Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №332/4097/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.09.2026 Справа № 332/4097/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/4097/25 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібна О.М.

Провадження № 22-ц/807/1535/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.

Подліянової Г.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року представник Концерну «Міські теплові мережі» Казубек Л.Ю. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, в обґрунтування якого зазначала, що позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з 01.08.2023 по 30.06.2025 на загальну суму 65491,23 грн., що підтверджується розрахунком суми грошової заборгованості. Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення ОСОБА_1 підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до якого позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі (відповідні рішення містяться на офіційному сайті ЗМР), знаходженням нежитлового приміщення відповідача у багатоквартирному житловому будинку. Підставою нарахування за надану послугу з постачання теплової енергії є Типовий індивідуальний договір № 77202821 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 13, між позивачем та ОСОБА_1 , який з 01 листопада 2021 року є укладеним (вказаний договір приєднання розміщений на офіційному сайті Концерну «МТМ»).

Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 65 491,23 грн. та судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2026 року у задоволенні позову Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Концерну «Міські теплові мережі» Філатов В.О. подав апеляційну скаргу, в якій,посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог, стягнути судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 обладнано комерційним приладом обліку теплової енергії.

Нежитлове приміщення 13 відповідача знаходиться в підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та не оснащено розподільним приладом обліку теплової енергії.

Розташування нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, у підвалі багатоквартирного будинку, саме по собі не свідчить про те, що воно є окремим приміщенням з транзитними мережами опалення у розумінні Методики № 315. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів віднесення вказаного приміщення до категорії приміщень з транзитними мережами опалення, у зв`язку з чим розподіл послуги з постачання теплової енергії здійснювався позивачем відповідно до загальної площі приміщення та показань вузла комерційного обліку теплової енергії.

Приміщення, в яких, в порушення проектної документації, на багатоквартирний житловий будинок, були демонтовані опалювальні прилади та залишилися лише трубопроводи/стояки системи опалення (заізольовані, «зашиті гіпсокартоном», тощо), не вважаються приміщеннями з транзитними мережами опалення. Проект на реконструкцію окремого приміщення в багатоквартирному будинку не вважається проектом будівлі/будинку.

Тобто, для визначення нежитлового приміщення, як приміщення з транзитними мережами опалення, необхідно надати проект, який був виконаний для будівництва будинку/будівлі, та який містить робочі креслення системи опалення на планах типового поверху, підвалу, технічного поверху. Наданий проект (копія проекту) повинен ідентифікувати будинок за його поштовою адресою.

За адресою АДРЕСА_1 проектна документація будинку сторонами суду не надавалася. Належних та допустимих доказів того, що нежитлове приміщення відповідача, розташоване у підвалі багатоквартирного житлового будинку, відповідно до проекту будинку є окремим приміщенням з транзитними мережами опалення, матеріали справи не містять. За таких обставин у позивача були відсутні підстави для здійснення розподілу обсягів теплової енергії як для окремого приміщення з транзитними мережами опалення, а тому розподіл обсягів спожитої теплової енергії здійснювався на підставі показань вузла комерційного обліку теплової енергії пропорційно площі приміщення відповідно до формули 13 Методики № 315 як для опалювального приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії.

Щодо визначення окремого приміщення з транзитними мережами опалення вказує, що приміщення відповідача знаходиться у м. Запоріжжя. Статус нежитлового приміщення відповідача площею 76,3 кв.м. (підвальне приміщення) як «окремого приміщення з транзитними мережами опалення» встановлюється рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради на підставі акту робочої комісії для розгляду питань щодо визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення на території міста Запоріжжя, як передбачено Порядком визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення на території міста Запоріжжя (надалі – Порядок), затвердженим рішенням ЗМР № 513 від 14.09.2023 року.

Нежитлове приміщення відповідача розташоване у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_2 , є невід`ємною частиною будинку та приєднане до внутрішньо будинкової системи теплопостачання. У зв`язку з цим порядок обліку та розподілу послуги з постачання теплової енергії визначається Методикою № 315, затвердженою Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315.

Методика № 315 передбачає здійснення розподілу обсягів спожитої теплової енергії між усіма приміщеннями багатоквартирного будинку пропорційно площі приміщень, у тому числі щодо нежитлових приміщень, які є частиною будинку та не обладнані вузлами розподільного обліку теплової енергії. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, а теплова енергія поширюється через внутрішньобудинкову систему опалення по всіх приміщеннях будинку. Відсутність у конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення сама по собі не свідчить про відсутність споживання послуги з постачання теплової енергії.

Забезпечення нормативної температури у приміщенні може бути забезпечено незалежно від наявності чи відсутності у ньому опалювальних приладів. Наявність у нежитловому приміщенні внутрішньобудинкових мереж опалення, приєднання приміщення до внутрішньобудинкової системи теплопостачання будинку, а також відсутність належної проектної документації, яка б підтверджувала, що через приміщення проходять виключно транзитні трубопроводи, свідчить про те, що таке приміщення є опалювальним у розумінні Методики № 315. Окрім того, відповідно до методики № 315, опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Салімонова Р.Є. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Від представника Концерну «Міські теплові мережі» Корольової В.К. на адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення, посилається на те, що відповідно до Методики, підвали відносяться до допоміжних приміщень. Витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень визначаються як загальнобудинкові потреби на опалення та розподіляються між всіма співвласниками будинку. Незалежно від того перебуває підвальне приміщення у сумісній власності співвласників будинку чи належить комусь на правах приватної власності – підвальні приміщення є опалюваними. Вважає, що позовні вимоги Концерну «МТМ» є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів факту надання послуги з теплопостачання та підтвердження обсягу наданої послуги у спірний період на заявлену у позові суму, а також не довів, що відповідач є власником саме опалювального приміщення, та відповідно, законності нарахування плати останньому за надану послугу з постачання теплової енергії саме до такої категорії приміщень відповідно до «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», тому у задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Предметом розгляду у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 вартості наданих позивачем послуг постачання теплової енергії у нежитлове приміщення 13, за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 01.08.2023 по 30.06.2025 у визначеному позивачем розмірі, а саме, на загальну суму 65491,23 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення, підвал літ. А-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , площею 76,3 м2.

Багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому розташоване нежитлове приміщення відповідача, обладнано вузлом комерційного обліку. Нежитлове приміщення відповідача не оснащене приладом розподільного обліку.

Доказів обрання співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , однієї з моделей організації договірних відносин, визначених ч. 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», сторонами суду не надано.

02 жовтня 2021 року на виконання вимог Закону позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаного договору будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, а також співвласників в інших будівлях, приміщення в яких є самостійними об`єктами нерухомого майна відповідно до ч. 8 ст. 14 Закону, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.

Відповідно до вищенаведеного, типовий індивідуальний договір № 77202821 про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі - договір) за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 13, між позивачем та ОСОБА_1 є укладеним (вказаний договір приєднання розміщений на офіційному сайті Концерну «МТМ»).

Пунктом 5 індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії (далі - договір) передбачено, що виконавець (позивач) зобов`язується надавати споживачу (відповідач) послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Відповідно розрахунку заборгованості, Концерном «МТМ» було надано відповідачу послугу з постачання теплової енергії за період з 01.08.2023 – 30.06.2025 на загальну суму 65491,23 грн.

Згідно Акту обстеження підвального приміщення багатоквартирного будинку від 03 квітня 2025 року, що складений робочою комісією, за участю в тому числі представника позивача, за результатами обстеження якого встановлено, що відповідно до проведеного обстеження та діючого законодавства підвальне приміщення позивача визнано окремим приміщенням з транзитними мережами опалення. Належне відповідачу приміщення, як зафіксовано в Акті обстеження від 03.04.2025 року, не містить опалювальних приладів, тобто є приміщенням з транзитними мережами опалення.

Комісією встановлено, що у приміщенні відповідача відсутні опалювальні прилади (п. 1 таблиці Акту) і в наявності лише трубопровід довжиною 8,8 м з горизонтальною прокладкою та 4,4 м з вертикальною прокладкою внутрішньобудинкової системи опалення. В Акті зазначено лише дві категорії і після обстеження потрібно було підкреслити лише одну з них: «окреме приміщення з транзитними мережами»; «опалюване приміщення». Приміщення відповідача визначене, як «окреме приміщенням з транзитними мережами».

Виходячи зі встановлених Актом обстеження від 03.04.2024 року обставин, належне відповідачу нежиле приміщення не можна віднести до будь-якої іншої категорії приміщень, ніж «окреме приміщення з транзитними мережами опалення», відповідно до Методики № 315.

Крім того, в матеріалах справи містяться відповіді на адвокатські запити стосовно надання інформації щодо наявності проектної документації на багатоквартирний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме від 24.11.2025 року, надана ТОВ «ЗМБТІ»; від 24.11.2025 року, надана КП «Управління капітального будівництва»; відповідь Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради від 24.11.2025 року. Згідно з наданою інформацією зазначеними установами вказано, що в їх розпорядженні запитувані документи відсутні. Відповідні документи не були надані суду і позивачем.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч. 1 ст. 630 ЦК України).

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

01.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» від 03.12.2020 № 1060-ІХ. Цим Законом внесено низку змін до Законів України, що регулюють житлово-комунальні відносини, в тому числі і до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема до ч. 2 ст. 12, ч. 5 ст. 13, ст. 14, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з урахуванням внесених змін, визначено, що договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до абз. 1-3 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовано особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку.

Згідно з абз. 1 ч. 7 цієї статті Закону до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Частиною 7 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 01.05.2021) послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до абз. 1. 3 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 01.05.2021) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на власному офіційному веб-сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

На підставі наданих учасниками справи та досліджених судом доказів встановлено, що позивач Концерн «Міські теплові мережі» є виконавцем послуг теплопостачання для нежитлового приміщення 13 за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого станом на час розгляду справи є ОСОБА_1 .

За приписами частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном - стаття 322, 360 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.

Отже питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі і має істотне значення для її правильного вирішення.

Відповідна правова позиція викладена в п.п. 27, 28 Постанови Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 916/2267/17.

Крім того, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що у пунктах В4 та В5 додатку "В" ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки" встановлено, що загальну площу житлового будинку визначають як суму площ поверхів будинку, виміряних у межах внутрішніх поверхонь зовнішніх стін, а також площ балконів і лоджій. Площа сходових кліток, ліфтових та інших шахт включається до площі поверху з урахуванням їх площ на рівні даного поверху.

Площа горищ і технічних поверхів та підвалів до площі будинку не включається.

У таблиці № 4 "Розрахункові температури повітря" ДБН В 2.2-15-2005 "Житлові будинки" та аналогічної таблиці № 2 ДБН В 2.2-15:2019 "Житлові будинки" середня температура коливається в межах + 18°С до + 24°С і визначена тільки для опалюваних приміщень та відсутня "розрахункова температура повітря" для підвалу. У підвалах немає опалюваної площі.

Суд правильно виснував, що згідно вищевказаних норм ДБН площа підвалів не входить у загальну площу будинку, і у таких приміщеннях лише за рахунок теплових втрат від трубопроводів на забезпечення функціонування системи опалення будинку неможливо забезпечити нормативну температуру + 18°С, яка є головною ознакою опалюваного приміщення.

За таких підстав у підвалах немає опалюваної площі, яка є базою для розподілу загального обсягу теплової енергії (п. 10 Методики № 315 у редакції з 28.01.2022).

У розділі ІV Методики № 315 у редакції з 28.01.2022 року визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення міститься формула 23: Q опал функ.в.б.с = 0,86 * 10-6 * q втр.підв * l підв * m опал.розр, Гкал, де: 0,86 * 10-6 перевідний коефіцієнт одиниць вимірювання фізичних величин, Вт*год у Гкал; q втр.підв питомі теплові втрати ізольованих трубопроводів, які прокладаються в підвалах, техпідпіллях, на горищі, Вт/м; питомі теплові втрати трубопроводів, ізоляція на ділянках яких відсутня або порушена, збільшується на 100%; l підв довжина трубопроводів внутрішньо будинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, м; m опал.розр фактична кількість годин надання послуги з постачання теплової енергії у розрахунковому періоді, годин.

Згідно значення Методики № 315, загальнобудинкові потреби на опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Колегія погоджується з висновком суду, що у період з 01.08.2023 року по 30.06.2025 року (спірний період) на належне відповідачу приміщення з транзитними мережами опалення не має розподілятися обсяг на загальнобудинкові потреби на опалення.

Також на таку площу не розподіляються обсяги на загальнобудинкові потреби, оскільки теплові втрати входять до складової формули 24 та знаходяться у показнику Q опал.функц.в.б.с. - обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування системи опалення будинку, який розраховується по формулі 23.

Таким чином, у позивача відсутні підстави розподіляти обсяг теплової енергії на загальнобудинкові потреби для підвалу відповідача.

У належне відповідачу приміщення (підвал) надходять тільки теплові втрати від неізольованих трубопроводів з горизонтальною та вертикальною прокладкою.

Враховуючи викладене вище, суд правильно виснував, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання послуги відповідачу за період з 01.08.2023 року по 30.06.2025 року на суму 65491,23 грн, що є підставою для відмови у позові.

Встановленими судом обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за теплову енергію у спірний період на суму 65491,23 грн.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Г.С. Подліянова