Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №314/3548/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.09.2026 Справа № 314/3548/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/3548/26 Головуючий у 1-й інстанції: Капітонов Є.М.

Провадження № 22-ц/807/1913/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.,

суддів: Мінгазова Р.В.,

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, стягнення грошових коштів та відновлення права оренди земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, стягнення грошових коштів та відновлення права оренди земельної ділянки, просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки від 01.11.2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О.О., за реєстровим № 2629;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені за договором купівлі - продажу земельної ділянки від 01.11.2021 року, у розмірі 270 158,00 грн;

- скасувати державну реєстрацію припинення права оренди земельної ділянки площею 16,046 га, кадастровий номер 2321581400:06:002:0016, номер запису про інше речове право 24815744, проведену 02.11.2021 12:59:35 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.11.2021, реєстровий № 2629, та поновити право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 16,046 га., кадастровий номер 2321581400:06:002:0016, цільове призначення для ведення фермерського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1324298523215, яке винило на підставі договору оренди землі б/н від 05.01.2018 року, номер запису про інше речове право 24815744, дата та час державної реєстрації права оренди 07.02.2018 16:43:01, та стягнути судові витрати.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, стягнення грошових коштів та відновлення права оренди земельної ділянки повернуто позивачеві.

Роз`яснено позивачу, що відповідно до вимог ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції помилково сприйняв вимогу про недійсність договору як окремий спір із ОСОБА_2 , а вимогу про відновлення оренди, як окремий спір із Матвіївською сільською радою. Наголошує на тому, що це один спір про повне відновлення попереднього правового стану позивача щодо оренди однієї і тієї ж земельної ділянки.

Вважає, що вимога про недійсність договору купівлі-продажу має пряме, безпосереднє та необхідне відношення до вимоги про відновлення права оренди земельної ділянки. Стягнення коштів з ОСОБА_2 є необхідним елементом комплексного захисту прав позивача. Вбачається, що уклавши договір купівлі-продажу, позивач одночасно сплатив кошти та втратив право оренди. Відтак, заявивши у суді вимогу про недійсність договору купівлі – продажу, позивач має в одному проваджені та, так само, одночасно отримати свої кошти та відновити оренду, що є правовим наслідком недійсності договору купівлі-продажу.

На думку скаржника, висновок суду першої інстанції про відсутність зв`язку між вимогами суперечить змісту позову, змісту доданих доказів та положенню ч. 1 ст. 188 ЦПК України.

Звертає увагу, що множинність відповідачів у цій справі не підтверджує порушення правил об`єднання позовних вимог. Навпаки, вона підтверджує необхідність розгляду спору в одному провадженні для повного та ефективного захисту прав позивача.

Також вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив «різні способи захисту» з «непов`язаними вимогами». Якщо буду визнано недійсним договір без одночасного стягнення коштів та поновлення оренди, позивач не отримає жодного майнового (економічного) ефекту від недійсності договору. Так само, без визнання недійсним договору, відсутні підстави для стягнення коштів та поновлення оренди. Тому ці вимоги не можуть бути штучно розірвані без втрати ефективності судового захисту.

Крім іншого, повернення позову суперечить принципу процесуальної економії, ефективного судовому захисту та заборони подвоєння судового процесу.

Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі процесуальної перевірки позовної заяви та фактично оцінив матеріальну обґрунтованість позову до відкриття провадження, що є неправомірним.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо повернення заяви позивачеві.

Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі оскаржується ухвала про повернення заяви, то її розгляд проведено без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2026 року - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, стягнення грошових коштів та відновлення права оренди земельної ділянки.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позовна заява містить різні самостійні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та стягнення грошових коштів до однієї особи та відновлення права оренди земельної ділянки до іншої особи. При цьому, кожна з вимог не пов`язана з іншими заявленими у позові вимогами відносно вимог щодо кожного з відповідачів. Так, позовна заява не містить жодних посилань відносно того, що правовідносини за позовними вимогами, що стосуються визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, мають відношення до правовідносин, визначених у позовній заяві щодо порушеного права оренди земельної ділянки з боку Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області. Встановлені судом обставини свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви відповідно до вимог п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом, позивач допустив порушення правил об`єднання позовних вимог, що є підставою для повернення позовної заяви.

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

У пункті 1 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Колегія суддів звертає увагу, що вимоги можуть бути заявлені та розглядатись в межах одного провадження, якщо відповідають вимогам ЦПК і не конфліктують одна з одною.

Позивач може об`єднати в одній позовній заяві кілька взаємопов`язаних вимог, якщо вони тісно пов`язані однією правовою підставо або предметом, або між ними існує взаємний зв`язок, або сприяє ефективному розгляду справи.

Аналогічні справи розглядались у Верховному суді № 570/4629/21 від 08.03.2023 року, № 309/1760/16 від 26.05.2021 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач об`єднав в одне провадження декілька позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається позивачу у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

Вимоги про стягнення грошових коштів та відновлення права оренди земельної ділянки є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, пов`язані одна з одною,і їх задоволення не є можливим без задоволення основної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не врахував, що між заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами існує взаємний зв`язок, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про повернення позовної заяви, чим обмежив позивача у здійсненні права на звернення з позовом до суду, оскільки об`єднання позовних вимог у цій справі допускається. Вказане призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що передбачені законом підстави для повернення позовної заяви у суду були відсутні, а отже, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 367-369, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2026 року у цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2026 року.

Головуючий Д.А.Трофимова

Судді: Р.В. Мінгазов

Е.А. Онищенко