Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №635/4534/26 — Зміївський районний суд Харківської області

Справа № 635/4534/26

Провадження № 2/621/2146/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

18 вересня 2026 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Вельможної І.В.,

секретаря судового засідання - Лацько А.В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

07.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 з наступними вимогами: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики (розпискою) від 30.08.2024 у розмірі 3 000 доларів США, та три проценти річних у розмірі 119,34 доларів США, а всього 3 119,34 доларів США .

В обґрунтування позову зазначено, що 30 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позичальник отримав від позикодавця грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, зі строком погашення боргу не пізніше ніж 31.12.2024. На підтвердження факту отримання коштів ОСОБА_2 було власноручно складено відповідну боргову розписку від 30.08.2024.

Станом на день пред`явлення позову до суду ОСОБА_2 борг не повернув, чим порушив виконання свого зобов`язання. Неодноразові звернення позивача з проханням дотриматися взятого на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів відповідачем були проігноровані.

Оскільки ОСОБА_2 умови вказаного договору не виконано, з 30.12.2024 починається перебіг строку прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем здійснено нарахування 3 відсотків річних, що передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України, розмір яких складає 119,34 доларів США.

Враховуючи викладене та зважаючи на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним договором позики, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 07.05.2026 цивільну справу направлено за підсудністю до Зміївського районного суду Харківської області та 03.07.2026 справа надійшла до канцелярії суду.

Автоматизованою системою документообігу 06.07.2026 суду для розгляду справи визначено суддю Зміївського районного суду Харківської області Вельможну І. В.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 10.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 27.07.2026.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 13.08.2026 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2026.

18.09.2026 належним чином повідомлені учасники справи в судове засідання не прибули.

Позивач ОСОБА_1 до канцелярії суду надіслав заяву відповідного до якої просив проводити судовий розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позову наполягав, заперечень щодо ухвалення по справі заочного рішення не висловлював.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, рекомендованими листами, направленими на його адресу місця проживання, як внутрішньо переміщеної особи судом, крім того, відповідач повідомлявся шляхом публікації оголошення про виклик в суд на офіційному сайті Судової влади України. Причин неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надавав, будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань, в тому числі й щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Згідно зі статтею 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;3) відповідач не подав відзив;4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, на підставі частини 4 статті 223, статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим ухвалити заочне рішення.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 76-81 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі відомостей, наявних у позовній заяві та письмових доказах, встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, 30 серпня 2024 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у письмовій формі (а. с. 4, 28).

30 серпня 2024 року ОСОБА_2 було складено розписку, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 , 3 000 (три тисячі ) доларів США в борг, та зобов`язався їх повернути до 30 грудня 2024 року, оригінал якої долучено до матеріалів справи.

У визначений строк, а саме 30 грудня 2024 року відповідач свої зобов`язання не виконав, борг ОСОБА_1 не повернув.

Статтею 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Положеннями статей 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У Постанові Верховного Суду України у справі № 6-2311цс16 від 22.03.2017 зроблений висновок про те, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок міститься у рішенні Верховного Суду справа № 686/21962/15-ц від 16.05.2018.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, провадження №14-446цс18 зазначила: "Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 відсотків річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Три відсотки річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році) ".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Позивачем надано докази виникнення між сторонами правовідносин у зв`язку з укладанням договору позики від 30 серпня 2024 та наявності з боку відповідача невиконаних зобов`язань за цими договорами.

Розмір невиконаних зобов`язань за договором позики від 30.08.2024 відповідачем не спростований, належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення суми боргу відповідно до договору позики грошей від 30.08.2024 відповідачем не надано.

Відповідач ОСОБА_2 не виконав зобов`язання по сплаті грошових коштів за договором позики, а тому наявні підстави для стягнення з нього трьох відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Позовна заява містить розрахунок 3 відсотків річних за період із 30.12.2024 по 28.04.2026, сума яких складає 119,34 доларів США.

Будь-яких доказів, які б спростовували наведений вище розрахунок 3 відсотків річних, відповідачем не надано.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 30.08.2024 у загальному розмірі 3 119,34 доларів США, з яких 3 000 доларів США – сума боргу, 119, 34 доларів США – сума 3 відсотків річних.

Стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом (ВСУ у справі № 6-284цс17 від 1 березня 2017).

У зв`язку із тим, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_2 належить стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 1 375 грн 30 коп.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 76, 81, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 серпня 2024 року у розмірі 3 000 (три тисячі) доларів США, 3 відсотки річних у розмірі 119 (сто дев`ятнадцять) доларів США 34 центи, а всього 3 119 (три тисячі сто дев`ятнадцять) доларів США 34 центи.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави (стягувач Державна судова адміністрація України) у розмірі 1 375 (одну тисячу триста сімдесят п`ять) грн. 30 коп., які перерахувати на р/р UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Зміївським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене – 18.09.2026.

Позивач – ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ,

Відповідач – ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса місця проживання, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Головуючий: