Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №813/7982/14 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 813/7982/14

адміністративне провадження № К/990/3840/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції справу №813/7982/14

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, Генерального прокурора України про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Василик Юлія Мирославівна,

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.),

УСТАНОВИВ:

Історія справи

1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Генерального прокурора України, Генеральної прокуратури України, прокуратури Львівської області, у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1498к;

1.2. поновити позивача на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконані судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокуратури Львівської області з 24.10.2014;

1.3. стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014;

1.4. зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення позивача здійснено з порушенням Конституції України, усупереч міжнародно-правовим актам та практиці Європейського суду з прав людини. Також позивач зазначив, що звільнення відбулося лише за формальними ознаками в силу зайняття ним посади в певний проміжок часу. Водночас вина позивача в сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а отже, застосування колективної відповідальності до нього неможливе. За наведених мотивів позивач уважає, що протиправність оспорюваного наказу від 23.10.2014 № 1498к свідчить про наявність підстав для його скасування та поновлення його на роботі, а також підстав для відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

3. Провадження в справі неодноразово зупинялося, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 провадження в справі поновлено, замінено відповідача - Генеральну прокуратуру України на правонаступника - Офіс Генерального прокурора та замінено відповідача - прокуратуру Львівської області на правонаступника - Львівську обласну прокуратуру.

4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1498к; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, прокуратури Львівської області; зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 17.06.2021. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

5. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що, звільнивши позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади та застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, Генеральний прокурор України таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не в спосіб та не з метою, що встановлені Законом, не врахував основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, з огляду на що застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» не відповідає чинним у демократичному суспільстві стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів. Крім того, суд дійшов висновку, що оскільки оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади ґрунтується лише на підставі довідки про результати вивчення його особової справи та поданні прокурора області, він не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а тому підлягає скасуванню. Ураховуючи висновок суду про протиправність оскаржуваного наказу, суд дійшов висновку, що позивача необхідно поновити на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокуратури Львівської області з 24.10.2014.

6. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції з покликанням на частину четверту статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, практику Європейського суду з прав людини зазначив, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу. У випадку якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 до 17.06.2021.

7. Постановою Восьмого апеляційної адміністративного суду від 25.11.2021 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 залишено без змін.

8. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими доводи скаржників про те, що оскільки люстрація не має стосунку до видів юридичної відповідальності, то немає потреби встановлювати й факти особистої протиправної поведінки осіб, до яких застосовують заходи очищення влади, і нормами Закону України «Про очищення влади», які є спеціальними щодо інших нормативно-правових актів та які в силу свого імперативного характеру підлягають безумовному застосуванню до спірних правовідносин, не передбачено встановлення таких фактів. Суд зазначив, що визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є обставини вчинення позивачем конкретних дій, які полягають у сприянні своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки й оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини. Суд установив, що звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідній посаді. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.

9. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний наказ не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, виданий без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а застосовані до позивача обмеження є непропорційними до легітимності мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування спірного наказу, а також про поновлення його на посаді відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України.

10. Постановою Верховного Суду від 08.12.2022 касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Львівської обласної прокуратури задоволені частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2021 в частині зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 до 17.06.2021 скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2021 залишено без змін.

11. Надаючи оцінку оскаржуваним рішенням судів попередніх інстанцій в частині спірного на стадії касаційного провадження питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладений, зокрема, у справі № 813/2950/16, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ці доводи були підтверджені під час касаційного перегляду справи.

12. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в означеній частині, Верховний Суд звернув увагу судів на те, що КЗпП України, який підлягає субсидіарному застосуванню до спірних правовідносин, передбачає засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Так, за змістом частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

13. Покликаючись на правовий висновок щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України в подібних правовідносинах, сформований Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13, і підтриманий та застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №822/1832/16, від 24.10.2018 у справі №820/5932/16, від 19.06.2019 у справі № 2-а-1648/00 (2-а/215/15/16), від 01.08.2019 у справі №820/1446/17, від 10.06.2021 у справі № 813/2950/16 та інших, суд касаційної інстанції підкреслив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має не лише вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а й визначити при цьому розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами (відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). При визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача, та вказати, з якого саме відповідача підлягає стягненню така сума.

14. Скеровуючи в цій частині справу № 813/7982/14 на новий судовий розгляд, Верховний Суд зауважив, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, не дослідив питання обчислення середньої заробітної плати, а суд апеляційної інстанції, залишивши рішення суду першої інстанції без змін, не звернув уваги на таке порушення та не надав йому належної правової оцінки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

15. За наслідками нового розгляду рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 позов про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено повністю, стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 24.10.2014 до 17.06.2021 включно в сумі 3569093,09 грн.

15.1. Задовольняючи вказану позовну вимогу, суд першої інстанції керувався тим, що час вимушеного прогулу позивача складає період із 24.10.2014 до 17.06.2021, а відповідно до виданої позивачу довідки Львівської обласної прокуратури від 31.01.2022 № 21-77вих22, середньомісячна заробітна плата позивача становить 11587,17 грн, середньоденна 551,77 грн.

15.2. Узявши до уваги інформацію, надану позивачу листом Львівської обласної прокуратури від 02.02.2023 № 21-40вих22, відповідно до якої розмір посадового окладу начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокуратури Львівської області за період із 01.11.2014 до 30.11.2015 становить 2599,00 грн; з 01.12.2015 до 05.09.2017 - 3148,00 грн; з 06.09.2017 до 10.09.2020 - 7750,00 грн; з 11.09.2020 до 31.12.2020 - 45403,00 грн; з 01.01.2021 до 31.12.2021 - 46848,00 грн; з 01.01.2022 до 31.12.2022 - 58560,00 грн, а також інформацію, надану прокуратурою на вимогу суду в листі від 14.04.2023 № 21-52вн-23, відповідно до якої згідно зі штатним розписом апарату Львівської обласної прокуратури на 11.09.2020 посадовий оклад начальника відділу за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації становить 46160,00 грн, суд першої інстанції виснував, що, враховуючи підвищення посадових окладів за аналогічною посадою в розрахунковому періоді, то при обчисленні середньої заробітної плати за проміжок часу до підвищення має бути скориговано на коефіцієнт їх підвищення відповідно до пункту 10 Постанови 100.

15.3. Суд цієї інстанції врахував, що Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми й положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, та згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення визнані неконституційними положення закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

15.4. Виходячи з того, що позивача звільнено із займаної посади наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1498к, тобто до 25.09.2019, коли набрав чинності Закон України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), а рішення суду в частині поновлення позивача на посаді набрало законної сили після набрання чинності Законом № 113-ІХ, то суд цієї інстанції вважав, що положення пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ на позивача не розповсюджуються, а тому під час визначення середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу у цій справі необхідно застосовувати приписи статті 81 Закону № 1697-VII із врахуванням норм Порядку № 100.

15.5. Отже, за розрахунком суду першої інстанції, коефіцієнт підвищення посадового окладу позивача за посадою начальника відділу відповідно до пункту 10 Постанови 100 становить:

- за період із 24.10.2014 до 30.11.2015 становить 1,211, відповідно середньоденна заробітна плата 668,19 грн (551,77 х 1,211);

- за період із 01.12.2015 до 05.09.2017 становить 2,462, відповідно середньоденна заробітна плата 1645,08 грн (668,19 х 2,462);

- за період із 06.09.2017 до 10.09.2020 становить 2,462, відповідно середньоденна заробітна плата 1645,08 грн (668,19 х 2,462);

- за період з 11.09.2020 до 11.12.2020 становить 5,956, відповідно середньоденна заробітна плата 9798,00 грн (1645,08 х 5,956).

15.6. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період із 24.10.2014 до 17.06.2021 включно (1664 робочі дні), за розрахунком суду цієї інстанції, становить 3569093,70 грн з урахуванням належних до сплати податків та інших обов`язкових платежів, у тому числі:

- за період із 24.10.2014 до 30.11.2015 (277 днів) - 152840,29 грн (277 х 551,77);

- за період із 01.12.2015 до 05.09.2017 (441 день) - 294671,79 грн (441 х 668,19);

- за період із 06.09.2017 до 10.09.2020 (754 дні) - 1240390,32 грн (754 х 1645,08);

- за період з 11.09.2020 до 11.12.2020 (65 днів) - 636845,30 грн (65 х 9798,00);

- за період із 12.12.2020 до 31.12.2020 (13 днів) - 127374,00 грн (13 х 9798,00);

- за період із 01.01.2021 до 17.06.2021 (114 днів) - 1116972,00 грн (114 х 9798,00).

16. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Львівської обласної прокуратури задоволені частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі № 813/7982/14 скасовано з ухваленням нової постанови, якою позов задоволено частково, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 24.10.2014 до 17.06.2021 у розмірі 917593,51 грн.

16.1. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції керувався тим, що тривалість періоду вимушеного прогулу позивача, за який належить стягнути середній заробіток, складає з 24.10.2014 до 17.06.2021, а середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи перед звільненням у розмірі 551,77 грн, розрахований судом першої інстанції, визнається обома сторонами, а отже, не потребує доведення й перевірки.

16.2. Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції при визначенні розміру належного позивачу до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу пункту 10 Порядку № 100 шляхом коригування середнього заробітку позивача у періоді вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів прокурорів, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування вказаної норми в спірних правовідносинах з огляду на таке.

16.3. Апеляційний суд зауважив, що оскільки за змістом частини другої статті 235 КЗпП України рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік) орган, який вирішує трудовий спір (у цьому випадку суд), ухвалює саме при винесенні рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі, то правові підстави для розрахунку компенсації за час вимушеного прогулу незаконно звільненому працівнику виникають в день винесення судом рішення про поновлення його на роботі і при визначенні розміру такої виплати слід керуватися нормами права, які діють на час ухвалення рішення про поновлення на роботі.

16.4. Приймаючи до уваги, що 12.12.2020 набрали чинності зміни, унесені до Порядку № 100 постановою КМУ № 1213 від 09.12.2020, згідно з якими пункт 10 розділу ІV Порядку № 100 виключено, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при застосуванні Порядку № 100 для визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суду слід враховувати ту його редакцію, яка була чинною на час постановлення рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі.

16.5. Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 був поновлений на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, прокуратури Львівської області у зв`язку з його незаконним звільненням з 24.10.2014 рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 у справі № 813/7982/14, то, за висновком апеляційного суду, при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 17.06.2021 суд при визначенні розміру виплати за вимушений прогул мав виходити з редакції Порядку № 100, яка діяла на дату ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі.

16.6. Ураховуючи, що на 17.06.2021 Порядок № 100 не містив положень, які б передбачали при визначенні розміру середнього заробітку застосування коригування заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації, то, за оцінкою суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції на дату постановлення рішення про поновлення на роботі в цій справі не мав нормативних підстав для коригування заробітку позивача при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі виключеного постановою Кабінету Міністрів України № 1213 від 09.12.2020 пункту 10 розділу ІV Порядку № 100.

16.7. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у цій справі має здійснюватися на підставі довідки Львівської обласної прокуратури від 31.01.2022 № 21-77вих22, відповідно до якої середньомісячна заробітна плата позивача становить 11587,17 грн., середньоденна - 551,77 грн.

16.8. Суд цієї інстанції керувався тим, що загальна кількість робочих днів у період з 24.10.2014 до 17.06.2021 відповідно до листів Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13, «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13, «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» від 18.09.2015 № 560/13/133-15, «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13, «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік» від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214, «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» від 08.08.2018 № 78/0/206-18, «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» від 29.07.2019 № 1133/0/206-19, листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства /країни «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» від 12.08.2020 № 3501-06/219, враховуючи розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перенесення робочих днів у 2014 році» від 21.11.2013 № 920-р, «Про перенесення робочих днів у 2015 році» від 12.11.2014 № 1084-р, «Про перенесення робочих днів у 2016 році» від 11.11.2015 № 1155-р, «Про перенесення робочих днів у 2017 році» від 16.11.2016 № 850-р, «Про перенесення робочих днів у 2018 році» від 11.01.2018 № 1-р, «Про перенесення робочих днів у 2019 році» від 10.01.2019 № 7-р, «Про перенесення робочих днів у 2020 році» від 23.10.2019 № 995-р, «Про перенесення робочих днів у 2020 році» від 30.09.2020 № 1191-р та Закону України «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 05.03.2015 № 238-VІІІ становить 1663 робочих дні.

16.9. У підсумку, за розрахунком суду апеляційної інстанції, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 24.10.2014 до 17.06.2021, який підлягає до стягнення з Львівської обласної прокуратури, становить 917 593,51 грн (551,77 грн х 1663 робочих дні).

Короткий зміст й обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у суді касаційної інстанції

17. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Василик Ю.М., звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції як таке, що є законним та обґрунтованим.

17.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

17.2. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за вказаним пунктом скаржник посилався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку № 100 у зв`язку з неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц; від 06.08.2019 у справі № 640/4691/18; від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17; від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 12.08.2020 у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11.02.2021 справі № 814/197/15; від 25.01.2022 у справі №826/17708/14, від 13.02.2023 у справі № 813/8042/14; від 23.03.2023 у справі № 826/18269/14; від 14.09.2023 у справі № 813/7874/14.

17.3. Касатор, не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції про те, що правові підстави для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникають в день винесення судом рішення про поновлення його на роботі, наполягав на тому, що при визначенні такої виплати необхідно керуватися нормами права, що діють на час проведення такого розрахунку.

17.4. У цьому зв`язку скаржник підкреслив, що з цим адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду в листопаді 2014 року, а змін Постанова № 100 в частині виключення пункту 10 зазнала лише 10.12.2020, а тому розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, на переконання касатора, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024 визначено для розгляду цієї справи колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: головуючий суддя: Мартинюк Н.М., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Загороднюка А.Г.

19. Ухвалою Суду від 07.02.2024 касаційна скарга залишена без руху із наданням десятиденного строку для усунення виявлених недоліків, а ухвалою від 14.03.2024 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою з урахуванням усунутих недоліків.

20. Згідно з довідками про доставку електронного листа «касаційна скарга по справі № 813/7982/14» доставлена в електронні кабінети Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, Генерального прокурора України 30.01.2024 о 15:12, а електронний документ «ухвала про відкриття касаційного провадження» - 14.03.2024 о 20:49.

21. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2025, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 08.08.2025 № 857/0/78-25 (на підставі службової записки в.о. секретаря судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 08.08.2025 №581/0/64-25 про проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв`язку з перебуванням судді Мартинюк Н. М. у відпустці по вагітності та пологах) для розгляду справи №813/7982/14 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді: Білак М.В., Соколов В.М.

22. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 16.04.2026 завершено підготовчі дії в справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статей 340 та 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

23. Не погоджуючись із наведеними доводами скаржника, Офіс Генерального прокурора надіслав суду письмовий відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін як таку, що є законною та обґрунтованою.

23.1. Офіс Генерального прокурора, наголошуючи на тому, що правові підстави для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникають у день винесення судом рішення про поновлення його на роботі, а при визначенні розміру такої виплати слід керуватися нормами права, що діють на час проведення такого розрахунку, уважав, що суд апеляційної інстанції здійснив правильний розрахунок належного позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 917593,51 грн.

24. Інші учасники правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку.

Висновки Верховного Суду, оцінка висновків суду, рішення якого є предметом перегляду, та аргументів учасників справи

25. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права.

26. Водночас суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

27. Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд керується зазначеним нижче.

28. Ключовим питанням у цьому касаційному провадженні є правильність незастосування судом апеляційної інстанції при обчисленні розміру середньої заробітної плати пункту 10 Порядку № 100 з урахуванням змін, унесених Постановою № 1213.

29. Рішеннями судів попередніх інстанцій у частині, що не оскаржується в цьому касаційному провадженні, задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на посаді, що є підставою для застосування частини другої статті 235 КЗпП.

30. Реагуючи на доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірного періоду пункту 10 Порядку № 100, який не був виключений на час звільнення позивача з посади, Суд зауважує про таке.

31. У силу частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

32. Положеннями частини другої статті 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

33. За сталою позицією Верховного Суду, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

34. Така правова позиція була сформована Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 та підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі № 822/1832/16, від 24.10.2018 у справі № 820/5932/16, від 19.06.2019 у справі № 2-а-1648/00 (2-а/215/15/16), від 01.08.2019 у справі № 820/1446/17, від 10.06.2021 у справі № 813/2950/16 та багатьох інших).

35. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

36. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

37. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

38. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

39. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

40. У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

41. У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

42. Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

43. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

44. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

45. За правилами пункту 10 Порядку № 100 (у редакції, чинній до 12.12.2020) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

46. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

47. У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

48. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

49. Коефіцієнт коригування за пунктом 10 Порядку № 100 розраховувався шляхом ділення посадового окладу (або мінімальної тарифної ставки), установленого працівникові після підвищення, на його посадовий оклад до підвищення.

50. За висновком апеляційного суду, з уваги на виключення пункту 10 розділу ІV Порядку № 100 та зважаючи на те, що ОСОБА_1 був поновлений на посаді з 24.10.2014 рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 у справі № 813/7982/14, то при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 24.10.2014 до 17.06.2021, при визначенні розміру виплати за вимушений прогул необхідно виходити з редакції Порядку № 100, яка діяла на дату ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі, тобто без застосування вказаного пункту.

51. Застосовуючи вказаний підхід, суд апеляційної інстанції визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 24.10.2014 до 17.06.2021, який підлягає стягненню з Львівської обласної прокуратури, в сумі 917 593,51 грн, який обрахував помноживши середньоденний заробіток (551,77 грн) на кількість робочих днів у вказаний період (1663 робочих дні) без застосування коефіцієнту коригування за пунктом 10 Порядку № 100.

52. Водночас, за доводами касаційної скарги, правові підстави для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникають у день винесення судом рішення про поновлення його на роботі, а при визначенні такої виплати необхідно керуватися нормами права, що діють на час проведення такого розрахунку. У цьому зв`язку касатор підкреслив, що з цим адміністративним позовом звернувся до суду у листопаді 2014 року, а змін Постанова № 100 в частині виключення пункту 10 зазнала лише 10.12.2020, а тому з урахуванням висновків Верховного Суду у наведених ним у касаційній скарзі постановах, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

53. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку № 100 у тому випадку, коли в розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.

54. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено в постановах від 06.08.2019 у справі № 640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 12.08.2020 у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11.02.2021 справі № 814/197/15, і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить.

55. Варто зауважити, що складність цієї справи полягає в значному періоді, за який судам належить здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з моменту неправомірної люстрації позивача 23.10.2014 до дня ухвалення рішення судом першої інстанції про поновлення його на посаді 17.06.2021). У цей період кілька разів відбувалися підвищення посадових окладів працівників прокуратури, а також запроваджена та реалізована реформа органів прокуратури на підставі Закону № 113-ІХ, у межах якої прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 1155.

56. Крім того, необхідно врахувати, що 12.12.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 (далі - Постанова № 1213), якою внесено зміни до Порядку № 100, зокрема, виключено його пункт 10. Водночас, згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 04.11.2021 у справі № 826/6301/15, від 25.01.2022 у справі № 826/17708/14, від 18.04.2022 у справі № 802/4032/14-а, від 28.04.2022 у справі № 826/18143/14, від 27.09.2022 у справі № 826/18139/14, від 29.11.2022 в справі № 826/17616/14, від 20.12.2022 у справі № 826/17201/14, від 27.12.2022 у справі №826/18270/14, від 25.01.2023 у справі № 826/17614/14, від 31.01.2023 у справі № 826/18038/14, від 02.02.2023 у справі № 826/17491/14 та інших, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку № 100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні з 12.12.2020, тобто з дати набрання чинності Постановою № 1213, якою виключено пункт 10 Порядку № 100, а у контексті спірних правовідносин до 11.12.2020 середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із урахуванням відповідного коефіцієнта підвищення, оскільки до 11.12.2020 пункт 10 Порядку №100 був чинним і підлягав застосуванню.

57. У цих справах Верховний Суд констатував, що при визначенні редакції Порядку № 100, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суду необхідно враховувати період, коли виникли такі правовідносини та чи діяв пункт 10 Порядку № 100 на той момент.

58. На момент ухвалення Львівським окружним адміністративним судом рішення від 17.06.2021 про поновлення ОСОБА_3 на посаді пункт 10 Порядку № 100 втратив чинність. Проте така норма законодавства діяла у розрахунковому періоді, а тому суд першої інстанцій при розрахунку позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу правомірно застосували положення пункту 10 Порядку № 100, а саме обчислили середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням відповідних коефіцієнтів підвищення по дату 11.12.2020. Між тим правові підстави для застосування відповідних коефіцієнтів підвищення відсутні з 12.12.2020, тобто з дати набрання чинності Постановою № 1213, якою виключено пункт 10 Порядку №100.

59. Верховний Суд у постанові від 13.02.2023 у справі № 813/8042/14, на яку покликається позивач у касаційній скарзі, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення, але тільки за період до 11.12.2020, оскільки пункт 10 Порядку № 100 був чинним до 11.12.2020, а отже, указаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню по дату 11.12.2020. Підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12.12.2020 відсутні.

60. Аналогічні за змістом висновки висловлено Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 22.02.2023 у справах № 826/17709/14, від 14.09.2023 у справі № 813/7874/14 та від 04.09.2024 у справі № 826/20158/14, а також у постановах, на які посилається позивач у касаційній скарзі - від 25.01.2022 у справі № 826/17708/14 та від 23.03.2023 у справі № 826/18269/14.

61. Судові рішення судів попередніх інстанцій, якими поновлено позивача на посаді, були ухвалені вже після змін, яких зазнав Порядок № 100 з 12.12.2020 (17.06.2021 - рішення суду першої інстанції, 25.11.2021 - постанова апеляційного суду).

62. Проте позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

63. У вказаних справах Верховний Суд зауважував, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

64. Верховний Суд враховує, що з цим позовом до суду позивач звернувся у листопаді 2014 року, змін же Постанова № 100 зазнала в аспекті виключення пункту 10 у грудні 2020 року, тому за весь період до внесення таких змін у Постанову № 100 до спірних правовідносин могло бути застосоване положення про можливість застосування коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

65. Суд констатує, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення Львівського окружного адміністративного суду, постановив стягнути середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за весь спірний період (з 24.10.2014 по 17.06.2021) та розрахувавши його суму без урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх, керуючись положеннями Порядку № 100, чинного на момент поновлення ОСОБА_1 .

66. Підсумовуючи наведене, Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме не застосував положення пункту 10 Порядку № 100 щодо періоду до 12.12.2020.

67. Отже, у цій частині доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

68. Вирішуючи вимогу касаційної скарги про залишення суду першої інстанції без змін, Суд враховує, що, відмовившись застосовувати положення пункту 10 Порядку № 100 при обрахунку середнього заробітку, належного позивачу до стягнення, апеляційний суд не перевіряв розрахунків щодо визначення розміру належного позивачу середнього заробітку, наведених судом першої інстанції.

69. Учасниками справи не оспорюється та обставина, що час вимушеного прогулу позивача складає період з 24.10.2014 по 17.06.2021, що становить 1663 робочих дні.

70. Водночас Верховний Суд не може погодитися із правильністю наведених судом першої інстанції розрахунків, що безпосередньо впливає на визначення остаточного розміру середнього заробітку.

71. По-перше, суд першої інстанції коефіцієнт підвищення застосував до визначення розміру середньоденної заробітної плати за періоди, у яких, за визначенням суду, відбувалося підвищення окладів прокурорів (див. пункт 15.5 цієї постанови), визначивши новий її розмір на кожен з цих періодів, що не відповідає положенням пункту 10 Порядку № 100, відповідно до якого у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що ураховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

72. Своєю чергою нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться за правилами пункту 8 Порядку № 100 шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата також визначається за правилами пункту 8 Порядку № 100 шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

73. Відповідно до довідки Львівської обласної прокуратури від 31.01.2022 № 21-77вих22 середньомісячна заробітна плата позивача становить 11587,17 грн, середньоденна 551,77 грн.

74. Отже, середньоденна заробітна плата за період до виключення пункту 10 Порядку № 100 буде розраховуватися таким чином: кількість днів в означеному періоді помножена на середньоденну заробітну плату позивача та помножена на коефіцієнт підвищення за період по 11.12.2020.

75. Ілюстрацією наведеного може слугувати розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, здійснений судами попередніх інстанцій, з яким погодився Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 у справі № 826/20158/14 (пункт 68).

76. По-друге, суд першої інстанції визначив періоди підвищення тарифних ставок і окладів (з 24.10.2014 по 30.11.2015; з 01.12.2015 по 05.09.2017; з 06.09.2017 по 10.09.2020; з 11.09.2020 по 11.12.2020), водночас для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розрахунку коефіцієнта коригування, який за пунктом 10 Порядку № 100 розраховувався шляхом ділення посадового окладу (або мінімальної тарифної ставки), встановленого працівникові після підвищення, на його посадовий оклад до підвищення, застосував приписи статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, яким це положення визнане неконституційним.

77. Водночас наведені розрахунки у рішенні суду першої інстанції не містять необхідних складових, які мали бути застосовані судом при визначенні коефіцієнтів підвищення у розрізі кожного з виділених періодів, зокрема конкретні розміри посадових окладів прокурорів, та на підставі яких нормативних актів, з урахуванням того, що згідно з пунктом 2 Рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 визнані неконституційними положення, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

78. Між тим, зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП України), тобто компенсувати втрачений заробіток, Суд уважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (п. 69 постанови Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №826/20158/14).

79. За наведених обставин Суд позбавлений можливості самостійно провести розрахунок суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, позаяк визначення складових такого обрахунку потребує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами та застосування норм матеріального права до встановлених обстави. Здійснення такого комплексу дій судом касаційної інстанції фактично означало б встановлення нових обстави справи для проведення відповідного розрахунку, що відповідно до статті 341 КАС України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

80. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

81. Критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС України означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

82. З огляду на викладене, оскаржувана постанова цим вимогам не відповідає.

83. Отже, доводи касаційної скарги були підтверджені під час касаційного розгляду цієї справи.

84. Суд звертає увагу, що застосування норм матеріального права є діяльністю, спрямованою на індивідуалізацію загальних правових норм у межах конкретної справи, яка здійснюється в установленому процесуальному порядку шляхом ухвалення судового рішення, що стосується конкретних суб`єктів і обставин справи.

85. Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

86. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

87. Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

88. Застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

89. На підставі наведеного Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх визначених законом заходів та не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим дійшов передчасних висновків по суті спору.

90. Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

91. Недотримання судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час збирання та дослідження зібраних у справі доказів унеможливлює встановлення фактичних обставин для правильного її вирішення, оскільки очевидно, що у цій справі сторона позивача зіштовхнулася з труднощами в отриманні та наданні доказів суду, позаяк у відповідь на адвокатські запити військові частини посилаються на неможливість надання окремих наказів (розпоряджень) через наявність на них грифу обмеження доступу.

91. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

92. Як було зазначено вище, в силу приписів частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

93. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

94. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

95. Ураховуючи приписи статті 353 КАС України, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанцій слід скасувати в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 24.10.2014 по 17.06.2021, а справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

96. Суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

97. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Василик Юлія Мирославівна, задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року скасувати, справу № 813/7982/14 в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період із 24.10.2014 до 17.06.2021 скасувати, а справу скерувати на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов