Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №380/22260/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22260/24 пров. № А/857/28541/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року (головуючий суддя Кравців О.Р., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року (набрало законної сили 14.01.2025) позов задоволено частково:

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо складення та надання до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідки від 09.09.2024 №1159/12/13753 станом на 01.01.2023 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023, із зазначенням надбавки за особливі умови проходження служби в розмірі 1% та премії 10%.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, із зазначенням надбавки за особливості проходження служби та премії у середніх розмірах, що фактично виплачені за січень 2023 року за відповідною посадою.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

23 квітня 2025 року представник позивача звернувся до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі №380/22260/24.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 задоволено заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №380/22260/24 у строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду, із обов`язковим зазначенням інформації щодо керівника суб`єкта владних повноважень, який має відповідати вимогам частини 2 статті 382-2 КАС України.

ІНФОРМАЦІЯ_2 14.05.2025 подав до суду звіт про виконання рішення суду, в якому вказав, що на виконання рішення суду у справі №380/22260/24 відповідач виготовив довідку №1159/12/8653 від 07.05.2025 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023, яка листом від 08.05.2025 №1159/12/8852 надіслана до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та представнику позивачу.

Відповідач зазначив, що до складу грошового забезпечення у довідці №1159/12/8653 від 07.05.2025 станом на 01.01.2023 включено:

- посадовий оклад – 9020,00 грн.;

- оклад за військовим (спеціальним) званням – 2250,00 грн.;

- надбавка за вислугу років (50%) – 5635,00 грн.;

- надбавка за особливості проходження служби (у середніх розмірах що фактично виплачені за відповідною посадою) – 7215,00 грн.;

- надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) – 1353,00 грн.;

- премія (у середніх розмірах що фактично виплачені за відповідною посадою) – 8288,00 грн.

В оновленій довідці застосовано спірні відсоткові величини, а саме: надбавка за особливості проходження служби замість 1% та премія замість 10% у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою.

З огляду на викладене, відповідач вказав, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №380/22260/24 виконано у повній відповідності до його резолютивної частини.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року прийнято звіт ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання рішення суду від 16.12.2024 у справі №380/22260/24.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати ухвалу суду першої інстанції та зобов`язати відповідача подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №380/22260/24.

В апеляційній скарзі зазначає, що станом на 01.01.2023 військовослужбовцям Збройних Сил України законодавчо встановлений мінімальний розмір надбавки за особливості проходження служби становить 65 % посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; а премії 140% посадового окладу.

Скаржник вказує, що зазначені відповідачем в довідці середні розміри зазначених складових на рівні 42,68% та 91,88% не можуть бути середніми, так середній розмір за замовчуванням не може бути меншим мінімальної величини.

Мінімальний розмір надбавки за особливості проходження служби станом на 01.01.2023 становить 65%.

Відповідно до вимог Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право установлювати надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.

Таким чином, Постанова №704, що є рішенням уряду та формує підстави для перерахунку пенсії, не передбачає чітких розмірів надбавки за особливості проходження служби.

Проте Кабінет Міністрів України в Постанові №704 делегував відповідні повноваження на визначення конкретних розмірів складових грошового забезпечення Міністру оборони України, як керівнику відповідного державного органу.

Відповідно до пункту 1 Розділу VI Порядку №260 від 07.06.2018» військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Пунктом 2 зазначеного розділу наказу передбачено, що розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби розраховується від мінімального розміру цієї надбавки, який встановлюється Міністром оборони України^ у відсотках для осіб офіцерського складу та окремо для осіб рядового, сержантського та старшинського складу виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Мінімальний розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби не може перевищувати 65 відсотків.

Вказана норма права є імперативною.

Таким чином на думку скаржника, нормою матеріального права закріплено мінімальний розмір надбавки за особливості проходження служби на рівні 65%.

Разом з тим, скаржник зауважує, що у 2023 році мінімальний розмір премії, який встановлювався та виплачувався будь-якому військовослужбовцю, становить 140% посадового окладу.

Скаржник вказує, що у виданій на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/22260/24 Довідці №1159/12/8653 від 07.05.2025 надбавка за особливості проходження служби та премія вказані в розмірі, що є нижчим від їх законодавчо встановленого мінімального розміру, а тому він не може вважатися “середнім розміром”. Відповідно рішення суду у справі №380/22260/24 залишається невиконаним.

Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала судді суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі ОСОБА_2 проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року №16-рп/2009).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

На підставі аналізу ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1 та 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

У справі Сорінг проти Об`єднаного Королівства від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист. Обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Відповідно до положень статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу (частина 1 статті 382-3 КАС України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року (набрало законної сили 14.01.2025) позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задоволено частково:

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо складення та надання до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідки від 09.09.2024 №1159/12/13753 станом на 01.01.2023 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023, із зазначенням надбавки за особливі умови проходження служби в розмірі 1% та премії 10%.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, із зазначенням надбавки за особливості проходження служби та премії у середніх розмірах, що фактично виплачені за січень 2023 року за відповідною посадою.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

При цьому, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 задоволено заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №380/22260/24 у строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду, із обов`язковим зазначенням інформації щодо керівника суб`єкта владних повноважень, який має відповідати вимогам частини 2 статті 382-2 КАС України.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідачем, на виконання вимог вищевказаної ухвали 14.05.2025 подано до суду звіт про виконання рішення суду, в якому вказав, що на виконання рішення суду у справі №380/22260/24 відповідач виготовив довідку №1159/12/8653 від 07.05.2025 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023, яка листом від 08.05.2025 №1159/12/8852 надіслана до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та представнику позивачу.

Відповідач зазначив, що до складу грошового забезпечення у довідці №1159/12/8653 від 07.05.2025 станом на 01.01.2023 включено:

- посадовий оклад – 9020,00 грн.;

- оклад за військовим (спеціальним) званням – 2250,00 грн.;

- надбавка за вислугу років (50%) – 5635,00 грн.;

- надбавка за особливості проходження служби (у середніх розмірах що фактично виплачені за відповідною посадою) – 7215,00 грн.;

- надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) – 1353,00 грн.;

- премія (у середніх розмірах що фактично виплачені за відповідною посадою) – 8288,00 грн.

В оновленій довідці застосовано спірні відсоткові величини, а саме: надбавка за особливості проходження служби замість 1% та премія замість 10% у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою.

З огляду на викладене, відповідач вказав, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №380/22260/24 виконано у повній відповідності до його резолютивної частини.

Разом з тим скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що нормою матеріального права закріплено мінімальний розмір надбавки за особливості проходження служби на рівні 65%.

Крім того, скаржник зауважує, що у 2023 році мінімальний розмір премії, який встановлювався та виплачувався будь-якому військовослужбовцю, становить 140% посадового окладу.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що зобов`язальна частина рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 380/22260/24 не містить жодної вимоги до відповідача стосовно необхідності зазначення у довідці конкретних розмірів складових грошового забезпечення позивача, а отже спору в частині визначення розміру основних та додаткових видів грошового забезпечення та премії не вбачається.

Крім того, як вбачається зі змісту судового рішення від 16.12.2024 у справі № 380/22260/24 позивач звертався з вимогою про зобов`язання відповідача на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 у справі №380/10179/24, скласти та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нову довідку про розмір грошового забезпечення, станом на 01.01.2023, в якій на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 вказати розміри: надбавки за особливості проходження служби - 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт; премії - 140% посадового окладу, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Однак, суд першої інстанції вирішуючи питання щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача зазначити у довідці про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 конкретні розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення та премії, дійшов висновку що саме відповідач є у спірній правовій ситуації органом, уповноваженим відповідно до вимог Порядку №45 видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. Тому, саме відповідачу достеменно відомо про конкретні середні розміри надбавки за особливості проходження служби та премії, що фактично виплачені за січень 2023 року за відповідною посадою у тому державному органі, звідки позивач звільнився на пенсію.

Суд першої інстанції зауважив, що виготовляючи на виконання судового рішення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивача станом на 01.01.2023, відповідач не матиме жодних інших варіантів поведінки, аніж зазначити у таких довідках надбавку за особливості проходження служби та премію саме у середніх розмірах, що фактично виплачені за січень 2023 року за відповідною посадою у тому державному органі, звідки позивач звільнився на пенсію, відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку №45 (у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103).

Також суд зазначив, що зазначення у довідках про розмір грошового забезпечення позивача інших розмірів відсоткових значень надбавки за особливості проходження служби та премії, аніж середні розміри, що «фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію» ні чинне законодавство, ні правовий висновок Верховного Суду в пункті 78 рішення рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі №380/19324/23 (яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024), за жодних обставин не передбачають.

Суд першої інстанції виснував, що розміри надбавки за особливості проходження служби та премії мали бути визначені у довідці про розмір грошового забезпечення станом на 2023 рік у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою, з якої позивача звільнено на пенсію.

Таким чином, при складанні довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023, із зазначенням у ній розмірів надбавки за особливості проходження служби 1% та премії 10%, відповідач діяв з порушенням приписів абзацу 5 пункту 5 Порядку №45.

Колегія суддів зазначає, що позивач вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позову не оскаржував, а відтак жодного іншого рішення, з якого б випливав обов`язок відповідача зазначити у спірній довідці розмір надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі не меншому, ніж 65% та премії у розмірі не менше ніж 140%, по даній справі судоми не приймалось.

За встановлених у справі обставин апеляційний суд вважає підставним висновок суду першої інстанції, що відповідно до поданого звіту відповідача та долучених доказів відповідачем на виконання рішення суду виготовив та надіслав до пенсійного органу довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023 та розрахував такі складові, як надбавки за особливості проходження служби та премії у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем виконано рішення суду у справі, тому поданий відповідачем звіт слід прийняти.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі №380/22260/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко