Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №916/2584/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2584/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102)

до відповідача - Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Північний" (65025, Одеська обл., м. Одеса, вул. Палія Семена, буд. 118; код ЄДРПОУ 35241704)

про стягнення 772 539,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" (далі - позивач, КП "ТМО") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Північний" (далі - відповідач, КП "ЖКС "ПІВНІЧНИЙ") 772 539,90 грн заборгованості за спожиту теплову енергію.

В обґрунтування позову КП "ТМО" покликається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо сплати заборгованості за спожиту протягом серпня 2023 р. - березня 2026 р. теплову енергію згідно Договору на постачання теплової енергії № 1324 від 23.10.2008.

Ухвалою від 29.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2584/26, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, встановлено сторонам строки для подання до суду заяви по суті справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчить довідка від 02.07.2026 про доставку ухвали про відкриття провадження у справі від 29.06.2026 до електронного кабінету відповідача (дата та час доставки: 30.06.2026 о 16:20 год.).

Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, враховуючи те, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та водночас був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, суд виснував про можливість її розгляду за наявними доказами.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, враховуючи обставини, пов`язані із запровадженням в Україні воєнного стану, тривалі повітряні тривоги, відключення електропостачання, беручи до уваги навантаження суду, а також перебування судді Волкова Р. В. у щорічній відпустці з 30.07.2026 по 04.09.2026, справу було розглянуто поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для вирішення справи та виконання завдань господарського судочинства.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

23.10.2008 між постачальником послуг - КП "ТМО" (теплопостачальна організація) та КП "ЖКС "Північний" Суворовського району (споживач) укладено договір № 1324 на постачання теплової енергії (далі - договір), згідно з умовами якого теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу на опалення житлового будинку по вул. Висоцького, 23 та на опалення і гаряче водопостачання службових приміщень в обсягах згідно додатку № 1 до цього договору.

За даним договором споживач зобов`язується: виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені цим договором (підпункт 3.2.2. пункту 3.2. договору); повідомляти теплопостачальну організацію про всі об`єкти теплоспоживання, підключені до теплових мереж споживача (підпункт 3.2.3. пункту 3.2. договору); письмово сповіщати теплопостачальну організацію про зміну користувачів приміщень та теплових мереж споживача (субспоживачів) не пізніше 5 днів з моменту настання зазначених подій (підпункт 3.2.5. пункту 3.2. договору);

До обов`язків теплопостачальної організації належать: забезпечення постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно із додатком 1 (підпункт 4.2.1. пункту 4.2. договору); повідомлення споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів або про обмеження постачання тепла (підпункт 4.2.3. пункту 4.2. договору).

Згідно із пунктом 5.1. договору облік споживання теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання визначається розрахунковим способом.

Відповідно до пунктом 5.3. договору кількість спожитої теплової енергії визначається розрахунковим способом: на опалення - згідно теплового навантаження будівлі з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел Теплопостачальної організації та кількості діб роботи теплоспоживчого обладнання Споживача в розрахунковий період; на гаряче водопостачання кількість теплової енергії визначається як добуток добового споживання, зазначеного в договорі, на кількість діб у звітному періоді. Теплове навантаження - це норма витрат на опалення будівель, яка визначається згідно будівельного обсягу та опалювальних характеристик будівель. Добове споживання гарячої води - визначається виходячи з норм споживання, як добуток середньо годинного навантаження в добу максимального споживання гарячої води на 18 годин, або по поперечному перерізу трубопроводу на введені в будівлю.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 6.3. договору).

Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої та зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період (пункт 6.4. договору).

За змістом пункту 6.6. договору кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця, наступного за розрахунковим.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2008 (пункт 10.1. договору).

Договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення господарським судом; ліквідації будь-якої із сторін (пункт 10.2. договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 10.4. договору).

При припиненні дії договору, пов`язаного з відмовою споживача від послуг теплопостачання, споживач зобов`язаний своїми силами провести відключення своїх теплових мереж від мереж теплопостачальної організації на межі балансової належності та викликати представника теплопостачальної організації для складення відповідного акту (пункт 10.5. договору).

Між сторонами були також підписані додатки до договору, зокрема:

- додаток № 1 "Обсяги постачання теплової енергії Споживачу" з переліком об`єктів споживача та орієнтовними обсягами поставки;

- додаток № 2 "Схема теплотраси, що перебуває на балансі Споживача".

Вказані обставини, які відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України у даній справі є преюдиційними, установлені судовими рішеннями в межах розгляду Господарським судом Одеської області справ № 14-29/17-3704-2011, № 5017/2630/2012, № 916/2734/18, № 916/3469/23.

01.11.2016 між КП "ТМО" та КП "ЖКС "Північний" Суворовського району укладено додаткову угоду № 9 до договору, відповідно до умов якої п.п. 2.1., 5.1., 5.2. та 6.1. договору було викладено в новій редакції (далі - додаткова угода № 9; а.с. 68).

Так, відповідно до п. 2.1. договору в редакції додаткової угоди № 9 теплова енергія постачається споживачу на опалення гуртожитку по вул. Героїв Сталінграду, 78 та на опалення службових приміщень в обсягах згідно додатку № 1 до цього договору.

Згідно з п. 5.1. договору в редакції додаткової угоди № 9 облік споживання теплової енергії службових приміщень та гуртожитку визначається розрахунковим способом та за показниками приладів обліку пропорційно тепловому навантаженню згідно протоколу розподілу теплової енергії на опалення житлових будинків КП "ЖКС "ПІВНІЧНИЙ" (додаток № 1 до додаткової угоди № 9).

Пунктом 5.2. договору в редакції додаткової угоди № 9 визначено, що межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін: гуртожиток за адресою вул. Героїв Сталінграда, 78 - стіна будинку.

Відповідно до п. 6.1. договору в редакції додаткової угоди № 9 розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації відповідно до змін Постанови національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.04.2015 за № 1386 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КП "Теплопостачання міста Одеси", затверджених Постановою НКРЕКП від 06.10.2016 № 1788 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" з 01.12.2016 тариф для інших споживачів становить 1406,532 грн за 1 Гкал. (з ПДВ), а Постановою НКРЕКП від 07.11.2016 №1943 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для населення КП "Теплопостачання міста Одеси" з 01.12.2016 тариф для населення становить 1223,424 грн за 1 Гкал. (з ПДВ).

Нові тарифи не є предметом узгодження між теплопостачальною організацією та споживачем. Нарахування із застосуванням нових тарифів проводяться з дати, зазначеної у відповідній постанові про встановлення тарифу.

Додатком № 1 до додаткової угоди № 9 є "Обсяги постачання теплової енергії Споживачу". В цьому додатку сторони визначили перелік об`єктів споживача та узгодили орієнтовний об`єм поставки теплової енергії.

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури за постачання теплової енергії, включаючи опалення та абонентське обслуговування, за розрахункові періоди з серпня 2023 р. по березень 2026 р. на загальну суму 772 539,90 грн (а.с. 52-67).

16.04.2026 позивач надіслав поштою відповідачу претензію від 15.04.2026 № 13.01-04-91 з актом звіряння розрахунків (а.с. 42-43), в якій вимагав протягом місяця з дня отримання цієї претензії здійснити оплату заборгованості у розмірі 772 539,90 грн.

Того ж дня позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за постачання теплової енергії за розрахункові періоди з серпня 2023 р. по березень 2026 р..

Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 772 539,90 грн заборгованості за спожиту теплову енергію.

Розрахунок заявленої до стягнення заборгованості наявний у матеріалах справи (а.с. 48-51).

При розрахунку спірної заборгованості позивач використовує такі вихідні дані:

- тарифи, установленні рішеннями виконавчого комітету Одеської міської ради № 395 від 23.12.2021, № 333 від 21.09.2023, № 922 від 24.10.2024 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії Комунальному підприємству «Теплопостачання міста Одеси»";

- плату за абонентське обслуговування, установлену наказами КП "ТМО" "Про затвердження плати за абонентське обслуговування" № 56 від 28.04.2023, № 77 від 24.04.2024, № 175 від 03.10.2024;

- дати початку та закінчення опалювального сезону протягом спірного періоду, установлені розпорядженнями міського голови, такі як: "Про початок опалювального сезону періоду 2023-2024 років", "Про закінчення опалювального сезону періоду 2023-2024 років", "Про початок опалювального сезону періоду 2024-2025 років", "Про закінчення опалювального сезону періоду 2024-2025 років", "Про початок опалювального сезону періоду 2025-2026 років", "Про закінчення опалювального сезону періоду 2025-2026 років";

- коефіцієнти перерахунку для споживачів теплової енергії, затверджені наказами КП "ТМО" № 186 від 12.12.2023, № 8 від 10.01.2024, № 26 від 06.02.2024, № 42 від 05.03.2024, № 62 від 02.04.2024, № 82 від 02.05.2024, № 5 від 08.01.2025, № 24 від 06.01.2025, № 35 від 04.03.2025, № 53 від 02.04.2025, № 202 від 11.12.2025, № 7 від 05.01.2026, № 34 від 04.02.2026, № 50 від 03.03.2026, № 71 від 03.04.2026.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено, що підставою виникнення зобов`язання відповідача з оплати теплової енергії є договір на постачання теплової енергії № 1324 від 23.10.2008 в редакції додаткової угоди № 9 від 01.11.2016.

Цей договір наразі не є розірваним, він є пролонгованим і чинним, отже, обов`язковим до виконання обома сторонами.

Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Закон України «Про теплопостачання» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.

Відповідно до частини шостої статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та приписів чинного законодавства, відповідач зобов`язаний був оплатити вартість поставленої теплової енергії за період з серпня 2023 року по березень 2026 року, чого ним виконано не було, що призвело до порушення останнім договірних зобов`язань.

Доказів погашення заявленої до стягнення суми боргу у розмірі 772 539,90 грн відповідачем суду не надано.

Згідно з частинами 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Враховуючи викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 772 539,90 грн заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Беручи до уваги задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 270,48 грн, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Північний" (65025, Одеська обл., м. Одеса, вул. Палія Семена, буд. 118; код ЄДРПОУ 35241704) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102) 772 539,90 грн заборгованості та 9 270,48 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 18 вересня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков