Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №300/223/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/223/25 пров. № А/857/25242/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року (головуючий суддя Біньковська Н.В., м. Івано-Франківськ) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

визнати протиправними дії щодо не звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дітей віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

зобов`язати прийняти рішення про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дітей віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень, здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить таке скасувати, та прийняти нове яким задовільнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі зазначає, що підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, якщо військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Частиною 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Після внесення Законом від 11.04.2024 року № 3633-ІХ змін, дана підстава для звільнення з військової служби зазнала певних уточнень. Якщо раніше поняття «самостійного виховання дитини (дітей) віком до 18 років» не було чітко закріплено в законі та могло трактуватися неоднозначно, то станом на сьогоднішній день наявний вичерпний перелік обставин, за яких особа вважається такою, що самостійно виховує дитину (дітей) до 18 років.

Проаналізувавши текст нового закону можна зауважити, що військовослужбовець буде вважатися такою (таким) якщо: 1. інший з батьків помер; інший з батьків позбавлений батьківських прав; 3. інший з батьків визнаний зниклим або безвісно відсутнім; 4. інший з батьків оголошеним померлим; 5. відбуває покарання у місцях позбавлення волі; 6. здійснений запис про батька в Книзі реєстрації народжень згідно ч.135 СК України; 7. є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Законодавець у даному випадку чітко визначив, коли особа може вважатися такою, що самостійно виховує та утримує дитину до 18 років та якими документами це підтверджується.

Так, документами, які підтверджують факт самостійного виховання та утримання батьком дитини (дітей) віком до 18 років, є свідоцтво про народження дитини (дітей) та один із нижченаведених документів: або свідоцтво про смерть матері; або копія рішення суду про позбавлення матері батьківських прав; або копія рішення суду про визнання матері безвісти зниклою; або копія рішення суду про оголошення матері померлою; або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, що підтверджують що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини), або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану про народження із зазначенням відомостей про батька на підставі частини 1 ст.135 СК України).

На підтвердження законності підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, ОСОБА_1 до рапорту було додано копію рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2024 року згідно якого шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 13 січня 2018 року Луцьким районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис №5 розірвано та встановлено факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Наявність у позивача вказаного рішення суду дає ОСОБА_1 право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і додатково не вимагає від нього надання ні копії рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, ні про стягнення аліментів, ні про визначення місця проживання дітей, як було зазначено відповідачем та з позицією якого погодився і суд першої інстанції.

Тому, враховуючи вищевикладене, рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2024 року в цивільній справі №351/1635/24, яке набрало законної сили 11.11.2024, згідно якого, шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований 13 січня 2018 року Луцьким районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис № 5 розірвано та встановлено факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.17) підтверджує факт самостійного виховання та утримання апелянтом двох неповнолітніх дітей, що, в свою чергу, є підставою для звільнення з військової служби на підставі пункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обовґязок і військову службу» та вищенаведене рішення суду є належним підтвердженням самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 дітей за рішенням суду, що, у свою чергу, є підставою для звільнення з військової служби.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2024 в цивільній справі №351/1635/24, яке набрало законної сили 11.11.2024, шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований 13 січня 2018 року Луцьким районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис № 5 розірвано. Встановлено факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.17).

02.12.2024 позивач звернувся із рапортом до командира взводу зв`язку стрілецького батальйону управління Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за сімейними обставинами, а саме: коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду (а.с.36).

До рапорту позивач додав документи згідно з переліком, зокрема належним чином засвідчені копії: свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_2 від 30.01.2023, свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_3 від 14.02.2022, паспорта громадянина України, рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2024 (а.с.36-44).

Військова частина НОМЕР_1 листом від 04.12.2024 №3423 повідомила позивача про те, що розірвання шлюбу між батьками, визначення місця проживання дитини з одним із батьків, як в цьому випадку - із батьком, не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини, ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дитини та, відповідно, бути підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту « 3» частини 12 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Зазначено, що у цьому випадку відсутні будь-які фактичні дані, що матір дитини ухиляється від виконання батьківських обов`язків або позбавлена батьківських прав, щоб свідчило про самостійне виховання дитини віком до 18 років. Вказано, що оскільки матір дітей не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, відсутні підстави стверджувати про те, що ОСОБА_1 є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітню дитину. Проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини, тому розірвання шлюбу між батьками, проживання батьків окремо, визначення місця проживання дитини із батьком, не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для звільнення особи з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту « 2» частини 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», що свідчить про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби та правомірність повернення рапорту на доопрацювання (а.с.14).

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі також - Порядок №1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (надалі також - Інструкція №170).

Згідно з підпунктом 19 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовцями, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, зник безвісти, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України подаються: копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства (материнства) особи; один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного із батьків безвісно відсутнім, або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

З огляду на вказане суд дійшов підставного висновку, що військовослужбовець має право на звільнення зі служби за наявності обґрунтованих підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підтверджених відповідними доказами, подавши відповідний рапорт командиру військової частини, в якій проходить службу.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 від 14.02.2022 та серії № НОМЕР_2 від 30.01.2023. Матір`ю дітей згідно вказаних свідоцтв зазначена ОСОБА_2 (а.с.15-16).

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2024 в цивільній справі №351/1635/24, яке набрало законної сили 11.11.2024, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано. Встановлено факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідач не задовольнив рапорт позивача щодо звільнення з військової служби через відсутність доказів ухилення матері вказаних дітей від виконання батьківських обов`язків або позбавлення її батьківських прав.

Частиною 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III (надалі також - Закон № 2402-III) передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За змістом статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

З огляду на це, правильним є твердження суду першої інстанції про те, що розірвання шлюбу між батьками, а також встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей не скасовує обов`язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні.

При цьому, судом першої інстанції зґясовано, що Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2024 в цивільній справі №351/1635/24 встановлено наступне: «…13.01.2018 року сторони по справі зареєстрували шлюб, ще підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_5 , а/з № 5, дата видачі 13.01.2018 року виданого Луцьким районним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області. Від спільного шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , а/з № 2, дата видачі 14.02.2022 року) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , а/з № 1, дата видачі 30.01.2023 року. На даний час позивач та діти ОСОБА_6 разом проживають в АДРЕСА_1 . Відповідач хоча зареєстрована за вищевказаною адресою та разом із дітьми та чоловіком не проживає з січня 2024 року. Із дослідженої заяви поданої відповідачкою 04.09.2024 року через канцелярію судом встановлено, що на даний час остання не може належним чином забезпечити всіма належними умовами прожиття своїх дітей, їхнє виховання та утримання забезпечує ОСОБА_1 , останній є хорошим та люблячим батьком. Із заяви свідка ОСОБА_7 від 04.09.2024 року, яка є подругою сім`ї відомо, що позивач самостійно виховує та утримує своїх доньок, піклується про них. Відповідно до заяви свідка ОСОБА_8 , яка є сусідкою ОСОБА_1 , встановлено, що сторони разом не проживають, дружина позивача абсолютно не цікавиться малолітнім доньками, а позивач самостійно виховує та утримує дітей…».

Суд, постановляючи рішення, вірно врахував, що факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (яким виповнилося три та два роки, відповідно) Снятинським районним судом Івано-Франківської області встановлено виключно на підставі заяви матері дітей та свідчень свідків (подруги сім`ї та сусідки позивача). Водночас, питання обов`язку щодо подальшого самостійного виховання та утримання дітей позивачем за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов`язок щодо виховання дитини або позбавлення батьківських прав матері зазначеним судовим рішенням не вирішувались.

Пий цьому суд слушно зауважив, що проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини. Не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від обов`язку та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні та утриманні дитини.

За змістом статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до суду про стягнення аліментів з матері на утримання дітей, наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов`язок щодо виховання та утримання дитини, мати дітей позбавлена батьківських прав, та відповідно позбавлена обов`язку щодо виховування та утримувати дітей або не може виховувати обумовлених дітей через інші обставини, що свідчило б про необхідність в подальшому самостійного виховання виключно позивачем неповнолітніх дітей, останнім не надано

Відтак, суд підставно погодився із доводами відповідача, що рішення суду про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 двох доньок, яке позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби, в спірному випадку не є належним доказом того, що лише позивач, як батько дітей зобов`язаний в подальшому самостійно без участі матері виховувати та утримувати дітей, оскільки не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє матір від виконання батьківського обов`язку щодо участі у вихованні та утриманні дітей.

Суд також слушно зауважив, що у законодавстві відсутнє формулювання поняття «самостійне виховання дітей одним з батьків».

При цьому, Порядок надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №693 від 07.07.2021, містить визначення термінів "одинока мати" та "одинокий батько".

Так, одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

З огляду на зазначене вище, оскільки матір дітей не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, то правильним є висновок суд першої інстанції, що відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком та зобов`язаний в подальшому самостійно виховувати та утримувати неповнолітніх дітей.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.09.2022 у справі №580/251/21 сформував наступний висновок: «для визнання статусу «одинокої матері» необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує».

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Відтак, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні два факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що свідчили б про статус позивача як батька, який зобов`язаний самостійно виховувати та утримувати свої неповнолітніх дітей у зв`язку з фактичним припиненням у матері обов`язку щодо їх виховання та утримання та наявності підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №300/223/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко