Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №380/9768/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/9768/25 пров. № А/857/9018/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року (постановлену головуючою-суддею Чаплик І.Д. в порядку письмового провадження у м. Львові) з питань визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування до пенсії з 01.01.2025 та з 01.03.2025 понижуючих (обмежувальних) коефіцієнтів, встановлених статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану”, обмеження пенсії максимальним розміром; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.01.2025 та з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії без застосування понижуючих (обмежувальних) коефіцієнтів, встановлених статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану”, без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням основного розміру пенсії 82 проценти відповідних сум грошового забезпечення”.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 із застосуванням обмеження максимальним розміром та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.01.2025 без обмеження її максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82% сум грошового забезпечення та з урахуванням фактично проведених виплат. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 при її перерахунку з 01.03.2025 максимальним розміром, зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області провести з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82% сум грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 апеляційні скарги ОСОБА_1 та ГУ ПФУ у Львівській області задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 по адміністративній справі № 380/9768/25 змінено, виклавши резолютивну частину рішення суду в наступній редакції : «Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 та з 01.03.2025 понижуючих (обмежувальних) коефіцієнтів, встановлених ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», обмеження пенсії максимальним розміром. Зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 01.01.2025 та з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії без застосування понижуючих (обмежувальних) коефіцієнтів, встановлених ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням основного розміру пенсії 82 (вісімдесят два) проценти відповідних сум грошового забезпечення та попередньо виплачених сум. Судові витрати розподілу не підлягають”. У решті рішення суду залишено без змін.

Рішення суду набрало законної сили 30.10.2025.

15.12.2025 позивач подав заяву про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виконання рішення суду в порядку статті 383 КАС України, яка обґрунтована тим, що після перерахунку пенсії на виконання рішення суду розмір пенсії станом на 01.12.2025 становить 37 157,38 грн, проте на банківський рахунок позивачеві 04.11.2025 було виплачено пенсію у розмірі 28 056,11 грн. Вважає, що відповідач не виконує рішення суду, яке набрало законної сили належним чином.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 заяву позивача залишено без задоволення.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити його заяву.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що обставини стосовно невиконання судового рішення в частині здійснення виплати поточної пенсії судом не досліджувалися, належна оцінка їм не надавалася. Суд першої інстанції не вжив будь-яких заходів для належного розгляду його заяви та встановлення всіх обставин по справі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Залишаючи без задоволення заяву, подану в порядку ст. 383 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що виплата коштів, нарахованих на виконання судового рішення, залежить від отримання ГУ ПФУ у Львівській області коштів для фінансування відповідної виплати позивачу та проводиться відповідно до вимог зазначеного Порядку № 821. Суд взяв до уваги докази, надані відповідачем, про те, що виплата заборгованості розпочалася (часткова виплата у жовтні та листопаді 2025 року), що свідчить про те, що рішення виконується у встановленому законом порядку, хоча і з затримкою через об`єктивні причини (бюджетне фінансування). Суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Львівській області вжило усіх залежних від нього заходів щодо виконання рішення суду, а невиплата коштів за відсутності відповідних бюджетних надходжень не може вважатись ухиленням відповідача від виконання судового рішення.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Так, стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.

Отже, зі змісту наведеної норми, слід дійти висновку, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.

Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону № 1404-VIII, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Як вказує позивач, після перерахунку пенсії на виконання рішення суду згідно протоколу її розмір становить 37157,38 грн та повинен в подальшому виплачуватись в цій сумі щомісячно. Натомість, заявник вказує, що фактично отримує пенсію у розмірі 28056,11 грн.

З матеріалів справи видно, що відповідач на виконання рішення суду провів перерахунок пенсії з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 року без застосування понижуючих (обмежувальних) коефіцієнтів, встановлених ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням основного розміру пенсії 82 (вісімдесят два) проценти. Підсумок пенсії за період з 01.01.2025 по 01.03.2025 становить 35 282,38 грн та не обмежується максимальним розміром. Підсумок пенсії з 01.03.2025 становить 37 157,38 грн та не обмежується максимальним розміром.

Отже, рішення суду у справі №380/9768/25 в частині здійснення перерахунку пенсії було виконане в повному обсязі.

Щодо виплати позивачеві належної суми пенсії судом встановлено, що за період з січня по лютий 2025 року позивачеві було виплачено пенсію у розмірі 28 056,11 грн, сума доплати за вказаний період становить 14 452,54 грн. Починаючи з березня 2025 року пенсія виплачується у повному розмірі 37 157,38 грн.

При цьому, судом встановлено, що виплата пенсії на виконання судового рішення проводиться з урахуванням норм Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, в межах бюджетних асигнувань.

Таким чином суду належить дати правову оцінку щодо невиконання відповідачем судового рішення у цій справі в частині, яка стосується виплати позивачу донарахованих сум пенсії у повному обсязі, виплату яких, як стверджує відповідач, здійснює в межах бюджетного фінансування.

Статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Посилання органу ПФУ на відсутність коштів у межах бюджетних асигнувань суперечить бюджетному законодавству в контексті виконання судових рішень.

Відповідно до ч.4 ст.3 цього Закону, у разі якщо кошти за судовим рішенням не виплачено, виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У зразковому рішенні у справі «Кечко проти України» (заява № 49774/99) ЄСПЛ наголосив: «Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань».

У рішенні у справі «Бурдов проти Росії» (заява № 59498/00) суд зазначив, що державний орган не може посилатися на брак коштів для виправдання боргу, присудженого судовим рішенням.

У справі «Горнсбі проти Греції» (заява № 18357/91) ЄСПЛ констатував, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система допущення, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося неефективним на шкоду одній зі сторін.

Невиплата донарахованої пенсії є триваючим порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном), оскільки законне право на отримання соціальних виплат у визначеному судом розмірі є «майном» у розумінні Конвенції.

Виділення коштів на виплату заборгованості за судовими рішеннями «в межах бюджетних асигнувань» або створення черг (реєстрів) всередині системи ПФУ є суто внутрішнім організаційним питанням суб`єкта владних повноважень.

Жодні внутрішні інструкції, брак фінансування чи відсутність трансфертів із Державного бюджету не можуть нівелювати абсолютний обов`язок відповідача виконати судове рішення.

Оцінюючи аргументи відповідача, суд критично та відхиляє його посилання на те, що виплата донарахованих сум пенсії здійснюється виключно «в межах бюджетного фінансування» та за процедурою, встановленою Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025.

Зазначений Порядок № 821 є підзаконним нормативно-правовим актом, який лише визначає внутрішній технічний та операційний механізм здійснення видатків на виконання судових рішень у системі органів Пенсійного фонду України. Даним Порядком не запроваджується жодних правових підстав для відстрочення, зупинення чи черговості виконання судових рішень, що набрали законної сили, а також не передбачається право органу ПФУ утримувати належні стягувачу суми за наявності чинного судового акта.

Жодні підзаконні акти Кабінету Міністрів України чи внутрішні процедури розподілу асигнувань боржника не мають вищої юридичної сили, ніж норми Конституції України та законів України, а тому не можуть обмежувати або фактично блокувати право особи на отримання присуджених сум. Конституційний обов`язок виконання судового рішення, закріплений у ст. 129-1 Конституції України, є абсолютним і не може бути поставлений у залежність від внутрішнього адміністрування видатків чи бюджетних процедур відповідача

Окремо колегія суддів зазначає, що заперечуючи проти заяви та посилаючись на процедуру за Постановою КМУ № 821, відповідач не надав суду жодних належних, допустимих та переконливих доказів вжиття реальних, активних і дієвих заходів, спрямованих на виділення з бюджету коштів, необхідних для повного виконання вказаного судового рішення в частині виплати Позивачу донарахованих сум пенсії.

Відповідачем не доведено вчинення жодних активних дій, як-от: формування та направлення додаткових чи цільових бюджетних запитів до Пенсійного фонду України або Міністерства фінансів України, звернень щодо збільшення асигнувань чи наближення фінансування для погашення заборгованості саме за цим судовим рішенням.

Саме лише пасивне очікування надходження бюджетних коштів та посилання на норми Порядку № 821 без вчинення активних організаційно-управлінських дій не свідчить про поважність причин невиконання судового акта, або виконання.

Фактичне нарахування коштів у внутрішніх базах даних ГУ ПФУ за відсутності їх реальної виплати Позивачу протягом тривалого часу є формою формалізму, яка нівелює суть правосуддя.

Ризики бюджетного дефіциту або недосконалості механізму видатків не можуть перекладатися на приватну особу (стягувача), законні очікування якої захищені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном).

Відповідач фактично не заперечує, що судове рішення в частині належного розміру пенсії позивачеві не виконується фактично навіть після встановлення права на неї в судовому порядку.

Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування та положення Постанови №821 не звільняє його від обов`язку виконати судове рішення у спосіб, визначений судом.

Отже, оскільки застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України є можливим у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви позивача, поданої в порядку ст. 383 КАС України.

Наведеним обставинам суд першої інстанції належної правової оцінки не надав.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про протиправну бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області щодо нарахування та виплату позивачу призначеної на виконання судового рішення пенсії у меншому розмірі, ніж та, яка фактично мала бути виплачена.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача, керуючись положеннями ст.ст. 383, 249 КАС України, колегія суддів вважає за можливе зобов`язати відповідача вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню норм чинного законодавства, а також про вжиті на виконання даної постанови заходи повідомити суд першої інстанції у місячний строк з моменту її отримання.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 249, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 383 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року з питань визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду у справі №380/9768/25 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі №380/9768/25, яке змінено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та полягають у виплаті перерахованої пенсії ОСОБА_1 не в повному обсязі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та виконати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі №380/9768/25, яке змінено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про вжиті на виконання даної постанови заходи повідомити Львівський окружний адміністративний суд у місячний строк з моменту її отримання.

В іншій частині вимог заяви ОСОБА_1 поданої в порядку, визначеному статтею 383 КАС України відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді С. П. Нос

С. М. Шевчук