Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №494/986/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1641/26

Справа № 494/986/24

Головуючий у першій інстанції Римар І. А.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 січня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди та стягнення збитків

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Березівського районного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому просила стягнути солідарно з відповідачів шкоду у розмірі 157 811 грн та збитки у формі упущеної вигоди у розмірі 119 415 грн, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки та стягнути судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 та позивачка успадкувала земельну ділянку, яка належала померлій згідно заповіту від 02.08.2019 року та зареєструвала право власності на неї.

07.09.2019 року позивач дізналась, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_5 на підставі договору емфітевзису від 22.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Фактично земельною ділянкою користувався батько відповідачки – ОСОБА_3 , який справи щодо земельної ділянки вирішував з ОСОБА_6 на підставі усної домовленості.

ОСОБА_6 , який є сином ОСОБА_4 , подав до суду позов про визнання заповіту від 02.08.2019 року недійсним, однак рішенням суду йому було відмовлено у задоволенні позову. ОСОБА_3 сплачував ОСОБА_6 грошові кошти за користування земельної ділянкою, однак останній позиваці кошти не передавав. Представником позивачки відповідачам направлялась вимога про припинення перешкод у користуванні земельною ділянкою, однак вимога залишилась без відповіді. Також представник зверталась до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з заявою про встановлення факту самовільного зайняття ОСОБА_2 земельної ділянки та розрахунку шкоди, заподіяної ОСОБА_1 , однак їй рекомендовано звернутись до суду за захистом своїх земельних прав.

Заклевенець О.А. обіцяв, що за час користування ним земельною ділянкою всі збитки відшкодує.

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 29.02.2024 року усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, скасовано державну реєстрацію права емфітевзису за ОСОБА_2 . Відповідачам неодноразово направлялась вимога про відшкодування шкоди та сплати упущеної вигоди внаслідок самовільного зайняття ними земельної ділянки у період 2021-2023 роки, однак вимога залишилась без відповіді.

Внаслідок незаконних дій відповідачів позивачка була позбавлена можливості з 04.08.2019 року по 02.04.2024 року використовувати належну їй земельну ділянку за цільовим призначення та отримувати дохід.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 16 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування шкоди та стягнення збитків залишено без задоволення.

Рішення вмотивовано тим, що позивачкою не доведено заявленого розміру збитків, як не доведено і взагалі того, що відповідачі користувались відповідною ділянкою та обробляли її у період з 2021 -2023 роки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій не погоджуються з рішенням Березівського районного суду Одеської області від 16 січня 2025 року, як таким, що ухвалено без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з порушенням процесуального та не правильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована обставинами, якими обґрунтовано позов, суперечливістю висновків суду висновкам, викладеним у рішенні Березівського районного суду Одеської області від 29.02.2024 року, а також залишенням судом першої інстанції поза увагою того, що відповідний договір емфітевзису фактично не існував. ОСОБА_7 набула права володіння та користування земельною ділянкою з моменту відкриття спадщини на підставі заповіту від 02.08.2019, а права розпорядження - з 29.06.2023 року, висновок суду щодо набуття ОСОБА_8 права користування з моменту отримання свідоцтва про спадщину суперечить ч. 5 ст. 1268 ЦК України. При цьому відповідачі не надали суду докази на спростування факту користування ними земельною ділянкою.

Також скаржниця зауважує, що Розрахунок шкоди за Методикою №963 не потребує спеціальних знань, отже такий міг бути проведений судом самостійно, виходячи з наданих позивачкою доказів. Крім того, розмір заявленої позивачкою упущеної вигоди відповідачами не спростовано.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заперечуючи проти її задоволення, просили залишити рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 січня 2025 року без змін, як законне та обґрунтоване.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник скаржника ОСОБА_1 адвокат Наумова О.О. приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 , та його представник адвокат Шулик М.Ю. в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з`явились.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (а.с.10).

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 за заповітом від 02.08.2019 року є ОСОБА_1 (а.с.11), яка 10.09.2019 року звернулась до Сьомої Дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с.12).

Постановою вищевказаної нотаріальної контори від 02.09.2021 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, підставою відмови стала судова справа між спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с.21).

Згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.06.2023 року ОСОБА_1 стала власником земельної ділянки площею 6,2848 га, що знаходиться на території Червоноволодимирівської сільської ради Березівського району Одеської області, кадастровий номер 5121285700:01:002:0333 (а.с.30).

22.09.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо земельної ділянки площею 6,2848 га, що знаходиться на території Червоноволодимирівської сільської ради Березівського району Одеської області, кадастровий номер 5121285700:01:002:0333 (а.с.13-14).

Рішенням Березівського районного суду Одеської області по справі №494/1426/23 від 29.02.2024 року, яке набрало законної сили, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні вищезазначеною земельною ділянкою, зобов`язавши відповідачів повернути позивачу спірну земельну ділянку, також скасовано державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою за ОСОБА_9 (а.с.37-41).

На підставі вищевказаного рішення суду, позивачка звернулась з позовом до відповідачів, які у період 2021- 2023 років самовільно зайняли земельну ділянку площею 6,2848 га з кадастровим номером 5121285700:01:002:0333 та просить солідарно стягнути шкоду у сумі 157 811 грн та збитків у формі упущеної вигоди у сумі 119 415 грн.

Судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_10 , який вказав, що являвся головою Червоноволодимирівської сільської ради Березівського району Одеської області в період з 1999 року по 2020 рік. Зазначив, що спірною земельною ділянкою ОСОБА_3 користувався по 2019 рік, за період користування земельною ділянкою сплачував податки, здійснював контроль за земельною ділянкою, від ОСОБА_4 ніяких скарг та зауважень не надходило. Влітку 2019 року померла власник земельної ділянки, після чого виникли суперечності між спадкоємцями померлої, тому ОСОБА_3 вирішив більше не користуватися спірним майном. Будь-яких скарг, заяв від покійного власника ОСОБА_4 щодо користування вищезазначеної земельної ділянки на адресу сільської ради – не надходило.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині стягнення з СТ «Будова Парк» на користь ОСОБА_11 збитків у розмірі 34 377, 24 доларів США, за курсом НБУ на день виконання рішення суду та судових витрат. Рішення суду в частині розірвання договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/22 від 15 червня 2021 року не оскаржується.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статей 125 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає державну реєстрацію речових прав (власності, постійне користування, оренда, суборенда) на земельні ділянки.

Згідно ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом положень статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Із аналізу вищенаведених норм вбачається, що однією з підстав виникнення зобов`язання є заподіяння шкоди (збитків) іншій особі, а для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків (шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками (шкодою); наявності вини особи, яка заподіяла збитки (шкоду). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Згідно з пунктом «д» статті 156 ЗК України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди), є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи.

Верховний Суд в постанові від 20.02.2020 у справі № 1940/1655/18 дійшов висновку, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 157 ЗК України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 12, п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК України особами, що її заподіяли.

Пунктом б ч. 1 ст. 211 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 725/1670/18 (провадження № 61-9128св19) зазначено, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає».

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Звертаючись до суд із цим позовом ОСОБА_1 посилалась на понесення збитків в наслідок неправомірних дій відповідачів, а саме, у зв`язку із чиненням ними їй перешкод у користування належною їй земельною ділянкою, а зокрема, отримувати грошовий дохід.

Для обчислення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам застосовується Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджена постановою Кабінету Міністрів Українивід 25 липня 2007 року № 963 (далі - Методика).

Відповідно до п. 7 Методики, Розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, визначається Держекоінспекцією та її територіальними органами, Держгеокадастром та його територіальними органами або виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до п. 7-1 Методики, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме: акт перевірки або акт, складений за результатами здійснення планового або позапланового заходу державного нагляду (контролю); протокол про адміністративне правопорушення.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тож, на підтвердження розміру заявленої шкоди, позивачці належало надати суду, зокрема, акт обстеження земельної ділянки кадастровий номер 5121285700:01:002:0333 або інший документ, у якому мала б бути зафіксовано факт самовільного зайняття земельної ділянка із встановленням розміру збитків, або надати суду інші, належні, у розумінні ст. 77 ЦПК України, докази того, що відповідачі користувались вищевказаною ділянкою (обробляли її у період з 2021 -2023 року, не допускали позивачку до користування належним їй майном).

Проте, як слушно зауважено судом першої інстанції, доказів порушення відповідачами вимог земельного законодавства, за результатами якого було б складено відповідний акт або протокол про притягнення до адміністративної відповідальності, або інше, щоб б слугувало підставою для визначення компетентним органом розміру завданої шкоди, матеріали справи не містять.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Тож, ураховуючи вказану практику Європейського суду з прав людини, апеляційний суд виснує про обґрунтованість висновку суду першої інстанції, з викладених у оскаржуваному рішенні суду мотивів про те, що визначений позивачем розмір шкоди за самовільне зайняття відповідачами належної їй земельної ділянки не відповідає вимогам п. 7 та п. 7-1 зазначеної вище Методики, а тому позовна вимога задоволенню не підлягає, як необґрунтована.

Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, зважаючи на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора/позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов`язання і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.

Водночас, як підставно зауважено судом першої інстанції, позивачкою не обґрунтовано та у порушення вимог, ст.ст. 12, 77-81 ЦПК України, не надано доказів те, що заявлені нею збитки (упущена вигода) у відповідному розмірі є не абстрактною сумою, зокрема, що здійснення нею (або її спадкодавицею) раніше робіт з виготовлення та реалізації сільськогосподарської (аграрної продукції), на цій або аналогічних земельних ділянках.

Тож, апеляційний суд вваж є слушним висновок суду про недоведеність ОСОБА_1 ані розміру завданих їй збитків (упущеної вигоди), ані причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та відповідними збитками.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в оскарженій частині в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 січня 2025 року без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький