Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №295/9292/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/9292/25 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 76 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі

цивільну справу №295/9292/25 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани

за апеляційною скаргою Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 вересня 2025 року

та за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2025 року, які ухвалені під головуванням судді Зосименка О.М. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги (далі – Центр). Просила визнати незаконним та скасувати наказ директора Житомирського обласного центру соціального-психологічної допомоги Павлюка В.П. від 16 червня 2025 року №03-01/37 про оголошення догани психологу ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовувала тим, що з березня 2023 року вона ( ОСОБА_1 ) працює на посаді психолога Відділення захисту та соціально-психологічної підтримки дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус) Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги. Наказом директора Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги Павлюка В.П. від 16 червня 2024 року їй була оголошена догана. У наказі її дії кваліфіковані як непрофесійні та такі, що свідчать про перевищення службових повноважень. Уважає вказані твердження необґрунтованими, суб`єктивним та такими, що не підтверджені належними доказами. Зі змісту оскаржуваного наказу незрозуміло, у чому саме полягали непрофесійні дії та перевищення службових повноважень, не встановлено ступінь вини та не враховані обставини, за яких нею нібито вчинене зазначене порушення.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 12 вересня 2025 року позов задоволений. Визнаний незаконним та скасований наказ директора Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги Павлюка В.П. від 16 червня 2025 року №03-01/37 про оголошення догани психологу ОСОБА_1 .

Додатковим рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 17 жовтня 2025 року стягнуто з Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції від 12 вересня 2025 року, відповідач Житомирський обласний центр соціально-психологічної допомоги подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Богунського районного суду м.Житомира від 12 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що ОСОБА_1 з моменту прийняття наказу про створення комісії для проведення службового розслідування і до прийняття наказу про оголошення догани залучалася для надання пояснень, викладення обставин за яких вчинений проступок. Їй надавалися для ознайомлення всі документи, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 або в її присутності складені акти про відмову від підпису. Пунктом 8 розділу 2 посадової інструкції психолога, крім інших, встановлений обов`язок зберігати професійну таємницю, не розповсюджувати відомості, отримані в результаті діагностичної та консультативної роботи. ОСОБА_1 ознайомлена зі своїми посадовими обов`язками, про що свідчить її підпис у відповідній графі. Також, неповнолітня потерпіла та її законний представник не надавали дозволу на розголошення конфіденційної інформації щодо стану здоров`я та лікування психологу ОСОБА_1 особисто та її роботодавцю Житомирському обласному центру соціально-психологічної допомоги. ОСОБА_1 усвідомлювала, що інформація, яку вона розголошує, є лікарською таємницею та вона не мала права її розголошувати. Проте, цей факт не був взятий до уваги судом першої інстанції. Через відмову суду першої інстанції у витребуванні доказів, на витребуванні яких наполягав відповідач, та через відмову викликати свідка для встановлення об`єктивної істини, оскаржуване рішення прийняте за неповного з`ясування всіх обставин справи.

Позивач ОСОБА_1 , не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції від 17 жовтня 2025 року, подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить додаткове рішення Богунського районного суду м.Житомира в частині відмови в стягненні 2 000 грн витрат на забезпечення професійної правничої допомоги скасувати та ухвалити нове, яким стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Доводи цієї апеляційної скарги покликаються на те, що позивачем на підтвердження понесених витрат до суду подані письмові докази (договір та акт) на підтвердження понесених витрат на суму 8 000 грн. Судова справа стосується захисту її фундаментальних прав, а саме права на працю. Розмір понесених витрат відповідає складності справи та виконаних адвокатом робіт; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та значенню справи для сторін, в тому числі, впливу вирішення справи на репутацію сторін. Відповідач не заявив клопотання про зменшення витрат у першій заяві про суті спору (відзиві), а лише вказав власний розрахунок витрат в розмірі 3 000 грн. Суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат.

Позивач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу відповідача Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 12 вересня 2025 року - без змін.

При цьому посилається на те, що у наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які стали підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі який працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників. У наказі від 16 червня 2025 року «Про оголошення догани психологу ОСОБА_1 » зазначено, що догану оголошено за непрофесійні дії та перевищення службових повноважень, але у наказі не конкретизовано, які саме непрофесійні дії та в чому полягає перевищення повноважень, коли саме ці випадки мали місце, що має суттєве значення. Крім того відсутнє належне нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити конкретну назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі яких працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Ці обставини не можуть бути прийняті до уваги як підстава оголошення догани. Також у трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості, згідно з яким не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов`язаний сам доводити свою невинуватість, що є усталеною практикою Верховного Суду. У висновку комісії, складеному за результатами службового розслідування, зазначено про те, що зміст довідки про неможливість допиту неповнолітньої дитини не було погоджено з директором Центру та надана довідка не підписана керівником. Наведене не відповідає дійсності, оскільки 25 березня 2025 року координатор міждисциплінарної команди ОСОБА_2 був відсутнім на робочому місці та не відповідав на телефонні дзвінки, а тому копії довідки про неможливість проведення допиту неповнолітньої потерпілої була направлена йому через мобільний застосунок Viber (копія скріншоту про доставку додається). Повідомлення було прийняте та прочитане директором, але жодної відповіді. Зауваження або заборони щодо можливості оголошення змісту довідки в судовому засіданні надано не було. З огляду на такі обставини, слід вважати, що оголошення довідки про неможливість допиту неповнолітньої потерпілої відбулося за мовчазної згоди директора Центу ОСОБА_2 , який не скористався своїм правом заборонити чи обмежити ці дії. За таких обставин, у діях ОСОБА_1 не було умислу на порушення прав дитини чи розголошення конфіденційної інформації, а фактичне погодження з боку керівника підтверджує, що дії були вчинені в межах службових повноважень та з дотриманням професійної етики. Крім того, за час роботи в Центрі між директором ОСОБА_2 та психологом ОСОБА_1 склалися неконструктивні стосунки, які стали підставою для помсти у вигляді застосування дисциплінарного стягнення – догани до останньої, що свідчить про упереджене ставлення роботодавця до працівника. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржник не зазначає в скарзі, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи), та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на додаткове рішення не скористався. Відповідно до змісту частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу позивача не перешкоджає перегляду додаткового рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції підтримала, а апеляційну скаргу відповідача на основне рішення не визнала, просить додаткове рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі, а основне рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Представники відповідача Соломонюк С.А. та Шмаюн Т.М. апеляційну скаргу відповідача на основне рішення суду першої інстанції підтримали та просять її задовольнити, а у задоволенні апеляційної скарги позивача на додаткове рішення - відмовити, скасувавши основне та додаткове рішення суду першої інстанції та ухваливши нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційні скарги сторін не можуть бути задоволеними з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно зі ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.

Ознаками порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника, порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків, вина працівника, наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

При розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок, попередня робота працівника тощо.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які стали підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

Отже, підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення останнім трудової дисципліни. При цьому, закон вимагає, щоб факт такого порушення належним чином був зафіксований та дотриманий порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Окрім цього, при притягненні працівника до відповідного виду відповідальності, адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків.

Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин.

Отже, керівник установи або уповноважений ним орган має право застосовувати дисциплінарну відповідальність за вчинення працівником проступку. Тобто, не просто за виявлення факту порушення трудової дисципліни, а за наявності вини особи, яка порушила трудові обов`язки, характеру порушення трудової дисципліни, шкідливих наслідків виявленого правопорушення, встановлення причинного зв`язку між правопорушенням та шкідливими наслідками.

Пунктом 22 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що з березня 2023 року ОСОБА_1 працювала на посаді психолога Відділення захисту та соціально-психологічної підтримки дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус) Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги.

Наказом Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги від 16 червня 2025 року №03-01/37 «Про оголошення догани психологу ОСОБА_1 » оголошена психологу Відділення захисту та соціально-психологічної підтримки дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус) Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги ОСОБА_1 догана за непрофесійні дії та перевищення службових повноважень (а.с.9).

Підстави для оголошення догани: лист Житомирської окружної прокуратури від 06 травня 2025 року №51-83378/вих.25 щодо порушення психологом ОСОБА_1 під час судового засідання законних прав та інтересів дитини; висновок комісії за результатами проведення службового розслідування дій психолога Відділення захисту та соціально-психологічної підтримки дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус) Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги ОСОБА_1 .

Листом Житомирської окружної прокуратури від 06 травня 2025 року №51-85-3378вих.25 повідомлено директора Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги про порушення психологом ОСОБА_1 прав та інтересів неповнолітньої потерпілої під час судового засідання у кримінальному провадженні, зокрема, що остання заявила клопотання про долучення до матеріалів судової справи довідки про неможливість проведення допиту дитини та в присутності неповнолітньої потерпілої та інших учасників справи оголосила її зміст, зачитала інформацію про перебування неповнолітньої потерпілої на обліку в лікаря, діагнози дитини та надала їм детальне роз`яснення (а.с.8). Указані дії призвели до травмування психіки неповнолітньої потерпілої та подальшої її відмови давати показання.

Відповідно до протоколу №1 засідання комісії для проведення службового розслідування Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги від 20 травня 2025 року вирішено психологу Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги ОСОБА_1 у строк до 23 травня 2025 року надати комісії письмове пояснення стосовно викладених фактів у листі Житомирської окружної прокуратури від 06 травня 2025 року №51-85-3378 вих.25.

Із висновку комісії за результатами проведення службового розслідування дій щодо психолога Відділення захисту та соціально-психологічної підтримки дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус) Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги ОСОБА_1 вбачається, що цієї комісією рекомендовано директору Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги Павлюку В.П. притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани (а.с.41-42). Комісія встановила, що психолог ОСОБА_1 під час судового засідання, яке відбулося 25 березня 2025 року, заявила клопотання про долучення до матеріалів судової справи довідки від 25 березня 2025 року №45 про неможливість проведення допиту дитини, яка не була підписана та не була погоджена з директором Житомирського обласного центу соціально-психологічної допомоги, та у присутності неповнолітньої потерпілої, законного представника дитини та інших учасників справи оголосила її зміст, зачитавши інформацію про перебування неповнолітньої потерпілої на обліку в лікаря, лікування останньої, діагнози та надала їм детальне роз`яснення, з чого вбачаються непрофесійні дії ОСОБА_1 , що призвели до порушення законних прав та інтересів потерпілої та потягли за собою негативні наслідки. В реєстраційному журналі за цим номером зареєстровано інший документ. Психолог ОСОБА_1 проігнорувала вимогу членів комісії про надання письмових пояснень стосовно ситуації, викладеної у листі прокуратури.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі №572/1644/17-ц виснувано, що «порушенням трудової дисципліни визнається невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, тобто для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають із правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності».

Підтриманий викладений вище висновок Верховним Судом й у постанові від 22 липня 2020 року в справі №554/9493/17, за яким, зокрема, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.Недоведеність хоча б одного з елементів (дії/бездіяльності, порушення обов`язків, вини та причинного зв`язку) виключає наявність проступку.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 08 січня 2020 року в справі №153/1339/17 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання незаконними та скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення, оскільки оскаржувані накази про дисциплінарне стягнення щодо позивача не містять повних і точних відомостей, які саме порушення вчинив позивач, які із функціональних обов`язків він порушив відповідно до кожної із посад, вказаних у наказах від 26 грудня 2016 року №870-к та від 03 квітня 2017 року №373-к, не зазначено дат порушень.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом й у постанові від 22 липня 2020 року в справі №554/9493/17, за якою, наказ про накладення стягнення має чітко визначати, коли саме мало місце порушення, в чому конкретно воно полягає та якими доказами підтверджується.

Отже, системний аналіз вказаних норм КЗпП України дозволяє зробити висновок, що при застосуванні дисциплінарного стягнення, роботодавець має дотримуватися певних умов, без виконання яких стягнення вважатиметься протиправним, зокрема, встановити конкретні обставини, які підтверджують порушення працівником трудової дисципліни, а наказ про дисциплінарне стягнення має містити повні та точні відомості, які саме порушення вчинив працівник та які із функціональних обов`язків порушив.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржений наказ про дисциплінарне стягнення щодо ОСОБА_1 не містить повних і точних відомостей, які саме порушення вчинила позивач, які із функціональних обов`язків вона порушила, та при проведені службового розслідування комісією не досліджувалися, які відомості були повідомлені і дії були вчинені позивачем у судовому засіданні, а лише взято до уваги лист-повідомлення прокуратури про порушення психологом ОСОБА_1 прав та інтересів неповнолітньої потерпілої під час судового засідання, що свідчить про неповноту проведеного службового розслідування та неможливість установити складові дисциплінарного проступку, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання незаконним наказу директора Житомирського обласного центу соціально-психологічної допомоги від 16 червня 2025 року №03-01/37 про оголошення догани позивачу. Суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції від 12 вересня 2025 року без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги на рішення суду першої інстанції від 12 вересня 2025 року ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та переоцінці доказів, яким суд першої інстанції надав правильну оцінку у відповідності до положень ст.89 ЦПК України. Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги відповідача додаткового обґрунтування не потребують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Стосовно законності та обґрунтованості додаткового рішення суду першої інстанції від 17 жовтня 2025 року, слід зазначити наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що в позові ОСОБА_1 просила стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн (а.с.5).

Представником позивача через систему «Електронний суд» 12 вересня 2025 року подана заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн, до якої додані докази (а.с.121-127).

За положеннями частини восьмої ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, розрахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин першої та другої ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої ст.137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята ст.137 ЦПК України).

При цьому, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини третьої ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц).

Суд із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19, від 01 серпня 2019 року в справі №915/237/18, від 24 жовтня 2019 року в справі №905/1795/18, від 17 вересня 2020 року в справі №904/3583/19).

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 наголошено на тому, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано: договір про надання професійної правничої допомоги від 25 червня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Вірьовкіним О.І., акт від 25 червня 2025 року прийому-передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги на суму 8 000 грн (а.с.123-124).

Ураховуючи особливості предмета спору, складність справи та її значення для сторін, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом і складністю справи, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн, що є співмірним та відповідає наданому адвокатом у цій справі обсягу послуг. Такий розмір є реальним, неминучим та необхідним. Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував кількість фактичних засідань, характер виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності подання додаткових пояснень, документів, а також значимість вчинених адвокатом дій.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що відповідач не заявляв клопотання про зменшення витрат у суді першої інстанції, а тому суд безпідставно зменшив розмір витрат на 2 000 грн не можуть бути підставою для часткового скасування додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки, як зазначалося вище, суд із урахуванням конкретних обставин справи, а також ураховуючи критерій розумності розміру витрат та реальності адвокатських витрат може обмежити розмір витрат на правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Отже, суд апеляційної інстанції також залишає додаткове рішення суду першої інстанції від 17 жовтня 2025 року без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м.Житомира від 12 вересня 2025 року - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення – 18 вересня 2026 року.

Головуюча Судді: