Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №202/7816/24 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/7816/24

Провадження № 2/202/3327/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

17 вересня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Мачуського О.М.

за участю секретаря судового засідання Карасьової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2024 року представник АТ «А-Банк» Шкапенко О.В. звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 10.07.2020 року, станом на 27.05.2024 року у розмірі 62246,82 гривень, а також судові витрати по справі у розмірі 3028 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 10 липня 2020 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку з метою укладання кредитного договору №б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. AT «А-Банк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору. Відповідач у порушення умов кредитного договору зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим, станом на 27.05.2024 року за ним утворилась заборгованість у розмірі 62246,82 гривень, яка складається з наступного: 42785,25 гривень - заборгованість за кредитом; 19461,57 гривень - заборгованість по відсоткам.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Мачуського О.М. від 20 червня 2024 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2024 року, ухваленим в порядку заочного розгляду справи, задоволено позовні вимоги АТ «А-банк», стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 10.07.2020 року, станом на 27.05.2024 року в розмірі 62246,82 гривень, з яких: 42785,25 гривень - заборгованість за кредитом; 19461,57 гривень - заборгованість по відсоткам, а також витрати з оплати судового збору в розмірі 3028,00 гривень.

Відповідно до Закону України Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів № 4273-IX від 26.02.2025 року, який набрав чинності 25.04.2025 року, найменування Індустріального районного суду міста Дніпропетровська змінено на Індустріальний районний суд міста Дніпра.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 13 березня 2026 року задоволено заяву відповідача ОСОБА_1 , скасовано рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2024 року, ухвалене в порядку заочного розгляду цивільної справи № 202/7816/24 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.

27.03.2026 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позов АТ «А-Банк» не може бути задоволеним, з наступних підстав. Відповідач зазначає, що він дійсно приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, однак жодних кредитних договорів з позивачем не укладав. Ним була отримана картка з метою накопичення та з кредитним лімітом не більше 10000,00 гривень, які він не використовував, оскільки уникав кредитних відносин з банком. До матеріалів справи не долучено копії укладених між сторонами кредитних договорів, а посилання позивача на кредитний договір від 10.07.2020 року без номеру та без зазначення суми кредиту, на думку відповідача, має вигляд припущення. ОСОБА_1 стверджує, що не має електронного підпису, тому він не мав змоги підписати електронний кредитний договір

Також відповідач вказує, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та суми виданого кредиту, зокрема, квитанції з підписом відповідача про отримання кредитних коштів. Розмір заборгованості є недоведеним, а з долученого до позову розрахунку неможливо зрозуміти яка сума виданого кредиту, коли її було видано, та яким чином утворилась (як нарахована) пред`явлена до стягнення заборгованість. Крім того, до позовної заяви не долучено доказів на підтвердження направлення відповідачу досудової вимоги чи попередження про наявність заборгованості. В свою чергу, відповідач вважав, що перед АТ «А-Банк» він не має жодних заборгованостей.

З урахуванням зазначеного, відповідач просив відмовити АТ «А-Банк» у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором № б/н від 10.07.2020 року, в зв`язку з недоведеністю укладання кредитного договору, не надання інформації про розмір кредиту, підтвердження отримання кредитних коштів, достовірного розрахунку боргу та доказів повідомлення клієнта про існування заборгованості.

22 квітня 2026 року представник позивача АТ «А-Банк» Мальований В.В. подав суду відповідь на відзив на позовну заяву в якому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що Відповідач в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитом, отже ознайомлений та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг в А-Банку. На час укладання договору банк, на виконання вимог чинного законодавства, надав відповідачу всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законом не встановлено обов`язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладення договору та сплата періодичних платежів. Своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором, відповідач підтвердив факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що направлений на номер телефону позичальника, який погоджено між сторонами та який зазначений відповідачем особисто в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. При цьому, наявна за відповідачем заборгованість нарахована у відповідності до умов кредитування, а правильність розрахунку підтверджується банківською випискою, яка є первинним бухгалтерським документом, де відображено використання відповідачем кредитного ліміту. Окрім того, позивачем до позову долучено довідки про видачу картки й встановлення/зміну кредитного ліміту. Відповідно до умов договору, встановлення кредитного ліміту є лише можливістю їх використання, а не обов`язком клієнта. Водночас, заборгованість за відповідачем виникла в результаті витрачання останнім кредитних коштів.

Правом, передбаченим ст. 180 ЦПК України щодо подачі заперечень, відповідач не скористався.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. В матеріалах справи наявне клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі. В поданих до суду запереченнях, представник позивача також зазначив, що просить розглянути справу за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог ст. 128-131 ЦПК України.

Суд враховує засади розумності тривалості судового процесу, а також приймає до уваги, що справа, після скасування заочного рішення, перебуває в провадженні суду з 13 березня 2026 року внаслідок процесуальної поведінки сторін, в тому числі й з поданням відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи від 24.06.2026 року, 24.07.2026 року, також подальшим нез`явленням відповідача в судові засідання, без повідомлення причин своєї неявки.

16.09.2026 року ОСОБА_1 також подано заяву про перенесення судового засідання на іншу дату у зв`язку з хворобою адвоката. Водночас, жодного доказу на підтвердження дійсного залучення відповідачем адвоката, в якості свого представника під час розгляду даної справи, відомостей про даного адвоката та доказів на підтвердження його хвороби, відповідачем не надано.

Також судом приймається до уваги, що відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому висловлено позицію ОСОБА_1 щодо позовних вимог та незгода останнього з вимогами позовної заяви. При цьому, жодних інших доводів та обґрунтувань відповідач за час розгляду справи не навів.

З урахуванням наведеного, з огляду на тривалість розгляду даної справи, відсутність доказів, які б підтверджували поважність причин неявки відповідача в судове засідання, та висловлення останнім своєї позиції щодо позову, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності, на підставі наявних у справі доказів

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши подані стороною документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» від 10.07.2020 року.

В даній Анкеті-заяві, яка містить анкетні дані та підпис відповідача, останній підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг, згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.a-bank.com.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті А-Банку www.a-bank.com.ua. Умови кредитування, відомості про сукупну вартість кредиту йому роз`яснені і зрозумілі, рекламний буклет з тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування ним отриманий.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що між сторонами 10.07.2020 року було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, та які долучено позивачем до Анкети-заяви, а саме: Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка»; Тарифи користування кредитною карткою; довідку за картками, що отримані ОСОБА_1 ; довідку встановлення та зміну клієнту ОСОБА_1 лімітів за кредитним договором від 10.07.2020 року, за період з 10.07.2020 року по 27.05.2024 року; витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms у розділі «Умови та правила»; розрахунок заборгованості станом на 27.05.2024 року за договором № б/н від 10.07.2020 року, укладеного між АТ «А-Банк» та клієнтом ОСОБА_1 ; виписку по картці клієнта ОСОБА_1 за період з 10.07.2020 року по 27.05.2024 року; копію паспорта відповідача ОСОБА_1 .

Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», містить загальну інформацію про умови кредитування, зокрема, строк кредитування - 240 місяців, максимально доступний розмір кредитного ліміту та процентну ставку для різних видів карток, саме: «Універсальна» - до 50000,00 гривень з процентною ставкою 3,9% в місяць (46,8 %річних); «Універсальна Голд» - до 100000,00 гривень, з процентною ставкою 3,7 % в місяць (44,4% річних); «Зелена» - з процентною ставкою 3,7 % в місяць (44,4% річних).

У даному паспорті споживчого кредиту зазначено, що він підписаний ОСОБА_1 простим електронним підписом, шляхом підтвердження ОТП6582 з номера телефону НОМЕР_1 , згідно з умовами надання банківських послуг.

Згідно довідки за картами, ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2 та видано картку № НОМЕР_3 , строком дії до 12.2024 року.

Згідно довідки за лімітами за кредитним договором б/н (внутрішньобанківський референс SAMABWFC10073298258) від 10.07.2020 року за період з 10.07.2020 року по 27.05.2024 року, клієнту ОСОБА_1 10.07.2020 року було встановлено кредитний ліміт у розмірі 5000,00 грн., який було двічі змінено, а саме: 13.12.2021 року зменшено кредитний ліміт до 4570,00 гривень (ініціатор - Банк); 23.02.2024 року збільшено кредитний ліміт до 42800,00 гривень (ініціатор - Банк).

Відповідно до наданого АТ «А-Банк» розрахунку заборгованості, відповідач станом на 27 травня 2024 року має заборгованість в розмірі 62246,82 грн., яка складається з наступного: 42785,25 грн. - заборгованість за кредитом; 19461,57 грн. - заборгованість по відсоткам.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Так, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 626 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного цифрового підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема, постанові від 12 січня 2021 по справі №524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі №127/33824/19 тощо.

Водночас, кредитний договір у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» від 10.07.2020 року, укладений письмовій формі. В анкеті-заяві відсутні погоджені сторонами волевиявлення подальшої комунікації (підписання інших документів, які є складовою кредитного договору) в порядку, визначеному ЗУ «про електронну комерцію», тобто з використанням електронного підпису або електронного цифрового підпису.

Як було встановлено судом, між сторонами укладено кредитний договір 10 липня 2020 року, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідно до умов якого АТ «А-Банк» відкрило відповідачу поточний рахунок та надало кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в цьому випадку - АТ «А-Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами, поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом встановлено, що в підписаній сторонами анкеті-заяві позичальника від 10 липня 2020 року, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді відсотків, комісії та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги стягнення заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на паспорт споживчого кредиту, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «А-Банк», які розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/terms, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна GOLD», «Зелена» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «А-Банк», які розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/terms, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «А-Банк», розумів відповідач ОСОБА_1 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «А-Банк».

Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд зазначає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (a-bank.com.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк», у період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 липня 2020 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19 червня 2024 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Відтак, суд доходить висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» відповідач розумів, ознайомився і погодився з Тарифами обслуговування кредитних карт й Умовами та правилами надання банківських послуг в А-Банку, саме в редакції, викладеній у наданих позивачем Витягах з даних документів.

Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка, не може бути прийнято до уваги, оскільки зі змісту цього паспорту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.

У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.

Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.

Більше того, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту та його підписання споживачем, не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Анкета-заява, підписана ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, а також посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору.

За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту, без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, не доводить та не обґрунтовує стягнення з нього відсотків, пені та комісії.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (надалі - Закон № 1023-XII, в редакції від 02.12.2012, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин)

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у справі №1-12/2013, за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року, зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ «А-Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Однак враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «А-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наданих позивачем доказів, зокрема Виписки по картці за рахунком ОСОБА_1 , встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами (кредитним лімітом) та сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.

Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 грудня 2020 року в справі №278/2177/15-ц виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Посилання відповідача на відсутність доказів отримання відповідачем кредитних коштів (встановлення кредитного ліміту, його розміру), є необґрунтованими, а долучені до матеріалів справи докази, зокрема, виписка по картці, повністю спростовують такі доводи.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості, вбачається, що за період з 10.07.2020 року по 27 травня 2024 року банком рахується заборгованість у загальному розмірі 62246,82 гривень, яка складається з наступного: 42785,25 гривень - заборгованість за кредитом; 19461,57 гривень - заборгованість по відсоткам.

Оскільки в Анкеті-заяві від 10.07.2020 року строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, процентна ставка не узгоджена, суд доходить висновку про неправомірне та безпідставне списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом, та зазначає, що ці кошти підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту.

Відтак, судом не встановлено підстав для стягнення з відповідача, пред`явленої позивачем до стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 19461,57 гривень.

Крім того, дослідивши надану позивачем виписку руху коштів по картці відповідача, судом встановлено, що витрати відповідача за період з 10.07.2020 року по 27.05.2024 року становлять 83612,86 грн., в той час як зарахування на картку за цей же період становлять 21384,29 грн.. За наведених даних, відповідач має заборгованість перед банком у розмірі 62 228,57 гривень (83612,86 грн. - 21384,29 грн. = 62 228,57 грн.).

Водночас, з виписки по картці вбачається, що банк безпідставно, в тіло кредиту, зараховував відсотки та комісії, які не передбачені умовами цього договору, розмір яких становить 25498,50 грн. (22 555,99 грн. - не передбачені умовами договору відсотки, 1988,63 грн. - не передбачені умовами договору комісії, 953,88 грн. - операції «ABNK», щодо якої не визначено конкретних деталей та можливість проведення якої, банком не доведена).

Таким чином, здійснивши власну калькуляцію заборгованості, проаналізувавши як розрахунок заборгованості, так і виписку по картці, суд доходить висновку, що відповідач має заборгованість перед банком в розмірі 36730,07 гривень.

Враховуючи викладене, оскільки з наданих позивачем доказів судом встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами та не виконував у повній мірі свій обов`язок щодо їх повернення, внаслідок чого має заборгованість перед банком, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 36730,07 гривень.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2011 року, остаточне 10.05.2011).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За звернення до суду з даною позовною заявою, позивачем були понесені витрати з оплати судового збору в розмірі 3028,00 гривень.

Доказів щодо понесення інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, сторонами не надано.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору в розмірі 1786,74 гривень.

Керуючись ст. ст. 16, 526, 610, 612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 81, 82, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк», код ЄДРПОУ 14360080, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, фактично отриману суму кредитних коштів (заборгованість за тілом кредиту) за кредитним договором № б/н від 10 липня 2020 року в розмірі 36730,07 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк», код ЄДРПОУ 14360080, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1786,74 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпра протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Мачуський