Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №916/2442/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2442/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

розглянувши справу

за позовом Комунальної установи "ОДЕСРЕКЛАМА" Одеської міської ради (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д; код ЄДРПОУ 25830211)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК АДМАРК" (65010, Одеська обл., м. Одеса, вул. Новаторів, буд. 1А; код ЄДРПОУ 44652195)

про стягнення 17 225,78 грн,

ВСТАНОВИВ:

Комунальна установа "ОДЕСРЕКЛАМА" Одеської міської ради (далі - позивач, КУ "ОДЕСРЕКЛАМА") звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК АДМАРК" (далі - відповідач, ТОВ "ОК АДМАРК") 17 225,78 грн, з яких: 14 322,89 грн основного боргу; 2 902,89 грн пені.

В обґрунтування позову КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" покликається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договорами на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 3185-о від 20.06.2024 та № 2566-од від 24.10.2024.

Ухвалою від 17.06.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду: відомих номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти відповідача; зазначення реквізитів рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг та надання до суду документа, що підтверджує наявність такого рахунку.

24.06.2026 до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків.

Ухвалою від 29.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2442/26, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи, повідомлено відповідача про передбачений частиною шостою статті 6 Господарського процесуального кодексу України обов`язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через вказану систему або її окрему підсистему (модуль).

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Ухвалу про відкриття провадження у справі суд направив відповідачу на адресу ТОВ "ОК АДМАРК", яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 65010, Одеська обл., м. Одеса, вул. Новаторів, буд. 1А. Втім, поштове відправлення повернулося до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

Отже, ухвала суду про відкриття провадження у справі, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається врученою відповідачу.

При цьому суд враховує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, в цьому випадку суду. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 та постановах Верховного Суду від 09.06.2026 у справі № 914/2382/25, від 09.06.2026 у справі № 910/14168/23.

Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Частиною 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, враховуючи те, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та водночас був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, суд виснував про можливість її розгляду за наявними доказами.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, враховуючи обставини, пов`язані із запровадженням в Україні воєнного стану, тривалі повітряні тривоги, відключення електропостачання, беручи до уваги навантаження суду, а також перебування судді Волкова Р. В. у щорічній відпустці з 30.07.2026 по 04.09.2026, справу було розглянуто поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для вирішення справи та виконання завдань господарського судочинства.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" та ТОВ "ОК АДМАРК" укладено аналогічні за змістом договори на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 3185-о від 20.06.2024 та № 2566-од від 24.10.2024.

Відповідно до п. 2.1. договорів № 3185-о та № 2566-од КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" надає ТОВ "ОК АДМАРК" право за плату тимчасово використовувати для розміщення рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси або інших об`єктах, що перебувають на утримані органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Згідно з п. 2.2. договорів № 3185-о та № 2566-од місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до договорів.

Відповідно до п. 5.1., 5.2. договорів № 3185-о та № 2566-од плата за договорами визначається на підставі п. 14.6. Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Одесі у новій редакції. Користувач вносить плату щомісячно, не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України.

Пунктами 6.2., 6.4., 6.5. договорів № 3185-о та № 2566-од визначено, що у випадку прострочення платежів, передбачених п. 5.1., 5.2. договорів, користувач сплачує на користь установи пеню від суми прострочення платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п. 5.1., 6.1. договору, встановлюється строком в 4 роки.

Договір № 3185-о було укладено на строк з 20.06.2024 по 19.09.2024, а договір № 2566-од - з 24.10.2024 по 23.10.2029.

У позовній заяві КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" звертає увагу, що договір № 2566-од розірвано 31.03.2026 на підставі пп. 8.5.4 п. 8.5. договору.

Підпунктом 8.5.4. п. 8.5. договорів № 3185-о та № 2566-од передбачено, що договір достроково припиняє свою дію у випадку його розірвання установою в односторонньому порядку у разі несплати користувачем плати за договором протягом двох або більше місяців поспіль.

Додатками до кожного з договорів є:

- погоджений сторонами перелік рекламних засобів;

- бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування ТОВ "ОК АДМАРК".

Плата за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів за договором № 3185-о становить 198,84 грн на місяць, а за договором № 2566-од - 795,36 грн на місяць.

Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 17 225,78 грн, з яких: 14 322,89 грн основного боргу; 2 902,89 грн пені.

При цьому основний борг відповідача за договором № 3185-о становить 596,52 грн (нараховано за період з 20.06.2024 по 19.09.2024), а за договором № 2566-од - 13 726,37 грн (нараховано за період з 24.10.2024 по 31.03.2026).

У свою чергу, розмір пені, нарахованої позивачем за порушення відповідачем строків внесення плати за договором № 3185-о становить 22,58 грн (за період з 28.07.2024 по 19.09.2024), а за договором № 2566-од - 2 880,31 грн (за період з 28.10.2024 по 31.03.2026).

Позивач звертався до відповідача з претензією від 08.01.2026 № 65/01-27, в якій вимагав погасити існуючу заборгованість, розмір якої станом на час оформлення претензії становив 11 361,89 грн.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч. ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору сторони визначають на основі вільного волевиявлення та мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. До того ж цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором.

Статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 (із змінами і доповненнями), КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

Пунктом 4.1. Правил № 434 передбачено, що КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Матеріали справи свідчать, що між КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" та ТОВ "ОК АДМАРК" укладено аналогічні за змістом договори на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 3185-о від 20.06.2024 та № 2566-од від 24.10.2024.

Відповідно до п. 2.1. обох договорів КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" надає ТОВ "ОК АДМАРК" право за плату тимчасово використовувати для розміщення рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси або інших об`єктах, що перебувають на утримані органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Пункт 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, визначає, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Додатками до кожного з договорів є:

- погоджений сторонами перелік рекламних засобів;

- бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування ТОВ "ОК АДМАРК".

Плата за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів за договором № 3185-о становить 198,84 грн на місяць, а за договором № 2566-од - 795,36 грн на місяць.

Відповідно до п. 5.1., 5.2. договорів № 3185-о та № 2566-од плата за договорами визначається на підставі п. 14.6. Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Одесі у новій редакції. Користувач вносить плату щомісячно, не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України щодо достовірності, належності та вірогідності доказів, суд вважає доведеною обставину забезпечення позивачем відповідачу можливості тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів протягом спірного періоду.

Враховуючи підтвердження матеріалами справи обставини виконання позивачем зобов`язань за договорами, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-79 ГПК України, не надав, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором № 3185-о у розмірі 596,52 грн та за договором № 2566-од у розмірі 13 726,37 грн, що разом становить 14 322,89 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Пунктами 6.2., 6.4., 6.5. договорів № 3185-о та № 2566-од визначено, що у випадку прострочення платежів, передбачених п. 5.1., 5.2. договорів, користувач сплачує на користь установи пеню від суми прострочення платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п. 5.1., 6.1. договору, встановлюється строком в 4 роки.

Отже, у зв`язку із простроченням внесення відповідачем плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, позивач цілком правомірно нараховує пеню за таке прострочення.

Разом з тим, перевіривши запропонований позивачем розрахунок пені, суд виявив помилки, які стосуються безпідставного включення до суми основного боргу, на який нараховується пеня, сум заборгованості, строк оплати якої ще не настав.

Так, за договором № 3185-о позивач помилково нараховує пеню на суму 470,59 грн за період з 01.08.2024 по 27.08.2024, включаючи до цієї суми заборгованість за серпень 2024 р. у розмірі 198,84 грн. Проте, включення до бази нарахування пені заборгованості за серпень 2024 р. є неправильним, так як прострочення цієї заборгованості виникло лише з 28.08.2024. Також, позивач помилково нараховує пеню на суму заборгованості 596,52 грн, включаючи заборгованість за вересень 2024 р. у розмірі 125,93 грн, за період з 01.09.2024 по 19.09.2024, оскільки прострочення заборгованості за вересень 2024 р. за умовами договору виникає лише з 28.09.2024.

Суд здійснив власний розрахунок пені за договором № 3185-о, який виглядає наступним чином:

Пеня = С x 2УСД x Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення.

Період 1 (28.07.2024 - 27.08.2024)

Період розрахункуКількість днів у періодіСума

28.07.2024 - 27.08.2024 : 13.0000 (облікова ставка НБУ) 271,75 (Сума боргу) x (2 x 13.0000 : 366) x 31 днів (прострочення) : 100 315,98

Всього штрафних санкцій за період: 5,98

Період 2 (28.08.2024 - 19.09.2024)

Період розрахункуКількість днів у періодіСума

28.08.2024 - 19.09.2024 : 13.0000 (облікова ставка НБУ) 470,59 (Сума боргу) x (2 x 13.0000 : 366) x 23 днів (прострочення) : 100 237,69

Всього штрафних санкцій за період: 7,69

Всього пені за договором № 3185-о: 5,98 + 7,69 = 13,67 грн.

У свою чергу, розрахунок пені за договором № 2566-од у розмірі 2 880,31 грн є правильним та таким, що відповідає умовам цього договору та вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 2 893,98 грн.

Враховуючи викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 14 322,89 грн основного боргу та 2 893,98 грн пені.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на відповідача підлягають покладенню 2 661,02 грн витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК АДМАРК" (65010, Одеська обл., м. Одеса, вул. Новаторів, буд. 1А; код ЄДРПОУ 44652195) на користь Комунальної установи "ОДЕСРЕКЛАМА" Одеської міської ради (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д; код ЄДРПОУ 25830211) 14 322,89 грн основного боргу, 2 893,98 грн пені та 2 661,02 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 18 вересня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков