Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №420/14348/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14348/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 майнову шкоду на загальну суму 13322 грн. 61 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходить з 17.02.2023 р. військову службу за призовом під час мобілізації. За результатами службового розслідування відповідачем встановлено, що позивач з 16.04.2026 р. теперішній час відсутній на військовій службі без законних підстав, тобто вчинив самовільне залишення військової частини. За час незаконної відсутності, поза межами військової частини НОМЕР_1 , позивач отримав грошове забезпечення в розмірі 13322,61 грн., на яке він не мав права, оскільки відповідно до пункту 4.5.6 розділу ІV Інструкції з організації фінансового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказу Адміністрації ДПСУ від 07.08.2015 р. № 673, виплата грошового забезпечення припиняється з дня, наступного за днем самовільного залишення військової частини або не з`явлення на службу без поважної причини.

Ухвалою від 21.05.2026 р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Вказану ухвалу направлено відповідачу на адресу його місця проживання, однак до суду повернулося рекомендоване повідомлення з відміткою "невірна адреса".

Частиною 4 статті 124 КАС України встановлено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються: 1) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.

Згідно ч.11 ст.126 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

За таких обставин, суд вважає, що копія ухвали від 21.05.2026 р. вручена відповідачу належним чином.

Станом на 18.09.2026 р. відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Згідно ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, ОСОБА_1 згідно наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.02.2023 р. № 11-ОС зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Згідно наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 21.04.2026 р. № 1310-АГ призначено службове розслідування щодо факту самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) головним сержантом ОСОБА_1 та головним сержантом ОСОБА_2 .

За результатами службового розслідування складено висновок від 29.04.2026 р. № 22.5/177/26-СР, яким підтверджено факт самовільного залишення 16.04.2026 р. місця тимчасового розташування особового складу н.п.Степанівка Сумської області

02.05.2026 р. начальником НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону винесено наказ № 1466-АГ, відповідно до п.2 якого за шкоду заподіяну державі в результаті неправомірного отримання грошового забезпечення за час відсутності у підрозділі з 17.04.2026 р. по 30.04.2026 р., притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі завданої шкоди головного сержанта ОСОБА_1 13322,61 грн.

Згідно довідки-розрахунку від 24.04.2026 р. № 497 сума збитків, завданих державі, становить 13322,61 грн.

Відповідачем кошти повернуті в добровільному порядку не були, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р. строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Частинами 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно зі ст.3 Закону № 2232-ХІІ правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами азб.1 ч.1 ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абз.1 ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України врегульовано Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 р. № 558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 р. за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558).

Згідно пунктів 3, 4 розділу І Інструкції № 558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. За службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Пунктом 13 розділу І Інструкції № 558 передбачено, що грошове забезпечення не виплачується, зокрема, військовослужбовцям, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби. Таким військовослужбовцям виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення органу Держприкордонслужби (місця служби) та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби.

Відповідно до підпункту 4.5.6 пункту 4.5 розділу ІV Інструкції з організації фінансового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.08.2015 р. № 673, виплата грошового забезпечення припиняється з дня, наступного за днем самовільного залишення військової частини або не з`явлення на службу без поважної причини. Виплата поновлюється лише після прибуття військовослужбовця на службу та за наявності на те правових підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що 16.04.2026 р. відповідач самовільно залишив місце тимчасового розташування особового складу в н.п.Степанівка Сумської області, а тому з дня самовільного залишення відповідачем місця дислокації особового складу, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, ч.1 ст.1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом ч.1 ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з п.1 ч.1. ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 р. у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у ст.1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 р. у справі № 180/1735/16-ц зазначив, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Судом встановлено, що позивач, здійснюючи нарахування та виплату грошового забезпечення відповідачу діяв добровільно, докази допущення рахункової помилки матеріали справи не містять, однак суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі з 17.04.2026 р. по 30.04.2026 р. без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за вказаний період.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач, самовільно залишивши місце дислокації особового складу, втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця за період з 17.04.2026 р. по 30.04.2026 р., а тому безпідставно набув грошові кошти у розмірі 13322,61 грн. та зобов`язаний повернути виплачене грошове забезпечення.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем добровільно не повернуто безпідставно набуті кошти, доказів їх сплати до суду не надано.

З огляду на вказане суд вважає, що позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 є обґрунтованими.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач належними та допустимими доказами довів правомірність своїх вимог, у зв`язку з чим позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки під час розгляду цієї справи позивач витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не поніс, підстави для стягнення судових витрат з відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 ) про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 13322 (тринадцять тисяч триста двадцять дві) грн. 61 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко