Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №308/2262/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/2262/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої – судді Кожух О.А.,

суддів – Мацунича М.В., Собослоя Г.Г.,

за участі секретаря – Савинець В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Радь Іван Іванович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2026 року (суддя Бедьо В.І., повне рішення складено 27.02.2026) у справі № 308/2262/25 за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и л а :

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в інтересах якої діє законний представник батько ОСОБА_3 , звернулася в суд із позовом до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 01.09.2021 між ОСОБА_4 та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» (далі: Кооператив, ЖБК «Житловий комплекс «Скай Сіті») укладено договір позики № UA2, згідно з умовами якого ОСОБА_4 передала Кооперативу у позику грошові кошти у розмірі 300 000,00 євро, які Кооператив зобов`язався повернути з моменту пред`явлення вимоги позикодавцем та відповідно до п. 1.3 договору сплачувати щомісячно відсотки за користування позикою у розмірі 25% річних, та відповідно до п.1.9 договору в разі порушення п. 1.3-1.7 договору сплатити відсотки у розмірі 5% місячних (60% річних) до моменту повного повернення позики.

Для забезпечення виконання зобов`язань Кооперативу за цим договором позики, у той же день, 01.09.2021 між ОСОБА_4 та поручителем ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі, включаючи сплату боргу, процентів, неустойки, інфляційних, відшкодування збитків, моральної шкоди.

26.08.2023 між ОСОБА_4 (первісним кредитором) та ОСОБА_2 (новим кредитором), в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , укладено договір відступлення прав вимоги (цесії) від 26.08.2023, згідно з яким новий кредитор ОСОБА_2 безоплатно набула права вимоги до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 за договором позики № UA2 від 01.09.2021 та договором поруки від 01.09.2021, договором іпотеки 01.09.2021.

Надалі, 01.07.2024 між ОСОБА_2 (новим кредитором) та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду до договору позики № UA2 від 01.09.2021 про додаткове врегулювання взаєморозрахунків.

Відповідно до пунктів 4.2.-4.7. додаткової угоди її сторони дійшли згоди, що станом на 01.07.2024 за Кооперативом рахується загальна заборгованість за договором позики № UA2 від 01.09.2021 в сумі 373 515,00 євро, з яких: основна сума позики 300 000,00 євро, прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 67 135,00 євро, нараховані відсотки за період із 01.06.2024 по 30.06.2024, що підлягають до сплати до 05.07.2024 в сумі 6380,00 євро (разом сума відсотків складає 73 515,00 євро).

Позивач зазначав, що узгоджена в додатковій угоді сума заборгованості – не включає неустойку та інші штрафні санкції, передбачені договорами позики та поруки.

Зокрема у п. 1.7 договору позики узгоджено, що в разі невиконання чи неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань щодо повернення грошових коштів згідно умов цього договору, позикодавець має право вимагати від позичальника сплати неустойки (штрафу) в розмірі 1% від суми позики визначеної у п. 1.1 за кожен випадок порушення грошових зобов`язань.

У п. 5.2. договору поруки від 01.09.2021 передбачено, що у випадку невиконання поручителем своїх зобов`язань згідно договору поруки кредитор має право вимагати з останнього сплати неустойки (пені) у розмірі 1% від суми простроченого зобов`язання за кожен десь прострочення виконання зобов`язання.

У заяві про збільшення позовних вимог від 23.07.2025 позивач посилався на те, що раніше звертався з іншим позовом до відповідачів та рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.07.2025 у справі № 308/12226/24 позов ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів – задоволено.

Стягнуто з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 грошові кошти в загальному розмірі 120 046,56 євро, що складається з 73 515,00 євро суми боргу, 1531,56 євро прострочені відсотки – за додатковою угодою до договору позики №UA2 від 01.09.2021 про додаткове врегулювання взаєморозрахунків, та 45 000,00 євро відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням умов договору позики №UA2 від 01.09.2021.

Стягнуто з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» на користь ОСОБА_2 3675,75 євро відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням умов додаткової угоди до договору позики №UA2 від 01.09.2021 про додаткове врегулювання взаєморозрахунків від 01.07.2024.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 18 378,75 євро за відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням умов Додатку до Договору поруки від 01.09.2021.

Позивач вказував, що ні після ухвалення судового рішення в іншій справі № 308/12226/24, ні після подання позову у цій справі № 308/2262/25, відповідачами не було здійснено жодного платежу на погашення заборгованості, що призвело до збільшення суми заборгованості.

Позивачем нараховано відсотки, неустойку та штрафні санкції, починаючи із 01.07.2024.

Збільшивши позовні вимоги та надавши розрахунки (а.с. 79-95 т. 1), позивач остаточно просив суд:

стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 нараховані відсотки та штрафні санкції на основну суму боргу в загальній сумі 207 250,00 євро за період із 01.07.2024 по 06.07.2025;

стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 нараховані відсотки на прострочені платежі в загальній сумі 45 364,58 євро за період з 06.07.2024 по 06.07.2025;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню в розмірі 272 337,80 євро за період з 01.07.2024 по 06.07.2025.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.02.2026 позов представника позивача ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів – задоволено.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 нараховані відсотки та штрафні санкції на основну суму боргу в загальній сумі 207 250,00 євро за період з 01.07.2024 по 06.07.2025.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 нараховані відсотки на прострочені платежі в загальній сумі 45 364,58 євро за період з 06.07.2024 по 06.07.2025.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню в розмірі 272 337,50 євро за період з 01.07.2024 по 06.07.2025.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 по 6056,00 гривень судового збору.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

На це рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересах якого діє адвокат Радь І.І.

Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, одночасно у скарзі просив:

скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити;

або змінити рішення місцевого суду, а саме:

відмовити у стягненні із відповідачів нарахованих відсотків в сумі 45 364,58 євро;

відмовити в одночасному стягненні із відповідачів 36 000,00 євро штрафу, 171 250,00 євро процентів та нарахованих відсотків в сумі 45 364,58 євро;

у випадку прийняття апеляційним судом рішення щодо наявності підстав для стягнення із відповідачів 207 250,00 євро нарахованих відсотків та штрафних санкцій, які складаються із: 36 000,00 євро – штрафу та 171 250,00 Євро – процентів, на підставі ч.3 статті 551 ЦК України зменшити на 99% розмір стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_2 суми нарахованих відсотків та штрафних санкцій на основну суму боргу;

у випадку прийняття апеляційним судом рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 272 337,50 євро пені, згідно ч.3 статті 551 Цивільного кодексу України зменшити на 99% (дев`яносто дев`ять відсотків) розмір стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 нарахованої пені.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевим судом не враховано доказів про часткове погашення боргу, котрі надано 18.02.2026, а саме копії листа від 04.02.2026 вих.№93/3637ел/26/1 керівника відділення АТ «Кредобанк» у м. Ужгород пр. Свободи 35/36, а також долучених до нього документів, виписок по рахунку за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , платіжних інструкцій на повернення коштів ОСОБА_4 , що призвело до неправильного визначення розміру заборгованості.

Вказує, що крім договору позики №UA2 від 01.09.2021, між первісним кредитором ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики № UA1 від 01.09.2021 на ту саму суму у 300 000,00 євро, але на безвідсотковій основі. Укладання договору позики №UA1 від 01.09.2021 було пов`язано із тим, що банк відмовився проводити розрахунки між сторонами за договором, який передбачав сплату відсотків за позикою.

Зазначає, що на виконання договору позики ОСОБА_5 на користь первісного кредитора ОСОБА_4 було сплачено 12 520,00 євро, двома платежами: 11.01.2022 року 6 270,00 євро, 10.02.2022 – 6250,00 євро. У призначенні платежу чітко вказувалося, що відповідна сума коштів сплачується ОСОБА_4 в якості часткового повернення позики за договором від 01.09.2021. Тобто, саме за тим договором позики, на підставі якого здійснено нарахування заборгованості – №UA2 від 01.09.2021.

Крім цього, на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_6 із чітким посиланням на договір №UA2 від 01.09.2021 було сплачено у національній валюті гривні протягом 2022–2023 років кошти у розмірі 802 296,00 грн, а саме: 21.04.2022 – 87 500,00 грн; 26.04.2022 – 87 500,00 грн; 01.06.2022 – 150 000,00 грн; 01.06.2022 – 90 207,00 грн; 28.06.2022 – 100 000,00 грн; 28.06.2022 – 137 089,00 грн; 24.02.2023 – 150 000,00 грн.

Загальна сума сплачених позичальником грошових коштів за договором позики №UA2 від 01.09.2021 склала 12 520,00 Євро та 802 296,00 грн, що спростовує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачами не було здійснено жодного платежу на виконання цього договору позики.

Посилаючись на постанови Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/13801/19, від 08.05.2018 у справі №924/709/17, від 03.06.2020 у справі 910/9813/19, від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, вказує на наявність у даній справі обставин, за яких можливе зменшення неустойки; наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Заявлена до стягнення із поручителя ОСОБА_1 сума пені у розмірі 272 337,50 євро явно не відповідає засадам розумності та справедливості.

Відповідачем було заявлене клопотання до місцевого суду та були наявні підстави для зменшення розміру неустойки до 1% від заявленої суми, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України за період прострочення через її очевидну неспівмірність із наслідками порушення. Однак, суд першої інстанції стягнув із відповідачів одночасно відсотки – 171 250 євро, штраф – 36 000 євро та пеню – 272 337 євро, що є порушенням положень ст. 61 Конституції України.

Також обставиною, яка слугувала підставою для зменшення неустойки є соціальний та фінансовий стан відповідачів.

Суд не врахував, що діяльність Кооперативу спрямована на забезпечення житлом громадян, а не на отримання прибутку. Повномасштабна агресія російської федерації, що триває в Україні з 2022 року, є форс-мажорною обставиною, яка суттєво вплинула на темпи будівництва об`єкта на вул. Університетській та платоспроможність Кооперативу. Введення воєнного стану призвело до зупинення інвестиційних процесів, руйнування логістичних ланцюгів та відтоку робочої сили, що безпосередньо вплинуло на фінансову спроможність Кооперативу. Це об`єктивна перешкода для вчасного виконання зобов`язань перед ОСОБА_2 .

Навіть за умови, що Ужгородський міськрайонний суд не визнав воєнний стан повною підставою для звільнення від відповідальності за ст. 617 ЦК України, він повинен був застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України для зменшення розміру неустойки.

Позивач очікував тривалий період для звернення до суду, що призвело до штучного збільшення суми пені, а долучені Кооперативом до матеріалів справи банківські виписки підтверджують, що відповідач не ухилявся від зобов`язань і здійснював часткові оплати, які позивач не врахував у базі розрахунку пені.

Суд проігнорував доводи відповідача про те, що обрана позивачем методика нарахування відсотків та штрафу, відсотків на прострочені платежі, пені, суперечить чинному законодавству України та умовам договору позики №UA2.

Нараховані позивачем відсотки на прострочені платежі в сумі 45 364,58 євро – є нарахуванням відсотків на відсотки, що не відповідає вимогам ст. 1048 ЦК України.

Зазначає, що пункт 1.7 договору позики передбачає штраф 1% за кожен випадок, дублює відповідальність у вигляді пені передбачений п. 5.2 договору поруки, що є порушенням вимог статті 61 Конституції України, а що сума штрафу у 45 364,58 євро не підлягає до стягнення. Також подвійним стягненням є нарахування штрафу у сумі 36 000 євро одночасно із пенею в сумі 171 250 євро.

У додаткових поясненнях представник ОСОБА_1 – адвокат Гловацький О.С. вказував про безпідставності нарахування пені, штрафу та моральної шкоди; про неможливості нарахування відсотків після 30.09.2023, оскільки ОСОБА_4 24.07.2023 направляла боржнику та поручителю вимогу повернути всю суму позики та нараховані відсотки до 30.09.2023; про нікчемність договору відступлення права вимоги від 26.08.2023.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу та у доповненні на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , посилаючись на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. У додаткових поясненнях (запереченнях на додаткові пояснення апелянта) ОСОБА_3 просив відмовити у прийнятті та не надавати доказового значення вимозі про повернення позики, яка не була подана до суду першої інстанції, та відхилити викладені в додаткових поясненнях доводи як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Межі розгляду справи та явка учасників справи

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, позиції представників апелянта та законного представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Застосовані норми права

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У частині першій статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку позики (кредитування).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, або настання передбаченого умовами договору строку дострокового повернення частини позики. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою у межах погодженого ними строку позики. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти за користування позикою.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 (тобто загальні положення про позику), якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті кредитного договору (відповідно до положень ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Глава 71 ЦК містить норми, що регулюють відносини позики, кредиту та банківського вкладу,

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, вказано, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2020 у справі №138/240/16-ц вказано: «З аналізу змісту пункту 9.2 кредитного договору встановлено, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання сторони визнали виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, оскільки у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань.

Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання, і така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України».

Також подібні висновки про те, що у разі, якщо сторони договору передбачили умовами договору безумовну підставу для зміни строку виконання основного зобов`язання, то настання цих умов не залежить від волевиявлення позикодавця – зазначено у постанові Верховного Суду від 29 липня 2025 року у справі №905/1667/23 (пункти 110-111).

Фактичні обставини справи

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01.09.2021 між ОСОБА_4 та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» (далі: Кооператив, ЖБК «Житловий комплекс «Скай Сіті») укладено договір позики № UA2, згідно з умовами якого ОСОБА_4 передала Кооперативу у позику грошові кошти у розмірі 300 000,00 євро, які Кооператив зобов`язався повернути з моменту пред`явлення вимоги позикодавцем та відповідно до п. 1.3 договору сплачувати щомісячно відсотки за користування позикою у розмірі 25% річних; відповідно до п.1.9 договору в разі порушення п. 1.3-1.7 договору сплатити відсотки у розмірі 5% місячних (60% річних) до моменту повного повернення позики (а.с. 9-11 т. 1).

Для забезпечення виконання зобов`язань Кооперативу за цим договором позики, у той же день, 01.09.2021 між ОСОБА_4 та поручителем ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором у повному обсязі, включаючи сплату боргу, процентів, неустойки, інфляційних, відшкодування збитків, моральної шкоди (а..с 12-13 т. 1).

26.08.2023 між ОСОБА_4 (первісним кредитором) та ОСОБА_2 (новим кредитором, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в інтересах якої діяв законний представник ОСОБА_3 , укладено договір відступлення прав вимоги (цесії) від 26.08.2023, згідно з яким новий кредитор ОСОБА_2 безоплатно набула права вимоги до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 за договором позики № UA2 від 01.09.2021, договором поруки від 01.09.2021, договором іпотеки 01.09.2021 (а.с. 14-15 т. 1)

26.08.2023 ОСОБА_4 (первісним кредитором) та ОСОБА_2 (новим кредитором), в інтересах якої діяв законний представник ОСОБА_3 , підписано акт про передачу відступлення прав вимог за договором позики № UA2 від 01.09.2021, договором поруки від 01.09.2021, договором іпотеки 01.09.2021 (а.с. 16 т. 1).

01.07.2024 між ОСОБА_2 (новим кредитором) та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду до договору позики № UA2 від 01.09.2021 про додаткове врегулювання взаєморозрахунків (а.с. 24-26 т.1).

Відповідно до пунктів 4.2.- 4.7. додаткової угоди її сторони дійшли згоди, що станом на 01.07.2024 за Кооперативом рахується загальна заборгованість за договором позики № UA2 від 01.09.2021 в сумі 373 515,00 євро, з яких: основна сума позики 300 000,00 євро, прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 67135,00 євро, нараховані відсотки за період із 01.06.2024 по 30.06.2024, що підлягають до сплати до 05.07.2024 в сумі 6380,00 євро (разом сума відсотків складає 73 515,00 євро).

Отже, 01.07.2024 сторони додаткової угоди визнали розмір заборгованості позичальника за договором позики № UA2 від 01.09.2021 станом на 01.07.2024.

Щодо цієї додаткової угоди діє презумпція правомірності правочину, яку відповідачами у даній справі не спростовано.

Відтак посилання скаржника на виписки по рахунку, платіжні інструкції та те, що на користь позикодавця було сплачено кошти у розмірі 802 296,00 грн та 12 520,00 Євро протягом 2022 – 2023 років, тобто у період часу до моменту укладення додаткової угоди від 01.07.2024 – є безпідставними та не спростовують узгодженого сторонами розміру заборгованості станом на 01.07.2024.

Встановлено, що раніше ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 зверталася з іншим позовом до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, визначивши борг за договором позики № UA2 від 01.09.2021 за відсотками, моральною шкодою станом на 01.07.2024 року (а.с. 86-93 т. 1). (справа № 308/12226/24).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.07.2025 у справі № 308/12226/24 позов ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів – задоволено.

Стягнуто з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 грошові кошти в загальному розмірі 120 046,56 євро, що складається з 73 515,00 євро суми боргу, 1531,56 євро прострочені відсотки – за додатковою угодою до договору позики №UA2 від 01.09.2021 про додаткове врегулювання взаєморозрахунків, та 45 000,00 євро відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням умов договору позики №UA2 від 01.09.2021.

Стягнуто з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» на користь ОСОБА_2 3675,75 євро відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням умов додаткової угоди до договору позики №UA2 від 01.09.2021 про додаткове врегулювання взаєморозрахунків від 01.07.2024.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 18 378,75 євро за відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням умов Додатку до Договору поруки від 01.09.2021.

Вказане рішення суду від 18.07.2025 у справі № 308/12226/24 оскаржене Кооперативом в апеляційному порядку та станом на 09.09.2026 його апеляційну скаргу не розглянуто (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131410574).

У даній справі № 308/2262/25, яка розглядається апеляційним судом, позивачка, збільшивши позовні вимоги та надавши розрахунки (а.с. 79-95 т. 1), остаточно просила:

стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 нараховані відсотки та штрафні санкції на основну суму боргу в загальній сумі 207 250,00 євро за період із 01.07.2024 по 06.07.2025;

стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 нараховані відсотки на прострочені платежі в загальній сумі 45 364,58 євро за період з 06.07.2024 по 06.07.2025;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню в розмірі 272 337,80 євро за період з 01.07.2024 по 06.07.2025.

Тобто, у справі № 308/2262/25 ОСОБА_2 заявила позовні вимоги до відповідачів про стягнення відсотків, неустойки (штрафу, пені) за договором позики № UA2 від 01.09.2021, що нараховані із 01.07.2024, на відміну від справи № 308/12226/24.

Щодо вимоги про стягнення відсотків

Відповідно до п. 1.3 договору позики від 01.09.2021 сторони узгодили, що позика надається на невизначений термін, до моменту пред`явлення позикодавцем вимоги про її повернення, яка не може бути пред`явлена скоріше 21.12.2022. За користування позикою позичальник зобов`язується щомісячно сплачувати позикодавцю відсотки з розрахунку 25% річних.

У п. 1.4 договору позики сторони, зокрема, передбачили, що проценти за користування позикою сплачуються щомісячно до 5-го числа за попередній місяць.

Пунктом п. 1.9 договору позики передбачено, що в разі якщо позичальник порушить пункти 1.3, 1.4., 1.5, та/або 1.6 та/або 1.7 цього договору, позикодавець має право на залишок боргу нараховувати відсотки за користування позикою у розмірі 5% місячних до моменту повного повернення позики.

Отже, у п. 1.9 договору позики його сторони узгодили розмір підвищеної процентної ставки - 5% місячних (60% річних).

Згідно з п. 4.4 додаткової угоди її сторони визначили, що крім щомісячного платежу згідно пункту 4.3 цієї угоди, позичальник і надалі повинен виконувати умови договору позики № UA2 від 01.09.2021 та сплачувати щомісячно до моменту повернення всієї позики проценти за користування позикою у розмірі 25% річних, що складає при наявній сумі позики у 300 000 євро відповідно 6250 євро відсотків щомісячно.

У п. 4.5 додаткової угоди її сторони, зокрема, передбачили, що дана додаткова угода є доповненням та невід`ємною частиною основного договору позики № UA2 від 01.09.2021.

При цьому, зі змісту договору позики № UA2 від 01.09.2021 слідує, що його сторони визначили підстави для зміни строку виконання основного зобов`язання - передбачили момент настання дострокового повернення всієї суми позики, нарахованих відсотків та інших платежів за договором.

Так, відповідно до п. 1.6 договору позики № UA2 від 01.09.2021 в разі якщо позичальник порушить будь-який пункт цього договору, він зобов`язаний повернути всю позику, нараховані відсотки та інші випливаючі з цього договору платежі протягом 10-ти днів з моменту такого порушення.

У додатковій угоді від 01.07.2024 її сторонами у п.п. 4.2- 4.3 додаткової угоди визначено порядок сплати простроченої заборгованості за відсотками, обчисленої по 30.06.2024 (73515 євро) з розтермінуванням відповідно до узгодженого графіку погашення, тобто до такої заборгованості входить заборгованість за відсотками за червень 2024 року.

Отже, у додатковій угоді від 01.07.2024 було зафіксовано заборгованість боржника станом на 01.07.2024 за основною сумою позики - 300000 євро, і у боржника існував обов`язок сплатити відсотки за користування цією позикою за липень 2024 року, відповідно до п. 1.4 договору позики, до 05 серпня 2024 року.

Сторонами визнається, що позичальником не було сплачено щомісячні відсотки за липень 2024 року у сумі 6250 євро у строк до 05.08.2024.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що у позичальника виник обов`язок із дострокового повного виконання своїх зобов`язань за договором позики відповідно до положень п. 1.6 договору позики № UA2, оскільки позичальником порушено п.п. 1.3, 1.4 договору позики (з урахуванням положень п. 4.4 додаткової угоди) щодо сплати щомісячного платежу за відсотками за липень 2024 року.

У зв`язку з тим, що позичальником порушено вимоги договору позики № UA2 від 01.09.2021 з унесеними до нього змінами додатковою угодою від 01.07.2024 щодо сплати щомісячного платежу за процентами (пункти 1.3, 1.4 договору позики, пункти 4.3, 4.4 додаткової угоди), тому строк повернення всієї суми позики (повне дострокове погашення заборгованості), нарахованих відсотків та інших платежів настав 15.08.2024 (протягом 10-ти днів, починаючи із 05.08.2024 настання строку чергової щомісячної сплати процентів), та з цього моменту право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування позикою припинилося.

Оскільки сторони договору позики узгодили безумовну підставу для зміни строку виконання основного зобов`язання (п. 1.6 договору позики), то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін, не залежить від реалізації волевиявлення позикодавцем щодо направлення вимоги про дострокове повернення всієї суми.

Як зазначалось вище, подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2020 у справі №138/240/16-ц, у постанові Верховного Суду від 29 липня 2025 року у справі №905/1667/23 (пункти 110-111).

Згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Цю норму необхідно застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку із загальними положеннями частини другої статті 251, частини другої статті 252 ЦК України, які визначають, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

При визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

До відносин за кредитним договором застосовуються загальні положення про договір позики, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті кредитного договору (відповідно до положень ч. 2 ст. 1054 ЦК України). З урахуванням наведеного, висновки у справі, що виникли з кредитних правовідносин щодо узгодженої сторонами безумовної підстави для зміни строку виконання основного зобов`язання – застосовні до спірних позикових правовідносин.

За таких обставин, зважаючи на окреслені висновки, наявність письмового повідомлення кредитора (позикодавця) про припинення строку користування позикою не завжди є обов`язковим. Необхідно, серед іншого, враховувати умови договору позики, укладеного сторонами. У зв`язку з цим судова колегія відхиляє посилання кредитора на те, що ним не було направлено боржнику вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, адже сторони визнали безумовну підставу для зміни строку виконання основного зобов`язання.

Також не може бути взята до уваги надана представником апелянта вимога ОСОБА_4 від 24.07.2023 про повернення всієї суму позики та нараховані відсотки до 30.09.2023, оскільки така не була надана до суду першої інстанції, поважних причин ненадання такого доказу наведено не було, а у додатковій угоді від 01.07.2024 сторонами визнано розмір заборгованості, зокрема, за основною сумою позики – 300000 євро.

У додатковій угоді від 01.07.2024 її сторонами узгоджено розмір заборгованості за відсотками станом на 01.07.2024 у розмірі 73515 євро (67 135,00 євро та за період із 01.06.2024 по 30.06.2024, що підлягали сплаті до 05.07.2024 в сумі 6380,00 євро).

Стягнення таких процентів у розмірі 73515 євро (обчислених по 30.06.2024) є предметом спору у іншій цивільній справі 308/12226/24.

У даній справі позивачем, зокрема, було заявлено до стягнення з відповідачів заборгованість у сумі 207 250,00 євро відсотків та штрафних санкцій, нарахованих за період з 01.07.2024 по 06.07.2025, до якої позивачем одночасно включено (а.с. 82 т. 1):

171 250,00 євро – підвищені відсотки;

36000,00 євро – штрафні санкції – штраф згідно п. 1.7 договору позики.

Зокрема, у п. 1.7 договору позики узгоджено, що в разі невиконання чи неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань щодо повернення грошових коштів згідно умов цього договору, позикодавець має право вимагати від позичальника сплати неустойки (штрафу) в розмірі 1% від суми позики визначеної у п. 1.1 за кожен випадок порушення грошових зобов`язань.

Судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, не враховано узгоджених сторонами положень договору позики (п. 1.6) щодо настання безумовних підстав для зміни строку виконання основного зобов`язання, не враховано, які складові утворюють заборгованість у сумі 207 250 євро (171250 євро підвищені відсотки та штрафні санкції у розмірі 36000 євро, що є штрафом згідно п. 1.7 договору позики), тому висновки місцевого суду про стягнення 207 250,00 євро відсотків та штрафних санкцій на основну суму боргу за період з 01.07.2024 по 06.07.2025 – є помилковими.

З урахуванням меж заявлених позовним вимог у даній справі (зокрема щодо стягнення відсотків у сумі 171 250,00 євро, нарахованих із 01.07.2024 по 06.07.2025, у тому числі за липень 2024 року згідно п. 1.3 договору позики та за період із серпня 2024 по липень 2025 року підвищених відсотків згідно п. 1.9 договору позики), беручи до уваги розрахунок позивача, обґрунтованими є вимоги позивача у частині стягнення відсотків за користування позикою із 01.07.2024 до 15.08.2024 (зміненої дати закінчення строку позики), розмір яких за липень 2024 року становить 6250 євро (згідно п. 1.3 договору позики), та підвищених відсотків за період із 01.08.2024 по 15.08.2024 (тобто за 15 днів серпня із розрахунку 5% місячних (60% річних) згідно п. 1.9 договору позики) у розмірі 7500 євро (300 000 х 60% : 360 х 15 = 7500 або ж 300 000 х 5% : 30 х 15 = 7500, що становить половину розміру від місячного платежу за підвищеними відсотками, визначеного позивачем у сумі 15 000 євро).

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про стягнення на користь позивача у солідарному порядку із Кооперативу та ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за період із 01.07.2024 по 15.08.2024 у розмірі 13750 євро (6250 + 7500 = 13750).

Оскільки строк повернення всієї суми позики (повне дострокове погашення заборгованості), нарахованих відсотків та інших платежів настав 15.08.2024 (після зміни строку виконання зобов`язань на підставі пункту 1.6 договору позики), з цього моменту право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування позикою припинилося, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, які нараховані після закінчення строку позики (15.08.2024), слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо вимог про стягнення неустойки, штрафів, пені

Апеляційним судом встановлено, що на спірні правовідносини, які виникли з договору позики від 01.09.2021 та додаткової угоди до нього від 01.07.2024 поширюється пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, судовою колегією встановлено, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність правових підстав для:

солідарного стягнення з відповідачів штрафних санкцій у розмірі 36000 євро (штрафу нарахованого згідно п. 1.7 договору позики), які нараховано за період з 01.07.2024 по 06.07.2025, оскільки таке суперечить п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та котрі безпідставно включено судом до суми боргу в розмірі 207 250,00 євро разом із відсотками в сумі 171 250,00 євро, про часткове задоволення яких судом було зазначено вище;

стягнення із поручителя ОСОБА_1 пені в розмірі 272 337,50 євро за період з 01.07.2024 по 06.07.2025, що суперечить п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України;

солідарного стягнення з відповідачів підвищених відсотків, нарахованих на прострочені платежі саме за відсотками в загальній сумі 45 364,58 євро, котрі нараховано позивачем за період з 06.08.2024 по 06.07.2025, що за своєю правовою природою є іншим платежем за прострочене зобов`язання, що суперечить п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, та крім того їх нараховано після настання зміненого кінцевого строку виконання основного зобов`язання.

При цьому аналіз наданого до справи розрахунку відсотків за прострочені платежі (а.с. 83 т. 1), стосовно заявлених до стягнення відсотків у розмірі 45 364,58 євро свідчить про те, що позивач нарахував ставку 5 % у місяць (60 % річних) саме на прострочені платежі за відсотками (а.с. 83, приклад 1-2 рядок: 6250 х 60% : 360 х 335 = 3489,58; 15000 х 60% : 360 х 304 = 7600, і т.д.).

Посилання позивача у такому розрахунку заборгованості на п. 1.9 договору позики є безпідставними, оскільки пунктом 1.9 договору позики передбачено, що в разі якщо позичальник порушить п. 1.3, 1.4, 1.5 та/або 1.6 та/або 1.7 цього договору, позикодавець має право на залишок боргу нараховувати відсотки за користування позикою у розмірі 5% місячних до моменту повного повернення позики. Крім того, нарахування підвищених відсотків на відсотки є необґрунтованим та суперечить ч. 1 ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів саме від суми позики.

Заявлена вимога про стягнення відсотків у розмірі 45 364,58 євро не ґрунтується на умовах п. 1.9 договору позики, нарахування такої заборгованості є безпідставним та за своєю правовою природою є відсотками, нарахованими на прострочені відсотки, а отже фактично є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання, що суперечить п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, та при цьому є відповідальністю за одне й те саме правопорушення – за прострочення виконання зобов`язання, одночасно із неустойкою передбаченою п. 1.7 договору позики.

З огляду на викладене, беручи до уваги умови договору позики та п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, судова колегія дійшла висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 36000 євро, пені в розмірі 272 337,50 євро та відсотків, нарахованих на прострочені відсотки у розмірі 45 364,58 євро.

Ухвалюючи рішення, колегія суддів враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ,від 18 липня 2006 року).

Встановивши у даній справі необґрунтованість позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 36000 євро, пені в розмірі 272 337,50 євро та відсотків, нарахованих на прострочені відсотки у розмірі 45 364,58 євро, доводи апеляційної скарги про звільнення від сплати неустойки, зменшення неустойки, невідповідність стягнутої неустойки засадам розумності та справедливості, судова колегія відхиляє як безпідставні.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Враховуючи, що місцевим судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, узгоджених сторонами положень договору позики (п. 1.6) щодо настання безумовних підстав для зміни строку виконання основного зобов`язання, що спричинило невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв`язку з чим суд припустився помилки при визначенні стягнутого розміру коштів, тому рішення місцевого суду, відповідно до п.п. 1,3, 4 ч. 1 ст. 376 підлягає зміні у частині стягнутого розміру коштів, шляхом солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики у розмірі 13750 євро, що є відсотками за користування позикою із 01.07.2024 по 15.08.2024 (зміненої дати закінчення строку позики), з яких 6250 євро за липень 2024 року, згідно п. 1.3 договору позики, та 7500 євро підвищені відсотки за період із 01.08.2024 по 15.08.2024 згідно п. 1.9 договору позики.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Радь Іван Іванович – задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2026 року у частині стягнутого розміру коштів та розподілу судових витрат – змінити, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції.

Позов ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів – задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс «Скай Сіті» та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відсотки за користування позикою за період із 01 липня 2024 року по 15 серпня 2024 року у розмірі 13750 євро.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2026 року.

Головуюча:

Судді: