Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №420/35441/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/35441/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Цупка Катерина Дмитрівна, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 02.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 19.05.2023, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 , у період з 02.03.2022 по 19.05.2023.

При цьому, відповідач під час нарахування та виплати грошового забезпечення позивача протиправно застосував застарілу величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн. Незважаючи на розформування Військової частини НОМЕР_2 у липні 2025 року та її переформування у 1-й батальйон територіальної оборони у складі Військової частини НОМЕР_1 , остання як правонаступник відмовилася здійснити перерахунок. У своїй відповіді на запит позивача від 09.10.2025 № 1156/491/вих 3ПІ відповідач мотивував це неможливістю застосування первісної редакції пункту 4 Постанови КМУ № 704, що призвело до систематичного недоотримання позивачем належних йому сум посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених на основі актуальних прожиткових мінімумів на 2022 та 2023 роки.

Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом.

Ухвалою від 24.10.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.10.2025 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.

Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що Військова частина НОМЕР_1 не є правонаступником розформованої Військової частини НОМЕР_2 , оскільки вищим командуванням це питання розпорядчими актами не вирішено, а автоматично внаслідок штатно-організаційних змін воно не виникає. Відповідач зазначає, що Військова частина НОМЕР_2 перебувала на його фінансовому забезпеченні лише з 01.07.2022, що виключає відповідальність за період з 02.03.2022 по 30.06.2022, коли виплати здійснював ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім цього, Військова частина НОМЕР_1 наголошує на передчасності позову, оскільки в силу спільного фінансового господарства лише перераховувала кошти, тоді як саме обчислення грошового забезпечення, із застосуванням прожиткового мінімуму 1762,00 грн, здійснювала Військова частина НОМЕР_2 . Додатково відповідач посилається на пропущення позивачем строків звернення до адміністративного суду.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Разом із відзивом від відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 включно, на підставі ч. 3 ст. 123 КАС України у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 07.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову в частині позовних вимог без розгляду.

05.11.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 04.11.2025) від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку для подання відповіді на відзив. Клопотання обґрунтоване тим, що через значний обсяг відзиву та надання обґрунтованої аргументації стосовно кожного доводу відповідача, підготовка відповіді на відзив вимагає додаткового часу.

Ухвалою від 07.11.2026 продовжено представнику позивачу, установлений ухвалою від 24.10.2025, строк для подання відповіді на відзив до 12.11.2025.

17.11.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому просить поновити пропущений з поважних причин строк на звернення до адміністративного суду.

18.11.2025 до суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів Військову частину НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , третю особу, що не заявляє самостійних вимог – Міністерство оборони України, а також витребувати з Міністерства оборони України інформацію з підтверджуючими документами щодо стану ліквідації та правонаступника розформованої Військової частини НОМЕР_2 , а з ІНФОРМАЦІЯ_3 інформацію щодо перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на фінансовому забезпеченні в період з 02.03.2022 по 30.06.2022 з наданням відповідної довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (зі змінами) за відповідний період.

21.11.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 20.11.2025) від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому просить суд не брати до уваги відповідь позивача на відзив, відмовити у задоволенні вимог за період з 02.03.2022 по 18.07.2022, а також позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 включно залишити без розгляду через пропуск строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 25.11.2025 клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Цупки Катерини Дмитрівни про залучення до участі у справі співвідповідачів та третьої особи – залишено без задоволення.

Клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Цупки Катерини Дмитрівни про витребування доказів задоволено частково.

Витребувано у Міністерства оборони України відомості з підтверджуючими документами щодо стану ліквідації та правонаступника розформованої Військової частини НОМЕР_2 .

Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_3 відомості щодо перебування ОСОБА_1 на фінансовому забезпеченні в період з 02.03.2022 по 30.06.2022 та щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення, премії.

Зупинено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – до отримання доказів.

02.04.2026 до суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 17.04.2026 клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі задоволено, поновлено провадження в адміністративній справі № 420/35441/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

18.06.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд») на виконання ухвали суду від 25.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли витребувані докази.

13.07.2026 та 14.07.2026 від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 240/401/26.

Ухвалою суду від 03.08.2026 заяву Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду по справі №240/401/26 повернено без розгляду.

Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.

Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що з 02.03.2022 позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 , у період з 02.03.2022 по 19.05.2023.

Згідно із наданим відповідачем розрахунком грошового забезпечення позивача, при нарахуванні вказаного грошового забезпечення відповідачем було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 в розмірі 1762,00 грн.

Вказану бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 позивач вважає протиправною, у зв`язку з цим звернувся із даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо питання, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб має бути взятий для розрахунку грошового забезпечення позивача, суд зазначає про таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх з службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошеве та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим знанням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

На час існування спірних правовідносин розмір грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, визначався постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі за текстом - постанова Кабінету Міністрів України №704), згідно з пунктом 4 якої у первісній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постанова Кабінету Міністрів України №704 набрала чинності з 01.03.2018.

На момент набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №704 п.4 цього нормативно-правового акту був викладений у редакції згідно з пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (також далі - Постанова №103), а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18.

Тобто, з 29.01.2020, враховуючи дату ухвалення цього судового рішення, була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, котра запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.

У той же час, 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

За змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 06.12.2016№1774-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Під час розв`язання колізії між нормами п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №103 (після скасування таких змін у судовому порядку) перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Оскільки норма п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704, то відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Подібні правові висновки щодо розв`язання колізії норм права (п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704), зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 (справа №240/4946/18).

Таким чином, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704, в редакції після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Щодо доводів відповідача про те, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, суд повторює, що унаслідок визнання остановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 протиправним та не чинним пункту 6 Постанови № 103 з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Таким чином, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Щодо доводів Військової частини НОМЕР_1 про відсутність її відповідальності за період з 02.03.2022 по 30.06.2022 з посиланням на те, що в цей період фінансове забезпечення позивача здійснював ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується витребуваними судом доказами, що надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_5 18.06.2026, ОСОБА_1 у період з 02.03.2022 по 19.05.2023 фактично проходив військову службу та перебував у списках особового складу розформованої Військової частини НОМЕР_2 . Той факт, що на початковому етапі формування Військової частини НОМЕР_2 з березня по червень 2022 року її касове та фінансове обслуговування тимчасово здійснювалося через органи ІНФОРМАЦІЯ_5 , є особливістю фінансування новостворених підрозділів територіальної оборони в умовах правового режиму воєнного стану. Зазначена обставина не змінює статусу роботодавця та органу, в якому позивач проходив службу, а також не спростовує факт перебування ОСОБА_1 на службі саме у Військовій частині НОМЕР_2 .Враховуючи, що Військова частина НОМЕР_2 була розформована у липні 2025 року та переформована у 1-й батальйон територіальної оборони у складі Військової частини НОМЕР_1 , остання в силу функціонального правонаступництва перебрала на себе всі фінансові зобов`язання перед особовим складом ліквідованого підрозділу за весь період служби.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 вчинено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 02.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Таким чином суд доходить висновку про необхідність задоволення похідної позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити повивачу перерахунок за період з 02.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім цього суд зазначає, що підлягають задоволенню похідні позовні вимоги щодо перерахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та премії, виплачені за період з 02.03.2022 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

На виконання ухвали суду від 25.11.2025 про витребування доказів, ІНФОРМАЦІЯ_1 18.06.2026 надано суду Картку особового рахунку військовослужбовця № 3440 за 2022 рік стосовно ОСОБА_1 , а також представником відповідача до суду надано Витяг з картки особового рахунку позивача за період з червня 2022 року по травень 2023 року включно.

Зі змісту Картки особового рахунку за 2022 рік вбачається, що ОСОБА_1 у період з 02.03.2022 по 31.05.2022 нараховувався посадовий оклад за посадою командира взводу у розмірі 3440,00 грн та оклад за військовим званням «молодший лейтенант» у розмірі 1090,00 грн (із пропорційним розрахунком за березень 2022 року з дня зарахування до списків частини). При цьому у графі 9 зазначеного документа міститься офіційна відмітка фінансового органу про те, що з 01.06.2022 військова частина перейшла на фінансове забезпечення до іншого підрозділу.

Вказана обставина спростовує твердження Військової частини НОМЕР_1 про те, що позивач перебував на касовому обслуговуванні в ІНФОРМАЦІЯ_6 до 30.06.2022, та свідчить про те, що з 01.06.2022 повноваження щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу перейшли безпосередньо до військової частини.

Крім того, суд зазначає, що тимчасове фінансове обслуговування підрозділу особового складу через розрахункові рахунки ІНФОРМАЦІЯ_5 у початковий період формування військової частини в умовах правового режиму воєнного стану не змінює статусу роботодавця. Оскільки Військова частина НОМЕР_2 у липні 2025 року була розформована та внаслідок штатно-організаційних змін увійшла до складі Військової частини НОМЕР_1 як НОМЕР_3 батальйон територіальної оборони, остання як правонаступник несе повну фінансову відповідальність за зобов`язаннями перед особовим складом за весь спірний період з 02.03.2022 по 19.05.2023. Відтак, доводи відповідача про відсутність його фінансової відповідальності за період до 01.07.2022 судом відхиляються як безпідставні.

Щодо структури виплат та похідних позовних вимог про перерахунок щомісячної премії та грошової допомоги для оздоровлення, суд встановив наступне.

Аналізом Витягу з картки особового рахунку позивача за період з червня 2022 року по травень 2023 року підтверджується, що грошове забезпечення ОСОБА_1 складалося з базових величин (посадового окладу та окладу за військовим званням), а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавки за вислугу років у розмірі 25%, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65%, та щомісячної премії, розмір якої коливався у межах від 179% до 420% від посадового окладу. Також у серпні 2022 року позивачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 14 904,90 грн. Суд наголошує, що згідно з приписами Постанови КМУ № 704 та Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, щомісячна премія та грошова допомога для оздоровлення не є самостійними виплатами, а є похідними величинами, розмір яких залежить від базових елементів - розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Оскільки під час судового розгляду встановлено, що при обчисленні грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.03.2022 по 19.05.2023 протиправно застосовувався застарілий та фіксований прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн, це призвело до штучного заниження розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

Як наслідок, протиправне заниження окладів потягнуло за собою автоматичне і пропорційне заниження всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (вислуги років та надбавки за особливості проходження служби), а також щомісячної премії та одноразової грошової допомоги на оздоровлення, обчислених від цієї неправомірної правової бази.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на ефективний засіб юридичного захисту. Беручи до уваги, що додаткові види грошового забезпечення та премія є невід`ємними похідними складовими частинами єдиного грошового забезпечення військовослужбовця, їх перерахунок та виплата є обов`язковим та нерозривним процесом відновлення порушеного права особи.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 in part зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату щомісячної премії та грошової допомоги на оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 (2481,00 грн) та станом на 01.01.2023 (2684,00 грн) на відповідні тарифні коефіцієнти, є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, з урахуванням раніше виплачених сум

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).

Згідно ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 КАС України.

Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р.) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, 19.07.2022 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.

Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.

Частини 1 та 2 ст.233 КЗпП України викладені у наступній редакції:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 р. у справі № 990/156/23 виснувала про те, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи суб`єкта приватного права.

Предметом позовних вимог позивача у даній справі є перерахунок та виплата грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення у належному розмірі за період з 02.03.2022 по 19.05.2023.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 р. по справі № 460/21394/23 дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду було відмовлено.

Оцінюючи зазначені доводи відповідача у сукупності з матеріалами справи при ухваленні остаточного рішення, суд наголошує, що предметом чинного спору є нарахування та виплата в повному обсязі складових грошового забезпечення військовослужбовця. За приписами Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2023 № 3-р(II)/2023, обмеження строком звернення до суду у спорах щодо стягнення належного працівникові (військовослужбовцю) грошового забезпечення в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не застосовується, якщо таке забезпечення не було нараховане та виплачене в повному обсязі.

Окрім цього, про порушення свого права та остаточну відмову у здійсненні перерахунку окладів позивач дізнався лише з листа-відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2025 № 1156/491/вих 3ПІ, після чого у встановлені законом строки звернувся до суду за захистом своїх прав. З огляду на викладене, строк звернення до суду позивачем не пропущено, а доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Таким чином, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 02.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 19.05.2023, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний