Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №309/3617/26 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/3617/26

Провадження № 1-кс/309/413/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Хуст

Слідчий суддя Хустського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 за участю секретаря ОСОБА_2 сторін кримінального провадження слідчого СВ Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_3 прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 розглянувши клопотання слідчого СВ Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_7 за погодженням прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12026071050000467 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідування 12.09.2026 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця АДРЕСА_1 та мешканця АДРЕСА_2 , військовослужбовця, перебуваючого на посаді оператора відділення управління командира дивізіону взводу управління командира дивізіону самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого,

В С Т А Н О В И В:

Слідчий СВ Хустського РУП ГУНП України в Закарпатській області ОСОБА_3 за погодженням з прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 звернувся в суд з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця АДРЕСА_1 та мешканця АДРЕСА_2 , військовослужбовця, перебуваючого на посаді оператора відділення управління командира дивізіону взводу управління командира дивізіону самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого.

Клопотання обґрунтоване тим, що 11.09.2026 о 06:30, прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» на напрямку 169 прикордонного знаку, під час спроби незаконного перетину державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску, було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході проведення первинного опитування затриманого, встановлено, що останній проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Крім того під час взаємодії з представниками військової служби правопорядку отримано інформацію, яка підтверджує факт самовільного залишення місця несення служби ОСОБА_5 , 19 січня 2025 року.

Так, солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації, на особливий період, та перебуваючи на посаді оператора відділення управління командира дивізіону взводу управління командира дивізіону самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою ухилення від проходження військової служби, без дозволу командування частини, в умовах воєнного часу, 19.01.2025 року самовільно залишив місце розташування військової частини НОМЕР_1 , яка на той час знаходилась в населеному пункті АДРЕСА_3 , та був відсутній без поважних причин на військовій службі, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби. Після цього, переховуючись на території Закарпатської області, та маючи намір незаконно перетнути державний кордон України, 11.09.2026 року був затриманий працівниками прикордонної служби на околиці АДРЕСА_4 , чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

14 вересня 2026 року ОСОБА_5 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

14 вересня 2026 року о 12:25 год. ОСОБА_5 , було затримано за адресою АДРЕСА_5 , відповідно до ч.1 п.6 ст.615 КПК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення ґрунтується на зібраних у ході досудового розслідування доказах, а саме: повідомленням НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України, службовим розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, допитами свідків та іншими матеріалами в сукупності.

Так, у період з 19.01.2025 по 11.09.2026, а саме до моменту його затримання, ОСОБА_5 в розташування військової частини не повернувся до правоохоронних органів та інших державних установ щодо приналежності до проходження військової служби не звертався.

Пунктом 4 частини 2 статті 183 КПК України, передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ст. 177 КПК України, орган досудового розслідування зазначає що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Злочин, який інкримінується ОСОБА_5 є тяжким і передбачає можливість призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування чи суду.

11.09.2026 року ОСОБА_5 був затриманий працівниками прикордонної служби на околиці с. Крива, Хустського району, при спробі незаконного перетину державного кордону України, що підтверджується протоколом про адміністративне затримання та допитами свідків. Також під час проведення допиту підозрюваного ОСОБА_5 вказав, що 14.01.2025 року також намагався незаконно перетнути державний кордон України у Одеській області, однак був затриманий працівниками прикордонної служби. Отже, це свідчить про те, що ОСОБА_5 усвідомлюючи можливість призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, може стати підставою повторної спроби незаконного перетину державного кордону України з метою переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Так, Указом Президента України оголошено військовий стан та на території України ведуться бойові дії, що дає підстави вважати, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого злочину в умовах військового стану, не дивлячись на проходження військової служби, може переховуватись, в тому числі, на території тимчасово непідконтрольній українській владі та має реальні можливості покинути територію України з цією метою, поза межами пункту пропуску через державний кордон України.

Окрім іншого, прошу суд звернути увагу на те, що ОСОБА_5 являється спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення – військовослужбовцем, а відтак обрання йому судом запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, домашнього арешту та застави створить передумови до вчинення ОСОБА_5 нового тотожного кримінального правопорушення, пов`язаного з ухилення від проходження військової служби.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Також, п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Також, просить суд, під час винесення рішення, врахувати реакцію суспільства та соціальні наслідки правопорушення, а саме той факт, що серед громадян України може скластися хибне враження безкарності, недолугості правоохоронної системи в цілому, а також створить передумови для вчинення військовослужбовцями аналогічних кримінальних правопорушень, що як наслідок призведе до підриву авторитету Збройних Сил України, ухилення громадян України та військовослужбовців від виконання ними Конституційних обов`язків щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України та підрив боєздатності армії - Збройних Сил України в умовах прямої збройної агресії російської федерації.

З огляду на викладене, у сторони обвинувачення є всі підстави вважати, що особисте зобов`язання, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання вказаним ризикам порівняно із триманням під вартою, і не забезпечать виконання підозрюваним ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов`язків, що в подальшому може призвести до не виконання завдань кримінального судочинства

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 та слідчий ОСОБА_3 заявлене клопотання підтримали у повному обсязі, просили задовольнити з підстав вказаних у його мотивувальній частині, зокрема враховуючи наявність у даному провадженні обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявності достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені статтею 177 КПК України, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для їх запобігання, а саме те, що ОСОБА_5 , було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення санкція за скоєння якого передбачає лише покарання у вигляді реального позбавлення волі, що в своїй сукупності вказує на те, що він будучи обізнаним з мірою покарання перебуваючи на волі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

В судовому засіданні ОСОБА_5 , та його захисник ОСОБА_6 заперечили проти задоволення клопотання. Адвокатом подане письмове заперечення . У своєму запереченні адвокат вказує , що Подане клопотання є необґрунтованим, а ризики не наведеними належними та достатніми доказами, а тому клопотання не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься: верховенство права.

Згідно ч.2 ст.8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини, яке згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, які є джерелом законодавства, у справі «Бойченко проти Молдови» № 41088/05, рішення від 11 липня 2006 року – «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу». А у справі «Мамедова проти Росії» № 7064/05, рішення від 01 червня 2006 року Європейський суд дійшов такого висновку: «посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».

Окрім того, в п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, п. 60 рішення у справі «Єлоєв проти України» зазначено, що тримання під вартою особи може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (п.3 ч.1 ст.194 КПК України).

Такі доводи сторона обвинувачення суду не надала.

ОСОБА_5 є уродженцем та мешканцем АДРЕСА_1 . Разом із ним у квартирі зареєстровані та постійно проживають його бабуся пенсіонерка та мама, ОСОБА_8 , 1972 р.н., яка є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання та згідно висновку ЛКК №228/2 від 24.02.2026р. потребує постійного стороннього догляду. Позитивно характеризується, має міцні соціальні зв`язки, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався.

Окрім того, ОСОБА_5 має важке імунне захворювання – Псоріаз, яке потребує постійного лікування та контролю. Його загострення в умовах затримання може привести до загострення та незворотних наслідків для хворого.

За таких обставин, слідчий суддя, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши надані ними матеріали та проаналізувавши в системному зв`язку усі наявні на час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання застосування заходу забезпечення кримінального провадження, приходить до наступного.

Органами досудового розслідування підозрюваний підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 5 ст.407 КК України за вище наведених обставин.

За вказаним фактом, відомості по матеріалах було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочате розслідування провадження, в ході якого підозрюваному, повідомлено про підозру у вчинені вказаного злочину та подано до слідчого судді дане клопотання про обрання запобіжного заходу, аналізуючи яке на дотримання положень КПК України слідчий суддя враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам.

Згідно норм ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини визначені п. 1 - п. 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризують особу підозрюваного та визначені у п. 1- п. 11 частини 1 вказаної статті.

Слідчим суддею, на час порушеного у клопотанні питання, про підозрюваного встановлено такі відомості ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, українець, уродженець АДРЕСА_1 та мешканець АДРЕСА_2 , військовослужбовець, перебуваючий на посаді оператора відділення управління командира дивізіону взводу управління командира дивізіону самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимий.

Як убачається з матеріалів клопотання необхідність його застосування слідчий обґрунтовує тим, що підозрюваний об`єктивно підозрюється, у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, а його вина підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, у зв`язку з чим останній будучи обізнаним з мірою покарання за вчинене діяння, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

При оцінці ризиків, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя враховує, що підозрюваний був затриманий безпосередньо під час спроби незаконного перетину державного кордону України. Дана обставина є прямим, об`єктивним та беззаперечним підтвердженням існування реального та високого ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований злочин. Будь-які менш суворі запобіжні заходи, окрім тримання під вартою, не зможуть нівелювати цей ризик та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Крім того, суд бере до уваги пояснення підозрюваного ОСОБА_5 , які він надав слідчому під час його допиту у якості підозрюваного 14 вересня 2026 р. , з яких вбачається, що він вже намагався незаконно перетнути Державний кордон України у Одеській області, однак був затриманий працівниками прикордонної служби, що свідчить про його стійкий намір уникати служби в ЗСУ на незаконно покинути територію України.

Частинами 3 та 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при визначенні запобіжного заходу (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Тож, слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

За таких умов, слідчий суддя дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що наявні у провадженні докази, передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші) свідчать про обґрунтованість підозри підозрюваного, оскільки надані докази об`єктивно зв`язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дане правопорушення.

В свою чергу, у судовому засіданні, підозрюваний ОСОБА_5 його захисник ОСОБА_6 всупереч положень ч. 5 ст. 132 КПК України, не було надано суду допустимих доказів, які б свідчили про відсутність ризиків встановлених стороною обвинувачення, у зв`язку з чим, слідчий суддя вважає доведеною наявність встановлених стороною обвинувачення ризиків у даному провадженні, оскільки вони належним чином умотивовані слідчим, прокурором та підтверджуються наявними матеріалами.

Слідчий суддя бере до уваги посилання захисту на практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Харченко проти України" та "Мамедова проти Росії", щодо неприпустимості тримання під вартою виключно на підставі тяжкості обвинувачення.

Водночас, суд зазначає, що в даному кримінальному провадженні підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу є не абстрактна тяжкість статті, а конкретні встановлені обставини: відсутність ОСОБА_5 на військовій службі без поважних причин, що підтверджується доданими до клопотання матеріалами. Твердження захисту про повне збирання доказів та неможливість впливу на свідків є передчасними, оскільки досудове розслідування перебуває на початковій стадії, а коло свідків (зокрема з-поміж військовослужбовців та командування) ще потребує допиту у судовому засіданні.

Наявність на утриманні матері-інваліда є вагомим соціальним фактором, проте воно не зупинило підозрюваного від дій, що містять ознаки кримінального правопорушення, а також від вчинення дій щодо спроби незаконного перетину державного кордону. Що стосується стану здоров`я підозрюваного (діагноз: псоріаз), суду не надано належних медичних висновків про те, що дана хвороба є несумісною з триманням в умовах установ попереднього ув`язнення або що в ДУ "Ужгородська установа виконання покарань (№ 9)" йому не може бути надано належну медичну допомогу. За таких обставин, доводи захисту не спростовують висновків суду про неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів»

Відповідно до положень ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2,258-258-6,260,261,402-405,407,408,429,437-442 Кримінального кодексу України.

Враховуючи, що правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України вчинене в умовах воєнного стану, а також те, що підозрюваний вчинив активні дії, спрямовані на залишення території України з метою ухилення від слідства та служби, слідчий суддя вважає за необхідне скористатися цим законодавчим правом та застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки визначення застави в даному випадку не здатне забезпечити належний контроль та завадити повторній спробі перетину кордону.

Керуючись статтями 177, 178, 193, 199, 372, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання слідчого СВ Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_7 за погодженням прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12026071050000467 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідування 12.09.2026 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця АДРЕСА_1 та мешканця АДРЕСА_2 – задоволити.

Застосувати відносно ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб з 14 вересня 2026 року по 12 листопада 2026 року включно без визначення розміру застави.

Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого СВ Хустського РУП ГУНП України в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_7 та прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 .

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручити підозрюваному негайно після її оголошення та довести до відома виконавців.

Повний текст складено та оголошено учасникам процесу 21.09.2026 року ..

Слідчий суддя

Хустського районного суду: ОСОБА_1