Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №604/521/26 — Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/521/26

Провадження № 2-а/604/4/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сіянко В.М.,

за участю секретаря Феньо О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сабатюк Наталія Петрівна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття справи про адміністративне правопорушення, —

В С Т А Н О В И В:

01 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Підволочиського районного суду Тернопільської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови № R501746 від 25 квітня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Позовну заяву направлено позивачем засобами поштового зв`язку 01 травня 2026 року (опис вкладення у рекомендований лист від 01.05.2026 № R460190003940), зареєстровано в суді 06 травня 2026 року.

Ухвалою суду від 08 травня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі № 604/668/25.

Ухвалою суду від 08 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року до участі у справі як співвідповідача залучено ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою № R501746 від 25 квітня 2026 року, винесеною ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки не отримував жодних повісток, не був належним чином повідомлений про виклик до ТЦК та СП; доказів направлення та вручення повістки матеріали справи не містять. Крім того, позивач зазначає, що має дійсну відстрочку від призову на військову службу до 04 травня 2026 року, а тому в його діях відсутній умисел на ухилення від виконання військового обов`язку.

Представник відповідача подав відзив, у якому заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що оскаржувана постанова винесена відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі заяви позивача від 23 квітня 2026 року, поданої через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, в якій позивач не оспорював допущене порушення та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Просив у задоволенні позову відмовити.

Співвідповідач — ІНФОРМАЦІЯ_3 — відзив на позовну заяву не подав, правом на подання відзиву не скористався; у судові засідання 28.07.2026 та 08.09.2026 представник не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник позивача брала участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Разом з тим, до судового засідання 21 вересня 2026 року представником позивача подано заяву про розгляд справи без її участі, у якій позовні вимоги підтримано та викладено прохання задовольнити їх у повному обсязі. Представник відповідача у відзиві просив проводити судовий розгляд без його участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належно повідомлено, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Щодо процесуальних питань.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року до участі у справі як співвідповідача залучено ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки первісний відповідач — ІНФОРМАЦІЯ_4 — не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом. Залучення ІНФОРМАЦІЯ_5 зумовлено виключно необхідністю забезпечення виконання рішення суду в частині стягнення судових витрат; це не створює для ІНФОРМАЦІЯ_5 самостійної матеріально-правової відповідальності за скасування постанови. Водночас районний ТЦК та СП, який виніс оскаржувану постанову, є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України та належним відповідачем у частині вимог про визнання протиправною та скасування постанови.

Залучення співвідповідача не порушує процесуальних норм, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення залучити до участі у справі співвідповідача. Це не порушує прав та законних інтересів сторін, не ускладнює розгляд справи та спрямоване виключно на забезпечення виконання майбутнього судового рішення в частині стягнення судових витрат.

Щодо дотримання строку звернення до суду.

Оскаржувана постанова № R501746 винесена 25 квітня 2026 року. Відповідно до ст. 289 КУпАП та ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Перебіг цього строку розпочався 26 квітня 2026 року та, з урахуванням правила ч. 6 ст. 120 КАС України про перенесення останнього дня строку, що припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, на перший робочий день, спливав 05 травня 2026 року. Позовну заяву направлено позивачем засобами поштового зв`язку 01 травня 2026 року, тобто в межах встановленого законом строку.

Згідно з ч. 9 ст. 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовну заяву здано на пошту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 990/262/24, а також у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2024 року у справі № 460/347/24, де зазначено, що дата передачі документа до відділення поштового зв`язку вважається днем звернення до суду, а не дата його надходження до суду. На аналогічному підході ґрунтується й постанова КАС ВС від 29 липня 2020 року у справі № 640/11050/19.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати строк звернення до суду пропущеним.

Також суд зазначає, що строк притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбачений ст. 38 КУпАП, станом на день винесення оскаржуваної постанови не сплив.

Щодо обставин справи.

Постановою № R501746 від 25 квітня 2026 року, винесеною ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Притягнення позивача до адміністративної відповідальності ґрунтувалося на висновку відповідача про неявку ОСОБА_1 за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.

Підставою для винесення оскаржуваної постанови слугувала заява позивача від 23 квітня 2026 року, подана через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, в якій він зазначив, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Постанова винесена без складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Щодо недоведеності факту вручення повістки — основної підстави для скасування постанови.

Суд зазначає, що факт отримання копії постанови через електронний кабінет не є тотожним факту вручення повістки про виклик до ТЦК та СП. Це два різні юридичні факти, які стосуються різних етапів адміністративної процедури, а саме: вручення повістки є етапом виникнення в особи обов`язку з`явитися за викликом, тоді як отримання постанови є етапом ознайомлення особи з результатом уже прийнятого рішення про притягнення до відповідальності.

Кожен із цих фактів має доводитися окремо та належними доказами. Сама по собі наявність у позивача електронного кабінету та факт отримання ним постанови не свідчать про те, що в цей кабінет доставлялася саме повістка.

Відповідно до частини шостої статті 258 КУпАП розгляд справи без складення протоколу допускається лише за наявності у ТЦК підтвердних документів про отримання особою виклику. Отже, саме на відповідача покладається обов`язок довести факт належного повідомлення особи про виклик.

У цій справі відповідачем не надано суду доказів того, що повістка № 6880620 про виклик ОСОБА_1 на 27 березня 2026 року о 10:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_6 (Підволочиськ) направлялася позивачу саме через електронний кабінет, була сформована в електронній формі або була відображена в електронному кабінеті позивача. Матеріали справи не містять ні витягу з електронного кабінету позивача, ні підтвердження формування такої повістки в електронній формі, ні даних про її доставлення.

Відсутні також: копія повістки з відміткою про вручення; розписка про отримання повістки; поштове повідомлення про вручення; опис вкладення у рекомендований лист; фіскальний чек відділення поштового зв`язку; витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції; список поштових відправлень; акт про відмову від отримання повістки; докази направлення повістки саме на адресу місця проживання позивача; докази її повернення відправнику з відміткою «адресат відсутній».

Суд окремо звертає увагу, що в наданих відповідачем матеріалах справи міститься копія повістки № 6880620 про виклик позивача на 27 березня 2026 року та бланкова розписка до неї. Проте у вказаній розписці повністю відсутні підпис позивача про отримання, дата вручення, а також будь-які відмітки уповноважених осіб ТЦК та СП про відмову позивача від отримання повістки чи складення відповідного акта відмови у присутності свідків. Вказуючи на наявність незаповненої розписки, відповідач не надав суду пояснень та доказів щодо причин відсутності підпису (зокрема, чи робилися спроби фактичного вручення повістки). За таких обставин незаповнений бланк розписки не є належним та допустимим доказом вручення повістки, а всі сумніви щодо доведеності факту повідомлення особи в силу ч. 3 ст. 62 Конституції України тлумачаться на користь позивача.

З огляду на викладене, посилання відповідача на отримання позивачем постанови через «Резерв+» як на підтвердження належного повідомлення про виклик не може бути прийнято судом, оскільки отримання постанови не замінює собою доказу вручення повістки. За відсутності належних доказів вручення повістки факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення не може вважатися доведеним.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частин шостої статті 258 КУпАП обов`язковою умовою розгляду справи без складення протоколу є наявність у ТЦК підтвердних документів про отримання особою виклику або її заяви про визнання вини та розгляд за її відсутності. Відсутність таких документів виключає можливість застосування зазначеної процедури, а отже, і законність винесеної за її результатами постанови. Таким чином, сама лише наявність заяви особи про згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за її відсутності, без підтвердних документів про отримання нею виклику, не може бути достатньою підставою для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

Щодо оцінки наявності у позивача відстрочки від призову.

Згідно з військово-обліковим документом, сформованим 30 квітня 2026 року в застосунку «Резерв+» та долученим позивачем до позовної заяви, відстрочка від призову на військову службу позивачу надана до 04 травня 2026 року на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII. Оскільки зазначений документ відображає офіційні відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг»), а кінцевою датою дії відстрочки визначено 04.05.2026, суд доходить висновку, що ця відстрочка мала безперервний характер і була чинною як станом на дату виклику (27 березня 2026 року), так і на момент винесення оскаржуваної постанови (25 квітня 2026 року). Доказів скасування, анулювання чи припинення дії цієї відстрочки станом на березень-квітень 2026 року відповідач суду не надав.

За твердженням позивача, підставою для надання йому відстрочки є постійний догляд за хворим батьком, який є інвалідом II групи та хворіє на онкологічне захворювання. Це твердження позивача не спростоване відповідачем та узгоджується із зазначеним у військово-обліковому документі типом відстрочки.

Суд враховує, що в судовій практиці існує усталений підхід, згідно з яким наявність відстрочки від призову сама по собі не звільняє військовозобов`язаного від обов`язку дотримуватися правил військового обліку та з`являтися за викликом до ТЦК та СП. Водночас наявність у позивача чинної та зафіксованої у реєстрі відстрочки від призову станом на дату виклику свідчить про відсутність у його діях умислу на ухилення від виконання військового обов`язку та мобілізаційних розпоряджень. З урахуванням того, що факт належного повідомлення позивача про виклик відповідачем не доведений, сама по собі неявка за недоведеною до відома повісткою за наявності чинної відстрочки виключає суб`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Суд зазначає, що орган ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, маючи прямий доступ до військово-облікових даних позивача, міг і зобов`язаний був встановити наявність у позивача дійсної відстрочки на момент винесення постанови. Цього зроблено не було, що свідчить про неповноту дослідження обставин справи під час розгляду адміністративного матеріалу.

У відзиві на позовну заяву відповідач жодним чином не заперечив наявність у позивача дійсної відстрочки від призову та не надав доказів на її спростування. За таких обставин, згідно з частиною другою статті 77 КАС України, за якою обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на суб`єкта владних повноважень, факт наявності у позивача дійсної відстрочки від призову на дату, зазначену в повістці, вважається доведеним.

Крім того, у заяві позивача від 23 квітня 2026 року зазначено, що його попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 336, 337 Кримінального кодексу України. Водночас за наявності дійсної відстрочки від призову у діях позивача був відсутній склад зазначених кримінальних правопорушень, а відтак і підстави для такого попередження. Ця обставина додатково свідчить про те, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та діяв без дотримання вимог статей 247, 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи.

Щодо порядку розгляду справи без складення протоколу.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою, крім випадків, передбачених статтею 258 цього Кодексу та іншими статтями Кодексу, коли протокол не складається.

Згідно з частиною шостою статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику.

Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що законом визначено три імперативні умови, за одночасної наявності яких допускається розгляд справи без складення протоколу, а саме: 1) належне повідомлення особи про виклик; 2) наявність у ТЦК підтвердних документів про отримання особою виклику; 3) неявка особи без поважних причин або неповідомлення нею причини неприбуття. Відсутність хоча б однієї з цих умов унеможливлює законне застосування процедури, передбаченої статтями 258 та 279-9 КУпАП, оскільки позбавляє її фактичної основи.

Спеціальний порядок розгляду справ цієї категорії встановлено статтею 279-9 КУпАП, відповідно до частини першої якої керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, отримавши заяву особи про згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за її відсутності, протягом трьох днів після її отримання перевіряє викладені у ній фактичні дані про визнання особою факту вчинення правопорушення та надання нею згоди на притягнення до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу виносить постанову.

Таким чином, законодавство, допускаючи розгляд справи без складення протоколу, водночас не звільняє суб`єкта владних повноважень від імперативного обов`язку самостійно перевірити викладені у заяві фактичні дані та встановити на підставі належних і допустимих доказів наявність події і складу адміністративного правопорушення. Відсутність протоколу сама по собі не є безумовною підставою для скасування постанови, якщо дотримано вимоги статей 258 та 279-9 КУпАП, — однак вона не може бути виправданням неповноти дослідження обставин справи.

Заява особи, подана відповідно до статті 279-9 КУпАП, не є доказом у розумінні статті 251 КУпАП, а є лише процесуальною підставою для розгляду справи без участі особи. Така заява не підтверджує факт вчинення правопорушення, а лише засвідчує згоду особи на розгляд справи за її відсутності, і не замінює собою доказів, які повинен зібрати суб`єкт владних повноважень.

У цій справі відповідач, скориставшись правом на розгляд справи без складення протоколу, не виконав покладеного на нього процесуального обов`язку щодо перевірки викладених у заяві фактичних даних, зокрема не перевірив належним чином ні факт повідомлення позивача про виклик, ні наявність у нього дійсної відстрочки від призову. Така бездіяльність позбавила процедуру, передбачену статтями 258 та 279-9 КУпАП, її законних передумов і призвела до винесення постанови за відсутності встановлених належним чином обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок з`явитися за викликом до ТЦК виникає в особи лише за умови її належного повідомлення про такий виклик. За відсутності доказів належного повідомлення сам обов`язок не виникає, а отже, не може бути й мови про його невиконання.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною четвертою статті 77 КАС України суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження належного повідомлення позивача про виклик та не спростував наявності у нього дійсної відстрочки від призову, передбачений частинами другою та четвертою статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності оскаржуваної постанови залишився невиконаним.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17 та від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17, відповідно до якої дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішення про притягнення до адміністративної відповідальності має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини, а недотримання суб`єктом владних повноважень приписів законодавства тягне недоведеність правомірності оскаржуваної постанови.

Щодо оцінки заяви позивача від 23.04.2026 як підстави для притягнення до відповідальності.

Відповідно до ст. 279-9 КУпАП подання особою заяви про згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за її відсутності є процесуальною підставою для розгляду справи без участі особи. Водночас ця заява не звільняє суб`єкта владних повноважень від імперативного обов`язку, передбаченого ст.ст. 247, 280, 283 КУпАП, встановити наявність події і складу адміністративного правопорушення на підставі належних та допустимих доказів.

Сама по собі заява особи про згоду на притягнення до відповідальності за її відсутності не є доказом у розумінні ст. 251 КУпАП і не може бути самостійною та достатньою підставою для винесення постанови, якщо матеріали справи не містять доказів належного повідомлення особи про виклик. Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17 та від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а, відповідно до яких факт визнання особою вини не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Суд наголошує, що навіть визнання особою вини у поданій заяві не створює складу адміністративного правопорушення за відсутності самого обов`язку, який особа нібито не виконала. Оскільки факт вручення повістки не доведено, обов`язок з`явитися за викликом у позивача не виник, а тому його неявка не може кваліфікуватися як порушення.

У заяві позивача не зазначено, яка саме повістка, за яким номером, на яку дату, час та місце була йому вручена. Матеріали справи не містять доказів направлення та вручення повістки № 6880620 від 27.03.2026, а також доказів обізнаності позивача про необхідність з`явитися саме 27 березня 2026 року о 10:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Аналогічна правова позиція викладена в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 766/15118/25, відповідно до якої заява про визнання провини у неявці за повісткою не є беззаперечним доказом правопорушення, оскільки в адміністративних справах щодо рішень суб`єктів владних повноважень обов`язок доказування правомірності покладено на відповідача.

Загальні висновки суду.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Суд доходить висновку, що в цій справі наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та закриття справи. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту направлення та вручення позивачу повістки № 6880620 про виклик до ТЦК та СП. Відсутність доказів вручення повістки унеможливлює встановлення події та складу адміністративного правопорушення.

Кожна з цих обставин окремо та в сукупності свідчить про недоведеність правомірності оскаржуваної постанови та є підставою для закриття справи про адміністративне правопорушення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У силу принципу презумпції невинуватості, який діє і в адміністративному судочинстві, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, зокрема наявність події правопорушення та вини позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Підсумувавши встановлені обставини в сукупності із зібраними доказами, суд дійшов висновку про те, що постанова № R501746 від 25 квітня 2026 року підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення — закриттю.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні адміністративного позову повністю судові витрати позивача у справі, який не є суб`єктом владних повноважень, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Первісний відповідач — ІНФОРМАЦІЯ_4 — не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (постанова Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 522/22225/21).

З огляду на викладене, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 532,48 грн підлягає стягненню з належного відповідача — ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), який є юридичною особою публічного права та розпорядником бюджетних коштів.

Щодо судового збору за подання заяви про забезпечення позову, суд зазначає, що ухвалою суду від 08 травня 2026 року у задоволенні цієї заяви було відмовлено. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України судові витрати у розмірі 798,72 грн, сплачені за подання заяви про забезпечення позову, залишаються за позивачем ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 19, 48, 72, 77, 90, 120, 139, 241–246, 250, 255, 286 КАС України, ст.ст. 7, 9, 38, 245, 247, 251, 252, 256, 258, 279-9, 280, 283, 288, 289 КУпАП, суд, —

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сабатюк Наталія Петрівна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття справи про адміністративне правопорушення — задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову № R501746 від 25 квітня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП — закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 532,48 грн.

Судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 798,72 грн — залишити за позивачем ОСОБА_1 , у зв`язку з відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову ухвалою суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Сіянко В.М.