Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №631/1561/25 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1561/25

провадження № 2/631/518/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання Семенко А. А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 1 приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії ВІ № 1291466 від 07 квітня 2025 року діє адвокат Августова Марина Владиславівна, звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просить стягнути з останнього аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку й до досягнення старшою дитиною повноліття, після чого – 1/4 частини з усіх видів доходів платника аліментів на утримання молодшої дитини до досягнення нею повноліття, а також стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 08 серпня 2008 року між позивачем, ОСОБА_1 , та відповідачем, ОСОБА_3 , був укладено шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_1 , актовий запис № 62. В подальшому, спільне життя між позивачем та відповідачем не складалося, в наслідок чого рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 липня 2025 року у справі № 631/370//25 шлюб між сторонами був розірваний. Від даного шлюбу у позивача та відповідача є спільні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За твердженням представника позивача, діти перебувають виключно на утриманні матері, батько належним чином свої обов`язки щодо забезпечення дітей не виконує, хоча є працездатною особою, інших дітей не утриманні не має. Посилаючись на неможливість вирішення спору щодо стягнення аліментів на утримання спільних дітей у позасудовому порядку, враховуючи приписи статті 180 Сімейного кодексу України сторона позивача змушена звернутись до суду з даним позовом.

У відповідності до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач, ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АХ № 1332629 від 06 березня 2026 року діє адвокат Осадча Вікторія Володимирівна, з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надіслала на адресу суду відзив на позову заяву, що був зареєстрований за вхідним № 1717/26-вх. від 10 березня 2026 року, відповідно до якого представник відповідача вважає, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Представник відповідача посилаючись на приписи статтей 150, 180 – 182 Сімейного кодексу України з урахуванням положень статтей 12, 13 та 81 Цивільного процесуального кодексу України, вважає, що стороною позивача не надано належним та допустимих доказів на підтвердження того, що спільні діти сторін проживають саме з матір`ю та знаходяться на її утриманні. Так, актом фактичного місця проживання № 189, складеним 05 березня 2026 року депутатом Нововодолазької селищної ради по виборчому округу № 03 Дігтяр Галиною Павлівною у присутності свідків – сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підтверджується, що у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_3 . 1981 року народження, ОСОБА_1 , 1985 року народження, ОСОБА_4 2015 року народження, та ОСОБА_5 , 2017 року народження. Даним актом підтверджено, що на теперішній час сім`я відповідача фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . А отже, на даний час діти сторін фактично мешкають разом із матір`ю та батьком, а тому підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей не має.

Своїм процесуальним правом на надання відповіді на відзив у відповідності до статті 179 Цивільного процесуального кодексу України сторона позивача не скористалась.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 27 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей судом не вживалось.

Під час судового розгляду справи у судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 , та її представник – адвокат Августова Марина Владиславівна позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити й у вступному слові стисло виклали зміст, підстави вимог щодо предмета позову, надавши необхідні пояснення щодо них, які відповідають змісту позовної заяви.

Так, ОСОБА_1 посилаючись на те, що відповідач не виконує належним чином своїх батьківських обов`язків щодо матеріального забезпечення дітей просила її позовні вимоги задовольнити, звернувши увагу суду, що на даний час вона разом із дітьми фактично мешкають окремо від відповідача, хоча й мають зареєстроване місце проживання за однією адресою, а тому тягар утримання дітей здебільшого покладений саме не неї.

Представник позивача – адвокат Августова Марина Владиславівна у судовому засіданні зазначила, що відповідно до доказів, які надавались сторонами, порушувалось питання з приводу того чи має право позивач отримувати аліменти на утримання дітей. Як відмітила представник позивача, дійсно протягом тривалого часу після розірвання шлюбу позивач та відповідач продовжували проживати разом за однією адресою, проте спільного господарства вони не вели. Діти здебільшого перебували на матеріальному забезпеченні ОСОБА_1 , яка самостійно вимушена була купувати їм продукти харчування, одяг, надавати медичну допомогу тощо. На даний час позивач з дітьми змушена проживати окремо від відповідача. При цьому, ОСОБА_2 звернула увагу суду, що сам факт проживання батьків і дітей за однією адресою не свідчить про належне виконання кожним із батьків обов`язків щодо утримання дітей та не виключає можливості стягнення аліментів з батьків, які не виконують даних обов`язків. В даному випадку вирішальним є не той факт з ким мешкають діти, а те хто їх матеріально забезпечує та утриманні кого з батьків такі діти перебувають.

Представник позивача зазначила, що ОСОБА_3 надав до суду деякі докази на підтвердження факту виконання ним своїх батьківських обов`язків, зокрема виписки з карткових рахунків, відкритих відповідачем у АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на ім`я дітей, проте з аналізу виписок щодо руху коштів по вказаних картках вбачається, що грошові кошти дітям надходили від обох батьків, а також від третіх осіб. При цьому відповідач перерахував грошові кошти у розмірі, що є недостатнім для утримання дітей. За твердженням адвоката, кошти, що були перераховані дітям на банківські картки, не свідчать, що це були саме аліменти, дані кошти, по-перше, надавались обома батьками для задоволення поточних потреб дітей, а по-друге, вони не були призначенні для задоволення базових потреб дітей на покупку продуктів харчування, ліків, одягу, оздоровлення, відвідування секцій чи гуртків. Перераховані відповідачем кошти були нижче необхідного мінімуму для утримання дитини відповідного віку.

Крім того, ОСОБА_2 звернула увагу суду, що відповідач, який є власником банківських рахунків, також користувався коштами, які були призначені дітям, задовольняючи власні потреби, і тільки після сприяння позивача повернув їх дітям.

На думку представника позивача, не виконання одним із батьків обов`язків щодо належного утримання дітей є підставою для стягнення з останнього аліментів у судовому порядку, оскільки аліментні зобов`язання щодо утримання дітей покладаються Сімейним законодавством України на обох батьків. При цьому адвокат акцентувала увагу суду, що ОСОБА_3 має фінансову можливість відповідно до сімейного законодавства України утримувати своїх дітей, оскільки зареєстрований як фізична особа – підприємець та інших утриманців не має.

Відповідач, ОСОБА_3 , у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітніх дітей не визнав та у вступному слові зазначив, що його колишня дружина, він та їх спільні діти зареєстровані та мешкали до недавнього часу за однією адресою, що підтверджується відповідною довідкою та актом, наявними в матеріалах справи. Наразі діти лише тимчасово мешкають з матір`ю окремо. Проте, він завжди приймав участь у матеріальному забезпеченні дітей у межах своїх можливостей, зокрема, купував їм продукти харчування, але позивач їх викидала у смітник.

ОСОБА_3 наголосив, що категорично не погоджується з тим, що повинен сплачувати аліменти на утримання дітей, оскільки й так забезпечує їх матеріально. Просив взяти до уваги той факт, що саме він відкрив рахунки у банку для дітей та постійно здійснював на них переказ грошових коштів. Фактів його ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо матеріального забезпечення дітей ніколи не було та позивачем це не доведено належними та допустимими доказами. На його думку, сторона позивача не довела, що саме позивач самостійно утримує їх спільних дітей, а тому підстав для стягнення з нього аліментів у судовому порядку немає.

Представник відповідача – адвокат Осадча Вікторія Володимирівна у судове засідання жодного не з`явилась, хоча про дату час та місце розгляду справи повідомлялась завчасно у відповідності до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомляла, ніяких клопотань на адресу суду не надсилала, у тому числі щодо розгляду справи за її відсутності або щодо бажання брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

ОСОБА_3 у судовому засідання не заперечував щодо можливості розгляду справи без його представника.

З приводу неявки у судове засідання представника відповідача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник (пункт 3 частини 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

В даному випадку представник відповідача була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи, а відповідач у судових засіданнях не заперечував проти розгляду справи за її відсутності.

Суд також бере до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 та від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц, в яких зазначено, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що представник відповідача будучи завчасно належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, без зазначення причин свого неприбуття, не з`явилась у судове засідання, а відповідач не висловлював заперечень щодо можливого розгляду справи за її відсутності, з урахуванням думки інших учасників процесу, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, що не суперечить приписам частини 1 та пункту 3 частини 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України.

Вислухавши пояснення та доводи позивача та її представника, а також доводи відповідача, вивчивши зміст та позовної заяви, відзиву та письмових пояснень учасників процесу, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, що були надані учасниками справи та безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документу визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Приписами частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 2 статті 77 та частина 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України).

Отже у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Судом встановлено та не оспорювалось учасниками процесу, що 08 серпня 2008 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, зареєстрували шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 62.

Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області, ухваленого у заочному порядку 11 липня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 631/370/25, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволені та шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянином України, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянкою України, зареєстрований 08 серпня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 62, розірвано.

Як убачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_5 у селі Стара Водолага Нововодолазького району Харківської області народилась ОСОБА_4 , про що 14 січня 2015 року Староводолазькою сільською радою Нововодолазького району Харківської області складено відповідний актовий запис № 1, шо підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 14 січня 2015 року Староводолазькою сільською радою Нововодолазького району Харківської області.

Також, з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 19 січня 2017 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у селі Стара Водолага Нововодолазького району Харківської області народився ОСОБА_5 , про що 19 січня 2017 року Староводолазькою сільською радою Нововодолазького району Харківської області складено відповідний актовий запис № 2.

Батьками в зазначених свідоцтвах про народження дітей вказано громадян України: батько – ОСОБА_3 , мати – ОСОБА_1 .

Таким чином, на підставі вказаних документів судом встановлений факт походження дітей від сторін по справі.

Зі змісту копії акту про фактичне місце проживання № 189, складеного 05 березня 2026 року депутатом округу № 3 Нововодолазької селищної ради Харківської області Дігтяр Галиною Павлівною, вбачається, що нею складено акт на предмет того, що в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 дійсно зареєстровані: ОСОБА_3 , 1981 року народження, ОСОБА_1 , 1985 року народження, ОСОБА_4 , 2015 року народження, ОСОБА_5 , 2017 року народження. На теперішній час сім`я ОСОБА_3 фактично проживає в АДРЕСА_2 . Вищевказаний факт своїми підписами підтверджують ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

З копії Довідки/Витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, складеною 04 березня 2026 року за № 15-60/39 за підписом старости округу № 2 Нововодолазької селищної ради Хихлі О. М., виданою на підставі заяви ОСОБА_3 , встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , до складу зареєстрованих осіб входять: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Водночас, згідно відповіді голови Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області Олександра Єсіна від 24 березня 2026 року за № 02-27/683, встановлено, що відповідно до Положення про порядок видачі довідок уповноваженими особами Нововодолазької селищної ради, затвердженого рішенням XXXIX сесії VIII скликання Нововодолазької селищної ради від 01 грудня 2023 року № 3674-VIII зі змінами, видача довідок проводиться старостами старостинських округів Нововодолазької селищної ради – жителям населених пунктів старостинських округів, на територію яких поширюються повноваження старости. Відповідно до розпорядження Нововодолазького селищного голови від 24 жовтня 2017 року № 506 «Про визначення ОСОБА_9 відповідальною особою за здійснення повноважень у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб Староводолазьким старостинським округом № 2» ОСОБА_9 , старості Староводолазького старостинського округу № 2, надано право підпису документів в межах повноважень, визначених Законом України «Про свободу перебування та вільний вибір місця проживання в Україні». Староста Староводолазького старостинського округу № 2 Нововодолазької селищної ради ОСОБА_9 має доступ до реєстру територіальної громади. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» Нововодолазькою селищною радою забезпечено отримання старостою, на яку покладаються завдання із декларування/реєстрації місця проживання (перебування), електронного підпису для роботи в реєстрі. Окремі рішення із зазначеного питання не приймалися. Відповідно до Положення про порядок видачі довідок уповноваженими особами Нововодолазької селищної ради, затвердженого рішенням XXXIX сесії VIII скликання Нововодолазької селищної ради від 01 грудня 2023 року № 3674-VI зі змінами (далі – Положення), довідки видаються за формою. Зокрема, зазначеним рішенням затверджено форму довідки/витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб. Відповідно до затвердженої форми довідка може бути видана на підставі заяви уповноваженому власнику (співвласнику, наймачу) житлового приміщення (будинку), членові житлово-будівельного кооперативу та у відповідності до даних, зазначених у адресній картці або домовій книзі. Відповідно до пункту 2.8. Положення довідки видаються на вимогу громадянина особисто при пред`явленні паспорта громадянина та оригіналів і колій документів. Відповідно до пункту 2.13. Положення відповідальність за достовірність інформації, вказаної в заяві, та за автентичність колій оригіналам документів, доданих до неї, несе заявник. Заявник несе відповідальність за подання неповної чи недостовірної інформації. Відповідно до листа старости Староводолазького старостинського округу № 2 Нововодолазької селищної ради Хихлі Оксани Миколаївни від 24 березня 2026 року № 15-78/27 щодо причин незазначення у довідці від 04 березня 2026 року № 15-60/39 ОСОБА_10 староста пояснила наступне: ОСОБА_3 звернувся із заявою про видачу довідки про склад зареєстрованих осіб 04 березня 2026 року. В цей день в Староводолазькому старостинському окрузі № 2 Нововодолазької селищної ради було відключення електропостачання за графіком. Відповідно, староста не мала можливості перевірити в реєстрі територіальної громади відомості про склад зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_10 станом на день звернення ОСОБА_3 була зареєстрована за вищевказаною адресою. Також депутата округу № 3 Нововодолазької селищної ради Дігтяр Галину Павлівну не включено до переліку суб`єктів надання адміністративних послуг. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» не містить відповідних положень. Відповідно до Положення про порядок складання актів обстежень та характеристик депутатами Нововодолазької селищної ради Харківської області, затвердженого рішенням XVI сесії VIII скликання Нововодолазької селищної ради від 25 травня 2018 року, акт надається на вимогу громадянина України особисто при пред`явленні паспорта громадянина України. Акт складається депутатом Нововодолазької селищної ради в присутності свідків (сусідів) та за їх підписами. Дані паспортів особи, стосовно якої складається акт, свідків (сусідів) перевіряє депутат селищної ради. Відповідальність за викладені в акті, характеристиці факти та їх достовірність несе виключно особа, стосовно якої вони складені. Форма акта фактичного місця проживання, затверджена рішенням XVI сесії VIII скликання Нововодолазької селищної ради від 25 травня 2018 року, передбачає зазначення депутатом, в тому числі, факту реєстрації місця проживання заявника. Разом з тим депутат не має та, відповідно до чинного законодавства, не повинен мати доступу до реєстру територіальної громади. Відтак, акт надається на вимогу громадянина України, складається в присутності свідків за їх підписами, а відповідальність за викладені в акті факти та їх достовірність несе виключно особа, стосовно якої він складений.

Відповідно до копії листа старости Староводолазького старостинського округу № 2 Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області Хихлі О. М. від 24 березня 2026 року за № 15-78/27, адресованого голові Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області Олександру Єсіну, остання повідомила, що до Староводолазького старостинського округу № 2 Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області звернувся ОСОБА_3 , який згідно з наданим паспортом громадянина України дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо причин незазначення у довідці старости Староводолазького старостинського округу № 2 Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області Хихлі Оксани Михайлівни від 04 березня 2026 року № 15-60/39 від 04 березня 2026 року ОСОБА_10 повідомила, що ОСОБА_3 звернувся із заявою про видачу довідки про склад зареєстрованих осіб 04 березня 2026 року, в цей день у старостаті було відключення електропостачання за графіком, та відповідно вона не мала можливості перевірити в реєстрі територіальної громади відомості про склад зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 . Повідомила, що ОСОБА_10 станом на день звернення ОСОБА_3 дійсно була зареєстрована за вищевказаною адресою.

З копій декларацій № 0000-86НА-Т6ХЕ та № 0000-МЕКЕ-33Р0 від 25 травня 2018 року убачається, що вони укладені із сімейним лікарем Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Старовірівської сільської ради Харківської області саме ОСОБА_1 як законним представником ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Також на підтвердження витрат на утримання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стороною позивача надані фіскальні та не фіскальні чеки на придбання продуктів харчування та одягу протягом 2026 року, а також оплату медичних послуг.

Натомість стороною відповідача на підтвердження витрат на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надані виписки від 20 травня 2026 року щодо руху коштів по картці № НОМЕР_4 та по картці № НОМЕР_5 , емітованих Акціонерним товариством «Універсал банк», за період з 01 січня 2025 року по 20 травня 2026 року.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1989 року й ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27 лютого 1991 року, Конституції України та Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10 січня 2002 року.

Так, приписами частини 2 статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного кодексу України чітко визначений обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Аналогічне за своїм правовим змістом роз`яснення міститься також й у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом положень частини 3 статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 3402-ІІІ «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Отже, з огляду на наведене слід зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, який передбачено у частині 4 статті 155 Сімейного кодексу України.

Окрім цього, згідно приписів Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Такий припис доводить факт підвищеного захисту прав дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 3402-ІІІ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

При цьому суд зауважує, що згідно з положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована?постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року?та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 18 зазначеної вище Конвенції передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що при вирішенні даного спору доцільно застосовувати положення частини 8 статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У статті 150 Сімейного кодексу України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

При цьому батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу їх матері, батька (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина.

Проте, будь-яке фактичне проживання дитини з платником аліментів автоматично не припиняє його аліментний обов`язок. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 18 серпня 2026 року по справі № 334/4491/25.

Як встановлено судом відповідно до наданих доказів, неповнолітні діти позивача та відповідача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані разом із батьками за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживали за адресою: АДРЕСА_2 .

Водночас у судовому засіданні учасники процесу повідомили суду, що наразі діти мешкають разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_3 .

Даний факт у судовому засіданні підтвердив і відповідач, ОСОБА_3 .

За своєю суттю аліменти – це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Зокрема Верховний Суд у своїй сталій практиці зазначив, що аліменти є власністю дитини та мають використовуватись виключно за цільовим призначенням в її інтересах. Під цільовим призначенням потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпеченні речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей тощо.

Так, згідно наданих доказів стороною позивача, а саме: медичних досліджень Лікувально-діагностичного центру «ЦМЕД» (пункт відбору аналізів № 24 селище Нова Водолага), на проведення медичного обстеження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , медичної декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу пацієнту ОСОБА_5 № 0000-86НА-Т6ХЕ від 25 травня 2018 року та медичної декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу пацієнту ОСОБА_4 № 0000-МЕКЕ-33РО від 25 травня 2018 року, в тексті яких довіреною особою є саме матір, ОСОБА_1 , яка супроводжує дітей в медичній установі, а також наданих чеків на оплату спортивного одягу та взуття й продуктів харчування підтверджують факт саме того, що позивач фінансово забезпечує потреби та інтереси дітей, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі тощо.

В свою чергу відповідач, ОСОБА_3 , на виконання свого процесуального обов`язку не надав суду належних та допустимих доказів того, що саме він утримує дітей, надає все необхідне для їх розвитку, навчання та виховання.

Так, на підтвердження факту участі ОСОБА_3 у матеріальному забезпеченні дітей, відповідачем були надані виписки про рух коштів по карткам, на які перераховувались кошти, якими користувались діти. З наданих виписок вбачається, що відповідачем були відкриті рахунки у Акціонерному товаристві «Універсал Банк» та отримано банківські картки. За твердженням відповідача, даними карткам користувались діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Даний факт у судовому засіданні було підтверджено й позивачем по справі.

При дослідженні змісту даних виписок було встановлено, що відповідач періодично здійснював поповнення банківських карток, зокрема, у період часу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2026 року відповідач здійснив переказ грошових коштів на банківську карту № НОМЕР_4 у загальному розмірі 9877 гривень 00 копійок, за період з 01 січня 2026 року по 20 травня 2026 року у загальному розмірі 2780 гривень 00 копійок. Позивач на вказану банківську картку здійснила переказ грошових коштів у період часу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2026 року у загальному розмірі 1230 гривень 00 копійок, у період часу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2026 року у загальному розмірі 1550 гривень 00 копійок.

У період часу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2026 року відповідач здійснив переказ грошових коштів на банківську карту № НОМЕР_5 у загальному розмірі 2270 гривень 00 копійок, за період з 01 січня 2026 року по 20 травня 2026 року переказ грошових коштів не зафіксований.

Проте, на думку суду, суми перерахованих відповідачем грошових коштів на картки дітей ні в якому разі не можуть покрити базові потреби дітей в одязі, харчуванні, лікуванні тощо, та наведені суми у сукупності становлять менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Покупка дітьми дрібних речей та продуктів за перераховані кошти не свідчить про належне виконання батьком своїх обов`язків.

Крім того, із досліджених виписок вбачається, що поповнення коштів по картках здійснював не тільки відповідач, а й позивач та треті особи.

До того ж, ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що він намагається надавати матеріальну допомогу своїм дітям у межах своїх можливостей, оскільки на даний час має скрутне матеріальне становище, хоча й є фізичною особою-підприємцем.

Наведені факти спростовує твердження відповідача про те, що останній належним чином забезпечував та забезпечує належні умови життя дітей, що в свою чергу говорить про те, що здебільшого тягар матеріального забезпечення дітей несе позивач, ОСОБА_1 , яка здійснює придбання продуктів харчування для дітей, одягу, проходження медичного огляду.

Враховуючи викладене, беручи до уваги надані сторонами докази, суд доходить висновку, що відповідач, ОСОБА_3 , не може вважатися таким, що повністю утримує своїх дітей, а сам лише факт реєстрації та тимчасового проживання дітей спільно з ним не може бути підставою для звільнення його від сплати аліментів.

Відповідачем жодних обставин, які б свідчили про можливість його звільнення від сплати аліментів суду не надано, а тому суд вважає необхідним покладення на останнього аліментного зобов`язання.

Імперативними припасами частин 1 та 2 статті 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Аналогічне роз`яснення щодо обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів надане Пленумом Верховного Суду України в абзаці 3 пункту 17 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина 2 статті 182 Сімейного кодексу України).

За досліджених обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_3 не в повній мірі виконує по відношенню до своїх дітей батьківські обов`язки по їх утриманню у грошовій чи будь-якій іншій формі, таким чином на нього слід покласти певні аліментні зобов`язання.

Визначаючи розмір аліментів, які необхідно стягувати з відповідача на утримання неповнолітніх дітей, суд враховує, що ОСОБА_3 є працездатною особою за віком, має задовільний стан здоров`я, зареєстрований фізичною особою – підприємцем, що було підтверджено відповідачем у судовому засіданні, інших неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків на утриманні не має, а тому у останнього є можливість сплачувати аліменти на утримання своїх неповнолітніх дітей згідно Сімейного законодавства України.

При цьому суд виходить з приписів статті 180 Сімейного кодексу України, якими передбачено саме обов`язок, а не право батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття та цей обов`язок рівною мірою стосується як матері, так і батька дитини.

Аналогічні приписи містять й у статті 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в якій передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Відтак, стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Дитина за жодних обставин не може бути позбавлена належних засобів для існування, оскільки її право на гідне життя, розвиток і забезпечення базових потреб є безумовним та підлягає першочерговому захисту. Обов`язок утримання дитини має пріоритетний характер і не може бути поставлений під сумнів або обмежений.

З огляду на вище викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню, враховуючи те, що відповідач матеріальну допомогу на утримання дітей не надає у достатньому обсязі, хоча є працездатною особою та інших аліментних зобов`язань не має, суд доходить висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 (однієї третьої) частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, і до досягнення старшою дитиною повноліття, після чого у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення нею повноліття, що буде з урахуванням приписів статті 182 Сімейного кодексу необхідним та достатнім для їх гармонійного розвитку.

Доходячи таких висновків та при оцінці обставин справи, суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, що включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для ухвалення рішення.

Водночас, суд вважає за необхідне зауважити, що частина 1 статті 192 Сімейного кодексу України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи зміст статей 181, 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Враховуючи положення частини 1 статті 191 Сімейного кодексу України суд вважає, що аліменти з відповідача необхідно стягувати з дня звернення позивача до суду, тобто починаючи з 30 грудня 2025 року.

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 6 цієї ж норми процесуального права визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями частин 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року «Про судовий збір», який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 % ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду; за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 1 абзацу 1 та частина 2 абзацу 2 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року «Про судовий збір»).

Із даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 30 грудня 2025 року.

Статтею 7 Закону України № 4059-IX від 19 листопада 2024 року «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 3028 гривень 00 копійок, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинна була б сплатити судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок,

Проте, враховуючи положення пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», які передбачають, що у справах про стягнення аліментів позивач звільняється від сплати судового збору, судові витрати слід покласти на відповідача.

Крім того, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Положеннями статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

З наданих суду документів вбачається, що представником позивача, ОСОБА_1 , є ОСОБА_2 , яка відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 2029), виданого 27 березня 2018 року Радою адвокатів Полтавської області є адвокатом і діє відповідно до ордеру про надання правничої допомоги серії ВІ № 1291466 від 07 квітня 2025 року.

Адвокат Августова Марина Владиславівна є фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність, та є платником єдиного внеску, що підтверджується копією довідки про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру № 2320371400001 від 30 березня 2023 року, а також копією повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску, на якого не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» № 2320378000002 від 30 березня 2023 року, виданих Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області, Індустріальна державна податкова інспекція (Немишлянський район м. Харкова).

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється частинами 2 – 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, якими регламентовано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 1012 року № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 наведеного Закону України встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Як убачається з матеріалів справи між ОСОБА_1 та адвокатом Августовою Мариною Владиславівною укладено договір на надання правової допомоги від 04 квітня 2025 року, на підставі якого адвокатом сформований ордер про надання правничої допомоги серії ВІ № 1291466 від 07 квітня 2025 року, на представлення інтересів ОСОБА_1 у Нововодолазькому районному суді Харківської області, перед юридичними та фізичними особами.

Згідно рахунку на оплату № 0349 від 18 грудня 2025 року, загальна вартість наданих адвокатом Августовою Мариною Владиславівною послуг ОСОБА_1 становить 5000 гривень 00 копійок.

З копії платіжної інструкції № 2.453307525.1, виданої 18 грудня 2025 року АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРАВТБАНК», убачається, що ОСОБА_1 сплатила на банківський рахунок адвоката Августової Марини Владиславівни кошти за адвокатські послуги у сумі 5000 гривень 00 копійок.

У позовній заяві сторона позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень 00 копійок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зроблений правовий висновок, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Одночасно з цим частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частинах 4 та 5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, – яка вказує на не співмірність витрат, – доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таку позицію викладено в постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі №910/4881/18, від 08 квітня 2019 року у справі № 922/619/18, від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22.

В даній справі клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу від ОСОБА_3 до суду не надходило.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката відповідає обсягу наданих нею послуг і виконаних робіт, визначених детально у позовній заяві, є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, а тому їх необхідно стягнути з відповідача.

З огляду на вище викладене, керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 7, 133, 141, 150, 180, 181 – 184, 191, 192 Сімейного кодексу України, статтями 1 – 5, 10 – 13, 17, 19, 23, 43, 76 – 78, 81, 89, частиною 11 статті 128, частиною 3 статті 131, статтями 133, 141, 206, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 – 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273,частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, пунктом 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 (однієї третьої) частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 грудня 2025 року і до досягнення старшою дитиною повноліття, після чого у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення нею повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений та підписаний 21 вересня 2026 року.

Суддя Т. М. Трояновська