Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №757/28930/19-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/28930/19-ц

пр. 2-1248/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Соколова О. М.,

при секретарі - Ляшенко А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/28930/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства Миропільської сільської ради «Результат» про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , та скасування запису про право власності на вказану квартиру, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 27 червня 2017 року між нею та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирик О.А. та зареєстровано в реєстрі за № 715. Вказує, що на момент укладення договору квартира належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2009 року, а право власності на неї було зареєстровано за ним 18 квітня 2017 року. Зазначає, що після придбання квартири мала намір провести в ній ремонтні роботи та у подальшому здійснити її продаж, при цьому у квартирі не проживала. У грудні 2017 року, коли позивачка прибула до квартири для проведення ремонтних робіт, виявила, що передані їй ключі не підходять до замка вхідних дверей. У зв`язку з цим вона звернулася до правоохоронних органів та отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Як зазначає позивач, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13 жовтня 2017 року державним реєстратором філії Комунального підприємства Миропільської сільської ради «Результат» у м. Києві ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 на підставі квитанцій серії та номера ПІН570, ПІН573, виданих 13 жовтня 2017 року. Позивач стверджує, що квартиру ОСОБА_2 не відчужувала, будь-яких договорів щодо її відчуження з ним не укладала, у зв`язку з чим вважає, що державним реєстратором без належних правових підстав прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем та внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Посилаючись на положення цивільного законодавства та законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, позивач вважає, що подані для державної реєстрації квитанції не могли бути документами, що підтверджують набуття права власності на нерухоме майно, а тому рішення державного реєстратора та внесений на його підставі запис про право власності порушують її право власності на квартиру.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу від 04.06.2019 року було розподілено судді Соколову О. М.

20.06.2026 року до суду від заступника Київської місцевої прокуратури №6 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.07.2019 року позовну заяву ОСОБА_5 залишено без руху, та надано позивачу час для усунення виявлених судом недоліків.

09.09.2026 року на виконання вимог ухвали позивачем подані пояснення.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.09.2019 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.11.2019 року закрите підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

11.01.2022 року та 17.01.2024 року до суду надійшли заяви заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва про вступ прокурора у цивільну справу. Заява обґрунтована тим, що квартира по АДРЕСА_2 незаконно привласнена фізичними особами, а Київська міська рада не є учасником у даній судовій справі, що позбавляє останню ефективно та виключно в інтересах територіальної громади реалізувати право громади на набуття права власності на вказану квартиру, чим завдається шкода державі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.05.2023 року клопотання представника позивача задоволено, витребувано з Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації (04050, м. Київ, вул. Студентська, 7) завірені належним чином копії документів щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 22827179, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37574156 від 13.10.2017.

23.06.2023 на виконання вимог ухвали суду від 23.05.2023 року Департамент з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрації) надав копії реєстраційних справ в паперовій формі №1227415880000 та № 1227415880000.

16.12.2023 року відповідач ОСОБА_2 на електронну адресу суду направив заяву про визнання позову. У заяві відповідач вказує, що визнає позов ОСОБА_1 про скасування рішення та запису про право власності у справі №757/28930/19, зазначає, що наслідки визнання позову йому зрозумілі.

10 квітня 2024 року на адресу суду від представника позивача адвоката Гайдаша О.В. надійшла заява про часткову відмову від позову.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.04.2024 року заяву представника позивача Гайдаша Олександра Володимировича про часткову відмову від позову в рамках цивільної справи № 757/28390/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» про скасування рішення державного реєстратора та скасування права власності, задоволено. Провадження у цивільній справі № 757/28930/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» про скасування рішення державного реєстратора та скасування права власності в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» про скасування запису про право власності №22827179, що внесений па підставі рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства Миропільської сільської ради "Результат" ОСОБА_3 №37574156 від 13.10.2017 року, закрито.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.01.2026 занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури про вступ у справу.

У серпні 2026 року представником позивача подано до суду додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що позовні вимоги пред`являються лише до відповідача ОСОБА_2 , який 16 грудня 2023 року визнав їх у повному обсязі. Зазначено також, що провадження щодо інших відповідачів закрито. Крім того, представник позивача посилається на рішення у справі № 757/30731/19-ц, яким у задоволенні позову прокурора в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_2 та інших осіб відмовлено, та вказує, що це рішення не оскаржувалося. У зв`язку з цим просить не враховувати доводи прокурора щодо аналогічності справ та необхідності його участі, долучити копію зазначеного рішення та задовольнити позов.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися. Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, в якій позовні вимоги підтримано у повному обсязі та заявлено прохання про їх задоволення.

У судове засідання відповідач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду від відповідача надійшла заява про визнання позову, в якій він позовні вимоги визнав у повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення.

У судове засідання прокурор не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заперечень, пояснень, відзиву чи інших процесуальних документів щодо заявлених позовних вимог до суду від прокурора не надходило.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що сторони повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, а представник позивача просила розглядати справу за її відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що у червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат», в якому, з урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог, просить скасувати рішення державного реєстратора Шейк-Сейкіна Олексія Анатолійовича № 37574156 від 13 жовтня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року прийнято відмову позивача від частини позовних вимог та закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 та комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності № 22827179, у зв`язку з чим предметом розгляду у цій справі є вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора № 37574156 від 13 жовтня 2017 року.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої державної реєстрації.

Таким чином, цивільне законодавство пов`язує виникнення та здійснення права власності на нерухоме майно не лише з наявністю правочину, спрямованого на його набуття, а й із дотриманням встановленого законом порядку оформлення та державної реєстрації відповідного права.

Судом встановлено, що 27 червня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирик О.А., за реєстровим № 715.

На підставі зазначеного договору 27 червня 2017 року за ОСОБА_7 було проведено державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесений запис № 21123255.

Станом на 13 жовтня 2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_7 .

Разом із тим 13 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності на цю ж квартиру, за результатами розгляду якої державним реєстратором Шейк-Сейкіним О.А. прийнято рішення № 37574156 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , та внесено запис про право власності № 22827179.

Відповідно до матеріалів реєстраційної справи № 1227415880000, сформованої 13 жовтня 2017 року, підставою для проведення зазначеної державної реєстрації були, зокрема, заява ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав, а також квитанції ПН570 та ПН573 від 13 жовтня 2017 року про сплату платежів, пов`язаних із проведенням державної реєстрації.

Разом із тим зазначені документи самі по собі не є правовстановлюючими документами, які підтверджують виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, оскільки сплата адміністративного збору чи платежу за проведення реєстраційної дії не є підставою набуття права власності на нерухоме майно.

Згідно з ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, державна реєстрація сама по собі не створює для особи речового права поза межами передбаченої законом підстави його набуття, а є способом офіційного визнання державою вже набутого у встановленому законом порядку речового права.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться у визначеній законом послідовності, яка передбачає, зокрема, прийняття документів, необхідних для державної реєстрації прав, встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, перевірку відсутності суперечностей між заявленими правами та вже зареєстрованими правами, прийняття відповідного рішення та внесення відомостей до Державного реєстру прав.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати встановленим законом вимогам, а їх зміст та форма мають давати можливість встановити виникнення, перехід або припинення відповідного речового права.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , передбачалися підстави для відмови у державній реєстрації прав, зокрема у випадку, коли заявлене речове право вже було зареєстроване, а також в інших передбачених законом випадках.

При цьому державний реєстратор при здійсненні реєстраційних дій не був позбавлений обов`язку перевірити наявність зареєстрованих речових прав на відповідний об`єкт нерухомого майна, відповідність заявленого права поданим документам та відсутність суперечностей між заявленим правом та вже зареєстрованими речовими правами.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01 липня 2004 року у редакції, чинній станом на 13 жовтня 2017 року, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі документів, що підтверджують набуття, зміну або припинення відповідних речових прав.

Відповідно до статті 24 зазначеного Закону у редакції, чинній станом на 13 жовтня 2017 року, державний реєстратор відмовляє у державній реєстрації прав, зокрема, у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також у разі наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Таким чином, проведення державної реєстрації права власності можливе за наявності передбаченої законом правової підстави для набуття відповідного права, належних документів, що підтверджують таке набуття, та за відсутності передбачених законом суперечностей із уже зареєстрованими речовими правами.

Вказаний підхід відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, відповідно до якого вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно є способом захисту права власності позивача від порушення особою, за якою таке право зареєстровано. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності, така реєстрація проведена з порушенням вимог законодавства про державну реєстрацію речових прав.

При цьому належним відповідачем у спорі щодо державної реєстрації права власності є особа, за якою таке право зареєстровано, оскільки саме з нею позивач має спір щодо права на відповідне майно. Державний реєстратор не є належним відповідачем у такому спорі та зобов`язаний виконати рішення суду про скасування державної реєстрації речового права незалежно від його залучення до участі у справі. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.

Зазначене також узгоджується із заявою представника позивача про часткову відмову від позовних вимог та ухвалою суду від 10 квітня 2024 року, якою провадження у частині вимог до державного реєстратора та комунального підприємства було закрито, а вимога до ОСОБА_2 як особи, за якою зареєстровано спірне право власності, залишилася предметом судового розгляду.

Судом також враховується, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру від її власника.

З інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вбачається, що безпосередньо перед проведенням 13 жовтня 2017 року оскаржуваної державної реєстрації власником квартири АДРЕСА_1 була зареєстрована ОСОБА_7 , право власності якої виникло на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 червня 2017 року.

При цьому позивач не укладала з ОСОБА_2 будь-якого договору щодо відчуження спірної квартири, не передавала йому право власності на зазначене майно та не вчиняла інших дій, спрямованих на припинення свого права власності.

Відповідачем ОСОБА_2 належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин суду не надано.

Важливе значення для оцінки обставин набуття позивачем права власності на спірну квартиру та подальшої реєстрації права за ОСОБА_2 має також вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року у кримінальній справі № 761/4667/19, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 29 січня 2019 року та ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_4 , використовуючи підроблений договір купівлі-продажу квартири, нібито укладений між ним та ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також підроблені документи, відчужив спірну квартиру ОСОБА_7 .

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, встановлені зазначеним вироком обставини є обов`язковими для суду в частині встановлення факту вчинення ОСОБА_4 відповідних дій та не підлягають повторному доказуванню.

Водночас зазначений вирок не означає автоматичного встановлення цивільно-правових наслідків таких дій щодо ОСОБА_2 , оскільки питання про наявність у останнього права власності на спірну квартиру підлягає вирішенню судом самостійно на підставі доказів, досліджених у цій цивільній справі.

Разом із тим встановлені вироком обставини мають істотне значення для оцінки правової підстави набуття права власності на спірну квартиру та подальшого переходу прав на неї, оскільки підтверджують незаконність документального оформлення первісного відчуження квартири від її попередніх власників.

Суд також враховує рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 року у справі № 757/30731/19-ц, повний текст якого складено 15 січня 2026 року, у якій ОСОБА_1 брала участь як третя особа.

Зазначеним рішенням судом встановлено, що спірна квартира була відчужена на користь ОСОБА_2 , а на час розгляду тієї справи власником майна була ОСОБА_1 , яка є добросовісним набувачем.

У цій же справі судом відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державних реєстрацій, визнання спадщини відумерлою та витребування майна.

При цьому суд у справі № 757/30731/19-ц виходив, зокрема, з того, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної квартири, а заявлений прокурором спосіб захисту інтересів територіальної громади не передбачав можливості витребування квартири від добросовісного набувача.

Зазначене судове рішення має значення для цієї справи також з огляду на те, що предметом розгляду у справі № 757/30731/19-ц були вимоги Київської міської ради, заявлені прокурором, тоді як у цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом власного права на спірну квартиру від порушення його іншою особою шляхом державної реєстрації за останньою права власності.

Таким чином, правовідносини та предмет захисту у зазначених справах не є тотожними.

Рішення у справі № 757/30731/19-ц не позбавляє позивача права на судовий захист її власного права власності та не встановлює правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру.

Встановлений у зазначеному рішенні факт добросовісного набуття ОСОБА_1 спірної квартири підтверджує наявність у неї самостійного цивільно-правового інтересу щодо збереження належного їй права власності та усунення з Державного реєстру речових прав відомостей про право власності іншої особи на те саме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 брала участь у справі № 757/30731/19-ц, встановлені у цій справі обставини щодо набуття нею спірної квартири та її добросовісності підлягають врахуванню судом при вирішенні цього спору.

Разом із тим суд не ототожнює висновок про добросовісність набуття позивачем квартири із висновком про правомірність державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , оскільки це різні за змістом правовідносини.

Добросовісність позивача як набувача майна не створює правової підстави для набуття права власності іншою особою та не усуває необхідності дотримання вимог законодавства при проведенні державної реєстрації речових прав.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

За змістом статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантують кожній фізичній та юридичній особі право мирно володіти своїм майном, а позбавлення особи майна допускається лише в порядку та на умовах, визначених законом.

Право власності позивача на спірну квартиру було зареєстроване 27 червня 2017 року, тоді як 13 жовтня 2017 року відповідачем ОСОБА_2 було проведено державну реєстрацію права власності на той самий об`єкт нерухомого майна.

Отже, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора виникла ситуація, за якої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна за двома різними особами, при цьому ОСОБА_2 не довів наявності самостійної правової підстави для набуття права власності на спірну квартиру.

За таких обставин державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 не може розглядатися як правомірне виникнення у нього права власності лише з огляду на факт внесення відповідного запису до Державного реєстру.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно призначений для офіційного визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав, а тому внесення відомостей до нього має здійснюватися на підставі належних документів, що підтверджують відповідне речове право.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 наголосила, що спір щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно є спором про захист права власності від порушення особою, за якою таке право зареєстроване, а за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності, відповідна реєстрація проведена з порушенням вимог законодавства.

При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що особа, яка вважає своє право власності порушеним державною реєстрацією права за іншою особою, має право вимагати усунення такого порушення у судовому порядку саме від особи, за якою зареєстровано спірне право.

У даній справі позов пред`явлено саме до ОСОБА_2 як особи, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, що відповідає наведеному правовому підходу Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням встановлених обставин суд доходить висновку, що рішення державного реєстратора Шейк-Сейкіна О.А. № 37574156 від 13 жовтня 2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 прийнято за відсутності належної правової підстави для набуття останнім права власності на спірну квартиру та з порушенням прав та законних інтересів позивача як особи, за якою на момент проведення спірної реєстраційної дії вже було зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно.

Суд звертає увагу, що задоволення позовної вимоги у цій справі не має наслідком вирішення питання про належність спірної квартири територіальній громаді міста Києва та не створює для позивача будь-яких нових прав на майно, оскільки спрямоване виключно на усунення порушення її права власності, яке виникло внаслідок подальшої державної реєстрації права власності за іншою особою.

Суд виходить із того, що відповідно до статті 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, а тому не має правових підстав виходити за межі предмета спору та встановлювати правові наслідки, які не є необхідними для вирішення заявленої позивачем вимоги.

Встановлені у справі обставини у їх сукупності свідчать про те, що станом на 13 жовтня 2017 року позивач мала зареєстроване право власності на спірну квартиру, а відповідач не набув права власності на це майно на підставі належного правовстановлюючого документа.

Таким чином, оскаржуване рішення державного реєстратора порушує право власності позивача, оскільки на його підставі за іншою особою було зареєстровано право власності на належний позивачу об`єкт нерухомого майна.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення позивача до суду та розгляду справи, відповідні записи та рішення щодо державної реєстрації прав можуть бути скасовані на підставі рішення суду, а судове рішення про скасування відповідного рішення державного реєстратора є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав відповідних відомостей.

При цьому спосіб захисту, обраний позивачем, відповідає характеру порушеного права, оскільки спрямований безпосередньо на усунення з правового поля рішення, внаслідок якого за відповідачем було зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Суд вважає, що саме скасування рішення державного реєстратора № 37574156 від 13 жовтня 2017 року є необхідним та достатнім способом усунення встановленого порушення права позивача у межах заявлених нею вимог.

Враховуючи наведене, оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора № 37574156 від 13 жовтня 2017 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав у повному обсязі, про що подав до суду відповідну письмову заяву, зазначивши, що наслідки визнання позову йому зрозумілі.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та того, що визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав чи інтересів інших осіб, суд приймає визнання позову відповідачем та враховує його при вирішенні справи.

Водночас визнання відповідачем позову узгоджується з установленими судом обставинами та наданими у справі доказами, які підтверджують обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені обставини суд вважає доведеним факт порушення права власності ОСОБА_1 унаслідок прийняття 13 жовтня 2017 року рішення державного реєстратора № 37574156 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо участі прокурора у цій справі суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 зазначив, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду та замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі № 924/454/20, у якій зазначено, що прокурор виконує субсидіарну роль у судовому процесі та не може замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Разом із тим предметом розгляду у даній справі є захист приватного цивільного права позивача, права власності на квартиру, а не вирішення питання про набуття чи захист права власності територіальної громади міста Києва.

Судом встановлено, що Київська міська рада із заявою про вступ у цю справу, клопотанням про залучення її до участі у справі або іншою заявою щодо необхідності захисту своїх інтересів у межах даного спору до суду не зверталася. Водночас участь прокурора у справі не позбавляє Київську міську раду права самостійно здійснювати надані їй законом повноваження та реалізовувати процесуальні права щодо захисту інтересів територіальної громади. За таких обставин участь прокурора у справі не змінює правової природи спірних правовідносин та не впливає на право позивача на судовий захист.

При цьому питання щодо наявності правових підстав для представництва прокурором інтересів держави не є тотожним питанню наявності у позивача права на судовий захист та підстав для задоволення її позову. Сам факт участі прокурора у справі не зумовлює необхідності вирішення спору на користь територіальної громади та не позбавляє особу, яка вважає своє право порушеним, права на самостійний судовий захист.

Суд також враховує, що у справі № 757/30731/19-ц Київська міська рада була позивачем, а прокурор здійснював представництво її інтересів щодо спірної квартири, при цьому рішенням суду від 09 вересня 2025 року у задоволенні відповідних позовних вимог відмовлено. Разом із тим зазначена обставина не позбавляє ОСОБА_1 права самостійно звертатися до суду за захистом свого порушеного, на її думку, права та не є перешкодою для розгляду заявлених нею позовних вимог по суті.

Отже, участь прокурора у цій справі як особи, яка здійснює представництво інтересів держави в особі Київської міської ради, не виключає та не обмежує права позивача на судовий захист, а встановлені судом обставини підлягають оцінці безпосередньо у межах заявлених позовних вимог та предмета даного спору.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача у порядку, передбаченому статтею 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 41, 68 Конституції України, статтями 15, 16, 317, 319, 321, 328, 334, 386, 391, 392 Цивільного кодексу України, статтями 4, 5, 12, 13, 48, 76-82, 89, 141, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 2, 18, 22, 24, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у відповідних редакціях, Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про скасування рішення державного реєстратора, задовольнити.

Скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» Шейк-Сейкіна Олексія Анатолійовича № 37574156 від 13 жовтня 2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 1536,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 13.08.2026 року.

Суддя О. М. Соколов