Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №303/4172/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 303/4172/25 пров. № А/857/45894/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Запотічного І.І.,

Судової-Хомюк Н.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кіт В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 серпня 2026 року (головуючий суддя Гутій О.В.)

у справі № 303/4172/25

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в Рівненській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,

найменування суду 1 інстанції Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

дата ухвалення рішення 06.08.2026

суддя 1 інстанції Гутій О.В.

місце ухвалення рішення м. Мукачево

дата складання повного тексту судового рішення 06 серпня 2026 року

УСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції в Рівненській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 серпня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в Рівненській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, відмовлено.

18 серпня 2026 року Восьмим апеляційним адміністративним судом зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 серпня 2026 року, що подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 серпня 2026 року, в якій просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 серпня 2026 року у справі №303/4172/25 та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Восьмим апеляційним адміністративним судом було призначено судове засідання для вирішення даної апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

II. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з постановою серії ЕНА № 4361764 від 25.03.2025 року, винесеною поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Барабаш О.С., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП, за що накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 гривень.

Оскаржувана постанова винесена з тих підстав, що 26.03.2025 о 21 год 22 хв громадянин ОСОБА_1 керував транспортним засобом Chevrolet Nubira, будучи особою яка позбавлена права керувати транспортними засобами постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/9310/24 від 21.02.2025, чим порушив п.2.1 а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 126 КУпАП, за яке накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 гривень.

Не погодившись з винесеною постановою, позивач оскаржив дану постанову до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частина 4 статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами та тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В позовній заяві позивач вказує, що вказане правопорушення він не вчиняв.

Проте, постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2024 року ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Закарпатський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2024 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишив без змін.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача, що він не знав про позбавлення його права керування транспортними засобами строком на один рік не відповідають дійсності, а тому за наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.

IІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вказане рішення суду першої інстанції на думку апелянта є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки ухвалене без встановлення фактичних обставин справи, без належної оцінки доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

У поданій позовній заяві зазначалося, що суть позовної заяви є наступна: «26 березня 2025 року відносно ОСОБА_1 винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4361764, складена поліцейським 2 взводу 2 роти 1 бат. Управління патрульної поліції в Рівненській області Барабаш О. С.

Відповідно до даної постанови, ОСОБА_1 , «26.03.2025 року о 21:22 год. в м. Рівне керував ТЗ, будучи особою, яка позбавлена права керувати ТЗ на підставі постанови Перечинський районний суд Закарпатської області від 21.02.2025, чим порушив п. 2.1.а ПДР України – керування ТЗ особою, позбавленою права керування ТЗ». Дану постанову вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем по мобілізації військової частини НОМЕР_1 , бере участь у супротиві повномаштабному вторгненню росії. Про існування рішення, яке зазначено в постанові ЕНА №4361764, а саме: постанову Перечинського районного суду Закарпатської області від 21.02.2025 йому нічого відомо не було, оскільки він перебував за межами області в польових умовах у зв`язку із виконанням службових обов`язків. Постанови суду він не отримував ні рекомендованим листом, ні будь-яким іншим чином, а тому постанову ЕНА №4361764 від 26.03.2025 вважає незаконною.

Поліцейським ОСОБА_1 пояснював на місці зупинки, що не порушував вимог ПДР України, однак поліцейські не відреагували належним чином на пояснення ОСОБА_1 та його беззаперечні доводи, не надали можливість надати письмово пояснення, належним чином не розглянули обставини, що склалися, а поліцейський Барабаш О. С. виніс постанову, яку ОСОБА_1 вважає незаконною, а відтак оскаржує та звернувся за правовою допомогою при першій на це можливості. На переконання захисту, за таких обставин поліцейським постанову винесено незаконно і вона підлягає скасуванню.

В даному випадку вчинення ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху, матеріалами даної постанови не підтверджується. Звертає увагу суду, що у постанові належні та допустимі докази на підтвердження факту вчинення вищезазначеного адміністративного правопорушення відсутні, відповідно до пункту 7 постанови, до останньої не додано жодного належного та допустимого доказу вчинення адміністративного правопорушення.

При цьому, сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. З огляду на вищенаведене, оскаржувана постанова, зокрема, вже є незаконною.

Відповідно до глави 22 КУпАП, постанові у справі про адміністративне правопорушення передує саме «Розгляд справ про адміністративне правопорушення», яка містить низку статей (в даному випадку ст.ст. 276, 277, 277-2, 278, 279, 280 КупАП). Як випливає з пояснень позивача ОСОБА_1 , посадовою особою, яка винесла оскаржувану постанову, дії, передбачені вищезазначеними статтями глави 22 КУпАП, проведені не були, тобто не був проведений саме розгляд справи.

З огляду на положення статті 283 КУпАП «Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення», орган (посадова особа) виносить постанову по справі не інакше як розглянувши справу про адміністративне правопорушення. В постанові, що оскаржується, не дотримано вимог, викладених в статті 283 КУпАП, зокрема: … «Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу»… Наведеним в статті 283 КупАП критеріям постанова не відповідає, а відтак є незаконною.

Поліцейськими, зокрема, взагалі не взято до уваги ті обставини, що ОСОБА_1 в силу виконання ним службових обов`язків в польових умовах не міг знати про існування певної постанови, на яку посилається інспектор в своїй постанові. Крім того, Відповідачем було складено відповідну постанову про порушення правил дорожнього руху на ОСОБА_1 з порушенням порядку, визначено КУпАП.

Так, Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 268) закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. Ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. Висловлюючи свою правову позицію по відношенню до вищевказаних приписів чинного законодавства Конституційний Суд України в своєму рішенні (п. 4) від 22.12.2010 року 23-рп/2010 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху)) вказав, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 1, 3, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64). Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Так, порушено вимоги щодо порядку відкритого розгляду справи (ст. 249 КУпАП), винесення відповідної постанови за наслідками розгляду справи (ст. 283 КУпАП).

Оскільки відповідачем йому не було надано можливості до її винесення пояснити обставини (в тому числі письмово), що мали місце. Тобто вчинено дії на порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Крім цього, ст. 283 КУпАП передбачає ряд вимог до постанов відповідної категорії, а предметний аналіз оскаржуваної постанови чітко вказує на її невідповідність вказаним вимогам, що знову ж таки свідчить про ї незаконність, як акту правозастосування, що має містити всі визначені законом реквізити. Зокрема, передбачено що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Однак надана позивачу постанова відповідних всіх реквізитів не має, зокрема вона не містить даних щодо порядку її оскарження (в ній порядок оскарження не визначений).

Крім цього, згідно ст. 27 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штрафом є грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Отже, за основу для визначення розміру адміністративного стягнення, яке підлягає накладенню на порушника у вигляді штрафу, береться неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що на час винесення оскаржуваного акту складав 17 (сімнадцять) гривень. Натомість розмір накладеного на позивача адміністративного стягнення визначено суб`єктом владних повноважень у вигляді конкретної грошової суми (20400 грн), що не передбачено положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення.

По відношенню до цього слід зазначити, що уповноважений на застосовування адміністративних санкцій орган, може вказати їх конкретний грошовий вираз, однак визначити міру відповідальності має тільки у встановленому законодавством виді, яким у даному конкретному випадку є неоподатковуваний мінімум доходів громадян».

16 лютого 2026 року суддею Мукачівського міськрайонного суду Гутій О. В. у справі винесена ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з особливостями провадження передбачених ст. 268, 269, 286 КАС України.

Також ухвалено витребувати від Департаменту патрульної поліції завірену належним чином копію постанови про адміністративне правопорушення від 26 березня 2025 року серії ЕНА № 4361764 відносно ОСОБА_1 .

В подальшому відповідачем на виконання ухвали суду надіслано до суду копію оскаржуваної постанови.

Відповідно до даної копії постанови серії ЕНА №4361764, посадова особа (ліцейський ДПП) при її винесенні посилався на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2025 року. Дана постанова (у справі №304/3078/24) була оскаржена адвокатом Сазіна В. Ю. до Закарпатського апеляційного суду з клопотанням про поновлення строку оскарження, оскільки ОСОБА_1 не було відомо про її існування. Апеляційним судом дане клопотання задоволено, строк на апеляційне оскарження поновлений саме з таких підстав.

Дані обставини свідчать про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у позовній заяві про скасування постанови серії ЕНА №4361764, а саме про те, що він не знав про її існування, так як перебував в зоні бойових дій, на передовій у польових умовах, а відтак керував транспортним засобом, не будучи обізнаним про відповідні рішення суду.

Однак суддя Мукачівського міськрайонного суду з незрозумілих на це підстав констатує у оскаржуваному рішенні наступне: «Судом встановлено, що постановою серії ЕНА № 4361764 від 25.03.2025 року, винесеною поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Барабаш О.С., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП, за яке накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 гривень.

Оскаржувана постанова винесена з тих підстав, що 26.03.2025 о 21 год 22 хв, громадянин ОСОБА_1 керував транспортним засобом Chevrolet Nubira, будучи особою яка позбавлена права керувати транспортними засобами постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/9310/24 від 21.02.2025, чим порушив п.2.1 а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 126 КУпАП, за яке накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 гривень.

Про результати апеляційного розгляду за апеляційною скаргою на дану постанову позивач ОСОБА_1 також не міг знати за наведених в позовній заяві підстав, однак про таку постанову в оскаржуваній постанові серії ЕНА № 4361764 від 25.03.2025 року нічого не зазначено.

Таким чином суд у своєму рішенні посилається на постанову, яка оскаржується, при цьому зазначає про обставини, які взагалі не зазначені в оскаржуваній постанові. Протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом, до нього висуваються певні вимоги, а обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.

В даному випадку судом І інстанції повністю проігноровано ним же наведений постулат щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій або бездіяльності. Тобто в даному випадку інкримінована позивачу ОСОБА_1 відсутність права керування є незаконною, нічим не доведеною та необґрунтованою.

Беручи до уваги вищевикладене, ке6руючись ст. ст. 292, 293, 295, 296, 297 КАС України, просить рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06 серпня 2026 року у справі №303/4172/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, скасувати повністю, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задовольнити повністю.

ІV. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст.245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ст.280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пп. «а» п.2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ч.4 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В свою чергу, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Факт керування автомобілем 26 березня 2025 року о 21 год. 22 хв. в м. Рівне, позивачем не заперечується.

Разом з тим, визначальною обставиною в межах даної справи є факт позбавлення права керування транспортним засобом ОСОБА_1 станом на 26.03.2025 чи відсутність даної обставини.

Досліджуючи вказане питання, колегія суддів зазначає наступне.

Так, постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2024 року ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Закарпатський апеляційний суд 21.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2024 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишив без змін.

Отже, ОСОБА_1 звертався з апеляційною скаргою на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2024 року щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою серії ЕНА №4361764 від 26.03.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП щодо керування ОСОБА_1 26.03.2025 о 21 год. 22 хв. в м. Рівне транспортним засобом Chevrolet Nubira, д.н.з. НОМЕР_2 , будучи особою яка позбавлена права керувати транспортними засобами постановою Перечинського районного суду Закарпатської області у справі № 304/3078/24 від 24.02.2025.

Згідно з абз.2 ст.287 КУпАП постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Враховуючи вказане та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП на підставі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.07.2024 у справі №308/9310/24 та за ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП на підставі Перечинського районного суду Закарпатської області у справі № 304/3078/24 від 24.02.2025, а також те, що позивач будучи обізнаним про розгляд справи Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області відносно нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо подій 23.05.2024, постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.07.2024, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскаржив, та постановою Закарпатського апеляційного суду від 21.02.2025 у справі №308/9310/24 апеляційну скаргу останнього – залишено без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.07.2024 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП – без змін, колегія суддів приходить до висновку, що станом на 26.03.2025 ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи відносно нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП та постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.07.2024 у справі №308/9310/24 набрала законної сили – 21.02.2025 та знав про позбавлення його права керування транспортними засобами строком на один рік.

Втім, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про притягнення його за ч. 1 ст. 130 КУпАП на підставі постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.07.2024, 25 листопада 2024 року відносно останнього знову були складені протоколи про адміністративне правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП та ст. 124 КУпАП.

Таким чином, на день складання оскаржуваної постанови ЕНА №4361764 від 26.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП щодо керування ОСОБА_1 26.03.2025 о 21 год. 22 хв. в м. Рівне транспортним засобом Chevrolet Nubira, д.н.з. НОМЕР_2 , будучи особою яка позбавлена права керувати транспортними засобами постановою Перечинського районного суду Закарпатської області у справі № 304/3078/24 від 24.02.2025, позивач вже був позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік також і на підставі постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.07.2024, про яку він був обізнаний, адже оскаржував її в апеляційному порядку, а отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова серії №4361764 від 26.03.2025 є правомірною.

Щодо доводів апелянта в частині того, що матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач не був обізнаний з результатами розгляду за його апеляційною скаргою на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.07.2024, колегія суддів зазначає наступне.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 (п. 27) «Трух проти України» (заява № 50966/99) від 14 жовтня 2003 року наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.

Суд також зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 268 КУпАП, яка не передбачає обов`язкової участі особи при розгляді справи за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також з урахуванням принципу судочинства, зазначеного в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, а також з урахуванням того, що ОСОБА_1 був обізнаний щодо складання відносно нього протоколу про адміністратвине правоопрушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.07.2024, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскаржив, а отже останній мав вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, який прийшов висновку, що відповідно до ч. 1 ст. 15 КУпАП військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах та вважав безпідставними покликання позивача на те, що він не порушував п. 2.1. а ПДР, а отже не вчиняв адміністративне правопорушення , передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, адже згідно з п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, наголошено на неприпустимості спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст. 2 КАС України та ч. 4 ст. 242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій надав оцінку усім обставинам справи, що мають значення для її вирішення, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду закарпатської області від 06 серпня 2026 року у справі № 303/4172/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

Судді І. І. Запотічний

Н. М. Судова-Хомюк