Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №344/12069/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12069/26

Провадження № 2-а/344/147/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

за участю секретаря судового засідання – Дутки Р.-І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушеннята закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду через систему «Електронний суд» з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушеннята закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16 червня 2026 року через мобільний застосунок «Резерв+» він добровільно надав згоду на розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за неявку за повісткою № R067167725403). Одразу після цього статус позивача «в розшуку» у профілі «Резерв+» зник. Скориставшись цим, підприємство, де працює позивач, 16.06.2026 невідкладно подало заяву № 20260616-2480276 через портал «Дія» на його офіційне бронювання від мобілізації.

Наступного дня, 17 червня 2026 року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову № R584210 та накладено штраф у розмірі 17 000,00 гривень. Того ж дня, 17.06.2026, вказаний штраф у розмірі 50 % (8 500 гривень) позивачем було повністю сплачено.

Проте, після оплати першого штрафу, відповідач без жодних законних підстав повторно та без вручення нових повісток вніс інформацію про позивача «розшук ТЦК» до системи «Оберіг» та застосунку «Резерв+». Через це штучне повторне внесення до розшуку, портал «Дія» видав підприємству відмову у бронюванні позивача зі статусом «Не заброньовано» через причину: «Особа перебуває у розшуку».

Надалі 20 червня 2026 року тим самим начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було винесено другу постанову № R588131 із абсолютно ідентичним формулюванням порушення. Перебуваючи під тиском обставин, штучного блокування процесу його бронювання та повторного безпідставного статусу розшуку, позивач був змушений повторно надати погодження на оскаржувану другу постанову виключно з метою зняття з розшуку та отримання можливості повторно подати документи на бронювання. Щойно після цього розшук зник, підприємство змогло успішно його забронювати, що підтверджується чинним військово-обліковим документом від 24.06.2026 з типом відстрочки «бронювання».

Позивач вважає дану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

За наведених обставин позивач просить визнати протиправною, скасувати постанову № R588131 від 20 червня 2026 року та закрити провадження по справі (а.с. 1-2).

Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 червня дану справу розподілено головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с.11-12).

Ухвалою суду від 26 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху (а.с.14-16).

Ухвалою суду від 26 червня 2026 року повернуто ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову від 25 червня 2026 року без розгляду (а.с. 17-18).

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі (а.с. 30-31).

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року залишено без задоволення заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушеннята закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення (а.с. 32-35).

Пояснення учасників справи у судовому засіданні.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не прибув, але надав до суду заяву, в якій просить розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не прибув, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Постановою № R584210 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 17 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень (а.с. 3).

Згідно квитанції № 0ba2250d_a650_41d2_9323_3c44b3361c2b_0 позивачем 17.06.2026 сплачено штраф у розмірі 8500,00 гривень (а.с.4).

Постановою № R588131 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 20 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень (а.с. 5).

З результату бронювання за заявою № 20260616-2480276 про бронювання працівників вбачається, що надано відмову у бронюванні ОСОБА_1 через причину: «Особа перебуває у розшуку» (а.с. 6).

ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період від 23.02.2027 (а.с. 7).

Позивачу ОСОБА_1 було надіслано відправлення R0 6716 7725 403 (а.с. 8).

Згідно трекінгу Укрпошти відправлення R0 6716 7725 403 було надіслано 09.05.2026, та повернуто відправнику (одержувач відсутній за вказаною адресою) (а.с. 44).

Норми права, що підлягають застосуванню, та висновки суду

за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон № 2232-XII).

Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, суд зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (02.03.2026) діяв особливий період.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Відповідно до абзацу 2 частини першої та частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі по тексту Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17.

Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі по тексту Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Згідно з абзацом 8 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Згідно зі статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як вбачається зі змісту позову, позивач не погоджується з повторним притягненням його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому позивач не заперечує проти надіслання йому поштового відправлення R0 6716 7725 403, але він не зміг вчасно отримати дане повідомлення, тому було повернуто відправникуІНФОРМАЦІЯ_1 з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою».

Постановою № R584210 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 17 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень.

У той же день17.06.2026 позивачем сплачено штраф у розмірі 8500,00 гривень.

Постановою № R588131 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 20 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень (а.с. 5).

З даної постанови № R588131 від 20 червня 2026 року вбачається, що підстави для притягнення до адміністративної відповідальності зазначені такі ж самі, як і у постанові №R584210 від 17 червня 2026 року.

Судом встановлено, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на підставі спірної постанови № R588131 від 20 червня 2026 року слугував висновок відповідача про порушення позивачем статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію», у зв`язку з неприбуттям позивача за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці.

Відповідно до вимог статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка регламентує зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення, визначено, що, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу його вчинення, мотивів і форми вини, а висновки особи, яка розглядає справу, щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи. При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті Кодексу України про адміністративні правопорушення або нормах інших нормативно-правових актів, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.

У своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

У рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

У рішенні у справі «Абрамян проти росії» Європейський Суд з прав людини зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

У цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У ході розгляду справи судом встановлено, що зміст оскаржуваної постанови №R588131 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 20 червня 2026 року не відповідає вимогам вищенаведених норм.

Так, описова та мотивувальна частина постанови взагалі не містить відомостей про дату та час неприбуття ОСОБА_1 до ТЦК та СП, номер поштового відправлення, в якому відповідна повістка направлялася на адресу позивача, та дату його вручення або ж дату проставлення поштовим органом відмітки про повернення поштового відправлення.

Посилання на докази, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в оскаржуваній постанові відсутні.

Відповідачем не надано до суду відзив на позовну заяву та докази про правомірність прийнятої постанови.

При цьому, суд зауважує, що саме в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності повинен міститися повний перелік доказів, на підставі аналізу яких посадова особа, яка здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення, приходить до висновку про вину особи та накладення на неї адміністративного стягнення.

В оскаржуваній постанові посилання на такі докази відсутні.

Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Для встановлення «обґрунтованості висунутого обвинувачення» у справі мають міститися достатньо переконливі, чіткі і узгоджені між собою докази по усіх епізодах обвинувачення, які в сукупності доводять винність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, згідно з принципом доведеності вини «поза розумним сумнівом».

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, в даній адміністративній справі не надано до суду доказів, які спростовують наведені позивачем у позовній заяві факти невідповідності змісту оскаржуваної постанови вимогам закону.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано обов`язку щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Згідно зі статтею 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини третьої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За таких обставин суд приходить до переконання про недостатність доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, у зв`язку з чим, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.

Позовну вимогу про визнання протиправною постанову у справі про адміністративне правопорушення суд вважає безпідставною, оскільки частиною третьою статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України визначені конкретні повноваження суду при вирішенні справ у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності і не надано суду право визнавати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень у даній категорії справ, а також результатом вчинення дій інспектора стало конкретне рішення, а саме: оскаржувана постанова, яка, за висновком суду, підлягає скасуванню, і такий спосіб захисту порушеного у публічно-правових відносинах права позивача суд вважає достатнім та повним.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з квитанцією № 7865-1830-0855-1705 від 25 червня 2026 року, позивач сплатив 665,60 гривень судового збору за звернення до суду з даним позовом (а.с. 10).

Тому суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 665,60 гривень.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 33, 38, 210-1, 251, 252, 254, 256, 258, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керуючись ст.ст. 9, 77, 134, 139, 241-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд–

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушеннята закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.

Скасувати постанову № R588131 від 20 червня 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 665,60 гривень (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 21 вересня 2026 року.

Суддя Мелещенко Л.В.