Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №334/2427/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.09.2026 Справа № 334/2427/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/2427/25 Головуючий у 1-й інстанції: Баруліна Т.Є.

Провадження № 22-ц/807/1484/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Трофимової Д.А.,

суддів: Мінгазова Р.В.,

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Кузнецової Анни Сергіївни, на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року представник Концерну «Міські теплові мережі» Фарзаєва К.А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, в обґрунтування якого зазначала, що Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту. Відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організації та її збут та інше.

ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення № 34, площею 73,76 м2, за адресою: АДРЕСА_1 .

Станом на 01 листопада 2021 року Типовий індивідуальний договір № 72207061 про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі - договір) за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 34, між позивачем та ОСОБА_1 з 01 листопада 2021 року є укладеним.

Житловий будинок АДРЕСА_1 , оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.

Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з 01.11.2021 по 31.04.2024 року на загальну суму 71 882,52 грн.

Відповідач за період з 01.11.2021 по 31.04.2024 не виконав свого обов`язку по сплаті за надану послугу з постачання теплової енергії згідно умов Договору, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 71 882,52 грн.

Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 71 882,52 грн. та судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.

У жовтні 2025 року представник Концерну «Міські теплові мережі»» Науменко М. подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 52 719,74 грн та судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн, оскільки 18.10.2024 року рішенням виконавчого комітету ЗМР приміщення № 34 будинку АДРЕСА_1 , яке належить відповідачу, визнано приміщенням з транзитними мережами опалення та зобов`язано позивача здійснити перерахунок.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2025 року клопотання представника Концерну «Міські теплові мережі» задоволено. Прийнято заяву про зменшення позовних вимог від 22.10.2025 року, долучено її до матеріалів справи за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Продовжено розгляд справи з урахуванням зменшеного розміру позовних вимог.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2026 року позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму боргу за послугу з постачання теплової енергії в розмірі 52 719,74 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 2422,40 грн. компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Кузнецової А.С., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до Акту обстеження підвального приміщення від 06 серпня 2024 року встановлено, що у приміщенні відповідача наявні лише транзитні мережі загальнобудинкового опалення, прилади опалення відсутні, приміщення віднесено до окремого приміщення з транзитними мережами опалення.

Даний акт складений у порядку виконання Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 513 від 14.09.2023 р., яким затверджений «Порядок визначення належності підвальних приміщень багатоквартирних будинків до приміщень з транзитними мережами опалення».

18 жовтня 2024 року Виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення № 673, яким затверджено вказаний акт.

Вказує, що суд, всупереч доводам представника відповідача щодо невірного розрахунку боргу, визнав обґрунтованим нарахування позивача, здійснені ним для приміщення з транзитними мережами опалення в розмірі 52 719,74 грн.

Крім того, до заяви про зменшення позовних вимог позивач долучив новий розрахунок заборгованості, зроблений у період з 01.01.2022 по 30.04.2024. Однак перерахунок боргу для періоду листопад 2021 – грудень 2021 позивачем не зроблено. Так, відповідно до розрахунків, які долучені до заяви про зменшення вимог, позивач не здійснив перерахунок і нараховує: за листопад 2021 року борг в розмірі 2359,33 грн., за грудень 2021 року - борг в розмірі 5831,05 грн. Всього на суму 8190,38 грн.

Втім, як встановлено актом обстеження від 06.08.2024, підвальне приміщення відповідача не є опалювальним, через нього проходять транзитні загальнобудинкові труби опалення.

Зауважує, що статус приміщення не змінювався, був таким же і в попередні періоди, загальнобудинкові труби проходили по приміщенню і в більш ранні періоди, система опалення будинку не змінювалася, не зазнала реконструкцій, а позивач не навів доказів того, що у листопаді – грудні 2021 року приміщення відповідача було опалювальним.

Ставши власником приміщення в 2006 році, відповідач не отримував послуги з теплопостачання, не укладав договору на постачання теплової енергії з позивачем, не розробляв та не погоджував з позивачем технічні умови приєднання до системи теплопостачання будинку, не погоджував необхідне теплове навантаження, місце приєднання до теплових мереж, параметри теплоносія тощо відповідно до нормативів (Постанова КМУ № 1198 від 03.10.2007 «Про затвердження правил користування тепловою енергією), не сплачував за опалення, отже не був та не є споживачем теплової енергії в розумінні законодавства про теплопостачання.

На думку представника заявника, формули, які застосовує позивач для визначення обсягів нарахування по приміщенню відповідача за листопад - грудень 2021 року, призначені для розподільного обліку теплової енергії для опалювального приміщення. Враховуючи функціональний статус приміщення відповідача «підвал» як допоміжного приміщення, відсутність в ньому опалювальних приладів, відсутність нормативних вимог щодо нормування температури для такого типу приміщення, до нього не може бути застосовано визначення «опалювальне приміщення», отже розрахунок боргу в розмірі 8190,38 грн. за період листопад – грудень 2021 року є необґрунтованим.

Також вказує, що з долучених до справи доказів не можна встановити, який вид тарифу застосовує у розрахунках позивач.

Позивачем лише у 2024 році відправлені рахунки на оплату послуг за попередні періоди - листопад 2021 року - квітень 2024 року (спірний період в цій справі). За таких обставин відповідач не знав і не міг знати про розмір нарахувань за послуги з теплопостачання в 2021, 2022, 2023 і до квітня 2024 року, отже і не міг оплатити із-за бездіяльності позивача та невиконання ним законодавчих та договірних вимог щодо інформування споживача про тариф та обсяг наданих послуг шляхом надсилання рахунків.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що свої зобов`язання з надання комунальної послуги з постачання теплової енергії позивач виконав належним чином, що не спростовано відповідачем, який, у свою чергу, порушив свої зобов`язання та своєчасно не вносив оплату за спожиту комунальну послугу, у зв`язку з чим у період з 01.11.2021 року по 30.04.2024 року має заборгованість в сумі 52 719,74 грн. Тому суд виснував, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, отже, підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Предметом розгляду у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 вартості наданих позивачем послуг постачання теплової енергії у нежитлове приміщення № 34 за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01.11.2021 року по 30.04.2024 року у визначеному позивачем розмірі, а саме, на загальну суму 52 719,74 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої, відповідно до п. 2.1 Статуту, є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо (п. 2.2 Статуту).

02.10.2021 на офіційному вебсайті Концерну «Міські теплові мережі» опубліковано Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно п.п. 1, 2, 4 договору, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на сайті Концерну «Міські теплові мережі». Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.

Згідно пункту 5 договору, виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Обсяг теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

Відповідно до п. 11 Типового договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика розподілу).

Згідно п. 17 Типового договору, зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії здійснюється виконавцем щомісяця.

Власник (співвласники) будівлі (багатоквартирного будинку) або його (їх) представник (представники) має (мають) право доступу до місць установлення вузлів комерційного обліку для проведення перевірки схоронності та зняття показань (п. 21).

Споживач, відповідно до п. 30, вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем. У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії, плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця (п. 32).

Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу (п. 33).

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34).

Споживач згідно п. 40 має право, зокрема, на перевірку кількості та якості послуги в установленому законодавством порядку; відключитися від систем (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, що затверджений наказом Мінрегіону від 26.07.2019 № 169; це право не звільняє споживача від зобов`язання відшкодувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).

Згідно п. 41 договору споживач зобов`язався оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленим відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором.

За умовами пунктів 51, 52, цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Відповідно до п. 53 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 є власником 4/5 частки нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .

Житловий будинок АДРЕСА_1 , у якому розташоване нежитлове приміщення, яке належить відповідачу ОСОБА_1 , оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії

Доказів обрання співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 однієї з моделей організації договірних відносин, визначених ч. 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», сторонами суду не надано.

Враховуючи викладене, типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії є укладеними між сторонами з 01.11.2021 через відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування позивачем відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

Нежитлове приміщення відповідача не оснащене приладом розподільного обліку та згідно акту обстеження підвального приміщення багатоквартирного будинку від 06 серпня 2024 року визнано окремим приміщенням з транзитними мережами опалення (а.с. 39). Обстеження проводилось у присутності ОСОБА_1 . Після обстеження ОСОБА_1 ознайомився з актом обстеження та отримав один примірник.

Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 18.10.2024 вирішено затвердити акт обстеження підвального приміщення багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 від 06.08.2024, яким підвальне приміщення визнано окремим приміщенням з транзитними мережами опалення. Зобов`язано Концерн «Міські теплові мережі» здійснити перерахунок спожитої послуги у межах багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , згідно комерційного приладу обліку з 01.01.2022 (а.с. 40).

На підставі рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради, у листопаді 2024 року був виконаний перерозподіл теплової енергії умовно-змінної частини тарифу по нежитловому приміщенню споживача ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по березень 2024 року. Загальна суму нарахувань за період з листопада 2021 року по квітень 2024 року з урахуванням перерозподілу, як для приміщення з транзитними мережами опалення складає 52 719,74 грн.

З розрахунку основного боргу за Договором №72207061 вбачається, що за період з 01.11.2021 року по 30.04.2024 року ОСОБА_1 оплат за надану теплову енергію не здійснював, заборгованість складає 52719,74 грн.

Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, відповідні рішення містяться на офіційному сайті ЗМР, знаходженням нежитлового приміщення відповідача у багатоквартирному житловому будинку.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч. 1 ст. 630 ЦК України).

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

01.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» від 03.12.2020 № 1060-ІХ. Цим Законом внесено низку змін до Законів України, що регулюють житлово-комунальні відносини, в тому числі і до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема до ч. 2 ст. 12, ч. 5 ст. 13, ст. 14, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з урахуванням внесених змін, визначено, що договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до абз. 1-3 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовано особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку.

Згідно з абз. 1 ч. 7 цієї статті Закону до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Частиною 7 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 01.05.2021) послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до абз. 1. 3 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 01.05.2021) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на власному офіційному веб-сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання.

На підставі наданих учасниками справи та досліджених судом доказів встановлено, що позивач Концерн «Міські теплові мережі» є виконавцем послуг теплопостачання для нежитлового приміщення № 34 за адресою: АДРЕСА_1 ,власником якого станом на час розгляду справи є ОСОБА_1 .

За приписами частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном - стаття 322, 360 ЦК України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те, що позивач Концерн «Міські теплові мережі», як виконавець послуг, надавав у період з 01.11.2021 року по 30.04.2024 року послугу з постачання теплової енергії, а власник нежитлового приміщення № 34 за адресою: АДРЕСА_1 , та споживач вказаних послуг не здійснював їх оплату.

Документальних підтверджень, у тому числі підписаних споживачем та виконавцем послуг актів-претензій, як це передбачено статтею 27 «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, щодо ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості послуг матеріали справи не містять і відповідач таких доказів не надав.

З розрахунку боргу за договором за період з 01.11.2021 року по 30.04.2024 року вбачається, що нарахована позивачем заборгованість становить 52719,74 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач не надав належних та допустимих доказів ненадання позивачем вказаних послуг.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Встановивши, що Концерн «Міські теплові мережі» надає послуги з постачання теплової енергії у приміщення № 34 за адресою: АДРЕСА_1 ,яке належать відповідачу, який отримує вказані послуги, що, в свою чергу, відповідачем не спростовано належними доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з відповідача заборгованості.

Колегія суддів відхиляє посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 не споживав послуги з постачання теплової енергії, які надавав Концерн «Міські теплові мережі», лише з тих міркувань, що приміщення є підвалом, в якому наявні лише транзитні мережі загальнобудинкового опалення, прилади опалення відсутні, приміщення віднесено до окремого приміщення з транзитними мережами опалення, площа підвалу не є опалювальною.

Так, відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

На час розгляду справи «Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання» із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 169 від 06.11.2007 втратив чинність. На даний час діє Порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 26.07.2019 № 169.

У пункті 3 розділу 3 Порядку № 169 зазначено, що для відокремлення (відключення) від централізованого опалення та систем постачання гарячої води власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (Опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.

Згідно з п. 13 розділу III Порядку № 169 перегляд умов або розірвання договору про надання послуги можливий лише після підписання Акта про відокремлення (відключення) квартири/нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води у встановленому порядку.

Таким чином, єдиною умовою зняття споживача з реєстраційного обліку і припинення відповідних нарахувань, є складання акту про відключення житлового приміщення від мереж централізованого опалення, з дотриманням процедури, передбаченої Порядком від 22.11.2005 № 4 або Порядком 26.07.2019 № 169. При відсутності зазначеного акта відключення від мереж централізованого опалення без дотримання відповідної процедури є самовільним.

Колегія суддів враховує відсутність факту відключення нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення. Відключення має відбуватись саме з урахуванням відповідного Порядку.

Натомість, заперечуючи проти позову, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання процедури відключення належного йому приміщення від мереж централізованого опалення та наявності підстав для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання.

Встановленими судом обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за теплову енергію.

Також, є безпідставними посилання скаржника на неналежність як доказу наданого Концерном «Міські теплові мережі» розрахунку заборгованості. Заперечуючи проти позову, відповідач не надав доказів на його спростування ні суду першої, ні апеляційної інстанцій, а також не надав власного розрахунку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач безпідставно не здійснив перерахунок боргу за періоду листопад 2021 – грудень 2021, що не враховано судом, спростовані під час апеляційного перегляду.

Так, як зазначалося вище, рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 18.10.2024, вирішено затвердити акт обстеження підвального приміщення багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 від 06.08.2024, яким підвальне приміщення визнано окремим приміщенням з транзитними мережами опалення. Зобов`язано Концерн «Міські теплові мережі» здійснити перерахунок спожитої послуги у межах багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , згідно комерційного приладу обліку з 01.01.2022 (а.с. 40). Перерахунок було здійснено з 01.01.2022, оскільки зміни до Методики № 315 набрали чинності з січня 2022 року (а.с. 65-66).

Доводи апеляційної скарги про несвоєчасне направлення відповідачу рахунків на оплату послуг за спірний період не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Судова колегія з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 2 грудня 2020 у справі №761/48615/18-Ц, провадження № 61-14819св20 зазначає наступне.

Верховний Суд України зауважив, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Таким чином, відсутність сформованого рахунку не позбавляє споживача обов`язку сплачувати за надані житлово - комунальні послуги.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Кузнецової Анни Сергіївни, залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Р.В. Мінгазов

Е.А. Онищенко