Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №460/13858/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/13858/25 пров. № А/857/36764/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С. М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року (головуючий суддя Дорошенко Н.О., м. Рівне) у справі № 460/13858/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №262240032139 від 04.06.2025 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 з 28.05.2025;

зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплатити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 з врахуванням періодів до пільгового стажу по Списку №2 з 09.06.1989 – 30.11.1989, 01.12.1989 – 11.08.1996, починаючи з 28.05.2025.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що вона досягла свого пенсійного віку та 28.05.2025 звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку№2 відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та надала всі необхідні документи. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській відмовило їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки не підтверджений пільговий стаж. Позивач стверджує, що в її трудовій книжці містяться записи про відповідні періоди трудового стажу із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказує, що вона надала пенсійному органу всі необхідні первинні документи: пільгову довідку, накази про атестацію робочого місця, карту умов праці. Позбавлення її конституційного права на соціальне забезпечення у зв`язку з недотриманням встановлених вимог ведення трудових книжок його роботодавцем є неправомірним. З урахуванням наведеного, просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04.06.2025 №262240032139 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 із зниженням пенсійного віку на 3 роки відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 28.05.2025, зарахувавши до її спеціального (пільгового) страхового стажу період роботи зі шкідливими умовами праці за Списком №2 з 09.09.1989 по 11.08.1996.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.05.2025 звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку№2 відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та надала необхідні документи, що стверджується розпискою-повідомленням від 28.05.2025 № 12452.

За принципом екстериторіальності подані документи були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яким прийнято рішення від 04.06.2025 № 262240032139 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного пільгового стажу. Зазначено, що пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 документами не підтверджено.

Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернулася з позовом до адміністративного суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі – Закон №1706-VII).

Відповідно до ст. 2 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України (ч. 1 ст. 7 Закону №1706-VII).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

У частині 1 статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених таким Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Як передбачено частиною 1 статті 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій вказаної статті. Розміри пенсій для осіб, визначених вказаною статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 зазначеного Закону.

Абзацом першим пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

У той же час, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII, у редакції до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, у силу приписів пункту «а» частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (у даному випадку позивачки) за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності: - зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України; - атестація робочих місць; - досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено пенсійний вік (щодо списку № 2): у пункті «б» для жінок 50 років, стаж 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за № 213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за № 213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі № 360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № 1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону № 1058-IV.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зі змісту спірного рішення суд встановив, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (28.05.2025) вона досягла віку 60 років 1 місяць 6 днів та має загальний страховий стаж 29 років 8 місяців 23 днів, з яких пільгового стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 – 0 років 0 місяців 0 днів.

При цьому, за доданими документами до загального страхового стажу не зараховані періоди згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 27.07.1981: 21.07.1981 – 01.09.1981, 16.09.1981 – 27.05.1982, оскільки печатки підприємства, які засвідчують записи, не придатні для сприйняття змісту; 01.07.1982 – 31.12.1982, оскільки в даті звільнення наявні виправлення, правильність яких не підтверджено підписом та печаткою організації, а пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 документами не підтверджено. Водночас, долучена до заяви довідка від 30.04.2025 №62 не відповідає Додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637). У даній довідці не в повному обсязі зазначений характер виконуваних робіт. Атестація проведена по лаборантах хімічного аналізу цехів, однак ні в пільговій довідці, ні в трудовій книжці не зазначена назва цеху, в якому здійснювала діяльність заявниця.

Висновки відповідача в спірному рішення щодо не зарахування до загального страхового стажу позивача періодів з 21.07.1981 по 01.09.1981, з 16.09.1981 по 27.05.1982 та з 01.07.1982 по 31.12.1982 за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 27.07.1981 суд вважає безпідставними та відхиляє, оскільки, як встановлено судом, належна позивачу трудова книжка серії НОМЕР_2 (дата заповнення 23.06.1982) не містить записів до 22.06.1982; наявні записи за 1982 рік містять всі необхідні реквізити, скріплені печатками та підписами відповідальних осіб, при цьому дати записів не відповідають датам, зазначеним у спірному рішенні. Крім того, за змістом розрахунку страхового стажу позивача (форма РС-право) її трудова діяльність за 1982 рік зарахована до загального страхового стажу.

Отже, наведені в спірному рішенні періоди за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 27.07.1981 безпідставно не зараховані до загального страхового стажу позивача.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність у позивача загалом понад 29 років страхового стажу, при необхідному – не менше 20 років.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.

З наявної у матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 (дата заповнення 23.06.1982) суд встановив, що позивач працювала, зокрема:

з 09.06.1989 (наказ №266-л від 09.06.1989) в відділі технічного контролю підсобником 2 розряду з шкідливими умовами праці у Київському виробничому хіміко-фармацевтичному об`єднанні «Дарниця» (запис №11);

01.12.1989 (наказ №515-л від 30.11.1989) переведена лаборантом хімічного аналізу 3 розряду з шкідливими умовами праці (запис №12);

01.09.1991 Київське виробниче хіміко-фармацевтичне об`єднання «Дарниця» перетворене в Орендне Київське виробниче хіміко-фармацевтичне об`єднання «Дарниця» (запис №13);

15.09.1993 Орендне Київське виробниче хіміко-фармацевтичне об`єднання «Дарниця» перетворене в Колективне підприємство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (запис №16);

01.02.1994 (наказ №21п від 22.01.1994) присвоєно 3 розряд лаборанта хімічного аналізу з шкідливими умовами праці (запис №14);

01.02.1994 (наказ №29п від 01.02.1994) переведена в цьому ж відділі лаборантом лаборанта хімічного аналізу 3-го розряду зі шкідливими умовами праці за контрактом №667 від 01.02.1994 (запис №15);

22.08.1994 Колективне підприємство «Фармацевтична фірма «Дарниця» перетворене в Акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (запис №17);

25.10.1994 (наказ №287л від 25.10.1994) присвоєно 4 розряд лаборанта хімічного аналізу та переведена за цією професією та розрядом в цьому ж відділі зі шкідливими умовами праці (запис №18);

12.08.1996 (наказ №221л від 12.08.1996) переведена на ділянку відвантаження поставок продукції завідувачем складом за контрактом (запис №19), де працювала до звільнення 20.05.1998 (наказ №173л від 20.05.1998) у зв`язку із зміною в організації виробництва і скороченням чисельності працівників (запис №20).

Суд констатує, що будь-яких виправлень чи неточностей такі записи в трудовій книжці позивача не містять. Запис №20 про звільнення позивача 20.05.1998 завірений підписом уповноваженої особи та скріплений печаткою.

Суд звертає увагу, що період трудової діяльності позивача з 09.06.1989 по 20.05.1998 зарахований органом Пенсійного фонду до її страхового стажу повністю.

За змістом довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 30.04.2025 №62, виданої ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та долученої позивачем до заяви про призначення пенсії, ОСОБА_1 працювала повний робочий день в Київському виробничому хіміко-фармацевтичному об`єднанні «Дарниця» і за період:

- з 09.06.1989 по 30.11.1989 виконувала роботи різноманітні підсобні роботи зі шкідливими умовами праці за професією, посадою «Підсобний робітник», що передбачена Списком №2 розділ ХХV підрозділ 4 код КП 9322 КОД ЗКППТР 16771 постанови Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1986;

- з 01.12.1989 по 11.08.1996 виконувала роботи різноманітні аналізи хімічного складу зі шкідливими умовами праці за професією «Лаборант хімічного аналізу», що передбачена Списком №2 розділ ХХV підрозділ 1 код КП 8159 КОД ЗКППТР 13321 постанови Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1986; розділ ХХІІІ підрозділ 2250600а-13265 код КП 8159 КОД ЗКППТР 13321 постанови Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991; розділ ХХІІІ підрозділ 2250600а-13265 код КП 8159 КОД ЗКППТР 13321 постанови Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994;

за період з 09.09.1989 по 30.11.1989 – 0 років 2 місяці 22 дні;

за період з 01.12.1989 по 11.08.1996 – 6 років 8 місяців 11 днів.

Разом з тим, період роботи позивача зі шкідливими умовами праці за Списком №2 з 09.09.1989 по 11.08.1996 (6 років 11 місяців 2 дні) не враховано відповідачем до спеціального (пільгового) стажу з підстав невідповідності вказаної довідки Додатку №5 до Порядку №637, оскільки у ній не в повному обсязі зазначений характер виконуваних робіт, а також не зазначено назву цеху, в якому здійснювала діяльність позивач.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років (п. 4 Порядку №383).

Відповідно до п. 5 Порядку №383 у разі підтвердження за результатами атестації та висновку Державної експертизи умов праці права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списками № 1 чи 2 працівникам окремих видів виробництв, робіт, професій чи посад, які мають виражену специфіку, до пільгового стажу зараховується період їх роботи на даному підприємстві, за який умови праці на відповідних робочих місцях не змінювалися і який визначений наказом по підприємству чи організації про затвердження результатів проведення цієї атестації.

Крім того, підпунктом 4.5 пункту 4 Порядку №383 визначено, якщо атестація була вперше проведена після 21.08.97, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника (пп. 4.2 п.4 Порядку №383).

Таким чином, законодавець визначив, що у разі проведення атестації робочих місць та підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

У спірному рішенні відповідач стверджує, що атестація проведена по лаборантах хімічного аналізу, а відтак питання щодо атестації робочого місця позивача не є спірним в межах цієї судової справи.

За таких обставин, період з 09.09.1989 по 11.08.1996 (6 років 11 місяців 2 дні) підлягає зарахуванню до спеціального (пільгового) стажу роботи за Списком №2.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (28.05.2025) вона досягла віку 60 років 1 місяць 6 днів та має страховий стаж понад 29 років.

Отже в досліджуваній ситуації виконано умови для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зниженням пенсійного віку.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 04.06.2025 №262240032139 та зобов`язання органу Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зниженням пенсійного віку на 3 роки відповідно до відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до її спеціального (пільгового) страхового стажу період роботи зі шкідливими умовами праці за Списком №2 з 09.09.1989 по 11.08.1996.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі № 460/13858/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель