Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №173/1771/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3297/26 Справа № 173/1771/25 Суддя у 1-й інстанції - Кожевник О. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.,

суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря: Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»

на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року,-

В С Т А Н О В И В:

10 липня 2025 року позивач ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 10 червня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір №780278699, який підписано електронним цифровим підписом, за допомогою одноразового ідентифікатора MNV652UF, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 22 100 грн.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимоги.

27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №27/0524-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» передало (відступило) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» прийняло належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимоги.

04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, за умовами якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передало (відступило) ТОВ «Юніт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Юніт Капітал» прийняло належні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимоги.

Відповідно до реєстру прав вимоги до вищевказаного договору факторингу, ТОВ «Юніт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача, як боржника, за кредитним договором у розмірі 111 168,97 грн., з яких: 22 099,07 грн. заборгованість по тілу кредиту; 89 069,90 грн. заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом.

За умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором, у зв`язку із чим просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 111 168,97 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат. (а.с.1-10).

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с. 76-79).

В апеляційній скарзі ТОВ «Юніт Капітал» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договори факторингу укладені між первісним кредитором та ТОВ «Юніт Капітал» у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому останній має право грошової вимоги до відповідача (а.с. 82-98).

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимоги (а.с. 26зв-28).

28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 при цьому інші умови договору залишились без змін (а.с. 29).

31 грудня 2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та продовжено строк договору до 31 грудня 2021 року, а Договір факторингу № 18/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладання залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01 (а.с. 29зв-31).

31 грудня 2021 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишились без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с. 32).

31 грудня 2022 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишились без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с. 32).

31 грудня 2023 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с. 32).

27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 27/0524-01 (а.с. 32-35).

Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені, у відповідних Реєстрах прав вимог. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 27.05.2024 до Договору факторингу № 27/0524-01 від 27.05.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.

04 червня 2025 року ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників від 04.06.2025 за вказаним договором до позивача перейшло право вимоги до відповідача в сумі 111 168,97 грн., з яких: 22099 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 89069,90 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 37-39, 40).

10 червня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір №780278699, який підписано електронним цифровим підписом, за допомогою одноразового ідентифікатора MNV652UF, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 22 100,00 грн.

ТОВ «Юніт Капітал» вважає, що набуло права грошової вимоги до відповідача, як боржника, за кредитним договором у розмірі 111 168,97 грн., з яких: 22 099,07 грн. заборгованість по тілу кредиту; 89 069,90 грн. заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що до нього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №780278699 від 10 червня 2023 року, а також позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за Договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора.

Тобто, відступлення права вимоги в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим, положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійсними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначав, що між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, за умовами якого до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №672428803 від 15 грудня 2023 року, однак за договором факторингу права вимоги є похідними від кредитного договору, отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги.

Предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року на момент його укладення не могло бути право будь-якої вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором № 780278699 від 10 червня 2023 року, що в свою чергу виключає відступлення та набуття відповідного права вимоги за вказаним кредитним договором, як ТОВ «Таліон Плюс» згідно договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, так і в подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» згідно договір факторингу №10/1024-01 від 10 грудня 2024 року та ТОВ «Юніт Капітал» згідно договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року.

З огляду на те, що кредитний договір № 780278699 був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 10 червня 2023 року, натомість договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу, ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та ОСОБА_1 відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року.

Окрім того, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28 листопада 2018 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і навіть не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли вже після укладення вказаного договору й матеріали справи взагалі не містять доказі на підтвердження оплати за договором факторингу.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі №916/2040/20).

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що до нього перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та безпідставно відмовив у позові, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги, що договори факторингу укладені у відповідності до положень чинного законодавства, а тому ТОВ «Юніт Капітал» має право грошової вимоги до відповідача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки договір факторингу №28/1118-01, датований 28 листопада 2018 року, тобто до укладання кредитного договору №780278699 від 10 червня 2023 року, не є належним та допустимим доказом на підтвердження переходу права грошової вимоги до відповідача.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що перехід права вимоги були передані (відступлені) від первісного кредитора, яким є ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», новому кредитору ТОВ «Таліон Плюс», але в межах чинності договору факторингу №28/1118-01, тобто після виникнення заборгованості, колегія суддів відхиляє, оскільки спростовуються змістом договору відступлення права вимоги від 28 листопада 2018 року та матеріалами справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року.

При цьому розділом 3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року визначено «Фінансування та порядок розрахунків». Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування – належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування сторони погоджують шляхом укладання додаткової угоди. Згідно пункту 3.1.2 фінансування – належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. А пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у 13 розділі цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта. Аналогічні положення передбачено також у договорі факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеному між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

Акт звірки взаємних розрахунків між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 31 грудня 2021 року, підписаний сторонами договору факторингу № 28/1118-01, яким сторони підтверджують здійснення оплати за відступлення прав вимоги за зазначеним договором та та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно Реєстру прав вимог № 10 від 31.07.2023 року, не є первинними документами, які є підставою для бухгалтерського обліку господарської операції відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Тому цей акт та протокол не є належними доказами здійснення господарської операції – оплати за договором факторингу № 28/1118-01.

Також апеляційний суд зазначає, що складення відповідного акта та протоколу не передбачено умовами договору факторингу, укладеного первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28.11.2018 № 28/1118-01, їх форма також не затверджена відповідними додатками до цього договору.

Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі – від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора – ТОВ «ФК «Ейс».

Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - залишити без задоволення.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Судді: