Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №201/1707/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/1707/26

Провадження № 2/201/2622/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року місто Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді - Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання – Рясної А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 20.05.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №591986934, згідно якого відповідач отримав позику в сумі 4900 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом. Договір позики був укладений в електронному виді та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 22000 грн.

28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, який 05.08.2020 року уклав договір факторингу №05/0820-01 із ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступило ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» право грошової вимоги, зокрема, і по вищезазначеному договору із ОСОБА_1 . У подальшому, 11.07.2025 року, ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е з позивачем ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», відповідно до якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило позивачу право грошової вимоги, зокрема, і по вищезазначеному договору із відповідачем ОСОБА_1 . Факт передачі права вимоги за кредитним договором, а також відповідний розмір зобов`язання, що існував на момент передачі, підтверджується реєстром прав вимоги до договору про відступлення права вимоги, випискою та розрахунком заборгованості, розмір якої станом на дату подачі позовної заяви становить 78254 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту — 22000 грн., заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом — 56254 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача та судові витрати: 2662,40 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 10.02.2026 року указана позовна заява передана для розгляду судді Куць О.О. (т.1,а.с.203).

Ухвалою судді від 05.03.2026 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено справу для розгляду по суті, а також витребувано докази у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (т.1,а.с.206-207).

28.07.2026 року на виконання ухвали від 05.03.2026 року до суду надійшли витребувані документи з АТ КБ «ПРИВАТБАНК», зокрема, інформація щодо належності кредитної картки №4149-6293-1390-3882 ОСОБА_1 та щодо зарахування платежів в загальній сумі 22000 грн. на картку останнього. (т.2,а.с.1-3,5-7)

Відповідач – ОСОБА_1 надав суду відзив, в якому вказував, що позивачем надано до суду документи не засвідчені належним чином, а тому такі докази є недопустимими. Крім того, позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують відступлення права грошової вимоги за кредитним договором №591986934 від 20.05.2021 року. Право вимоги за основним зобов`язанням переходить не в моменті «передачі» суми заборгованості в обліку первісного кредитора, кредитного договору, судового рішення, яким стягнуто суму боргу, а в момент передачі оригіналів документів, які є доказами права вимоги. Тобто, на думку відповідача, первісний кредитор мав би передати позивачу належні та достовірні доказу переказу коштів на рахунок відповідача, саме у тих розмірах, які заявляє позивач. Також, відповідач наголошував, що кредитний договір укладений між сторонами 20.05.2021 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». Відступлення майбутніх вимог існує лише стосовно тих, які існують на момент укладення договору факторингу. Відтак, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не могло відступити ТОВ «ОНЛАЙН ФІНАНС», а ті в свою чергу ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги за кредитним договором №591986934 від 20.05.2021 року. Також зауважував, що додатки до договору факторингу №28/1118-08 від 28.11.2018 року, та №11/07/25-е від 11.07.2025 року є пустими бланками, з яких неможливо встановити інформацію щодо відступлення грошової вимоги саме до ОСОБА_1 , такі докази є не належними, не допустимими. З урахуванням вищевикладеного, просив відмовити у задоволенні позову (т.1,а.с.236-241). Також подав суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у якому вказував, розмір витрат у сумі 7000 грн. є не співмірною та непропорційною зі складністю справи, тому просив зменшити розмір витрат до 2000 грн. (т.1,а.с.242)

Представник позивача – Сахарова О.І. надала суду відповідь на відзив, вказувала, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та між ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до пункту 8.2 Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 р. строк дії цього договору закінчується 28.11.2019 року. Відповідно до п.8.6 додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019 р., № 26 від 31.12.2020 р., №27 від 31.12.2021 р., №31 від 31.12.2022 р., №32 від 31.12.2023 р. – якими продовжено строк дії договору до 31.12.2024 року. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 р. по 31.12.2024 р. Предметом договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 р., є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. 27.07.2021 р. відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №144 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 р. (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 51 942,00 грн. Таким чином, право вимоги перейшло від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку, а отже право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 27.07.2021 р., тобто після укладання кредитного договору № 591986934 від 20.05.2021 р. Відтак, відповідач помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу. Проте, відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Крім того, право вимоги переходить у момент підписання реєстру, який є невід`ємною частиною договору факторингу. Отже, позивач належним чином підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови договору факторингу та надав відповідні документи. Висновок Відповідача про відсутність переходу права вимоги є необґрунтованим, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні моменту виникнення права вимоги та його передачі за договором факторингу. Щодо строку договору факторингу №05/0820-01 зазначав, що додатковими угодами №2 від 03.08.2021 р. та №3 від 30.12.2022 р. продовжено строк дії договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 р. до 30.12.2024 р. включно, всі інші умови залишились без змін. Створення реєстрів прав вимог до договорів факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 р. та №05/0820-01 від 05.08.2020 р. відбувається за формою, що визначена у відповідних додатках. Таким чином, вищезгадані реєстри можуть бути укладені в будь-який момент чинності договорів факторингу, а перехід права вимоги відбувається в день підписання кожного з реєстрів. Також, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження переходу права вимоги до позивача за договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 року, зокрема акт прийому-передачі реєстру боржників, витяг з реєстру боржників. Отже, з посиланням на практику Вс, представник позивача підкреслив, що позивач довів перехід права вимоги за договорами факторингу. Щодо витрат на правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи документи на підтвердження надання правничої допомоги, зокрема акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином. Враховуючи вищевказане, просив суд задовольнити позивну заяву у повному обсязі. (т.1, а.с.215-230)

Представник позивача у позові просив проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. (т.1,а.с. 13-14)

Відповідач разом із відзивом надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. (т.1,а.с.243)

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 20.05.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір №6591986934 у формі електронного документу з використанням електронного підпису (т.1,а.с.60-67).

Відповідно до умов вказаного кредитного договору відповідачу було видано кредит в загальній сумі 4900 грн. шляхом перерахування коштів на банківську картку.

ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним на умовах, передбачених договором.

До позовної заяви позивач додав Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», яка регулює порядок надання грошових коштів у позику та яка за своєю природою є пропозицією щодо укладення електронного договору (т.1,а.с.40-53); заявку на отримання грошових коштів від 20.05.2021 року, відповідно до якої вбачається, що відповідач надав свої персональні дані, в тому числі й електрону пошту, фінансовий номер телефону та номер картки (т.1,а.с.37); Алгоритм дій ТОВ «Манівео» стосовно укладання кредитних договорів (т.1,а.с.20-23); Алгоритм дій споживача в ІТС ТОВ «Манівео» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору (т.1,а.с.25-36).

Як вбачається з довідки щодо дій позичальника в ІТС ТОВ «Манівео», відповідач отримав одноразовий ідентифікатор MNV8В39Х 20.05.2021 року о 00:45:53 на телефон НОМЕР_1 ; в подальшому, 20.05.2021 року о 00:46:22 відповідачем введено одноразовий ідентифікатор/відправлено ТОВ «Манівео», та 20.05.2021 року о 00:46:27 ОСОБА_1 перераховано грошові в сумі 4900 грн. (т.1,а.с.24).

З досліджених вище документів вбачається, що між відповідачем та первісним кредитором було укладено кредитний договір, про що відповідач у відзиві не заперечував.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. (ч.1 ст.82 ЦПК України)

На підтвердження виконанням первинним кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 4900 грн. позивачем надано платіжне доручення від 20.05.2021 року (т.1,а.с. 16).

Крім того, ОСОБА_1 в межах кредитного договору отримано кошти у сумі 6000 грн.,4500 грн., та 6600 грн., що підтверджується квитанціями від 20.05.2021 року (т.1,а.с.17,18,19)

На виконання вимог ухвали суду від 05.03.2026 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» письмово повідомили про те, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_2 та підтверджено зарахування позики у загальній сумі 22000 грн. (т.2,а.с.1,2-3,5,6-7)

Досліджені вище документи спростовують твердження відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів перерахування коштів первісним кредитором відповідачеві.

28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно п.2.1 якого було передбачено, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (т.1,а.с.141-147).

Строк дії вказаного договору згідно п.8.2 було встановлено до 28 листопада 2019 року.

У подальшому додатковими угодами №19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року та №32 від 31 грудня 2023 року вносились зміни до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31 грудня 2024 року включно (т.1,а.с. 152-165).

Крім того, 31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.

Згідно п.1.3 додаткової угоди №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до п. 2.1 договору факторингу, згідно умов цього Договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 4.1 договору факторингу, сторони погодили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує.

Позивач зазначив, що первісне відступлення прав вимоги за кредитним договором №591986934 від 20.05.2021 року відбулось від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на підставі зазначеного вище договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, підтвердженням чого є витяг з реєстру прав вимоги №144 від 27.07.2021 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.(т.1,а.с.138-140)

05.08.2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено договір факторингу №05/0820-01 (т.1,а.с.125-130) зі строком дії до 30.12.2024 року, що вбачається з додаткових угод від 03.08.2021 року та 30.12.2022 року (т.1, а.с.134,135), відповідно до якого за доводами позовної заяви ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 591986934 від 20.05.2021 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 року (т.1,а.с.122-124).

З копії платіжної інструкції № 4097 від 30.05.2023 року вбачається, що ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» отримало від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» суму коштів у розмірі 3818981,17 грн., як плату за відступлення права вимоги згідно договору № 05/0820-01 від 05.08.2020 року. (т.1,а.с.121)

В подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» на підставі договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 року було відступлено на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (т.1,а.с.109-116), за кредитним договором № 591986934 від 20.05.2021 року, що підтверджується витягом з реєстру боржників від 14.07.2025 року (т.1,а.с.105-108).

Крім того, згідно п.1.2 Договору перехід від клієнта (ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») до Фактора (ТОВ «ФК «ЕЙС») прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру Боржників згідно з додатком №2.

На виконання п.1.2 договору до матеріалів справи долучено акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 р. (т.1,а.с.104)

З копій платіжних інструкцій № 360 від 24.09.2025 року (т.1,а.с.93), №357 від 19.09.2025 року(т.1,а.с.94), №358 від 19.09.2025 року (т.1,а.с.95), №355 від 18.09.2025 року (т.1,а.с.96), №356 від 19.09.2025 року (т.1,а.с.97), №317 від 12.08.2025 року (т.1,а.с.98), та №344 від 04.09.2025 року (т.1,а.с.99) вбачається, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» отримало від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» суму коштів, як плату за відступлення права вимоги згідно договору № 11/07/25-Е від 11.07.2025 року. (т.1,а.с.93-99)

Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною першою статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Доводи відповідача щодо майбутньої вимоги, не спростовують факту переходу права вимоги до позивача, оскільки з умов договорів факторингу та наданих до справи документів вбачається, що самі договори факторингу мали рамковий характер і визначали загальні умови співпраці сторін, тоді як конкретні права вимоги індивідуалізувалися та передавалися шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги.

Отже, право вимоги до відповідача було передано не в момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 р., а в момент підписання реєстру прав вимоги № 144 від 27.07.2021 р., тобто вже після укладення кредитного договору № 591986934 від 20.05.2021 та після виникнення відповідного кредитного зобов`язання.

Аналогічно, право вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло не в момент укладення договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 р., а після підписання реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 р., тобто також після виникнення кредитного зобов`язання відповідача.

Крім того, суд зауважує, що витяги з реєстру прав вимоги оцінюються не ізольовано, а у сукупності з іншими доказами у справі: договорами факторингу, додатковими угодами, реєстрами прав вимоги, актом приймання-передачі реєстру боржників, платіжними документами та розрахунком заборгованості.

Сам по собі факт надання витягів із реєстрів прав вимоги не свідчить про їх недопустимість, оскільки такі витяги подані для підтвердження відомостей щодо конкретного боржника з урахуванням того, що повні реєстри містять персональні дані інших осіб, які не є учасниками цієї справи.

Щодо доводів відповідача про докази оплати за договорами факторингу, суд враховує, що позивачем надано документи, які підтверджують фінансування за договорами факторингу, зокрема платіжні документи, акт звірки взаємних розрахунків, протокол узгодження предмету факторингової операції та акт приймання-передачі реєстру боржників. Крім того, умовами договорів факторингу момент переходу права вимоги пов`язаний із підписанням відповідного реєстру прав вимоги або реєстру боржників та акта його приймання-передачі.

У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12- 1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Виходячи з умов укладених 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова компанія» та ТОВ «Таліон Плюс», 05.08.2020 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» та 11.07.2025 року між ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договорів, суд дійшов висновку, що між цими юридичними особами, які є фінансовими установами, було укладено саме договори факторингу, а не договори про відступлення права вимоги, які в судовому порядку недійсними не визнані.

Суд вважає, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Крім того, укладання договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору №591986934 від 20.05.2021 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі реєстру, який є додатком до договору факторингу.

Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12).

Також, ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, заміна кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання за кредитним договором, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Таким чином, у разі сплати відповідачем ОСОБА_1 коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «ЕЙС» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факту переходу права вимоги до позивача.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Статтею 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України, передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.

Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 22000 грн. та порушення ним зобов`язання щодо їх повернення, факт переходу права вимоги до позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», а тому, суд дійшов висновку, що з останнього підлягає стягненню заборгованість згідно договору №591986934 від 20.05.2021 року.

Згідно з вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки відповідач станом 26.12.2025 року має заборгованість за кредитним договором №591986934 від 20.05.2021 року, яка складається із заборгованості у розмірі 78254 грн., з яких заборгованість за кредитом — 22000 грн., а також відсотки — 56254 грн., яка ним добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, суд дійшов висновку про її стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС». (а.с. 87,88-89,90-92)

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» сплачені та документально підтверджені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн. (т.1,а.с.202).

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення витрат професійну правничу допомогу, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Звертаючись із позовною заявою, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн., надавши при цьому договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року (т.1,а.с.83-85), протокол погодження вартості до Договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року, що є додатком №1 до договору (т.1,а.с.86), додаткову угоду №25770901636 до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року (т.1,а.с.82), акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року (акт є невід`ємною частиною до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року) (т.1,а.с.81).

Аналізуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних робіт (наданих послуг), вважає, що розмір витрат у сумі 7 000 грн. є не обґрунтованим та завищеним.

Надаючи оцінку поданим позивачем доказам на підтвердження обсягів наданої професійної правничої допомоги, суд виходить з того, що частина наданих позивачу послуг, вивчення матеріалів справи, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, підготовка клопотання про отримання інформації щодо зарахування кредитних коштів, не є самостійною послугою, а є лише етапом підготовки до складання позовної заяви.

Справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, спір, який виник між сторонами у справі, відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання яких адвокат би витратив значний час. Даний спір є незначної складності, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Крім того, у провадженні адвокатського бюро перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими.

За таких обставин, надані адвокатом юридичні послуги щодо підготовки та складання позовної заяви не відповідають критеріям розумності та необхідності. З урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності, дійсності та необхідності витрат на професійну правничу допомогу будуть відповідати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

На підставі викладеного, суд, керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №591986934 від 20.05.2021 року станом на 26.12.2025 року у сумі 78254 грн., яка складається із заборгованості: за кредитом - 22000 грн., за відсотками - 56254 грн.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати у сумі 3 662,40 грн., з яких: витрати на професійну правничу допомогу - 1000 грн.; судовий збір - 2662,40грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.О.Куць