укладення договору та одержання кредитних коштів відповідач не оспорює.

За пунктами 4.1, 4.6, 4.7, 4.9–4.15 договору загальний розмір кредиту становить 20 600 грн; строк кредитування – 300 календарних днів; дата повернення кредиту – 16 листопада 2025 року; стандартна процентна ставка – 1,00 % за кожен день користування кредитом; комісія за видачу кредиту – 20 % від суми кредиту; реальна річна процентна ставка – 5 835,45 %; денна процентна ставка у розумінні Закону України «Про споживче кредитування» – 0,946 %; загальні витрати за споживчим кредитом на дату укладення договору – 58 463 грн 21 коп. Пунктом 10.2 договору передбачено знижену процентну ставку 0,90 % за кожен день користування кредитом за умов програми лояльності.

Правила відкриття кредитної лінії визначають комісію за видачу кредиту як одноразову складову плати за надання та користування кредитом (а.с. 24-31). Пункт 6.4 Правил окремо передбачає, що ця комісія не є платою за додаткові послуги кредитодавця або окремою платою за переказ кредитних коштів.

Наявні паспорт та таблиці обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 32–34).

Довідка кредитодавця та квитанція платіжної системи підтверджують перерахування позичальнику 20 600 грн (а.с. 35–36).

Розрахунок заборгованості містить нарахування договірних процентів за 300 днів: за перші 28 днів – за ставкою 0,90 %, за наступні 272 дні – за ставкою 1,00 % (а.с. 37–41) Загалом нараховано 61 223 грн 20 коп. договірних процентів і 4 120 грн одноразової комісії. 03 лютого 2025 року відповідач сплатив 4 346 грн 86 коп., із яких кредитор зарахував 2 595 грн 60 коп. у погашення процентів та 1 751 грн 26 коп. – у погашення комісії. Станом на 19 січня 2026 року кредитор визначив залишок основного боргу 20 600 грн, договірних процентів 58 627 грн 60 коп. та комісії 2 368 грн 74 коп.

Щодо спеціального статусу відповідача матеріали справи містять посвідчення учасника бойових дій (а.с. 78), посвідчення сержанта (а.с. 79), акти виконання робіт з очищення (розмінування) місцевості від вибухонебезпечних предметів за жовтень–листопад 2024 року (а.с. 104–109), витяг із протоколу комісії ДСНС № 40 від 17 липня 2025 року (а.с. 110) та довідку Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Чернігівській області № 02-08/244 від 22 квітня 2026 року (а.с. 111). Із цих доказів убачається, що ОСОБА_1 з 26 грудня 2017 року проходить службу в ДСНС на посаді сапера, а 17 липня 2025 року його визнано учасником бойових дій як особу рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, яка брала особисту участь у розмінуванні вибухонебезпечних предметів.

За пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").

У редакції Закону № 1734-VIII, чинній 21 січня 2025 року, частина друга статті 8 передбачала включення до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, процентів та комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Частина четверта статті 8 визначала денну процентну ставку як відношення загальних витрат за споживчим кредитом до загального розміру кредиту, поділене на кількість днів строку кредитування та помножене на 100 %. Частина п`ята цієї статті встановлювала, що денна процентна ставка не може перевищувати 1 %.

Пункт 9 частини першої статті 12 Закону № 1734-VIII вимагав зазначення у договорі денної процентної ставки, орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту. Частина шоста статті 12 забороняла кредитодавцю вимагати від споживача платежі, не зазначені у договорі та/або не враховані у розрахунку денної процентної ставки чи орієнтовної реальної річної процентної ставки.

Перехідні підвищені межі денної процентної ставки 2,5 % та 1,5 %, передбачені пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII після набрання чинності Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, до 21 січня 2025 року вже не діяли. Отже, до спірного договору застосовувався граничний показник 1 %, встановлений частиною п`ятою статті 8 Закону № 1734-VIII.

Частини перша та друга статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення договору, забороняли включення до договорів зі споживачем несправедливих умов, тобто умов, наслідком яких усупереч принципу добросовісності є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Пункт 15 статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлює для визначених цією нормою військовослужбовців та їхніх дружин (чоловіків), зокрема, ненарахування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій і пені, за винятками, прямо передбаченими цією нормою. Частина перша статті 3 Закону № 2011-XII визначає персональну сферу його дії щодо військовослужбовців відповідних військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів.

Водночас частина перша статті 101 Кодексу цивільного захисту України визначає службу цивільного захисту як державну службу особливого характеру. Частина перша статті 99 цього Кодексу відносить до персоналу органів та підрозділів цивільного захисту, зокрема, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту. Отже, законодавство відмежовує службу цивільного захисту від військової служби.

Стаття 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає пільги учасникам бойових дій, однак не містить пільги щодо ненарахування процентів за приватним споживчим кредитом, аналогічної пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII.

Щодо застосування пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII

Для застосування цієї пільги юридично значимими є дві сукупні умови: особа має належати до кола військовослужбовців, визначених Законом № 2011-XII, і відповідати додатковим умовам пункту 15 статті 14 цього Закону щодо виду та періоду служби або участі у відповідних заходах. Сам статус учасника бойових дій першої умови не замінює.

Відповідач належними доказами підтвердив проходження служби в ДСНС, виконання робіт із розмінування та набуття статусу учасника бойових дій. Проте довідка № 02-08/244 від 22 квітня 2026 року та витяг із протоколу № 40 від 17 липня 2025 року характеризують його саме як особу рядового та начальницького складу служби цивільного захисту. Доказів проходження ним військової служби у Збройних Силах України, іншому військовому формуванні чи органі, на військовослужбовців якого поширюється Закон № 2011-XII, матеріали справи не містять.

Набуття статусу учасника бойових дій надає відповідачу гарантії, установлені Законом № 3551-XII, але не змінює виду проходжуваної ним служби і не поширює автоматично пільги, які інший закон встановлює саме для військовослужбовців. Судове поширення пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII на категорію осіб, яку законодавець до його персональної сфери не відніс, означало б не тлумачення, а доповнення закону.

Посилання апелянта на статті 17, 24 Конституції України не спростовує такого висновку. Відмінність правового режиму різних видів публічної служби сама по собі не дає суду підстав поширити спеціальну майнову пільгу за аналогією, якщо її адресат прямо визначений законом.

Наведена в апеляційній скарзі судова практика також не є подібною до цього спору. Постанова Пленуму Верховного Суду від 12 вересня 2025 року № 15 стосувалася звернення до Конституційного Суду України щодо законодавчого регулювання разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань; постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 440/14216/23 – щорічної разової грошової виплати особі з інвалідністю внаслідок війни; постанова Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 320/2229/25 – пенсійного регулювання у публічно-правових відносинах. Жодне з цих рішень не вирішувало питання про поширення пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII на осіб служби цивільного захисту у спорі з приватним кредитодавцем.

Отже, відповідач довів факти проходження служби цивільного захисту й участі у розмінуванні, однак ці встановлені обставини не відповідають персональній умові пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII. Висновок суду першої інстанції про незастосовність цієї пільги є правильним.

Щодо договірних процентів і доводу про несправедливість умов кредитування

Суд першої інстанції правильно визначив фактичний розмір заявлених до стягнення договірних процентів, однак його мотив про те, що саме номінальна договірна ставка 1,00 % на день є тим показником, який не повинен перевищувати законодавчий максимум 1 %, потребує уточнення. Частина п`ята статті 8 Закону № 1734-VIII обмежує не номінальну ставку за договором, а спеціально визначену частиною четвертою цієї статті денну процентну ставку, розраховану із загальних витрат за кредитом.

У договорі від 21 січня 2025 року окремо зазначено денну процентну ставку 0,946 %. Вона арифметично відповідає наведеним у договорі загальним витратам за споживчим кредитом 58 463 грн 21 коп., сумі кредиту 20 600 грн і строку 300 днів: (58 463,21 грн / 20 600 грн / 300) х 100 = 0,946 %. Отже, визначений на дату укладення договору показник не перевищує граничних 1 %, установлених частиною п`ятою статті 8 Закону № 1734-VIII.

Показник денної процентної ставки за законом і фактична сума процентів, нарахована за поведінки позичальника протягом строку кредитування, не є тотожними величинами. Пункт 4.14 договору передбачає, що показники загальних витрат і вартості кредиту обчислені з припущення, що договір залишатиметься чинним, а сторони виконуватимуть зобов`язання на погоджених умовах і у строки, визначені договором. Тому саме по собі перевищення фактичної суми нарахованих процентів над первісно розрахованими загальними витратами не свідчить без додаткового аналізу про порушення частини п`ятої статті 8 Закону № 1734-VIII.

Реальна річна процентна ставка 5 835,45 % є іншим законодавчо визначеним показником вартості кредиту і не може ототожнюватися ані з номінальною ставкою 1,00 % за день, ані з денною процентною ставкою у розумінні частини четвертої статті 8 Закону № 1734-VIII. Високий числовий показник реальної річної процентної ставки сам по собі не доводить перевищення граничної денної процентної ставки, однак не усуває обов`язку суду перевірити умови договору за критеріями статті 18 Закону № 1023-XII.

Апелянт прямо оспорює справедливість плати за кредит через її розмір. Тому відсутність окремого позову про недійсність умови не звільняє суд від перевірки доводу в межах заперечень проти стягнення. Водночас із договору, Правил, паспорта і таблиць убачається, що фіксовані ставки, строк кредитування, одноразова комісія, денна процентна ставка, реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту були окремо розкриті до укладення договору; доказів односторонньої зміни ціни кредиту, приховування платежу або нарахування не передбачених договором процентів матеріали справи не містять.

Наданий кредитором розрахунок підлягає самостійній арифметичній перевірці, а не прийняттю лише через відсутність контррозрахунку відповідача: 20 600 грн х 0,90 % х 28 днів = 5 191 грн 20 коп.; 20 600 грн х 1,00 % х 272 дні = 56 032 грн; усього – 61 223 грн 20 коп. Після зарахування 2 595 грн 60 коп. платежу від 03 лютого 2025 року залишок договірних процентів становить 58 627 грн 60 коп. Відповідач не навів доказів, які б спростовували базу нарахування, кількість днів або здійснене зарахування.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, на яку посилається апелянт, не містить остаточного висновку про несправедливість аналогічної процентної ставки. Касаційний суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий апеляційний розгляд через недостатнє дослідження нарахувань. У мотивувальній частині Верховний Суд зазначив: «Отже, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди першої та апеляційної інстанцій». Це процесуальний висновок про необхідність належної перевірки розрахунку, а не вирішення спору на користь позичальника.

На відміну від справи № 679/1103/23, у справі, що переглядається, наявний денний розрахунок за весь 300-денний строк, його вихідні дані узгоджуються з умовами договору та піддаються арифметичній перевірці. Крім того, договір укладено 21 січня 2025 року, коли вже діяв спеціальний граничний показник денної процентної ставки. Тому наведена постанова не дає підстав відмовити у стягненні 58 627 грн 60 коп. договірних процентів.

Щодо комісії за видачу кредиту

Правомірність комісії визначається не її назвою, а правовою природою, способом розкриття споживачу та співвідношенням із імперативними вимогами закону. Частина друга статті 8 Закону № 1734-VIII у редакції на 21 січня 2025 року прямо передбачала включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Водночас частина шоста статті 12 цього Закону унеможливлює стягнення платежу, який не зазначений у договорі та/або не врахований у визначених законом показниках вартості кредиту.

У спірному договорі комісія встановлена пунктом 4.7 одноразово у розмірі 20 % від суми кредиту, тобто 4 120 грн. Її грошовий еквівалент відображено у таблицях вартості кредиту та враховано у загальних витратах 58 463 грн 21 коп. і розрахунку денної процентної ставки 0,946 %. Правила на аркушах справи 24–31 визначають її як складову плати за надання та користування кредитом, а пункт 6.4 Правил прямо виключає її кваліфікацію як плати за невизначену додаткову послугу або окремий переказ коштів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 перевірялася одноразова комісія за здійснення операції з видачі кредиту. У пункті 148 мотивувальної частини Верховний Суд визнав законним право кредитора встановлювати таку комісію, якщо вона входить до загальних витрат за споживчим кредитом; у пункті 169, перевіривши комісію разом із розміром процентів і сумою кредиту, зазначив: «не вбачає дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача та не вважає спірну умову несправедливою».

У цій справі зміст платежу прямо визначений Правилами як одноразова складова плати за надання та користування кредитом, а не як плата за невизначені додаткові чи супутні послуги; комісія заздалегідь зазначена в договорі та включена до загальних витрат і законодавчого показника денної процентної ставки. Її розмір є значним – 20 % суми кредиту, однак у сукупності з іншими витратами показник денної процентної ставки, розрахований за законом на дату укладення договору, становить 0,946 % і не перевищує встановленої межі. За таких конкретних обставин сама величина одноразової комісії не доводить істотного дисбалансу прав та обов`язків усупереч принципу добросовісності.

Із нарахованих 4 120 грн комісії 1 751 грн 26 коп. погашено платежем від 03 лютого 2025 року. Тому непогашений залишок 2 368 грн 74 коп. визначено арифметично правильно.

Щодо заявленого апелянтом розміру «фактичного боргу» 16 480 грн

Апеляційна вимога визначити основний борг у сумі 16 480 грн належними розрахунками не обґрунтована. Ця сума дорівнює різниці між фактично отриманими 20 600 грн та повною сумою нарахованої комісії 4 120 грн. Однак комісія не входила до суми фактично перерахованого позичальнику кредиту, тому навіть гіпотетичне невизнання комісії не зменшувало б саме тіло кредиту з 20 600 грн до 16 480 грн.

Платіж відповідача 4 346 грн 86 коп. кредитор зарахував на проценти та комісію відповідно до розрахунку. Отже, альтернативний висновок щодо правомірності комісії потребував би окремого правового визначення наслідків такого висновку для вже здійсненого платежу, а не механічного віднімання 4 120 грн від основної суми кредиту. Матеріали справи не містять фактичної або правової підстави для заявленого апелянтом результату 16 480 грн.

Щодо процентів за статтею 625 ЦК України та штрафних санкцій

Суд першої інстанції відмовив у стягненні 10 300 грн, нарахованих з посиланням на статтю 625 ЦК України, а кредитор цю частину рішення не оскаржив. З розрахунку заборгованості також убачається, що штрафи визначені у сумі 0 грн. Отже, в межах апеляційної скарги відповідача відсутня присуджена на користь кредитора сума процентів за статтею 625 ЦК України або штрафних санкцій, яку апеляційний суд міг би скасувати.

Щодо додаткових пояснень і документів, поданих в апеляційному суді

Частина третя статті 367 ЦПК України дозволяє приймати докази, які не були подані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках за умови доведення об`єктивної неможливості їх подання раніше. Однак ця процесуальна конструкція стосується доказів, які існували на час ухвалення рішення судом першої інстанції.

Гарантійний лист ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» від 04 серпня 2026 року та докази його направлення виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції 10 червня 2026 року. Тому вони не можуть бути прийняті як додаткові докази у порядку частини третьої статті 367 ЦПК України для встановлення обставин, які мали значення для законності рішення на момент його ухвалення. Письмові пояснення кредитора як процесуальну позицію апеляційний суд враховує в частині правових аргументів, однак викладене в них повідомлення про подальшу умовну пропозицію врегулювання боргу не змінює розміру заборгованості, який був предметом позову станом на 19 січня 2026 року.

Щодо судового збору

Довід апелянта про звільнення від судового збору як споживача не ґрунтується на частині третій статті 22 Закону № 1023-XII. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 523/6520/15-ц зазначив: «споживачі звільнені лише в разі, якщо вони виступають у процесуальному статусі позивачів, а не відповідачів». У цій справі ОСОБА_1 є відповідачем за позовом кредитодавця про стягнення заборгованості.

Пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільняє учасників бойових дій від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Для застосування цієї пільги самого статусу учасника бойових дій недостатньо: необхідний зв`язок предмета спору із правами та соціальними гарантіями, установленими для ветерана війни.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 квітня 2026 року у справі № 240/26226/25, відтворюючи висновок Великої Палати Верховного Суду, у пункті 36 зазначив, що суд має «враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб» з урахуванням статей 12 та 22 Закону № 3551-XII. У пункті 37 цієї постанови підкреслено, що сама наявність статусу учасника бойових дій не є достатньою підставою для звільнення від судового збору.

Предметом цього спору є виконання приватного договору споживчого кредиту. Стаття 12 Закону № 3551-XII не встановлює для учасника бойових дій пільги щодо ненарахування процентів за таким кредитом, а посилання відповідача на пункт 15 статті 14 Закону № 2011-XII відхилено з огляду на непоширення цього Закону на проходжувану ним службу цивільного захисту. Тому спір не є справою про захист права ОСОБА_1 , яке виникає саме з його статусу учасника бойових дій, і пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не звільняє його від сплати збору за цю апеляційну скаргу.

Позов юридичної особи майнового характеру подано у 2026 році. За підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка становила 1,5 % ціни позову, але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» такий прожитковий мінімум станом на 01 січня 2026 року встановлено у розмірі 3 328 грн. Оскільки 1,5 % від ціни позову 91 896 грн 34 коп. є меншим цієї суми, базова ставка становила 3 328 грн. З урахуванням коефіцієнта 0,8, передбаченого частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» для документа, поданого в електронній формі, при поданні позову підлягало сплаті 2 662 грн 40 коп.

За підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позову. Із застосуванням коефіцієнта 0,8 для електронної форми належний розмір збору за апеляційну скаргу становить 3 993 грн 60 коп. (3 328 грн х 150 % х 0,8). Апелянт сплатив 4 000 грн, тобто на 6 грн 40 коп. більше.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, судові витрати ОСОБА_1 , пов`язані з апеляційним переглядом, покладаються на нього. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» питання повернення 6 грн 40 коп. надміру сплаченого збору може бути вирішено за клопотанням платника. За відсутності такого клопотання це питання у резолютивній частині постанови не вирішується.

За таких обставин кредитор довів укладення договору, надання 20 600 грн кредиту та розмір непогашених договірних платежів, а встановлені відповідачем обставини служби не створюють передбаченої пунктом 15 статті 14 Закону № 2011-XII кредитної пільги. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку про заборгованість у сумі 81 596 грн 34 коп. Окремі неточності мотивування суду першої інстанції щодо співвідношення номінальної ставки та законодавчого показника денної процентної ставки, а також описка в даті перерахування кредиту після їх перевірки не змінюють правильного вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування або зміни рішення в оскарженій частині колегія суддів не встановила.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 375, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з апеляційним переглядом справи, покласти на нього.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 21 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: