Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №334/2154/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.09.2026 Справа № 334/2154/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/2154/26 Головуючий у 1-й інстанції: Коломаренко К.А.

Провадження № 22-ц/807/1523/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Подліянової Г.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року представник Концерну «Міські теплові мережі» Казубек Л.Ю. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позову зазначала, що Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту. Відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організації та її збут та інше.

У цій справі борг виник з приводу оплати житлового-комунальних послуг, які надавалися позивачем за місцем знаходження нерухомого майна, яке належить відповідачу.

Кімната АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .

З 01.11.2021 року між позивачем та відповідачем укладений типовий індивідуальний договір № 91272504 про надання послуги з теплової енергії, послуги гарячої води.

Загальна сума боргу за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води за період з 01.12.2018 по 31.01.2026 становить 30 005,42 грн.

Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі (відповідні рішення містяться на офіційному сайті ЗМР).

Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої воді за період з 01.12.2018 року по 31.01.2026 року на загальну суму 30005,42 гривень та судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року позов Концерну «Міські теплові мережі» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (особовий рахунок, договір № 91272504) за період з 01.12.2018 року по 31.01.2026 року в сумі 30 005,42 гривень

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, стягнути судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за текстом, змістом, обставинами та обґрунтуванням поданий у грудні 2025 року позов є абсолютно ідентичним позову у справі, яка розглядається. Збільшено лише період стягнення, та, відповідно, збільшена сума, яку позивач просить стягнути. Тобто позов у цій справі та позов, поданий позивачем у грудні 2025 року, є на 99 відсотків тотожними, в тому числі і по доданим до них документам. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2025 року у справі № 334/10630/25 позовна заява Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги залишена без руху. У зв`язку з не усуненням зазначених судом недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2025 року у справі № 334/10630/25 позовна заява Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги визнана судом неподаною та повернута позивачу.

11 березня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2025 року у справі № 334/2154/26 позовна заява Концерну «Міські теплові мережі» прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, в той час як позов у справі № 334/2154/26 та позов, поданий позивачем у справі № 334/10630/25, є на 99 відсотків тотожними, і за текстом, і за змістом, і за обставинами та обґрунтуванням.

Посилання позивача на начебто укладений нею з позивачем договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води є безпідставними, оскільки відповідач з Концерном «Міські теплові мережі» жодних індивідуальних договорів не укладала, оскільки вона ніколи у кімнаті АДРЕСА_1 не проживала. У цій кімнаті з 2018 року проживає квартиронаймач і, можливо, такий договір укладав він, але відповідачу про це нічого не відомо.

Вказує, що до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості за отримані житлово-комунальні послуги. За таких обставин суд не може встановити яка існує заборгованість перед позивачем та за який період. Зокрема, до матеріалів справи не додано довідку про склад осіб, зареєстрованих в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 . До речі, і в тексті позовної заяви, і в тексті оскаржуваного рішення значиться квартира АДРЕСА_1 , в той час як житлове приміщення № 29 - це кімната у гуртожитку, а не окрема квартира у багатоквартирному будинку.

Вважає, що позивачем не надано доказів поставки гарячої води, гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_2 , актів зняття показань приладу обліку за спірний період з 01.12.2018 по 31.01.2026. Також позивачем не надано документів на підтвердження фактичного відпуску відповідачу гарячої води за спірний період, актів надання послуг, рахунків на оплату наданих послуг, інших первинних документів бухгалтерського обліку, інформацію про порядок нарахування плати за послуги, інформацію про тарифи за послуги з централізованого водопостачання за спірний період на одну особу, так само позивачем не надано суду доказів направлення або вручення відповідачу документів на оплату спожитої теплової енергії у спірний період. На підтвердження постачання теплової енергії та централізованого опалення позивачем не долучено до позовної заяви відповідних доказів - зокрема актів, виставлених рахунків, які щомісячно направлялися/вручалися відповідачу як споживачу із відповідним розрахунком обсягу та вартості наданих послуг. Позивач, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії не навів в позовній заяві виклад обставин - яким саме чином нараховувалася щомісячно відповідна сума (чи позивач здійснював нарахування плати за показами будинкового приладу обліку, пропорційно тепловим навантаженням; за якою конкретно формулою зроблено розрахунок та який тариф, на якій підставі застосовано у розрахунку за відповідний місяць). Відповідні докази на підтвердження вказаних обставин (картка обліку теплової енергії за спірний період; або акти щодо зняття показників обліку теплової енергії з будинку/відомості показників будинкового лічильнику; акти постановки на облік приладів обліку теплової енергії, актів про готовність приладів обліку теплової енергії до опалювальних сезонів, тощо) позивачем до позову також не долучено.

Вказує, що за таких обставин суд першої інстанції був позбавлений можливості встановити яка заборгованість існує перед позивачем. Також, до позовної заяви не долучено копій рішень Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021, 2021-2022, 2022-2023, 2023 2024, 2024-2025 років у м. Запоріжжя, як і відсутні посилання на відповідні електронні докази.

Таким чином, до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості за отримані житлово-комунальні послуги.

Також посилається на те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що свої зобов`язання з надання комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води позивач виконав належним чином, що не спростовано відповідачем, яка, у свою чергу, порушили свої зобов`язання та своєчасно не вносила оплату за надані комунальні послуги, у зв`язку з чим у період з 01.12.2018 року по 31.01.2026 рокумає заборгованість у розмірі 30 005,42грн. Тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Концерн «Міські теплові мережі» зареєстрований у Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій і є виробником теплової енергії, яка, в тому числі, надається населенню для побутових потреб.

Предметом діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, власником кімнати за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 . Отже, відповідач є споживачем послуг, які надаються Концерном «Міські теплові мережі».

Позивачем надавались послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , а відповідач їх отримувала на підставі особового рахунку № НОМЕР_1 . Відповідач, у свою чергу, порушила зобов`язання та своєчасно не вносила оплату за спожиті комунальні послуги, за вказаний період існує заборгованість на загальну суму 30 005,42 гривень.

На підтвердження вартості надання послуг та отримання таких споживачем ОСОБА_1 , Концерн «МТМ» надав довідку щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , а також розрахунок заборгованості, відповідно до яких сума заборгованості за період з 01.12.2018 року по 31.01.2026 року включно складає 30 005,42 грн. За вказаний період відповідачці було нараховано 34 223,42 грн., сплачено – 4 218,00 грн., заборгованість за вказаний період становить 30 005,42 грн.

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростовано, контррозранку не надано.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі заперечувала факт укладення договору між сторонами по справі.

Встановлено, що предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставамивиникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.

Постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 та № 1023 від 08.09.2021 внесено зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови КМУ №1022 від 08.09.2021), ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Таким чином, законодавством факт укладення вказаного договору пов`язується зі спливом 30-денного строку з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги, якщо протягом цього строку співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 квітня 2024 року у справі № 908/710/23.

02.10.2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради (можна знайти у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http://zp.gov.ua/uk/articeles/item/10370/ ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-) та на власному офіційному веб-сайті (можна знайти у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http//teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/) індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є також вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами 01.11.2021 було укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії в порядку, визначеному ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII).

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач або суб`єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо; споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

За правилами ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

За змістом ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії зобов`язаний своєчасно укласти договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

За приписами частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном - стаття 322, 360 ЦК України.

Відповідач по справі як споживач комунальних послуг в порушення вищевказаних норм діючого законодавства свої зобов`язання щодо оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за період з 01.12.2018 року по 31.01.2026 року у сумі 30 005,42 гривень.

У порядку досудового врегулювання спір між сторонами не вирішений.

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Звертаючись із позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надані у кімнату АДРЕСА_1 , послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.12.2018 року по 31.01.2026 року, що складає 30 005,42 грн, на підтвердження факту існування вказаної заборгованості позивачем були надані суду першої інстанції розрахунки боргу.

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростовувався. Не надано також доказів звернення відповідача щодо надання послуг неналежної якості або не в повному об`ємі.

З огляду на це, приймаючи до уваги, що відповідачем не було жодним чином доведено, що у неї відсутній борг перед позивачем, при цьому, позивачем на підтвердження своїх вимог надано відповідні докази, які відповідачем не спростовано, суд дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за надані послуги.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2025 року у справі № 334/10630/25 позовна заява Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги визнана судом неподаною та повернута позивачу, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Так, відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Доводи апеляційної скарги про те, що в тексті позовної заяви, і в тексті оскаржуваного рішення значиться квартира АДРЕСА_1 , в той час як житлове приміщення № 29 - це кімната у гуртожитку, а не окрема квартира у багатоквартирному будинку, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Вказане зазначення в оскаржуваному рішенні є наслідком описки, яка може бути виправлена відповідно до ст. 269 ЦПК України, та яка не змінює змісту судового рішення та не впливає на його правильність.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не укладала з Концерном «Міські теплові мережі» жодних договорів, що до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості за отримані житлово-комунальні послуги, доказів поставки гарячої води, гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_2 , про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, є підставою для відмови у позові, тощо зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Г.С. Подліянова