Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №158/2518/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 158/2518/26 пров. № А/857/36371/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Іщук Л.П. Обрізка І.М.,

секретаря судового засідання Хомич О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 червня 2026 року (головуючий суддя Костюкевич О.К., м.Ківерці) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення за межі території України №8010100100000802 від 02.06.2026.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 червня 2026 року позовні вимоги задоволено повністю.

Скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №8010100100000802 від 02.06.2026 про примусове видворення громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що 02.06.2026 року співробітниками ДЗНД СБ України виявлено громадянку російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач), яка перебувала в Україні з порушенням вимог чинного міграційного законодавства.

У ході перевірки встановлено, що Відповідач прибула до України 24.10.2024 з приватною метою, перетнувши державний кордон через ПП «Маяки-Удобне».

30.09.2016 Відповідач отримала дозвіл на імміграцію в Україну №74.01/05- 13562, який рішенням УДМС України в Чернігівській області №39-ДВ від 15.07.2025 було скасовано. Разом з цим, 15.07.2025 УДМС України в Чернігівській області відносно ОСОБА_3 прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язано її залишити територію України не пізніше 13.08.2025.

Відповідачем рішення про примусове повернення до суду не оскаржувалось, однак і не було виконано без поважних на те причин.

З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів іноземка не зверталась. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживала.

У випадках невиконання іноземцями та особами без громадянства прийнятого щодо них в установленому порядку рішення про примусове повернення, їх за рішенням компетентного може бути примусово видворено, однак відповідача наразі не ідентифіковано - у іноземця відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України.

Відповідач досягла 18-річного віку, статус біженця їй не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення до іноземців не застосовується.

Оскільки на момент прийняття рішення про примусове видворення особу іноземця не було ідентифіковано та у неї були відсутні будь які документи, які б давали йому право перетину державного кордону (відповідно до частини 8 ст. 26 Закону) 02.06.2026 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно Позивача прийнято рішення про примусове видворення з України та відібрано розписку про ознайомлення зі змістом і отримання цього рішення.

Стаття 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»(далі Закон 3773-УІ) передбачає, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Так, згідно з частиною 1 статті 203 КУпАП за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною 2 цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлені обставини, а саме: нелегальне становище, відсутність у Позивача, підстав для подальшого перебування на території України свідчать про те, що ним порушено вимоги статей 4, 15 Закону № 3773^1.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-У1 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 3773-У1, іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-У1 строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону № 3773-У1 в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду- виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду.

Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 3773-У1 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 3773-УІ рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.

Аналогічні норми містяться в Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації державної прикордонної служби України та Служби безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012 (далі Інструкція № 353/271/150), відповідно до п. 1.6. підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:

дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Відповідно до п. 1.7 Інструкції № 353/271/150, примусове повернення передбачає виїзд іноземця з України за рішенням територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону (стосовно іноземців, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органів СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин про підстави прийняття такого рішення прокурора з оформленням відповідних документів, доведенням до іноземця зобов`язання про його добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк та здійсненням подальшого контролю за виконанням іноземцем цього зобов`язання.

Згідно п. п. 14, 25 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-У1, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Третя країна - країна, яка не є країною походження іноземця або особи без громадянства.

За змістом ст. ст. 6, 7 Закону № 3773-У1, іноземця або особу без громадянства може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або їм може бути надано тимчасовий захист у порядку, встановленому законом.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку (ст. 9 Закону № 3773-УІ).

В`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України (ст. 15 Закону № 3773-УІ).

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Правила щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства не поширюються на осіб, які з наміром визнання їх біженцями в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні чи отримання притулку або тимчасового захисту, незаконно перетнули державний кордон України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції здійснює реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні, лише за наявності одного з документів, що видаються таким особам відповідно до зазначеного закону (ст. 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій (ст. 25 Закону № 3773-УІ).

Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки(ст. 31 Закону № 3773-У1).

За змістом положень спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 «Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства»:

- іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворенні на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення;

- підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України;

- примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

Відповідно до ст. 31 Закону № 3773-У1 забороняється примусово повертати і примусово видворяти іноземців до країн, де: їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або через політичні переконання; їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного чи внутрішнього збройного конфлікту, або систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Примусове повернення не застосовується до іноземців, які не досягли 18-річного віку, та іноземців, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).

Положення цієї статті не застосовуються до осіб, на яких поширюється дія Закону.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань

Відповідно до п. 13 ст. 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ст. 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Проте, на момент винесення рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, Позивач не звертався до територіальних підрозділів ДМС з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі території України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в ПТПІ із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному ПТПІ до остаточного прийняття рішення за заявою.

Згідно вимог ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) встановлено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше як на вісімнадцять місяців.

Право подання позовної заяви про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України надано територіальним органам та підрозділам Державної міграційної служби України частиною першою статті 30 Закону та частиною першої статті 288 КАС України.

Так, за змістом частини першої статті 30 Закону правом на звернення до адміністративного суду з позовом про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі території України наділений центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.

Аналізуючи матеріали справи можна дійти очевидного висновку, що після закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання Позивач не залишив територію України у встановлений законом строк - продовжив проживати без документів на право проживання в Україні, чим грубо порушив вимоги чинного законодавства.

Отже, уповноважені особи ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.06.2026 головним спеціалістом ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області, прийнято рішення за №8010100100000802 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування вказаного рішення представник ЦМУ ДМС України м. Києві та Київській області вказав, що в ході перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 в бік в`їзду на територію України 13.04.2017 року. Була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 яка була скасована на підставі рішення №39-ДВ від 15.07.2025, про відкликання дозволу на імміграцію в Україну.

Рішенням від 15.07.2025 було відкликано дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .

Так, 15.07.2025 співробітниками УДМС в Чернігівській області відносно ОСОБА_1 прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язано залишити територію України не пізніше 13.08.2025.

В оскаржуваному рішенні вказано, що після закінчення дозволеного строку перебування іноземка територію України не залишила, чим порушила міграційне законодавство України. Відповідач також вказав, що з питання визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 не зверталась. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживала.

Рішенням Ківерцівського районного суду в справі №158/2447/26 від 05.06.2026 було задоволено позовні вимоги ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області та затримано ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 місяців з поміщенням до Волинського ПТПІ ДМС України.

Як вбачається з фактичних матеріалів справи та підтверджуються Відповідачем Позивачка була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Стаття 4 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» містить вичерпний перелік підстав, за яких іноземець може перебувати на території України легально.

У той же час, невиконання вимог статті 4 вищевказаного Закону має наслідком переходу таких іноземців на нелегальне становище.

Частиною першою статті 9 вищезазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено що, нелегальний мігрант – іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Частиною 8 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150.

Згідно п. 2 розділу І Інструкції терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.

З огляду на вказане, суд вірно вважав, що аналізу наведених вище норм вбачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання такого рішення. Тобто обов`язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.

Згідно п.66 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття.

У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

У матеріалах справи відсутні докази, що рішення про скасування дозволу на імміграцію, а також відкликання посвідки на постійне проживання в України та рішення про примусове повернення було вручено позивачу. А згідно долученого конверту пошти, зазначене поштове відправлення (лист) було повернуто у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Отже судом першої інстанції з`ясовано, що ОСОБА_1 не отримувала ніяких документів, що підтверджують викладені в оскаржуваному рішенні факти. Також, копії вказаних документів не були вручені останній і під час складання та прийняття оскаржуваного рішення від 02.06.2026, що позбавило можливості ОСОБА_1 вжити будь-яких заходів щодо оскарження вищезазначених рішень.

Згідно п.1 ч.2 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 1) (далі - рішення про примусове повернення) готує у двох примірниках посадова особа органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ і затверджує начальник (заступник начальника) відповідного органу/підрозділу або особа, яка виконує його обов`язки, за наявності підстав, зазначених у пункті 5 розділу І цієї Інструкції, з подальшим повідомленням щодо рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 2) упродовж 24 годин прокурора за територіальністю про підстави прийняття такого рішення.

Інформацію надсилають відомчою електронною поштою (факсимільним зв`язком): органи ДМС - до апарату ДМС; органи охорони державного кордону - до Адміністрації Держприкордонслужби; регіональні органи СБУ - до Центрального управління СБУ.

У відповідності до п.2 ч.2 даної Інструкції рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства.

У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.

Начальник органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, який прийняв рішення про заборону подальшого в`їзду іноземця в Україну, упродовж доби інформує про це Адміністрацію Держприкордонслужби шляхом надсилання доручення, оформленого з дотриманням вимог Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280.

Один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв.

З наявних у справі доказів, вбачається, що рішення про примусове повернення в країну походження, або іншу третю країну від 15.07.2026 приймалось без участі Позивачки, крім того матеріали справи не містять докази того що про існування вказаного рішення було відомо Позивачці, також докази того, що вказане рішення та рішення про відкликання дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне проживання надсилались Позивачці.

Також відсутні докази того, що Відповідачем надсилались копії рішення про примусове повернення на адресу прокурора та органів ДПС України.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачці не було відомо про існування рішення про його примусове повернення до країни походження, або іншої країни від 15.07.2025, а про дану обставину вона дізнався лише 02.06.2026 під час її затримання та винесення оскаржуваного рішення.

З огляду на це суд першої інстанції вірно вважав, що Відповідачем не наведено, жодних підстав, щодо того, що Позивачка ухилялася від виконання рішення про її примусове повернення.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що рішення відповідача є передчасним та незаконним, прийняте в порушенні наданих повноважень та не в спосіб, який визначено Конституцією та законами України, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З урахуванням вказаного, колегія судді вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи, рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального прав, тому таке слід залишити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги – відмовити.

Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 червня 2026 року у справі №158/2518/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко