Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №300/674/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/674/26 пров. № А/857/30045/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гінди О. М.,

Заверухи О. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Рибачука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 300/674/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

головуючий суддя першої інстанції - Матуляк Я.П., час ухвалення - у письмовому провадженні, місце ухвалення - м. Івано - Франківськ, дата складання повного тексту - 17.04.2026,

В С Т А Н ОВ И В :

Тинів Ігор Дмитрович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування наказів від 21.10.2025 за № 1980 в частині, від 21.10.2025 за № 532 о/с, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що підставою для звільнення його зі служби в поліції були висновки службового розслідування, в яких відповідач констатував допущення позивачем дисциплінарного проступку та жодним чином не врахував надані позивачем пояснення. Вказує на те, що висновок службового розслідування не відповідає вимогам Порядку проведення службових розслідувань, оскільки не містить обґрунтувань щодо того в чому саме виразилось допущене позивачем порушення. Вказує, що в ході службового розслідування не було повно та всебічно досліджено обставини невиконання наказу, що ставить під сумнів правомірність висновків на підставі яких прийнято наказ про звільнення. Крім того, зазначає, що застосування відповідачем такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення, не є обґрунтованим. Також, звертає увагу суду на ту обставину, що оскаржувані накази винесено в період перебування позивача на стаціонарному лікуванні.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року позов задоволено частково. Наказ Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області від 21.10.2025 за № 532 о/с в частині звільнення зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника - начальника слідчого відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області згідно з частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) змінено та вважати ОСОБА_1 звільненим зі служби в поліції 24.01.2026. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що вважає рішення помилковим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильній правовій кваліфікації спірних правовідносин.

Апелянт зауважує, що дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинений ним дисциплінарного проступку, який зафіксовано в матеріалах службового розслідування. Висновок за результатами службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку та встановлення наявності (або відсутності) вини порушника. При цьому, дисциплінарний проступок має містити складові юридичного правопорушення, а саме: об`єктивну сторону (протиправну поведінку чи бездіяльність з встановленням часу і місця такої), суб`єктивну сторону у формі вини, наслідки, що мають бути підтвердженні заподіяною шкодою, та встановлений причинний зв`язок між поведінкою порушника і наслідком. За конкретних обставин в ході проведеного службового розслідування немає встановлено жодної складової дисциплінарного проступку, а висновки про винуватість ґрунтуються на голослівних твердженнях. В конкретному випадку у діях ОСОБА_1 склад дисциплінарного проступку взагалі відсутній, а вмінені йому у вину обставини є формою вчиненої провокації. Суд першої інстанції не встановив: у чому саме полягають дії або бездіяльність ОСОБА_1 що стали підставою дисциплінарної відповідальності, які наслідки наступили та чим це підтверджено, чим доводиться причинний зв`язок. Тобто висновки суду першої інстанції базуються виключно на висновках службового розслідування без з`ясування судом їх підставності та суті і відповідної правової оцінки.

Також апелянт зазначає, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності, та вважає, що такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу та повинен застосовуватись у виняткових випадках і за вчинення особливих дисциплінарних проступків.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі та просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суд без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді заступника начальника - начальника слідчого відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

Наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 21.10.2025 за №1980 до підполковника поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Згідно наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 21.10.2025 за №532 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника - начальника слідчого відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області згідно з частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Прийняттю вказаних наказів слугував висновок службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни та законності окремими поліцейськими відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 21.10.2025.

В ході службового розслідування встановлено такі обставини. Заступник начальника відділення поліції № 2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області начальник слідчого відділення підполковник поліції ОСОБА_1 (0111002) та начальник сектору кримінальної поліції ВП № 2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області майор поліції ОСОБА_4 отримали інформацію про можливе вчинення гр. ОСОБА_3 кримінального правопорушення проти громадського порядку та моральності. При цьому не здійснили дій, передбачених чинним законодавством та відомчими нормативно-правовими актами в частині що стосуються виявлення, реєстрації та розслідування кримінальних правопорушень.

Переслідуючи мету отримання неправомірної винагороди, маючи у розпорядженні фотографічні зображення інтимного характеру гр. ОСОБА_3 , 10.09.2025, близько 11:00 прибули у АДРЕСА_1 , де вводячи в оману гр. ОСОБА_3 , яка фактично перебувала в уразливому стані (наявність претензійних вимог щодо сплати податку, та наявність у поліцейських фотографічних зображень ОСОБА_3 інтимного характеру) про ніби то здійснення досудового розслідування за фактом вчинення нею кримінального правопорушення, запропонували останній надати їм неправомірну винагороду за невчинення дій із викриття злочинної діяльності та подальше притягнення її до відповідальності. У свою чергу, гр. ОСОБА_3 , діючи з метою викриття протиправної діяльності поліцейських, здійснила аудіозапис їхнього спілкування, який надала для публікації у засоби масової інформації.

Комісія вказала, що саме протиправні дії поліцейських, які діяли всупереч закону, не зареєстрували відомості про виявлене кримінальне правопорушення у визначеному законом порядку та не організували проведення досудового розслідування, тобто не забезпечили право особі на дотримання належної процедури розслідування, з метою встановлення наявності/відсутності складу кримінального правопорушення, ступеня її винуватості, спонукали ОСОБА_3 здійснити аудіозапис їхньої розмови та у подальшому звернутися до засобів масової інформації, щодо висвітлення ганебних дій поліцейських відносно неї.

Починаючи з 8:00 годин 20.10.2025 у засобах масової інформації здійснено критичні публікації із демонстрацією аудіозапису спілкування ОСОБА_3 із заступником начальника ВП № 2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області начальником слідчого відділення підполковником поліції ОСОБА_1 та начальником сектору кримінальної поліції ВП № 2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області майором поліції ОСОБА_4 , що підірвало авторитет Національної поліції України.

Як наслідок, комісія зі службового розслідування констатувала, що дії підполковника поліції ОСОБА_1 та майора поліції ОСОБА_4 , які виразилася у невжитті заходів, передбачених чинним законодавством в частині виявлення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, в спілкуванні з особою, яка можливо вчинила кримінальне правопорушення, з метою отримання неправомірної винагороди, є у прямому причинному зв`язку із настанням негативного наслідку, що підірвав авторитет Національної поліції України та виразився у критичній публікації засобів масової інформації та засудженням населенням діяльності поліції. Відтак, вчинок окремих поліцейських, сформував негативну думку у суспільства про Національну поліцію, як орган державної влади в цілому.

Окрім того, в ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 , обіймаючи керівну посаду - заступник начальника відділення поліції начальника слідчого відділення ВП №2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, був визначений відповідальним за організацію взаємодії з підрозділом запобігання корупції та забезпечення виконання антикорупційних заходів у підпорядкованому підрозділі.

При цьому матеріали службового розслідування містять належні та допустимі докази, що підтверджують обізнаність ОСОБА_1 з вимогами антикорупційного законодавства, а також доведення до нього відповідних нормативно-правових актів, наказів, доручень та роз`яснень у сфері запобігання корупції, у тому числі шляхом ознайомлення під підпис та проведення відповідних інструктажів.

За таких обставин, ОСОБА_1 , маючи спеціальні знання, службовий досвід та виконуючи функції, пов`язані з організацією контролю за дотриманням антикорупційного законодавства, був зобов`язаний не лише неухильно дотримуватися вимог закону, але й бути прикладом правомірної поведінки для підлеглого особового складу. Натомість його дії свідчать про свідоме ігнорування зазначених вимог, що об`єктивно зумовлює підвищений ступінь відповідальності та підтверджує обґрунтованість висновків дисциплінарної комісії щодо тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку.

А тому, надаючи оцінку діям ОСОБА_1 , дисциплінарна комісія врахувала, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушенням Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього, як носія влади, та унеможливлює подальше виконання ним своїх службових обов`язків.

Вказане порушення службової дисципліни з боку працівників поліції викликало значний суспільний резонанс та завдало суттєвої шкоди авторитету та іміджу Національної поліції України, що підтвердилося кількістю переглядів на інтернет ресурсах, де були розміщені публікації, а також коментарями, у яких користувачі по даному вчинку, засуджують Національну поліцію, як орган державної влади, що систематично порушує права громадян, а працівники найбільше вчиняють кримінальних правопорушень.

В ході проведення службового розслідування, комісією встановлено факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні службової дисципліни, невиконанні та неналежному виконанні обов`язків поліцейського, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, тобто вчинення підполковником поліції ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Обставин, які відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України пом`якшують відповідальність підполковника поліції ОСОБА_1 та майора поліції ОСОБА_4 , не встановлено.

Обставин, які відповідно до частини шостої статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України обтяжують відповідальність підполковника поліції ОСОБА_1 це настання тяжких наслідків у вигляді дискредитації Національної поліції України, як правоохоронного органу, внаслідок чого у громадськості формується негативна думка щодо роботи поліцейських у період дії правового режиму воєнного стану.

У зв`язку з наведеним, дисциплінарна комісія дійшла висновку, що підполковник поліції ОСОБА_1 , заступник начальника - начальник слідчого відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області допустив порушення вимог пп. 1, 2, 3 п. 1 ст. 18, п. 1 ст. 64 Закону України «Про Національну поліцію», ст. 37, 38, 39 розділу VI Закону України «Про запобігання корупції», пп. 1, 2, 3, 5, 6, 7, 11, 13 п. 3 ст. 1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пп. 2 п. 1, п. 2 розділу І, пп. 1, 2 п. 1 розділу ІІ, п. 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, пп. 2 п. 1 наказу Національної поліції України від 19.07.2022 № 507 «Про заходи щодо зміцнення службової дисципліни та законності в діяльності поліції» та пп. 6, 7 розділу ІІ Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, який затверджено Наказом МВС України від 08.02.2019 №100.

За результатами проведеного службового розслідування, комісія дійшла висновку за доцільне застосувати до підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника - начальника слідчого відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Як наслідок, відповідачем винесено оскаржувані накази.

Вважаючи дані накази протиправними, представник позивача звернувся до суду із даною позовною заявою.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності свідчать, що комісією в процесі службового розслідування встановлено невиконанні підполковником поліції ОСОБА_1 вимог Закону України «Про Національну поліцію» в частині неухильного дотримання Присяги працівника поліції, службової дисципліни, а також відповідних вимог законодавства, а отже у відповідача були наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення з органів поліції.

Водночас, суд виснував, оскільки останнім днем перебування позивача на листку непрацездатності є 23.01.2026, то дисциплінарне стягнення до позивача могло бути реалізовано з 24.01.2026, у зв`язку з чим наказ ГУНП в Івано-Франківській області від 21.10.2025 за №532 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника - начальника слідчого відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області згідно з частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) підлягає зміні в частині дати припинення трудових відносин.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції правильними з огляду на наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі Закон №580-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №580-VIIІ Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно статті 2 Закону №580-VIII, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Статтею 3 Закону №580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №580-VІІІ поліцейський зобов`язаний, зокрема: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини.

Статтею 19 Закону №580-VIII визначено види відповідальності поліцейських. У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частина друга).

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина 1 статті 59 Закону №580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 64 Закону №580-VIII, особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки».

Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII (далі Дисциплінарний статут).

Дія цього Статуту поширюється на поліцейських, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського:

1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;

2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки;

3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень;

4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;

5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника;

6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;

7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини;

8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку;

9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень;

10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів;

11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень;

12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення;

13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції;

14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.11, ст.12, ч.1 ст.13 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

При цьому, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до ч.1 та ч.15 ст.15 Дисциплінарного статуту проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.

За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.

Згідно з положеннями ст.16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником.

У разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів. До строку проведення службового розслідування не зараховується документально підтверджений час перебування поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, у відрядженні, на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) або у відпустці.

Частинами 1-3 статті 18 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.

Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України «Про захист персональних даних», «Про державну таємницю» та іншими законами; подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; користуватися правничою допомогою.

Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

На виконання частини десятої статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою належної організації заходів, спрямованих на зміцнення службової дисципліни в діяльності органів та підрозділів Національної поліції України, запобігання надзвичайним подіям за участю поліцейських, упорядкування питань призначення, проведення службових розслідувань за фактами порушення поліцейськими службової дисципліни наказом Міністерства внутрішніх справ України №893 від 07.11.2018 затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за № 1355/32807).

Цим Порядком визначено процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування.

За правилами п.2 розділу ІІ Порядку №893 службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про: внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєння поліцейським кримінального правопорушення; повідомлення поліцейському про підозру в учиненні ним кримінального правопорушення, якщо службове розслідування не було проведено на підставі абзацу другого цього пункту або якщо за його результатами не було встановлено дисциплінарного проступку.

Як передбачено у пунктах 2, 3, 7 розділу IV Порядку №893, поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають стосунок до справи; ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України «Про захист персональних даних», «Про державну таємницю» та іншими законами; подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; брати участь у розгляді справи на відкритому засіданні дисциплінарної комісії; користуватися правничою допомогою, послугами представника. Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень. Кожна посадова особа поліції відповідно до своїх повноважень зобов`язана сприяти проведенню службового розслідування. Відмова поліцейського або іншої посадової особи поліції надавати пояснення про обставини, які є предметом службового розслідування, крім відмови давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України, а також надання завідомо неправдивих пояснень є перешкоджанням проведенню службового розслідування.

За вимогами пункту 4 розділу V Порядку №893, службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до пункту 1 розділу VІІ Порядку №893, у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення. Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19 - 22 Статуту.

Частинами 7, 8 ст. 19 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Як слідує з матеріалів дисциплінарної справи, копії якої долучені до справи, ОСОБА_1 запропоновано надати письмові пояснення, що стосуються обставин вчинення порушення, згідно яких позивач відмовився від дачі будь-яких пояснень, користуючись правом передбаченим ст. 63 Конституції України, про що складено акт від 20.10.2025 (а.с.145, 147).

Отже, дисциплінарною комісією не було порушено прав позивача щодо права на захист, визначений статтею 18 Дисциплінарного статуту.

Під час проведення службового розслідування дисциплінарною комісією було відібрано пояснення громадянки ОСОБА_3 , яка детально повідомила обставини зустрічі із позивачем та начальником сектору кримінальної поліції ОСОБА_4 , зміст їх розмови, спосіб висування вимог щодо надання неправомірної вигоди, а також надала скріншоти листування у месенджері « WhatsApp » та аудіозаписи відповідних розмов.

Окрім цього, дисциплінарною комісією проведено огляд листування у месенджері « WhatsApp », під час якого встановлено наявність текстових повідомлень між ОСОБА_3 та абонентом «ОСОБА_1», до якого був прив`язаний номер телефону позивача, а також із абонентом « ОСОБА_5 », до якого був прив`язаний номер телефону ОСОБА_4 . Зміст зазначеного листування повністю відповідав поясненням ОСОБА_3 , підтверджував домовленість про зустріч, подальше обговорення суми неправомірної вигоди, кримінально-правової кваліфікації можливого правопорушення та порядок подальшого спілкування між сторонами.

Крім того, відповідно до довідки начальника чергової частини ВП №2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП встановлено, що номер телефону НОМЕР_1 , з якого здійснювалося листування із ОСОБА_3 , належить саме підполковнику поліції ОСОБА_1 , а номер НОМЕР_2 належить майору поліції ОСОБА_4 , що повністю підтвердило належність зазначеного листування саме Позивачу та іншому поліцейському.

Також дисциплінарна комісія провела огляд фотографічних зображень, за результатами якого громадянка ОСОБА_3 безпомилково впізнала позивача та ОСОБА_4 як осіб, які прибули до неї за місцем проживання та спілкувалися щодо надання неправомірної вигоди за невжиття передбачених законом заходів реагування.

З пояснень начальника ВП №2 (м. Городенка) підполковника поліції Струка В.В., слсідує, що будь-які відомості про можливе вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення за статтею 301 КК України у відділенні поліції не реєструвалися, жодних кримінальних проваджень із цього приводу не здійснювалося, а про саму зустріч ОСОБА_1 із ОСОБА_3 керівництву відділення поліції нічого відомо не було. Аналогічні пояснення надав і заступник начальника ВП №2 (м. Городенка) Стойко М.Я .

Разом із цим, дисциплінарна комісія провела огляд інтернет-публікації, розміщеної у засобах масової інформації, та аудіозапису розмови. За результатами такого огляду встановлено, що зміст аудіозапису повністю узгоджується із поясненнями ОСОБА_3 , листуванням у месенджері «WhatsApp» та іншими матеріалами службового розслідування. Із змісту аудіозапису чітко вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , володіючи інформацією про можливе вчинення кримінального правопорушення, не вживали передбачених законом заходів щодо його реєстрації та розслідування, натомість використовували цю інформацію як засіб психологічного впливу на громадянку ОСОБА_3 з метою спонукання останньої до передачі неправомірної вигоди.

Підсумовуючи досліджені матеріали, дисциплінарна комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 , отримавши інформацію про можливе вчинення громадянкою ОСОБА_3 кримінального правопорушення, всупереч вимогам кримінального процесуального законодавства не забезпечив її належної реєстрації, не організував проведення досудового розслідування, не вжив передбачених законом заходів реагування, а натомість використав отриману інформацію у власних інтересах, схиляючи особу до надання неправомірної вигоди. Саме такі дії перебували у прямому причинному зв`язку із виникненням широкого суспільного резонансу, оприлюдненням відповідних матеріалів у засобах масової інформації та підривом авторитету Національної поліції України.

Отже, за таких обставин дисциплінарна комісія обґрунтовано встановила факт вчинення Позивачем дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні службової дисципліни, невиконанні та неналежному виконанні обов`язків поліцейського, порушенні встановлених законодавством обмежень і заборон, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Апеляційний суд зауважує, що дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто у разі недотримання чи неналежного дотримання службової дисципліни.

Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно - щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Висновок службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку, тобто повинні бути встановлені обставини, за яких особа скоїла дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни та має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 320/11315/22 наголосив, що види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до поліцейських, визначені у статті 13 Дисциплінарного статуту. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків (дій, що порушують службову дисципліну), а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі.

Службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку та правил, що такими нормативними актами передбачені. Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного працівника поліції, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють. Вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання підполковника поліції, нівелює всі попередні заслуги, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством; має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції; в особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту.

Верховний Суд неодноразово зауважував на особливому статусі працівника поліції, що зобов`язує його утримуватися від дій, що можуть бути розцінені як дискредитація органів поліції.

Суд першої інстанції правильно здійснив посилання на сталу судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Так, у постановах від 19.04.2021 у справі №240/2677/20 та від 08.12.2022 по справі №420/2583/19 Верховний Суд наголошував, що законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов`язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку. Водночас недотримання поліцейським вищезазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення. Виходячи з правового регулювання спірних відносин, поліцейський, у силу своїх службових обов`язків, зобов`язаний не допускати зв`язків, що ганьблять його звання, як працівника поліції або підривають авторитет поліції, інших відносин, які носять корисливий або протиправний характер.

У постановах від 14.07.2022 у справі №520/1795/19 та від 12.05.2022 у справі №260/1/19 Верховний Суд сформував висновки про те, що відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про Національну поліцію» рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції, а отже поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Подібну правову позицію висловлено і у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №200/11036/20-а, у якій суд, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанції щодо правомірності звільнення поліцейського у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, указав, що вчинки, які дискредитують працівників поліції та, власне, органи Національної поліції, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті. Отже, дискредитація звання поліцейського за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів Національної поліції і її працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Висновки аналогічного змісту також викладені Верховним Судом у постанові від 05.03.2024 у справі №480/12367/21.

У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції ( ч.ч. 7, 8 ст. 19 Дисциплінарного статуту).

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Відповідно до статті 21 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування. Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.

Дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується (стаття 22 Дисциплінарного статуту).

Підставою для застосування до поліцейського дисциплінарних стягнень, перелік яких визначено у статті 13 Дисциплінарного статуту, є вчинення таким поліцейським дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії чи бездіяльності поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Як уже зазначалось вище, згідно з матеріалами службового розслідування, ОСОБА_1 , будучи працівником поліції, займаючи керівну посаду у правоохоронному органі, повинен був бути взірцем законослухнянності та високих морально-етичних якостей для підлеглих, натомість діяв всупереч закону, чим створював передумови до вчинення протиправних дій та враження у громадянки щодо своєї безкарності та вседозволеності.

Будь-яких доказів, які б спростовували висновки службового розслідування, проведеного відносно позивача, під час розгляду справи не надано.

Суд першої інстанції правильно виснував, що позивач, як працівник поліції, у випадку отримання інформації про протиправні дії, зобов`язаний був вчинити дії спрямовані на припинення вчинення такого правопорушення, доповісти керівництву відділу поліції та Головному управлінню про факт виявлення можливого вчинення кримінального правопорушення, організувати проведення слідчих (розшукових) дій, за результатами досудового розслідування прийняти законне та обґрунтоване рішення. Натомість, як встановлено службовим розслідуванням, позивач здійснив спробу використати отриману інформацію про можливо допущене правопорушення, для отримання власної вигоди.

Таким чином, встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності свідчать, що комісією в процесі службового розслідування встановлено невиконанні підполковником поліції ОСОБА_1 вимог Закону України «Про Національну поліцію» в частині неухильного дотримання Присяги працівника поліції, службової дисципліни, а також відповідних вимог законодавства, а отже у відповідача були наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення з органів поліції.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є контроль за законністю прийняття рішень.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Отже, правова оцінка судами правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати, насамперед, у тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є ознаки дисциплінарного проступку та установлені законом підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення.

У цій справі, судом надається оцінка оскаржуваному рішенню відповідача, яке прийняте останнім саме з тих мотивів, що були предметом перевірки на підставі досліджених у справі доказів та з урахуванням доводів та заперечень сторін саме щодо цих доказів та обставин.

Вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

Такий підхід до вирішення питання про правомірність притягнення осіб до дисциплінарної відповідальності застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, а також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07 лютого 2020 року у справі № 260/1118/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 825/1398/17, від 06 березня 2020 року у справі № 804/1758/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 340/1502/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 200/11036/20-а та від 14 березня 2023 року у справі № 320/1206/21.

У постанові від 17 листопада 2022 року у справі № 480/9492/20 Верховний Суд висновував, що в правозастосовчій практиці існує правова позиція, яка вказує на неможливість притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності лише на підставі інформації, яка є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні, та про необхідність встановлення складу дисциплінарного проступку, який є відмінним від складу кримінального правопорушення.

З`ясування обставин, які слугували приводом для службового розслідування (реєстрація кримінального провадження за ознаками скоєння кримінального правопорушення), не може обмежуватися лише проміжними офіційними результатами досудового розслідування (письмовому повідомленні про підозру).

Аналогічного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 807/196/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 812/1706/15, від 28 листопада 2019 року у справі № 802/1969/17-а, від 30 липня 2020 року у справі № 802/1767/17-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 814/334/17.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ГУ НП в Івано - Франківські області, приймаючи оскаржувані накази, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлені чинним законодавством.

Вказані накази відповідають критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування, а позовних вимог до задоволення в цій частині.

Щодо звільнення позивача під час тимчасової непрацездатності.

Судом встановлено, що позивач тривалий час знаходився на лікуванні, а його тимчасова непрацездатність у період з 21.10.2025 по 23.01.2026 була безперервною, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого за № 6410 за період з 21.10.2025 по 23.10.2025 та випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за № 6817 від 14.11.2025 за період з 08.11.2025 по 14.11.2025, медичними висновками за № 1111-2Р9Х-4РАР-7458 від 21.10.2025 за період з 21.10.2025 по 23.10.2025, за № 1111-ВТВХ-Т7Р7-4ЕРВ від 24.10.2025 за період з 24.10.2025 по 27.10.2025, за № 1111-А7С2-ТК87-6СВВ від 27.10.2025 за період з 27.10.2025 по 31.10.2025, за № 1111-ССЕН-66АТ-КТА6 від 31.10.2025 за період з 31.10.2025 по 03.11.2025, за № 1111-ВРРХ-РВ8К-В4РА від 03.11.2025 за період з 03.11.2025 по 07.11.2025, за № 1111-7РНС-ВВМН-СТР2 від 08.11.2025 за період з 08.11.2025 по 17.11.2025, за № 1111-3М9А-ВМ8С-Т779 від 18.11.2025 за період з 18.11.2025 по 21.11.2025, за № 1111-63К9-82Н4-57Х4 від 21.11.2025 за період з 21.11.2025 по 28.11.2025, за № 1111-ВМВ3-А8С8-Е99М від 28.11.2025 за період з 28.11.2025 по 05.12.2025, за № 1111-3КМТ-Н55А-98СТ від 06.12.2026 за період з 06.12.2025 по 15.12.2025, за № 1111-2СН2-9К5А-Н439 від 16.12.2025 за період з 16.12.2025 по 25.12.2025, за № 1111-4Н89-МККВ-5АХЕ від 29.12.2025 за період з 26.12.2025 по 05.01.2026, за № 1111-К556-2НРМ-Е859 від 06.01.2026 за період з 06.01.2026 по 13.01.2026, за № 1111-КТАМ-2355-69ХХ від 14.01.2026 за період з 14.01.2026 по 23.01.2026 (а.с.17-31), ОСОБА_1 з 21.10.2025 по 23.01.2026 перебував на стаціонарному лікуванні та проходив лікування в амбулаторних умовах (а.с.17-31).

Відповідно до частини 3 статті 21 Дисциплінарного статуту перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.

Статтею 22 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується.

Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.

Отже, застосування дисциплінарного стягнення і його виконання (реалізація) здійснюються різними наказами.

При цьому, застосування дисциплінарного стягнення під час перебування особи на лікарняному дозволяється, проте реалізація дисциплінарного стягнення здійснюється виключно після закінчення лікарняного та виходу особи на службу, про що імперативно зазначено у частині 4 статті 22 Дисциплінарного статуту.

Позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно пункту 1 наказу ГУНП в Івано-Франківській області за №1980 від 21.10.2025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ВП №2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області», який реалізовано наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 21.10.2025 за №532 о/с «По особовому складу».

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно встановив, що реалізація дисциплінарного стягнення під час тимчасової непрацездатності позивача суперечить положенням частини 4 статті 22 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 205/4196/18 від 15.09.2020, сам факт звільнення працівника під час перебування на лікування не є достатньою підставою для його поновлення на роботі, у такому випадку потрібно змінити дату звільнення працівника, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.

Таким чином, оскільки останнім днем перебування позивача на листку непрацездатності є 23.01.2026, то дисциплінарне стягнення до позивача могло бути реалізовано з 24.01.2026, у зв`язку з чим наказ ГУНП в Івано-Франківській області від 21.10.2025 за №532 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника - начальника слідчого відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області згідно з частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) підлягає зміні в частині дати припинення трудових відносин.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що вимоги щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказів про застосування до позивача дисциплінарного стягнення та звільнення зі служби в поліції, суд першої інстанції правильно виснував про відсутність підстав для їх задоволення.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно втсановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 300/674/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха

Повний текст постанови складений та підписаний 18.09.2026.