Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №580/2319/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року справа № 580/2319/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – Позивач) через свого представника звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі – Відповідач 1) від 20.02.2026 року №6035 про призов військовозобов`язаного ОСОБА_1 для проходження військової служби за загальною мобілізацією;

- визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.02.2026, якою ОСОБА_1 визнано придатним до проходження військової служби;

- скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (далі – Відповідач 2) від 22.02.2026 року №282-ОС про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та зобов`язати виключити його зі списків особового складу вказаної військової частини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що призов та мобілізація Позивача відбулися з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, Конституції та конституційних гарантій прав і свобод людини. Зокрема зазначено, що Позивача було фактично затримано невстановленими особами у військовій формі без складання жодних процесуальних документів (протоколу чи постанови про адмінправопорушення) та примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Реальний медичний огляд Позивача лікарями-спеціалістами взагалі не проводився, обов`язкові аналізи та обстеження не здійснювалися. Посадові особи ВЛК протиправно використали персональні дані позивача та внесли до документації недостовірні відомості про його придатність. Через перебування під постійним примусовим супроводом Позивач був позбавлений можливості зібрати та надати комісії власну медичну карту та документи про стан здоров`я, що є його законодавчим обов`язком для об`єктивного оцінювання придатності. Позивачу взагалі не вручали у встановленому порядку повістку про виклик до ТЦК та СП, а також не видавали під особистий підпис зареєстроване направлення на проходження ВЛК. Оскільки первинні дії ТЦК та рішення ВЛК були незаконними, усі наступні похідні рішення (зокрема наказ про призов ІНФОРМАЦІЯ_4 та наказ командира в/ч НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу) є юридично нікчемними й підлягають скасуванню.

Ухвалою від 16.03.2026 року суддею Орленко В.І. відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 16.03.2026 року про відкриття провадження у справі Відповідачам було встановлено процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву. Проте, у встановлений судом строк Відповідачі своїм процесуальним правом не скористалися, відзиви на позов до суду не подали, про причини неподання суду не повідомили.

З урахуванням вищевказаних обставин суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 19.02.2026 року Позивача було доставлено працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Після доставлення Позивача до приміщення ТЦК та СП відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення, сформовано та видано направлення на проходження ВЛК.

Довідкою ВЛК № 2026-0218-1427-4411-0 підтверджується проходження Позивачем ВЛК.

В подальшому, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.02.2026 №6035 Позивача було призвано на військову службу за мобілізацією, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 22.02.2026 року № 282-ОС Позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення.

Оскільки оскаржувана постанова військово-лікарської комісії про придатність Позивача до військової служби, а також похідні накази про його призов та зарахування до списків особового складу були прийняті в межах мобілізаційних процедур, проведених із грубим порушенням установленого законом порядку, такі акти індивідуальної дії є протиправними, не створюють законних правових наслідків та підлягають скасуванню, що й зумовило необхідність звернення до суду за захистом порушених прав

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направленням) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Абзацом четвертим статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно з абзацом першим частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

У відповідності із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до положень пункту 9 вказаного Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Згідно із пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують функції, зазначені у пункті 9 цього Положення.

Аналіз наведених приписів законодавства України свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють повноваження щодо призову громадян на військову службу.

Суд звертає увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 за позовом військовослужбовця до районного ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов`язання прийняти рішення про звільнення зі служби вказав, що визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу. Як зазначив КАС ВС, «процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною», тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову служб, тому позов у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасувати рішення комісії, оформлене протоколом №6 від 13.02.2025, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації задоволенню не підлягає.

У відповідності до приписів ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.02.2026 року №6035 Позивача було призвано на військову службу за мобілізацією, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 , а наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону ДПС України від 22.02.2026 № 282-ОС Позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення.

Позивач вважає вищевказані накази в частині призову на військову службу за мобілізацією та заразування до списків особового складу - незаконними та протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.

Так слід наголосити, що оскаржувані Позивачем накази є індивідуальними правовими актами.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні.

Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено про те, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, можна дійти висновку, що оскаржувані накази про призов та зарахування до списків особового складу є актами індивідуальної дії, які на момент розгляду справи вже реалізовані та вичерпали свою дію фактом їх виконання. Відтак, скасування зазначених наказів, рівно як і скасування постанови ВЛК, не є належним та ефективним способом захисту порушеного права у розумінні статті 5 КАС України, оскільки автоматично не припиняє правовідносин військової служби та не тягне за собою правових наслідків у вигляді звільнення позивача з лав Збройних Сил України

Більш того, суд звертає увагу, що Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація.

У контексті наведеного слід наголосити, що Позивачем до матеріалів справи не долучено належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ст. 73-75 КАС України, які б об`єктивно підтверджували наявність у нього розладів здоров`я, що згідно з Розкладом хвороб (Положення № 402) могли б спростувати висновок ВЛК або вплинути на зміну ступеня придатності до військової служби так само, як і не надано належних доказів, що процедура ВЛК була проведена з порушенням процедури.

Стосовно зазначення в позовній заяві, що дружина Позивача звернулась до Центрального управління ВСП у ЗСУ та до ТУ ДБР у м. Києві із відповідними заявами про вчинення відносно її чоловіка кримінального правопорушення, суд зазначає, що відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Згідно з приписами частини 6 статті 78 КАС України, обов`язковим для адміністративного суду є лише вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Оскільки матеріали справи не містять обвинувального вироку суду відносно посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 , в частині порушення процедури призову Позивача, суд доходить висновку, що вказані доводи є необгрунтованними та не беруться судом до уваги.

Оцінюючи наданий Позивачем лист ТОВ “Харт Ліга Трейд” № 4 від 18.02.2026 року, суд зазначає, що вказаний документ не є належним та достатнім доказом наявності у Позивача права на відстрочку від призову під час мобілізації.

Зміст зазначеного листа відображає виключно внутрішні наміри суб`єкта господарювання щодо майбутнього працевлаштування Позивача та потенційного включення його до списків на бронювання у майбутньому. Проте, сам по собі факт перебування підприємства у статусі критично важливого для економіки, як і наявність наміру роботодавця забронювати працівника, не породжує для військовозобов`язаного юридичного статусу заброньованої особи та не звільняє його від виконання військового обов`язку.

Відповідно до вимог чинного законодавства, належним підтвердженням надання особі відстрочки у зв`язку з бронюванням є виключно чинний витяг із наказу Міністерства економіки України (або відповідне рішення, сформоване засобами Порталу Дія). З огляду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин процедура бронювання щодо Позивача не була завершена, а відповідне рішення уповноваженого органу державної влади не приймалося, лист ТОВ “Харт Ліга Трейд” не доводить факт порушення прав Позивача з боку відповідачів та судом до уваги не береться.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про не обґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Решта доводів Позивача та його представника висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують та не змінюють.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VIIПерехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Копію рішення направити сторонам справи.

Рішення складене та підписане 18.09.2026.

Суддя Валентина ОРЛЕНКО