Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №420/12336/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 420/12336/25

адміністративне провадження № К/990/5450/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/12336/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року (ухвалене суддею Завальнюком І.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючої судді Шевчук О.А., суддів Бойка А.В., Єщенка О.В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Управління, відповідач, скаржник), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №951050832760 про відмову у перерахунку пенсії від 24 грудня 2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення нею підприємницької діяльності: з 19 січня 1998 року по 30 червня 2000 року, з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2003 року, з 04 лютого 2004 року по 29 лютого 2004 року, з 04 березня 2004 року по 31 березня 2004 року; з 04 квітня 2004 року по 30 квітня 2004 року, з 04 травня 2004 року по 31 травня 2004 року, з 04 червня 2004 року по 30 червня 2004 року, з 04 липня 2004 року по 31 липня 2004 року, з 04 серпня 2004 року по 31 серпня 2004 року, з 04 вересня 2004 року по 30 вересня 2004 року; з 04 жовтня 2004 року по 31 грудня 2004 року та перерахувати ОСОБА_1 розмір пенсії, починаючи з дати призначення пенсії 25 жовтня 2008 року;

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі № 420/3090/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення від 24 грудня 2024 року № 951050832760 про відмову у перерахунку пенсії, яким відмовило у зарахуванні до страхового стажу позивачки періодів здійснення підприємницької діяльності з 19 січня 1998 року по 21 січня 2005 року. Відмову мотивовано тим, що за період з 26 січня 1998 року по 30 червня 2000 року страхові внески не сплачувалися, за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року відсутні дані про сплату єдиного чи фіксованого податку або страхових внесків, а за період з 01 листопада 2004 року по 21 січня 2005 року відсутні відомості в системі персоніфікованого обліку. При цьому період підприємницької діяльності з 01 січня 2004 року по 31 жовтня 2004 року, за твердженням відповідача, був урахований до страхового стажу раніше.

3. Позивачка вважає таку відмову протиправною, оскільки подала до пенсійного органу документи, які, на її думку, підтверджують її державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця та сплату фіксованого податку, що є достатньою підставою для зарахування спірних періодів підприємницької діяльності до страхового стажу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року позов задоволено.

5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка надала відповідачу наявні в неї документи, які підтверджують факт здійснення підприємницької діяльності у спірні періоди, зокрема державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця та сплату фіксованого податку. Суд зазначив, що для зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року достатнім є підтвердження реєстрації особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а щодо наступних періодів - підтвердження сплати відповідних платежів.

6. Суд також урахував, що відсутність окремих відомостей у системі персоніфікованого обліку не залежала від волі позивачки та сама по собі не може бути підставою для позбавлення її права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу. У зв`язку із цим суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не врахував подані позивачкою документи та протиправно відмовив у перерахунку пенсії.

7. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року змінено резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року.

Абзаци перший та третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року викладено в наступній редакції:

«Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення нею підприємницької діяльності: з 19.01.1998 року по 30.06.2000 року, з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року, з 04.02.2004 року по 29.02.2004 року, з 04.03.2004 року по 31.03.2004 року; з 04.04.2004 року по 30.04.2004 року, з 04.05.2004 року по 31.05.2004 року, з 04.06.2004 року по 30.06.2004 року, з 04.07.2004 року по 31.07.2004 року, з 04.08.2004 року по 31.08.2004 року, з 04.09.2004 року по 30.09.2004 року; з 04.10.2004 року по 31.12.2004 року та здійснити перерахунок її пенсії з 02.04.2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року залишено без змін.

8. Змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про наявність підстав для зарахування спірних періодів підприємницької діяльності позивачки до страхового стажу та визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24 грудня 2024 року № 951050832760.

9. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість визначення судом першої інстанції початковою датою перерахунку пенсії 25 жовтня 2008 року. Суд виходив з того, що із заявою про зарахування спірних періодів до страхового стажу та перерахунок пенсії позивачка звернулася 02 жовтня 2023 року, а тому, з урахуванням шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, установленого статтею 122 КАС України, порушене право підлягає захисту шляхом здійснення перерахунку пенсії з 02 квітня 2023 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 25 жовтня 2008 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

11. Страховий стаж позивачки, врахований при призначенні пенсії, становить 29 років 10 місяців та обчислений по 28 лютого 2023 року.

12. Для обчислення пенсії враховано середньомісячну заробітну плату у розмірі 10 166,88 грн, визначену за періоди з 01 травня 1980 року по 30 квітня 1985 року згідно з довідкою про заробітну плату та з 01 січня 2004 року по 31 жовтня 2004 року за даними персоніфікованого обліку.

13. З 01 жовтня 2023 року розмір пенсії позивачки становить 3 163,77 грн.

14. 02 жовтня 2023 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про зарахування до страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності з 19 січня 1998 року по 21 січня 2005 року та здійснення перерахунку пенсії з урахуванням зарахованого стажу.

15. До зазначеної заяви позивачка додала: копію паспорта; копію картки платника податків; копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 від 26 січня 1998 року; копію довідки Державної податкової інспекції у Приморському районі Державної податкової адміністрації України від 25 січня 2007 року № 143; копію листа Головного управління ДПС в Одеській області від 21 липня 2023 року № 34149/6/15-32-24-07-10; копію довідки відділу документального та інформативного забезпечення управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради від 17 жовтня 2023 року № 1630-23; копію листа відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради від 17 жовтня 2023 року № 3-314-23; копію листа Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 02 червня 2005 року № 289/17-0112-1965515465; копію повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (а. с. 14- 27).

16. Листом Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20 листопада 2023 року № 38118-34596/M-02/8-1500/23 позивачку повідомлено, що до страхового стажу не зараховано період провадження підприємницької діяльності з 26 січня 1998 року по 30 червня 2000 року, оскільки згідно з довідкою від 05 лютого 2009 року № 2163/07 страхові внески не сплачувалися, а за 2005 рік у системі персоніфікованого обліку відсутні відповідні дані.

Також зазначено, що період провадження підприємницької діяльності з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року може бути зарахований до страхового стажу на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян або довідки про сплату страхових внесків.

17. Не погоджуючись із тим, що відповідач не надав належної оцінки поданій заяві та доданим до неї документам і не прийняв рішення про зарахування або відмову в зарахуванні до страхового стажу відповідного періоду підприємницької діяльності, позивачка звернулася до Одеського окружного адміністративного суду.

18. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі № 420/3090/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 жовтня 2023 року та прийняти рішення за результатами її розгляду.

19. На виконання зазначеного судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 24 грудня 2024 року № 951050832760 про відмову в перерахунку пенсії.

20. У цьому рішенні пенсійний орган зазначив, зокрема, що за період з 26 січня 1998 року по 30 червня 2000 року відсутні дані про сплату страхових внесків; за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року відсутні належні відомості про сплату єдиного або фіксованого податку чи страхових внесків; за період з 01 листопада 2004 року по 21 січня 2005 року відсутні відомості персоніфікованого обліку. Водночас відповідач указав, що період з 01 січня 2004 року по 31 жовтня 2004 року враховано до страхового стажу.

21. Вважаючи рішення від 24 грудня 2024 року № 951050832760 протиправним, ОСОБА_1 23 квітня 2025 року звернулася до суду з цим позовом

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

22. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

23. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини п`ятої статті 21 Закону №1058-IV, порушили вимоги статей 122, 123, 240 КАС України, а також не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19.

24. Щодо процесуальних строків, скаржник зазначає, що оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, її розмір був відомий позивачці безпосередньо з дня отримання виплати. Оскільки позивачка звернулася до суду лише у квітні 2025 року, позовні вимоги за період, що перевищує встановлений законом шестимісячний строк, на думку скаржника, мали бути залишені судом без розгляду.

25. Крім того, відповідач мотивує неправильне застосування норм матеріального права тим, що обов`язок щодо подання звітів та доказів про сплату страхових внесків покладено безпосередньо на особу, яка здійснює підприємницьку діяльність. За умови неподання позивачем звітів до органів Пенсійного фонду та відсутності документів про застосування спрощеної системи оподаткування у спірні періоди, у Головного управління були відсутні законні підстави для зарахування таких періодів до страхового стажу.

26. Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, оскільки позивачка не довела наявність у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області обов`язку обліковувати інформацію про обрану систему оподаткування за відсутності відповідного звітування з боку підприємця.

27. Скаржник також вказує, що згідно з постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав з дня отримання пенсійної виплати, оскільки її розмір є відомим отримувачу.

Процесуальні дії у справі

28. Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 06 лютого 2026 року.

29. Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали адміністративної справи №420/12336/25 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву.

30. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 вересня 2026 року.

31. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи інших клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

32. Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 08 квітня 2026 року отримано представником позивача 08 квітня 2026 року о 21:40 згідно даних про доставку до Електронного кабінету.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

33. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

34. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

35. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

36. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

37. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на таке.

38. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон №1058-IV.

39. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

40. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

41. Згідно із частиною другою цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб.

42. За змістом частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови сплати за відповідний місяць страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, а у разі сплати меншої суми - за умови здійснення відповідної доплати у встановленому порядку.

43. Водночас частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено спеціальне перехідне правило, відповідно до якого періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

44. Отже, загальне правове регулювання розмежовує порядок визначення страхового стажу залежно від того, чи мала відповідна діяльність місце до або після набрання чинності Законом № 1058-IV - 01 січня 2004 року.

45. Разом із тим для фізичних осіб - підприємців, які застосовували спрощену систему оподаткування або фіксований податок, Законом № 1058-IV передбачено спеціальне регулювання.

46. Відповідно до пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно - за умови підтвердження довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру, крім випадків звільнення від їх сплати.

47. При цьому пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV безпосередньо визначає умови включення відповідних періодів підприємницької діяльності до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 цього Закону. Водночас предметом цього спору є зарахування відповідних періодів до страхового стажу з метою перерахунку розміру вже призначеної позивачці пенсії. Тому питання про правове значення таких періодів для обчислення страхового стажу у цій справі підлягає вирішенню не лише на підставі пункту 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV, а в його системному зв`язку зі статтею 24 цього Закону, зокрема її частиною четвертою, та законодавством, що визначало умови зарахування відповідних періодів до стажу на час їх набуття.

48. Таким чином, поряд із загальною часовою межею 01 січня 2004 року пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV установлює для зазначеної категорії підприємців спеціальне розмежування умов зарахування відповідних періодів залежно від здійснення діяльності до або після 01 липня 2000 року.

49. При цьому застосування цієї норми передбачає встановлення того, що у відповідний період особа здійснювала підприємницьку діяльність саме із застосуванням спрощеної системи оподаткування або фіксованого податку. Сам факт державної реєстрації фізичної особи - підприємця не є тотожним установленню застосованого нею режиму оподаткування.

50. Для періоду з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року, за умови встановлення здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування або фіксованого податку, закон передбачає можливість підтвердження такого періоду довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

51. Натомість щодо періоду, починаючи з 01 липня 2000 року, пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV установлює іншу юридичну умову - сплату страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від їх розміру.

52. Отже, сама по собі державна реєстрація фізичної особи - підприємця не є достатньою для вирішення питання про зарахування періоду після 01 липня 2000 року. Для такого періоду необхідним є встановлення передбаченої законом обставини щодо сплати страхових внесків.

53. Особливості документального підтвердження підприємницької діяльності врегульовані також Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

54. За змістом абзацу четвертого підпункту 2 пункту 2.1 цього Порядку період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматися інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, у тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватися до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку, спеціального торгового патенту, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

55. Особливості підтвердження періодів підприємницької діяльності визначені також Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

56. На час звернення позивачки 02 жовтня 2023 року пункт 4 Порядку № 637 передбачав, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків, зокрема платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, або інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.

57. Водночас періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку або спеціального торгового патенту можуть підтверджуватися свідоцтвом про сплату єдиного податку, спеціальним торговим патентом, документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку або придбання спеціального торгового патенту.

58. Крім того, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

59. Отже, аналізуючи наведені положення Суд вказує, що Порядки № 22-1 та № 637 визначають способи документального підтвердження факту та обставин здійснення підприємницької діяльності, тоді як матеріально-правові умови включення відповідного періоду до страхового стажу визначаються Законом № 1058-IV.

60. У постанові від 06 серпня 2024 року у справі № 580/7175/21 Верховний Суд, аналізуючи положення статті 24 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1, виходив із того, що зарахування періодів підприємницької діяльності до страхового стажу залежить не лише від факту державної реєстрації особи як підприємця, а й від належного підтвердження обставин, з якими закон пов`язує набуття відповідного стажу.

61. Суд зазначив, що періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року можуть підтверджуватися спеціальним торговим патентом, свідоцтвом про сплату єдиного податку, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян або довідкою про сплату страхових внесків, а після 01 липня 2000 року значення має також підтвердження сплати страхових внесків у порядку, передбаченому законодавством.

62. Подібний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23.

63. Отже, під час вирішення питання про зарахування періоду підприємницької діяльності необхідно розмежовувати, з одного боку, докази, якими підтверджуються факт здійснення підприємницької діяльності, застосований режим оподаткування та здійснення відповідних платежів, а з іншого - матеріально-правові умови, з якими Закон № 1058-IV пов`язує включення відповідного періоду до страхового стажу.

64. У зв`язку із цим щодо підприємницької діяльності після 01 липня 2000 року саме по собі підтвердження державної реєстрації особи як підприємця або застосування нею фіксованого податку не дає остаточної відповіді на питання про наявність права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу. Для вирішення цього питання необхідно встановити передбачену пунктом 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV умову щодо сплати страхових внесків та оцінити, чи підтверджується її виконання наявними у справі доказами.

65. У цьому контексті Суд ураховує, що права та майнові інтереси у сфері пенсійного забезпечення за певних умов підпадають під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у рішеннях Великої Палати від 06 липня 2005 року у справі «Stec and Others v. the United Kingdom» [GC], (заяви № 65731/01 та № 65900/01, пункти 51, 54- 55), у справі «Bйlбnй Nagy v. Hungary» [GC], заява № 53080/13, пункти 74- 75, 86- 89), а також у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10, пункти 35- 36) виходив із того, що правомірне очікування (legitimate expectation), яке становить майновий інтерес, має бути достатньо визначеним та мати належну основу в національному праві. Тому конвенційний захист не підміняє необхідності встановлення передбачених законом умов зарахування відповідного періоду до страхового стажу, однак вимагає повної та неформалістичної оцінки наявної правової й доказової основи такого права.

66. Оскільки у цій справі судами встановлено наявність документів про сплату позивачкою фіксованого податку, такі документи підлягають оцінці з погляду того, чи можуть вони підтверджувати виконання зазначеної умови щодо сплати страхових внесків.

67. Для цього необхідно враховувати нормативний механізм розподілу фіксованого податку, що діяв у відповідні періоди, зокрема в частині спрямування частини такого платежу до Пенсійного фонду України.

68. Правовий режим фіксованого податку в спірні періоди визначався, зокрема, статтею 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет КМУ № 13-92). Фіксований податок становив особливий спосіб оподаткування доходів фізичної особи - підприємця та сплачувався шляхом придбання патенту.

69. Крім того, Наказом Міністерства фінансів України від 10 листопада 1998 року № 233 було затверджено Порядок перерахування до Пенсійного фонду України 10 відсотків від сум фіксованого податку, що надходять до відповідних місцевих бюджетів. Отже, у період дії цього нормативного регулювання сплата фізичною особою - підприємцем фіксованого податку передбачала спрямування визначеної частини такого платежу до Пенсійного фонду України.

70. Водночас правове значення такого платежу для обчислення стажу до та після 01 січня 2004 року було різним.

71. До набрання чинності Законом № 1058-IV періоди підприємницької діяльності, протягом яких страхові внески сплачувалися у складі єдиного або фіксованого податку, зараховувалися до стажу роботи в повному обсязі. З 01 січня 2004 року, після набрання чинності Законом № 1058-IV, обчислення страхового стажу було поставлено у залежність від суми фактично сплачених страхових внесків та даних системи персоніфікованого обліку.

72. Отже, сам по собі документ про сплату фіксованого податку не є юридично тотожним документу про сплату страхового внеску. Водночас він не може бути відхилений як доказ, що не має значення для підтвердження сплати внесків на пенсійне страхування, оскільки чинне у відповідні періоди законодавство передбачало спрямування частини фіксованого податку до Пенсійного фонду України.

73. При цьому правові наслідки такого платежу мають визначатися з урахуванням часу його сплати.

74. Щодо періодів до 01 січня 2004 року сплата фіксованого податку, частина якого відповідно до законодавства спрямовувалася до Пенсійного фонду України, могла підтверджувати сплату страхових внесків у складі такого податку та бути підставою для зарахування відповідного періоду до стажу в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 1058-IV.

75. Натомість щодо періодів починаючи з 01 січня 2004 року необхідно враховувати правила Закону № 1058-IV. При цьому для підприємців, на яких поширюється пункт 3-1 розділу XV цього Закону, законодавець спеціально передбачив можливість включення періоду підприємницької діяльності до страхового стажу за умови сплати страхових внесків незалежно від їх розміру.

76. Таким чином, щодо спірних періодів після 01 липня 2000 року вирішальним є не лише встановлення факту сплати позивачкою фіксованого податку як такого, а з`ясування того, чи відповідала така сплата передбаченому на той час механізму сплати страхових внесків у складі фіксованого податку та за які саме періоди відповідні платежі були здійснені.

77. Отже, при вирішенні спору суд повинен установити щодо кожного спірного періоду: чи здійснювала позивачка підприємницьку діяльність; яку систему оподаткування вона застосовувала; чи сплачувала фіксований податок; за які конкретно місяці його сплачено; чи передбачало чинне на той час законодавство спрямування частини відповідного платежу до Пенсійного фонду України; та чи дає сукупність установлених обставин підстави вважати виконаною передбачену законом умову щодо сплати страхових внесків для включення відповідного періоду до страхового стажу..

78. Документально підтверджена сплата фізичною особою - підприємцем фіксованого податку сама по собі не дає достатніх підстав для висновку про зарахування відповідного періоду до страхового стажу без з`ясування правового значення такого платежу за законодавством, чинним у відповідний період. Водночас така сплата є юридично значущою обставиною, яка підлягає оцінці з урахуванням установленого на час її здійснення механізму спрямування частини сум фіксованого податку до Пенсійного фонду України, застосованого особою режиму оподаткування та інших наявних відомостей щодо сплати й обліку страхових внесків.

79. Водночас сама по собі відсутність у державних органів окремих відомостей у зв`язку із закінченням установлених строків їх зберігання не створює презумпції існування обставин, на які посилається особа, проте не може автоматично свідчити і про їх відсутність. За таких обставин відповідні факти підлягають установленню на підставі оцінки всієї сукупності доступних доказів, у тому числі непрямих, з урахуванням їх походження, змісту, достовірності та взаємного зв`язку.

80. Наведений підхід узгоджується з принципом належного урядування (good governance), сформованим у практиці Європейського суду з прав людини. У рішеннях у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункти 70- 71), у справі «Moskal v. Poland» (заява № 10373/05, пункти 51, 72- 76), у справі «Lelas v. Croatia» (заява № 55555/08, пункт 74), а також у справі «Иakareviж v. Croatia» (заява № 48921/13, пункти 51- 53, 80- 91) ЄСПЛ надавав значення своєчасності, послідовності та належності дій державних органів, добросовісності особи та тому, чи виникли негативні наслідки внаслідок обставин, що перебували у сфері відповідальності публічної адміністрації. Водночас ці принципи не позбавляють державу можливості виправляти помилки та не звільняють особу від необхідності підтвердити матеріально-правові умови набуття права, однак адміністративні або облікові недоліки держави самі по собі не повинні покладати на добросовісну особу непропорційний тягар.

81. Як додатковий порівняльно-правовий орієнтир Суд ураховує підхід Суду Європейського Союзу, сформульований у рішенні від 21 листопада 1991 року у справі «Технічний університет Мюнхена проти Головного митного управління Мюнхен-Мітте» (Technische Universitдt Mьnchen v Hauptzollamt Mьnchen-Mitte, C-269/90, ECLI:EU:C:1991:438, пункт 14), згідно з яким до процедурних гарантій належить обов`язок компетентного органу ретельно та неупереджено дослідити всі релевантні обставини конкретної справи. Такий стандарт підкреслює значення оцінки всієї сукупності доступних офіційних відомостей і документів під час вирішення адміністративним органом питання, від якого залежить реалізація права особи.

82. Застосовуючи наведене нормативне регулювання до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає таке.

83. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець у спірний період. На підтвердження цього позивачкою, зокрема, подано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, довідку органу державної реєстрації та інші документи, які судами прийнято як належні докази здійснення нею підприємницької діяльності.

84. Крім того, судами встановлено, що згідно з додатком № 1 до обхідного листа Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 02 червня 2005 року № 289/17-0112/1965515465 ОСОБА_1 у період з 01 січня 2002 року по 23 травня 2005 року здійснювала підприємницьку діяльність на умовах сплати фіксованого податку відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92. Ставка такого податку становила 80 грн на місяць, податок сплачувався своєчасно, заборгованість зі сплати податків була відсутня.

85. Також відповідно до листа Головного управління ДПС в Одеській області від 21 липня 2023 року № 34149/6/15-32-24-07-10 позивачка сплатила фіксований податок: у 2001 році - 960 грн, у 2002 році - 960 грн, у 2003 році - 960 грн, у 2004 році - 560 грн. Водночас податковий орган зазначив про неможливість надати інформацію щодо системи оподаткування та сплачених податків за період з 26 січня 1998 року по 31 грудня 2000 року у зв`язку із закінченням строку зберігання відповідних документів.

86. Отже, установлені судами обставини щодо різних частин спірного періоду не є однаковими, а тому підлягають окремій правовій оцінці.

87. Щодо періоду з 19 січня 1998 року по 30 червня 2000 року суди виходили з того, що достатньою підставою для його зарахування до страхового стажу є підтвердження реєстрації позивачки як суб`єкта підприємницької діяльності.

88. Однак такий висновок є передчасним.

89. Пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV передбачає відповідний спрощений порядок підтвердження не для будь-якої підприємницької діяльності, а саме для ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування або фіксованого податку.

90. Суди встановили факт реєстрації позивачки як фізичної особи - підприємця, однак не встановили, який саме режим оподаткування вона застосовувала у період з 19 січня 1998 року по 30 червня 2000 року. Навпаки, з установлених судами обставин убачається, що податковий орган не мав можливості надати відповідну інформацію за період до 31 грудня 2000 року через закінчення строку зберігання документів.

91. Крім того, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, що наявне у матеріалах справи свідоцтво про державну реєстрацію позивачки як фізичної особи - підприємця датоване 26 січня 1998 року, тоді як до страхового стажу зараховано період починаючи з 19 січня 1998 року. За таких обставин залишилося невстановленим, на підставі яких доказів та правових підстав може бути підтверджено здійснення позивачкою підприємницької діяльності у період з 19 по 25 січня 1998 року включно.

92. Отже, висновок судів про наявність підстав для зарахування до страхового стажу всього періоду з 19 січня 1998 року по 30 червня 2000 року є передчасним, оскільки судами не встановлено обставин та доказів, які б підтверджували здійснення позивачкою підприємницької діяльності у період до її державної реєстрації як фізичної особи - підприємця, та правових підстав для зарахування такого періоду до стажу, а також не з`ясовано, чи здійснювала вона у відповідний період підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування або фіксованого податку, що є необхідним для застосування спеціального правила пункту 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV.

93. Щодо періоду з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2003 року Суд вказує таке.

94. За даними Головного управління ДПС в Одеській області позивачка сплатила у 2001, 2002 та 2003 роках по 960 грн фіксованого податку щороку. Крім того, додатком № 1 до обхідного листа Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 02 червня 2005 року безпосередньо підтверджено здійснення позивачкою підприємницької діяльності на умовах сплати фіксованого податку починаючи з 01 січня 2002 року.

95. Таким чином, щодо 2002- 2003 років наявними доказами підтверджується як застосування позивачкою режиму сплати фіксованого податку, так і здійснення відповідних платежів. Щодо 2001 року офіційний лист податкового органу містить відомості про сплату позивачкою саме фіксованого податку в сумі 960 грн, що підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами при вирішенні питання про застосований нею у цей період режим оподаткування.

96. Водночас установленого факту сплати фіксованого податку недостатньо для автоматичного висновку про зарахування відповідного періоду до страхового стажу. Судам належало встановити правове значення таких платежів для пенсійного страхування у 2001- 2003 роках, зокрема з урахуванням установленого законодавством механізму спрямування частини сум фіксованого податку до Пенсійного фонду України, та з`ясувати, чи свідчить така сплата про виконання передбачених законодавством умов для зарахування відповідних періодів до стажу.

97. Щодо спірних періодів 2004 року судами встановлено, що позивачка сплатила 560 грн фіксованого податку. За встановленої судами ставки 80 грн на місяць зазначена сума відповідає семи місячним платежам. Водночас суд першої інстанції зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки значно більший період 2004 року, а суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком.

98. При цьому судами не встановлено, за які саме місяці 2004 року сплачено зазначені 560 грн, чи охоплюють вони всі місяці, щодо яких позивачка заявила вимогу про зарахування стажу, та яким чином відповідні платежі були враховані у системі пенсійного страхування.

99. Крім того, судами встановлено, що за даними форми РС-право позивачці вже було частково зараховано стаж за 2004 рік: з 01 січня по 03 лютого 2004 року, а надалі - переважно по три дні на початку кожного місяця.

100. Такі відомості потребують узгодження з твердженням відповідача про те, що до страхового стажу вже зараховано весь період з 01 січня по 31 жовтня 2004 року, однак причини саме такого обчислення стажу, розмір платежів, що були враховані Пенсійним фондом за відповідні місяці, та їх співвідношення зі сплаченою позивачкою сумою фіксованого податку судами не встановлені, а відповідна оцінка не надана.

101. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зарахування всіх заявлених позивачкою спірних періодів не ґрунтується на повному встановленні всіх юридично значущих обставин.

102. Суди правильно встановили факт здійснення позивачкою підприємницької діяльності та наявність документів про сплату нею фіксованого податку у 2001- 2004 роках, однак не встановили всіх обставин, необхідних для висновку про виконання матеріально-правових умов включення кожного зі спірних періодів до страхового стажу.

103. Зокрема, залишилися невстановленими: обставини та докази, які б підтверджували здійснення позивачкою підприємницької діяльності у період з 19 по 25 січня 1998 року, а також правові підстави для зарахування цього періоду до стажу, а також застосований нею режим оподаткування у період з 26 січня 1998 року по 30 червня 2000 року; достатність наявних доказів для встановлення застосування позивачкою у 2001 році режиму сплати фіксованого податку та правове значення встановленої сплати фіксованого податку у 2001- 2003 роках для зарахування відповідних періодів до стажу; конкретні місяці 2004 року, за які сплачено встановлені судами 560 грн фіксованого податку; а також підстави часткового зарахування Пенсійним фондом окремих днів відповідних місяців 2004 року.

104. Без встановлення цих обставин неможливо зробити обґрунтований висновок про наявність чи відсутність у позивачки права на зарахування кожного зі спірних періодів до страхового стажу.

105. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

106. Тому Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості самостійно визначити, які саме місяці підприємницької діяльності позивачки відповідають установленим законом умовам для зарахування до страхового стажу.

107. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зарахування до страхового стажу всіх заявлених позивачкою спірних періодів є передчасними, оскільки зроблені без повного з`ясування обставин, що мають істотне значення для правильного застосування норм матеріального права.

108. Допущені судами порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції та відповідно до статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

109. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене у цій постанові тлумачення норм матеріального права, розмежувати правові умови зарахування кожного зі спірних періодів, дослідити наявні у справі документи щодо системи оподаткування позивачки та сплати фіксованого податку, за необхідності витребувати від органів Пенсійного фонду та податкових органів наявні відомості щодо розподілу відповідних платежів і персоніфікованого обліку та, залежно від установлених обставин, вирішити спір відповідно до закону.

110. Крім того, враховуючи доводи касаційної скарги в частині правильності застосування статті 122 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що право особи на отримання пенсії у належному розмірі не є абсолютним у частині можливості його судового захисту за будь-який минулий період, оскільки реалізація такого права здійснюється з урахуванням установлених процесуальним законом строків звернення до суду.

111. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

112. За змістом частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження у справі і позивач не заявить про поновлення такого строку або наведені ним підстави для його поновлення будуть визнані неповажними, позовна заява у відповідній частині підлягає залишенню без розгляду.

113. Отже, строк звернення до адміністративного суду є встановленим законом проміжком часу, протягом якого особа може вимагати судового захисту порушеного права. Початок перебігу такого строку пов`язується з моментом, коли особа дізналася або за обставинами справи повинна була дізнатися про порушення свого права.

114. У постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у спорах з органами Пенсійного фонду України момент, коли особа дізналася про порушення свого права, може пов`язуватися, зокрема, з отриманням відповіді пенсійного органу щодо розміру пенсії, порядку її обчислення чи підстав відмови у проведенні відповідного перерахунку.

115. Водночас поняття «повинна була дізнатися» передбачає об`єктивну можливість особи знати про стан своїх прав. У постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19 Верховний Суд зазначив, що особа повинна була дізнатися про порушення права, якщо їй були відомі обставини прийняття відповідного рішення або вчинення дій і не існувало перешкод для одержання інформації про їх зміст.

116. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 виходила з того, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий його одержувачу, а тому особа має об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість у складових та правильності обчислення своєї пенсії. Отримання пенсіонером відповіді територіального органу Пенсійного фонду на подану ним заяву саме по собі не змінює моменту, з якого особа повинна була дізнатися про порушення свого права, якщо до цього вона протягом тривалого часу не вчиняла активних дій щодо з`ясування правильності нарахування пенсії.

117. Наведений правовий підхід стосується своєчасності звернення до суду, а не визначення дати перерахунку пенсії.

118. З цим позовом до адміністративного суду ОСОБА_1 звернулася 23 квітня 2025 року.

119. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що оскільки із заявою до пенсійного органу позивачка звернулася 02 жовтня 2023 року, її право на перерахунок пенсії підлягає захисту з 02 квітня 2023 року, тобто за шість місяців до звернення до органу Пенсійного фонду України.

120. Водночас, Суд наголошує, що установлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк є строком звернення до адміністративного суду, а не строком звернення особи до суб`єкта владних повноважень із заявою про реалізацію відповідного права. Тому початкова межа судового захисту не може визначатися шляхом механічного відрахування шести місяців від дати звернення позивачки до органу Пенсійного фонду України.

121. Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду 23 квітня 2025 року, питання про можливість судового захисту її права за минулий період має вирішуватися з урахуванням предмета оскарження, моменту, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення права, та положень статті 122 КАС України.

122. Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо часових меж перерахунку пенсії позивачці є передчасними, оскільки суди не розмежували строк звернення до суду та матеріально-правові підстави визначення дати перерахунку пенсії.

123. Під час нового розгляду суду належить окремо вирішити питання дотримання строку звернення до суду та, у разі встановлення права позивачки на перерахунок пенсії, визначити дату такого перерахунку відповідно до норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

124. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

125. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на яке посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

126. Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені лише цим судом. В інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

127. У цій справі відповідні порушення допущені судами обох інстанцій. Суди не встановили всіх фактичних обставин, необхідних для правильного вирішення спору, зокрема не з`ясували, чи підтверджується належними доказами здійснення позивачкою підприємницької діяльності у період з 19 по 25 січня 1998 року та чи існують правові підстави для зарахування цього періоду до стажу; не встановили застосований позивачкою режим оподаткування у період з 26 січня 1998 року по 30 червня 2000 року; не надали належної оцінки доказам щодо застосування позивачкою у 2001 році режиму сплати фіксованого податку та правовому значенню встановленої сплати фіксованого податку у 2001- 2003 роках для пенсійного страхування; не встановили, за які саме місяці 2004 року сплачено 560 грн фіксованого податку та як ці платежі співвідносяться з відомостями персоніфікованого обліку і частковим зарахуванням стажу за окремі дні відповідних місяців.

128. Крім того, суд першої інстанції, визначивши початковою датою перерахунку пенсії день її призначення - 25 жовтня 2008 року, не надав оцінки дотриманню позивачкою строку звернення до суду, установленого статтею 122 КАС України. Суд апеляційної інстанції, змінюючи це рішення, пов`язав початкову дату перерахунку із шестимісячним строком звернення до суду, не розмежувавши процесуальне питання своєчасності звернення за судовим захистом і матеріально-правове питання щодо дати, з якої за наявності відповідних підстав має здійснюватися перерахунок пенсії.

129. Наведені порушення унеможливили встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на межі його повноважень, визначені статтею 341 КАС України.

130. За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

131. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм матеріального і процесуального права, повно та всебічно встановити обставини, які мають значення для вирішення питання про зарахування кожного зі спірних періодів підприємницької діяльності до страхового стажу, надати оцінку всім наявним у справі доказам у їх сукупності та вирішити спір відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі № 420/12336/25 скасувати.

Справу № 420/12336/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: О.П. Стародуб

С.М. Чиркін